Відповідно до теорії диференціальних емоцій, інтерес є домінуючим мотиваційним станом у повсякденній діяльності нормальної людини. Найчастіше емоція інтересу виступає в комбінації, а іноді в конфлікті з однієї або декількома іншими емоціями, і при цьому постійно взаємодіє з перцептивно-когнітивними процесами. Інтеракції «інтерес - когнітивний процес» обумовлені афективно-когнітивними орієнтаціями, або структурами, що характеризують конструктивну, творчу діяльність здорового індивіда. Якщо всі життєві потреби людини задоволені й він не випробовує негативних емоцій, то він здатний діяти відповідно до позитивного мотиваційного спонукання, що виходить від афективно-когнітивних структур, афективна частина яких представлена емоцією інтересу-збудження. Інша позитивна емоція - радість - грає в цьому випадку другорядну роль, вона підтримує конструктивне, творче поводження.

Характеристики емоції інтересу

Інтерес - позитивна емоція, вона переживається людиною частіше, ніж інші емоції. Інтерес грає винятково важливу мотиваційну роль у формуванні й розвитку навичок, умінь і інтелекту. Інтерес - єдина мотивація, що забезпечує працездатність людини. Крім того, він насущне необхідний для творчості.

Варто розрізняти емоцію інтересу й орієнтовний рефлекс. Якщо до щоки голодної дитини доторкається сосок материнських грудей, дитина рефлекторно потягнеться до нього губами. Слухові подразники викликають орієнтовну реакцію в дитини уже в 5-й дні життя. Якщо ж говорити про зорову систему, то будь-який яскравий об'єкт звичайно викликає орієнтовну реакцію як у дитини, так і в дорослого. Існують також мимовільні орієнтовні рефлекси на слухові й тактильні подразники. Всі ці рефлекси можуть запускати емоцію інтересу й сприяти їй. Інтерес у сполученні з орієнтовними рефлексами «дозволяє індивідові втримувати увагу на складних об'єктах».

Уже в перші тижні й місяці життя дитина реагує на людські обличчя й на людський голос, і цей інтерес, очевидно, має вроджену природу. Людська особа, навіть незнайома, викликає у двомісячної дитини більший інтерес, чим особа мистецьки зробленого манекена, але він довше затримає погляд на особі манекена, чим на будь-якому іншому неживому об'єкті, що не має особи, і цей факт свідчить про те, що людська особа будить у дитини зародковий інтерес. Таким чином, інтерес - це щось інше або щось більше, ніж увага.

У деяких випадках орієнтовний рефлекс ініціюється емоцією інтересу, роль якого в цьому випадку зводиться до того, щоб спонукати дитину повернути голову або направити погляд на об'єкт, що викликав інтерес. Але емоція інтересу відрізняється від орієнтовного рефлексу хоча б тим, що вона може активуватися процесами уяви й пам'яті, які не залежать від зовнішньої стимуляції. Крім того, інтенсивна емоція інтересу може викликати навіть зворотну реакцію - іноді вона змушує людину відвести погляд від його об'єкта, що зацікавив, тому що зорова інформація заважає представляти об'єкт і осмислювати його. І нарешті, інтерес людини до ідеї може й не супроводжуватися специфічними поворотами голови.

Не слід плутати емоцію інтересу з реакцією подиву й здивування, хоча зовнішні прояви подиву подібні із проявами інтересу: людина здається цілком поглиненим об'єктом, миттєво реагує на неї, прагне пізнати її.

Емоція інтересу, як і інші фундаментальні емоції, підсилюється неспецифічними впливами ретикулярної формації стовбура мозку. Для розуміння інтересу (і будь-якої іншої базової емоції) потрібно навчитися відрізняти емоцію від факторів, що сприяють її появі й посиленню, тобто відрізняти емоцію від активації центральної нервової системи.

У тих випадках, коли емоція інтересу задіє зорову систему, погляд людини або фіксується на об'єкті, або швидко переміщається, досліджуючи об'єкт. Фіксація погляду вказує на те, що людина цілком поглинена, заворожений об'єктом, а погляд, що швидко оглядає об'єкт, свідчить про те, що людина активно працює, прагнучи зрозуміти й відчути об'єкт. У принципі, така ж закономірність справедлива й для інших сенсорних систем, задіяних емоцією інтересу.

Цю селективність сприйняття й уваги в жодному разі не можна розглядати як надбання винятково дитячого віку. Вплив емоції інтересу на наше життя величезне. Щоб зрозуміти це, досить представити, як по-різному можуть побачити й сприйняти події, що відбуваються, хоча б два чоловіки, що сидять на одному ослоні в міському саду. Інтерес у буквальному значенні визначає наші думки й спогади, тому що він у значній мірі обумовлює зміст нашого сприйняття, уваги й пам'яті.

Основне розходження між емоцією інтересу й когнітивних процесів уваги й обробки інформації стане найбільш очевидним, якщо згадати раніше сформульоване нами визначення емоції. Емоція складається із трьох компонентів - фізіологічного процесу, експресивного поводження й переживання. Коли ми захоплені цікавою книгою, розмовою із приємною людиною або присутні на нараді, від рішень якого залежить ваше майбутнє, ми обов'язково переживете емоцію інтересу й, можливо, навіть усвідомлюєте своє переживання. І навпроти, ті процеси сприйняття й уваги, які пов'язані з об'єктами або подіями, що не мають особливого значення або емоційно не важливими для вас, характеризуються мінімальним компонентом. Саме тому когнітивні психологи, досліджуючи в лабораторних умовах різні аспекти сприйняття, використовують у якості стимульного матеріалу різноманітні геометричні форми або окремі букви алфавіту, намагаючись у такий спосіб якщо не виключити зовсім, те принаймні мінімізувати можливість емоційних переживань. Випробувана, приймаюча участь у таких експериментах, напевно, повинен випробовувати деякий інтерес до що відбувається, - інакше він погано впорається із завданням. Але в цьому випадку інтерес до співробітництва штучно підігрівається експериментатором або експериментальним завданням, але не матеріалом як таким.

Активація інтересу

Не буде перебільшенням сказати, що існує нескінченна безліч причин, або активаторів, емоції інтересу, але, для того щоб зрозуміти, як викликається, або активується, емоція інтересу, варто підрозділити активатори на декількох досить широких класів.

Зміни

Іноді повсякденне життя починає стомлювати нас своєю монотонністю й одноманітністю, і тоді в нас виникає бажання внести в неї якісь зміни або, як говорять, «перемінити обстановку». Не обов'язково це прагнення понадить людини в нові, ще не бачені їм, місця. Навпроти, він може направитися в якесь старе, давно знайоме місце, - головне, що при цьому він виривається зі звичної обстановки й попадає в іншу, котра забезпечить його органи почуттів новою стимуляцією. Свіже враження можна одержати навіть від добре знайомого й звичного місця - для цього досить відвідати його іншим часом або прийти туди вільним від тих турбот і обов'язків, з якими воно було для вас зв'язане. Такого роду зміна обстановки відкриває можливість одержати нові типи або рівні стимуляції, нові активатори емоції інтересу. Зміна обстановки, як активатор або фактор інтересу, породжує два інших факторів - натхненність і новизну об'єкта, кожний з яких якщо й не є різновидом першого фактора, те тісно пов'язаний з ним.

Натхненність

Якщо ми будемо розглядати натхненність як фактор інтересу, то це дозволить нам зрозуміти, чому вже на перших тижнях життя дитя виявляє більше інтересу й уваги до людської особи, чим до особи мистецьки виконаного манекена. В експерименті Лангсдорфа жінка, що демонструвала свою особу дитині, повинна була зберігати його як можна більше нерухливим. Але, зрозуміло, незважаючи на всі її старання, її особа залишалася живим - вона мимоволі повертала голову й, звичайно ж, моргала. Можливо, є й інші не менш очевидні ознаки живої людської особи, які роблять його настільки привабливим для дитини, але ми зупинимося саме на факторі натхненності.

Безсумнівно, інтерес дитини до людської особи й до рухів людини почасти обумовлений генетично. Людина народжується, уже несучи у своїх генах якийсь «соціальний інтерес», і цей інтерес є частиною людської природи. Завдяки йому людина формує соціальні зв'язки й розвивається як суспільна істота.

Соціальні біологи представили переконливі дані, що свідчать про те, що здатність до формування соціальних зв'язків, здатність до соціальних взаємодій і участі в соціальних групах є невід'ємною частиною людської природи. Ця здатність була необхідна не тільки для виживання людини, але й для еволюції людського виду. І вона дотепер має величезне значення для людини, визначаючи його розвиток, його фізичне й психологічне здоров'я.

Один дотепний і грамотно проведений експеримент показав, що маленькі діти віддають зорову перевагу біологічним рухам (наприклад, рухам, чиненим людиною при ходьбі), воліючи їх іншим типам руху. Дослідники прикріплювали лампочки до ніг, рукам і тілу людини, а потім фотографували його руху в темній кімнаті. Таким чином, на плівці були відбиті тільки яскраві крапки світла, що рухаються в тім ритмі, що створює людина при ходьбі. На основі цих знімків дослідники сконструювали аналогічну конфігурацію лампочок, що, однак, приводилася в рух не людиною, а електродвигуном. Незважаючи на рівну кількість рухів і їхню однакову спрямованість, 6-місячні діти віддавали явну перевагу тому паттерну лампочок, що рухаються, що був зроблений рухами людини. Таким чином, можна сказати, що ми маємо вроджений інтерес не тільки до обрисів і рухів людської особи, але й відповідаємо «уродженим» інтересом на паттерни русі людського тіла, і це служить ще одним свідченням генетичної детермінованості «соціального інтересу» - сили, що мотивує нашу соціальність.

Практично будь-який предмет, будь те розкішна лялька й набір лялькового посуду або просто ціпок, здатний викликати в дитині інтерес, що мотивує уяву, фантазію, ігрову діяльність, які у свою чергу радують радість упрочають афективно-когнітивний зв'язок між дитиною і предметом, з яким він грає.

Новизна

Ще одним майже обов'язковим фактором інтересу є новизна об'єкта. Це настільки надійний активатор інтересу й він має таку потужну притягальну силу для наших органів почуттів, що психологи, пред'являючи дитині знайомий, звичний для нього об'єкт у парі з незнайомим, новим об'єктом, по реакції на незнайомий об'єкт можуть судити про здатність дитини до дискримінації об'єктів (до встановлення розходжень між об'єктами. Бажаючи з'ясувати, чи здатна дитина відрізнити одна людська особа від іншого, ми спочатку пред'являємо йому одне із цих осіб з певної відстані і протягом певного проміжку часу. Ми робимо це стільки разів і доти, поки час, протягом якого погляд дитини прикутий до цієї особи, не зменшиться вполовину в порівнянні згодом, протягом якого дитина дивиться на нього під час першого пред'явлення. Потім ми пред'являємо дитині це, уже знайоме йому. Якщо дитина довше дивиться на незнайому особу, ми можемо укласти, що він відрізнив одну особу від іншого.

Силу фактора новизни як активатора емоції інтересу можна проілюструвати безліччю прикладів з повсякденного життя. Якщо ви живете у великій країні й вирішили відправитися в ті її краї, де ніколи колись не були, ви, безсумнівно, відчуєте інтерес, і випробуєте його завдяки стимуляції, що виходить ззовні. І це тим більше вірно, якщо ці краї відрізняються по своєму кліматі й рельєфу від тієї місцевості, у якій ви постійно проживаєте. Якщо ви живете серед рівнин і невеликих пагорбів, то вид Скелястих гір приведе вас у стан збудженого замилування. Якщо ви живете в місцях посушливих, з убогою рослинністю, те, виявившись у дельті Міссісіпі, ви будете зачаровані буйством фарб і звуків. А якщо вам пощастило виявитися в іншій країні, що має свій язик і свою культуру, те ваш інтерес буде постійно підтримуватися тією лавиною нових вражень, які неминуче обрушаться на вас. Ми переконуємося в цьому, читаючи розповідь Джессики про зроблений нею в шкільні роки закордонній подорожі.

Поїздка у Францію зробила на мене незабутнє враження. Спогаду про ті дні, і особливо про перший день мого перебування у Франції, дотепер живуть у моїй пам'яті, і я ні на що не проміняю їх.

Емоції, які переживала Джессика, живили енергією й направляли її поводження. З її розповіді ми бачимо, як її інтерес до майбутньої поїздки додав їй енергії, сил і терпіння виконати формальності, які здалися б їй стомлюючими, будь вона в іншому настрої.

Приїхавши в аеропорт Кеннеді, ми встали в чергу для перевірки багажу. Черга була жахливо довгої, і нам довелося стояти дуже довго. Можливо, іншим пасажирам це стояння здалося стомлюючим, але тільки не нам.

Поки ми чекали оголошення посадки, ми фотографувалися й без угаву бовтали про майбутні пригоди. Нам було дуже важко повірити в те, що через яких-небудь півгодини ми відірвемося від американської землі й виявимося в повітрі, на шляху у Францію.

У стані сильного збудження ми сприймаємо навколишній світ зовсім інакше, чим у звичайному стані. Це збудження може магічним образом змінити сприйняття людини, як це відбулося із Джессикою.

Ми приземлилися в аеропорті Шарля де Голля, вийшли з літака. Це було схоже на сон. Я стояла на землі Франції й не могла повірити в це. Незабаром, підштовхуючи один одного й сміючись, ми вже забиралися в автобус, що повинен був відвезти нас у готель. Поки ми чекали відправлення, мені здавалося, що повітря в автобусі заряджений електрикою, - так сильно ми були порушені.

Емоція інтересу підвищує здатність людини до сприйняття й обробки вступник із зовнішнього миру інформації. Інтерес стимулює людини до дослідницької й пізнавальної активності. Саме емоція інтересу обумовила той стан загостреної сприйнятливості, у якому перебувала Джессика в перший день своєї подорожі.

Готель, у якому ми зупинилися, був на окраїні Парижа. Ми пробули там кілька хвилин - тільки залишили речі й відразу ж направилися до найближчої станції метро.

Ми вийшли з метро на залиту сонцем вулицю, на якій було повно людей і магазинчиків. На вершині пагорба стояв собор Сакре-Кер. Він був чудовий у своєму білому сяйві. У мене перехопило подих, коли я побачила його. Заворожена його красою, я бігла нагору по мармурових щаблях, бажаючи скоріше побачити його зсередини.

Іноді, зробивши якийсь незвичайний для себе вчинок, сполучений з тією або іншою часткою ризику, ми потім запитуємо себе - як я наважився це зробити, звідки узялася в мені ця сміливість? Напевно, у деяких випадках справедливо припустити, що ця сміливість породжується емоцією інтересу-збудження. По-справжньому хвилююча пригода завжди кидає людині виклик, спонукує його випробувати себе в таких ситуаціях, яких він колись уникав, побоюючись виявитися неспроможним. Наступний уривок з розповіді Джессики, у якому описується один з епізодів її знайомства із французькою культурою й французькою мовою, демонструє нам, як емоція інтересу бере гору над іншими емоціями, як цікавість перемагає страх.

Потім нас відвезли в Латинський квартал, що розташований на левом бережу Сени, і відпустили прогулятися. Ми були вільні робити все, що нам прийде у голову. Мені й моїм подругам схотілося перевірити, наскільки добре ми знаємо французьку мову, нам було цікаво, чи зможемо ми порозумітися із продавцем у магазині. Ми заходили в різні магазини й приміряли одяг. Спочатку я жахливо боялася сказати що-небудь не так, боялася, що ненароком скривджу співрозмовника, боялася викликати сміх. Але нарешті, я зібрала всю свою мужність і в одному з магазинів запитала продавця, чи можу я примірити туфлі, що сподобалися мені. Я випробувала якесь дивне, хвилююче почуття тому, що розмовляю по-французькому із французом, і ще - подив тому, що це виходить не так вуж погано. Я була жахливо горда собою.

Працює людина або грає, творить він або просто розважається, він не в змозі нескінченно довго зберігати той стрімкий темп діяльності, що припускає емоція інтересу-збудження. Усвідомлення того, що ти багато чого пережив, багато чого пізнав або виконав щось важливе, приводить до почуття задоволення, полегшення й радості. Саме це почуття випробувала Джессика наприкінці першого дня перебування в Парижу.

Ми не помітили, як пролетіло час і настала година, коли нам потрібно було бути в призначеному місці, звідки відправлявся автобус. Для всіх нас це був дуже довгий і хвилюючий день. Мені не вірилося, що це тільки перший з тих одинадцяти днів, які нам стояло провести у Франції, і хоча я страшно утомилася, я із тривогою чекала наступного дня, що, як мені здавалося, повинен був бути ще більш цікавим і насиченим.

Джессика можна позаздрити - перший день її подорожі був воістину чудесним, надихаючим. Втомлена, але щаслива, вона з нетерпінням чекала наступного дня. Вона пише, що вона чекала його «із тривогою», але ця тривога скоріше пов'язана зі збудженням, ніж зі страхом. Це питання лексики - багато з людей говорять «я так тривожуся», маючи на увазі томляче їхнє нетерпіння. Втім, якщо Джессика й випробовувала тривогу, те тільки в тому розумінні, що це була комбінація збудження, пов'язаного з майбутніми пригодами, і легені занепокоєння, боязкого очікування невідомості.

Завершуючи розгляд фактора новизни як активатора інтересу, відзначимо, що за певних умов цей же фактор може стати джерелом негативної емоції, наприклад страху, як це було із Джессикою, коли вона пробувала свої сили в розмовному французькому. Потрібно визнати, що нам невідомо, якою ступенем новизни повинен характеризуватися об'єкт або ситуація, щоб викликати в людини страх. Ясно, що ця новизна повинна бути надмірної, і в цих випадках, імовірно, буде говорити не стільки про новизну об'єкта, скільки про його «сторонність», незвичайності.

Уява й мислення

Немовля украй сприйнятливе до людської особи й голосу, часом можна подумати, що він приходить у цей мир, уже маючи уявлення про те, як повинен звучати голос матері і як повинне виглядати її особа. Це, імовірно, не зовсім так, однак можна сміло затверджувати, що мозок немовляти вже настроєне для сприйняття найтонших комунікативних сигналів. Чотирьохмісячна дитина відрізняє особу матері (якщо, звичайно, його опікує саме мати) від інших осіб і може відреагувати негативною емоцією, коли мати йде. У період між чотирма й вісьма місяцями в дитині розвивається здатність формувати й зберігати в пам'яті уявний образ материнської особи. Починаючи з 9-місячного віку відсутність матері, як правило, викликає в дитині негативну емоцію, а у віці 12-14 місяців уже 75% дітей реагують найсильнішою негативною емоцією, якщо мати йде. Цей факт, швидше за все, пояснюється когнітивною здатністю дитини розпізнавати факт відсутності матері й нудьгувати по ній. Дитина навіть під час відсутності матері може викликати в розумі її уявний образ. Коли матері немає поруч, дитина не знаходить зовнішнього підкріплення тому образу, що є в його свідомості. Дитина пам'ятає мати, і тому її відсутність викликає в нього занепокоєння.

Немовля ще не має уявних образів, і таке положення речей зберігається, принаймні, у перші півроку життя, але вже приблизно на дев'ятому місяці життя немовля демонструє здатність до формування образів об'єктів і хоча б короткочасному втриманню їх у пам'яті. Після досягнення немовля 9-місячного віку здатність до формування ментальних образів стрімко розвивається.

Будь-який дорослий, закривши очі, може викликати в розумі незліченна кількість образів. Спогад про кохану людину, що зараз далеко від вас, обов'язково викличе у вас якусь емоцію, - ви напевно зрадієте уявній зустрічі з ним, а потім, швидше за все, відчуєте сум від того, що його немає поруч із вами. Якщо ви продовжите це уявне спілкування, то ви, можливо, випробуєте всі ті емоції, які ви випробовували, реально спілкуючись із цією людиною. Образи, що зберігаються в нашій пам'яті й нашій уяві, - це невичерпне джерело емоцій, і однієї із цих емоцій, звичайно ж, є емоція інтересу, оскільки вона відіграє першорядну роль у процесах мислення й уяви.

Інше, не менш багате джерело емоцій - це слова й уявлення. Ті з них, які пов'язані з уявлюваною або фізичною подією, з новизною об'єкта або змінами, викликають у нас емоцію інтересу.

Література

1.Бороздина Л.В. Дослідження рівня домагань. - К., 1993

2.Василюк Ф.Е. Психологія переживання: аналіз подолання критичних ситуацій. - К., 1984

3.Кликс Ф. Пробуджуюче мислення: У джерел людського інтелекту. - К., 2000

4.Лингарт Й. Процесс и структура человеческого учения. - М., 1970

5.Петренко В.Ф. Психосемантика свідомості. - К., 2004