|
|
Реферат: Тит Лукрецій Кар, Асклепіад, Авл Корнелій Цельс - видатні учені стародавнього Риму
Реферат: Тит Лукрецій Кар, Асклепіад, Авл Корнелій Цельс - видатні учені стародавнього Риму
 І ст. до н.е. в Римі набуло
поширення вчення грецького філософа Епікура (341 – 270 рр. до н.е.),
літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом
Лукрецієм Каром в його відомому творі «De natura renum» («Про природу
речей»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі
сконцентровано відомості про те, чого досягли античні вчены в матеріалістичному
розумінні світу.
Тіт Лукрецій Кар (99 – 55 рр. до н.е.) – римськи й поет і філософ-
матеріаліст. Ціль філософії бачив в тому, щоб показати дорогу до щастя,
можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби і лиха, пригноблені
страхами : перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Шлях звільнення від
них – засвоєння вчення Епікура про природу речей, людину, суспільство. Душа,
по Лукрецію, смертна, так-як вона лише тимчасове з’єднання особливих частинок
і після смерті тіла розпадається на окремі атоми. Пізнання смертності душі
відкидає віру не тільки в потойбічне життя, а й в загробне покарання,
звільнює людину від страху перед пеклом. Знищується і страх смерті: поки ми
живі – нема смерті, прийшла смерть – нема нас. На кінець, і страх перед
богами розсіюється коли ми взнаєм, що боги живуть не в нашому світі, а в
пустих проміжках між світами: ведучи там блаженне життя, вони не можуть
впливати на життя людини. Лукрецій дав ясне матеріалістичний вигляд і
пояснення світу, природи чоловіка, розвитку матеріальної культури і техніки.
Лукрецій – великий просвітитель римського світу; його поема справила великий
вплив на розвиток матеріалістичної філософії Відродження.
еред лікарів найвідомішим прибічником Епікура був Асклепіад (124—56 рр. до н.
е.). Навчався він в Афінах і Александріі. Асклепіад учив, що тіло людини
також складається з атомів, між якими є пори, канали. Крізь ці пори та канали
виділенням поту та випаровуванням регулюється діяльність організму. Якщо ці
пори і канали засмічуються або з тієї чи іншої причини надмірно
розширюються, це негативно відбивається на взаємовідношеннях атомів та
їхньому русі, в якому вони завжди перебувають, і це зумовлює виникнення
хвороб. Тому Асклепіад надавав особливого значення «невидимому диханню»
шкіри, яке потрібно всіляко підтримувати частими купаннями, вологими
розтираннями, фізичними вправами. Відповідно до принципу Епікура, що життя
людини має бути «розсудливим, прекрасним і приємним», Асклепіад вимагав, щоб
і процес лікування не обтяжував хворого, а був «безпечним, швидким і приємним
(tuto,cito et jucundo сurаrе)». Разом з тим він підкреслював, що «надмірна
поспішність і бажання догодити хворому небезпечні». Його концепція
лікування, що набула визнання, протистояла системі хірурга Архігата, якого
називали «кровожерним м'ясником»— carnifex.
У своїй терапії Асклепіад не був прибічником медикаментозних засобів, а
головного значення надавав чистоті тіла, прогулянкам на свіжому повітрі їзді
на коні, веслуванню та різним гімнастичним вправам, що сприяють кращому
рухові частинок-атомів в організмі і перешкоджають засміченню його пор і
каналів.
Відкидаючи існування вищого розуму, цілеспрямованість усього, що творить
природа, як це твердив Арістотель, Асклепіад дотримувався погляду, що сили
природи в перебігу хвороби бувають не лише корисними, а й шкідливими (non
solum prodesse naturam, verum etiam nocere). Використовуючи, за Гіппократом,
сили природи, лікар повинен бути активним, спрямовувати сили ці в бажаному
напрямі. Асклепіад займався і хірургією, йому приписують проведення першої
трахеотомії.
Асклепіад був людиною високої культури, блискучим промовцем, мав великий
авторитет у вищих колах Риму, був другом Ціцерона, Марка Антонія. Він багато
сприяв поширенню серед римлян популярності грецьких лікарів, яка з часом
настільки зросла, що, за словами Плінія, «той, хто практикував з медицини і
не знав грецької мови, не користувався успіхом; лікарі римляни видавали себе
за греків».
а рубежі старої і нової ери трудився римський лікар- мислитель Авл
Корнелій Цельс ( близько 25-30 рр. до н.е. – 50 р.н.е.).Він був всесторонньо
освідченою людиною, добре розбирався в різних областях знаннь. Він вивчав
філософію, медицину,юриспуденцію, риторику, воєнну справу і т.п. Цельса без
сумніву можна віднести до енциклопидистів, про що свідчить його багатогранна
праця “Artes” ( “Мистецтва”) узагальнюючи знання стародавніх в самих різних
областях: агрономії, юрисподенції, філософії, риторики, воєнної справи. В цій
праці є розділ присвячений медицині (VI – XII частина книги). Цей розділ був
написаний, коли йому було близько 50 років. До цього часу відбулися значні
зміни в рабовласницькому суспільстві . Рабів стало менше і вони стали
дорожче коштувати. А. К. Цельс, будучи великим рабовласником, по суті створив
лічебний посібник для рабовласників, скориставшись яким вони могли зберегти
рабів. Створенню цього посібника передувало навчання медицинським знанням у
грецьких лікарів, які проживали в Римі. Медицинська школа (Schola medicorum)
і валетудінаріум (лікарня для рабів) стали для нього “університетом” по
здобуванню знань в медицині. Великою заслугою Цельса є те , що він в трактаті
“Про медицину” передав всі знання, які накопилися до того часу в цій області
(вони до цих пір являються єдиною достовірною інформацією про багатьох
лікарів) і проаналізував погляди своїх попередників – Гіпократа, Герофіла,
Еризистрата, Асклепіада і др.
Цельс підкреслював важливість раціонального підходу до питань симптоматики,
діагностики, лікування і пргнозу хвороби. В його працях є важлива інформація
про гігієну і дієтику. Цельс придавав велике значення індивідуального підходу
до лікування. Ним чітко визначалось значення праці в житті людини: “Неробство
ускоряє наступлення старості, праця ж продовжує нашу молодість”.Детально
описав признаки деяких хворіб і загальні способи їх лікування:
кровопускання, банки, ростирання, дієтичне харчування. В праці також
приведені також детальні дані по фармакології – про властивості і
приготування лікарств, їх дія, способи назначення, дозировка. У хірургічній
частині трактату Цельс зберіг для історії медицини великий досвід учених
Александрійської школи. У нього ми знаходимо перший опис операції катаракти,
яку успішно робили вже лікарі Вавілонії за 2—2, 5 тисячі років до н. е.
Описуючи операцію ампутації, Цельс говорить про перев'язування судин
лігатурами. Він дає детальний опис гриж. Класичний опис ознак запалення
належить Цельсові: «Notae vегае inflamationis sunt quattuor: rubor еt tumor
сum colore et dolore (Справжніх ознак запалення чотири: почервоніння,
припухлість з жаром і болем)». Це збігається з описом їх індійським лікарем
Сушрутою. Також А.Цельс описав одну із форм трихофітії яка називалася в той
час “керіон Цельса”. В його енциклопедії вперше в Європі описані чотири
місцевих признаків запалення (біль, підвищення температури, червоніння,
запухання), операція при катаракті, поворот плода на ніжку при пологах. В
стародавньому Римі А.Цельса називали латинським Гіпократом, а за вишуканість
мови – медицинським цицероном.
Для філософів трактат “Про медицину” цікавий тим, що в ньому відображені
погляди різних класів на її суть. Філософія Цельса зводилася до примирення
всіх медичних шкіл.
Він вважав, що для хорошого лікаря потрібні, перш за все, добрі знання, а
потім вже розсудливість. “Як би мистецтво розсуждати робило добрих лікарів,
то філософи були б найкращими лікарями”.
На відміну від Асклепіада А.К. Цельс стояв на ідеалістичних позиціях, так як
вважав, що всі хвороби від бога, а медицина сама по собі. Звідси і помилкова
думка про безкористність лікарств. Цим самим він ніби ввійшов в суперечку з
самим собою. Достатньо широко приставив всю сучасну йому медицину, А.К. Цельс
разом з тим писимістично ставився на її значення. Це означає що ним
оволоділа храмова медицина.
|
|
