Вступ
Проблема функціональної асиметрії мозку людини до теперішнього часу вивчається фізіологами, психологами, клініцистами, спортивними педагогами, психофізіологами. Винесення цієї проблеми за межі вивчення однієї дисципліни більш ніж правильно, бо клініцистів, наприклад, в основному цікавить відмінність не між право- та ліворукими людьми, а відмінність між функціонуванням правої та лівої півкуль (локалізації в них центрів), спортивних педагогів - як використовувати або уникати існуючу асиметрію для підвищення спортивних результатів і т. д. Проте, наявність серед людей не тільки тих, що відають перевагу правій руці, а й ліворуких, робить цю проблему диференційно - психофізіологічною. Що це за явище, яке розділило людей на два, з урахуванням амбідекстрів, тобто людей з функціональною рівністю рук, і на три типи, звідки воно взялося, користь чи шкода від нього людині - ось ті основні питання, які цікавлять вчених.

Всупереч поширеному погляду, право - та ліворукість, як у цілому прояв функціональної асиметрії в живій та неживій природі, явища складні. Здебільшого вони все ще лишаються загадковими. Може саме тому, ця проблема приваблива для вчених різних дисциплін та напрямів науки.

Ще у другій половині ХІХ виникла думка про те, що дві половини головного мозку різним чином отримують, зберігають та перероблюють інформацію, що надходить до органів чуття. Це призвело до проведення різних досліджень із мозком людини, особливостями протікання психічних процесів у ньому, їх проявів в поведінці. Вивчення питання асиметрії дало можливість виникненню теорії домінуючої півкулі, яка по різному розглядалась вченими.

Проблема функціональної асиметрії досі є актуальною для різних наук, бо не дивлячись на вже винайдені теорії, існує багато суперечностей. Мозок людини залишається загадкою, яка вимагає ретельного та глибокого вивчення.

Об`єктом вивчення даної роботи є функціональна латералізація мозку у здорових студенток віком від 19 до 24 років.

Предметом вивчення даної роботи є зв`язок функціональної латералізації мозку з особистісними профілями людей.

Гіпотеза - якщо люди відрізняються за функціональною латералізацією мозку, то їхні особистісні профілі - різні.

Цілі вивчення даної проблеми:

1. вивчити психодіагностичні можливості визначення латеральності в мозку людини;

2. дослідити, чи є зв`язок функціональної латералізації мозку з особистісними профілями людини.

Задачі:

- Аналіз наукової літератури та методик для встановлення зв`язку між профілями латеральності та особистісними якостями людини;

- Підбір методик для проведення дослідження;

- Організація та проведення дослідження;

- Написання виводів та надання рекомендацій по вивченню даної проблеми.

Теоретичне значення даної роботи полягає в розширенні знань по проблемі функціональної латералізації мозку в людей з різними особистісними профілями.

Практичне значення роботи в тому, що її матеріал може використовуватись практичним психологом при діагностуванні людей з різними особистісними профілями для визначення їх функціональної латералізації.

Надійність та валідність результатів дослідження забезпечується використанням методів, адекватних цілям та задачам дослідження, єдністю кількісного та якісного аналізу отриманих експериментальних даних, статистичною перевіркою експериментального матеріалу.

Структура та об`єм роботи.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

Розділ І. Функціональна асиметрія мозку
1.1 Функціональна асиметрія мозку в антропогенезі, філогенезі та онтогенезі
Головною відмінністю трудових процесів людини від діяльності тварини є суспільний, соціально опосередкований характер, який пропонує перш за все мовленнєве спілкування, здатність до формування уявлень. [12]

При вивченні форм психічної діяльності древніх людей важливу роль відіграють розробки в області палеонтології, палеоневрології. Дані цих робіт вказують на залежність між рівнем розвитку мозку та матеріальною культурою. Так виготовлення знарядь праці по мірі їх ускладнення примушувало до відволікання від конкретних предметів і виникнення задатків абстрактного мислення. В якості однієї з найважливіших характеристик трудового процесу підкреслюється направленість дій людини на майбутнє, реалізація в праці попереджувальної дії, тобто в кінці процесу праці виникає результат, який вже на початку цього процесу був на увазі в уяві людини.[26]. Вимагалось розділення минулої діяльності людини (зі збереженням досвіду) від діяльності, яка протікає в даний момент, і від тієї діяльності яка має відбутися в майбутньому. Таке розділення мало означати і диференціювання часу - теперішнього, минулого та майбутнього, в яких протікала, завершувалася чи здійснювалась діяльність людини.

Виявлена й інша важлива тенденція в антропогенезі - становлення взаємозалежних співвідношень між вираженністю асиметрії мозку та характером трудової діяльності. Праця для людини є одним з найважливіших соціальних факторів, який забезпечує прояв асиметрії функцій мозку. Мова йде про особливості розвитку аналізаторських систем, що мають місце в різних видах праці та про найбільшу асиметрізацію функцій неокортикальних полів, притаманних тільки людині.

Саме в трудових процесах на основі як би зворотного зв`язку проявляється потенційно закладена право - ліворукість, руки вдосконалюються як складний рецептор; динамічні системи: мозок - рука, рука - око; зорово - моторно - кінестетична, зорово - вестибулярна, - що визначає мануальну спритність, точність оцінки просторових відносин, пластику пози. [23]

Цікавими стають теорії щодо пояснень виникнення праворукості. Китайські археологи повідомили, що знайдений ними скелет пітекантропа (850 000 років тому) належить правші. Про те, що неандертальці були правшами, свідчать знайдені вченими малюнки на скелях в печерах. С. А. Семенов (1960) вивчаючи предмети, оброблені древніми людьми за допомогою каміння (по нахилу ударів можна судити про те, в якій саме руці був предмет праці, а в якій - знаряддя), дійшов висновку, що вони оброблювалися саме правшами. На користь цього висновку свідчать роботи по вивченні посуду, малюнки на костях мамонтів, метальні палки. Однак, є вчені, які вважають, що на той час, а саме неолітичний період (8500 років до н. е.) людей у яких переважала ліва рука було не так то й мало - приблизно 30 %.[27]

Таким чином виникають різні теорії, які намагаються пояснити домінування при використанні саме правої руки.

Б. В. Огнєв (1948) запропонував „космічну” теорію виникнення праворукості. За його теорією, в північній частині земної кулі мають бути правші, в південній - лівші, а на екваторі - амбідекстри. Докази на підтримку своєї теорії він вбачає в історії письма. Огнєв звертає у вагу на те, що письмо зліва направо - письмо праворуких - притаманне народам Євразії, в південній частині земної кулі виникло письмо справа наліво, народи, що живуть на екваторі пишуть зверху вниз - це історичне письмо амбідекстрів. Однак не дивлячись на різну манеру письма всі (і євреї, і араби) пишуть правою рукою. Загальна розповсюдженість праворукості не залежно від того, яка це частина земної кулі доводиться навіть лінгвістикою. В роботах А. Я. Шайкевича проаналізовано кілька десятків мов і доведено, що у всіх народів слова „правий” і „лівий” мають однакове значення: правий - спиртний, лівий - поганий, неспритний. Крім того, існує закономірність дії вибору домінуючої кінцівки і в тварин. [11]

Не менш оригінальною є генетична теорія Фліса. Автор теорії бісексуальності людей, за якою кожна людина складається з двох половин - чоловічої та жіночої (як і хромосоми при заплідненні), вважає, що саме ця обставина обумовлює нерівномірність р розвитку й використання рук: у чоловіків більш слабка жіноча сторона - ліва, а у жінок більш сильна чоловіча сторона - права. Деякі вчені не тільки підтримують цю теорію, а розвивають її далі. На їх думку, при патріархаті шанованою рукою була права, а при матріархаті - ліва. [3]

На думку деяких вчених у сучасної людини праворукість визначається не просто генетичним, а поєднаним з ним соціальним фактором, що забезпечують легкість проходження процесів, пов`язаних з мовою в лівій півкулі. До того ж праворукість передається спадково і визначається одним геном, а ліворукість - ні. Можливість впливу соціальної середи на формування домінування лівої півкулі підтверджується даними, виходячи з яких вираженність „ефекту правого вуха” прямо залежить від інтенсивності мовленевої стимуляції в ранньому дитинстві та її якісних аспектів. Однак, є й такі вчені які вважають ліворукість спадковою. Вірогідність народження дитини у якої домінує ліва рука від ліворуких батьків дорівнює 0,46; якщо тільки один з батьків ліворукий, то цей показник знижується до 0,17; і, нарешті, якщо дитина народжується у праворуких батьків, то вірогідність того, що дитина буде лівшею складає 0,02. Такі дані були отримані Райфом (1951). Таким чином, спадковість, на перший погляд, здається доведеним фактом, однак не слід виключати того, що ліворукі батьки можуть передавати своїм дітям не тільки певні гени, але й життєві навички, які, можливо, формують ліворукість. [1]

Одним з підходів до вирішення проблеми розподілу домінування між правою та лівою руками є спостереження за близнюками того факту, як це відбувається в них. Ліворукість у близнюків спостерігається частіше ніж це можна спостерігати серед населення, за рахунок того, що один з близнюків виявляється лівшею. При народженні трійнят двоє з них виявляються лівшами. Серед одно яйцевих близнюків спостерігаються наступні співвідношення: у 78 % випадків обидва близнюки праворукі, у 2 % - обидва ліворукі, і в 20 % випадків один з них лівша, а другий правша. Однак серед однояйцевих близнюків процент пар, в яких обидва близнюки ліворукі, не вища, ніж у двояйцевих. Оскільки доцільно припускати, що індивідууми з однаковим набором генів більш схожі за генетичними ознаками, ніж індивідууми з меншим числом загальних генів, то ці факти можна тлумачити як протиставлення генетичному контролю ліворукості. Згідно даних інших вчених, серед однояйцевих близнюків ліворуких більше, ніж серед різнояйцевих, а процент пар, де тільки один з них лівша, приблизно однаковий. Істотно більша кількість лівшей серед близнюків і трійнят примушують припускати дії інших факторів, які обумовлюють ліворукість. Відомо, що серед близнюків частіше зустрічаються неврологічні та інші захворювання, що виникають через стиснене положення плоду в утробі матері. Встановлено також, що більшість лівшей виявляються або первонародженими, або останніми дітьми у матері, яка часто народжувала. Ці випадки ліворукості можна пояснити великою кількістю важких родів і, таким чином, більшою кількістю родових травм з порушенням лівої півкулі. Відзначають також більш часті ранні порушення кровообігу в лівій півкулі в анамнезі в ліворуких та амбідекстрів (41 % випадків у порівнянні з 22 % випадків у праворуких). Базуючись на такого роду спостереженнях, припускають, що ліворукість за своєю сутністю має патологічне походження й що всі випадки ліворукості являються результатом родової травми. Не дивлячись на багато численні клінічні свідчення, які доказують цю точку зору, ряд винахідників вважає, ліворукість має таки генетичну основу. Клінічні данні за тестами з амітал - натрієм показують, що у лівшей з ознаками раннього пошкодження лівої півкулі центр мови виявляється в правій півкулі , тоді як у лівшей без хворобливої симптоматики він локалізується в лівій півкулі. Іншими ознаками, які вказують на травматичне походження ліворукості, можуть бути: відносне збереження вербальних функцій при погіршенні зорово - просторових здібностей, геміплазія правої верхньої або нижньої кінцівки при низькій частоті родинного лівшества.[9]

Можна припускати, що в полі зору винахідників виявилися більш демонстративні причини ліворукості. Пошук факторів, обумовлюючих адекватну перебудову функціональних відносин півкуль головного мозку з переважним залученням правої півкулі, слід продовжувати.

Повертаючись до питання домінування правої руки, слід зазначити, що існують функціональні гіпотези, які діляться на декілька груп. Одна з них поєднує погляди клініцистів та фізіологів. Їхня думка полягає в тому, що права рука була вибрана для активних дій як результат того, що ліва рука і серце мають топографічну близькість своїх іннерваційних механізмів, в результаті чого при захворюванні серця у цей процес включається й ліва рука (іррадіація в неї болей). Цієї точки зору дотримувались М. І. Аствацатуров (1923) і С. І. Карчікян (1947). [34] З іншого боку, внаслідок такого зв`язку між лівою рукою та серцем робота цієї руки може відбиватися на роботі серця в більшій мірі, ніж робота правої руки. Існує й така гіпотеза, що оскільки серце розташоване зліва, то ліва рука має його захищати, а права володіти зброєю. Однак, мало ймовірно, що первісні люди володіли анатомічними знаннями.

Критика цієї теорії зводиться до того, що, хоча у тварин серце розташоване посередині, анатомічна асиметрія кінцівок у них все одно є. Крім того, можна привести й інший доказ: як у наш час можуть існувати лівші, у яких серце, як і у праворуких, розташоване зліва.

Інша група функціональних теорій домінування праворукості головною причиною вбачає асиметрію зору, і її прихильник Г. Гоулд (1909) пояснював її так: у всіх вищих тварин, в яких розвинена зорова функція, цілеспрямовані дії є результатом зорових подразнень. Розподіл півкуль на дві половини являються результатом односторонності в зоровій функції. У тварин, у яких поля зору не співпадають, праве око спостерігає за правою кінцівкою, а ліве - за лівою. У таких тварин не має необхідності в домінантному оці й тому немає асиметрії кінцівок. Але коли розвивається бінокулярне поле зору і виникає ведуче око для всіх правосторонніх актів передньої кінцівки асиметрія стає необхідною. [39]

Критики цієї точки зору зробили наступні зауваження: що при бінокулярному зорі неможливо відрізнити поле зору одного ока від іншого; що якщо поле зору одного ока відрізняється від іншого навіть при бінокулярному зорі і якщо кожне око зберігає контроль за діями відповідної руки, то яка ж тоді користь від бінокулярного зору.

Таким чином, на даний момент немає „твердої” теорії, яка б могла впевнено пояснити виникнення праворукості як родової ознаки людини.

1.2 Особливості різновидів асиметрій

Асиметрія функцій півкуль є унікальною властивістю головного мозку людини. Вона присутня і в тварин. Видатному вченому В. Л. Біанкі належить перша в світі монографія (1985), яка систематизує дані, отримані „головним чином на ссавцях, а також на птахах, але в окремих випадках згадуються факти, які відносяться до риб та комах ”.

Розділяючи асиметрію на індивідуальну (домінування однієї з півкуль кожної особи, але відсутність півкульової спеціалізації, характерної для виду), і видову (видоспецифічна латералізація домінуючої півкулі), В. Л. Біанкі розповідає про існування останньої в тварин. Перераховує приклади латеральної спеціалізації мозку тварин: у кішок виявлено домінування (в залежності від умов) правої або лівої півкулі за розміром виявлених потенціалів; у щурів при навчанні виявлена „певна закономірність динамізму латералізації, що підпорядковується правилу правого - лівого зміщення: при нестійкому умовному рефлексі домінувала права півкуля, а після його укріплені - ліва ”; у гібридних мишей виявлена „перевага” правої передньої кінцівки; у канарейок „ліва півкуля домінувала у здійсненні моторного контролю вокалізації”. На основі наведеного матеріалу В. Л. Біанкі приходить до висновку, що функціональна асиметрія являється „загальною закономірністю діяльності мозку хребетних ”. [36]

В. Л. Біанкі не обмежувався описом асиметрії мозку тільки тварин, вперше ним була здійснена спроба порівняння асиметрії мозку тварин та людини; виділяються її загальні (як для людини, так і тварини) риси: формується до моменту народження й далі „проходить певний розвиток: вона може посилюватись, ставати більш стійкою, або ж послаблюватись. У старості асиметрія ,як правило, зменшується ”. Підкреслюється „принциповий збіг даних, отриманих при вивченні статевого диморфізму асиметрії мозку у людей і тварин”, - мозок чоловіків та самців більш асиметричний, ніж мозок жінок та самок тварин. Порівнюючи принципи обробки інформації, які припускалися як властивості правої та лівої півкулі мозку, В. Л. Біанкі виділяє „принциповий збіг” результатів вивчення людини та тварини.

Обговорюється питання про „фактори й причини, що спричинили формування в еволюції домінування однієї з півкуль над іншою”. В. Л. Біанкі розвиває думку, яку висував раніше про те, що „латеральна соціалізація” виникла в еволюції не у зв'язку з появою мови й праворукості, тобто вона не обумовлена трудовою діяльністю. Й дійсно, праворукість так само як і мова та всі інші прояви, являють собою асиметрію мозку й не є її причиною. В. Л. Біанкі припускає, що „церебральна асиметрія у тварин може виступати у відношенні до латеральної спеціалізації функцій в мозку людини лише у якості біологічної передумови”. Інакше кажучи, та лінія еволюції мозку, яка заключалась в поступовому порушенні симетрії мозку двох половин мозку й на рівні людини виявляла формування свідомості, тобто становлення людини як соціального суб`єкта, виявляється в тваринному світі задовго до появи людини. Таким чином, і в тварин є дещо, аналогічне індивідуальним профілям асиметрії людини. З перерахування видової асиметрії видно, що й у тварин є тенденція до правої асиметрії рухової поведінки, домінування лівої півкулі при вокалізації. Разом з тим можна припустити, що становленню людини передували якісь принципово інші (у порівнянні з тваринами) розходження функцій півкуль мозку. Залишається питання: які нові властивості організації роботи мозку як парного органу сформувались в ході еволюції. [45]

В. Л. Біанкі висуває індуктивно - дедуктивну гіпотезу функціональної асиметрії мозку. При цьому індукція та дедукція представлені як „фундаментальні методи відображення й пізнання навколишньої дійсності й виявляють латерелізацію вищої нервової діяльності”. Цією гіпотезою, за думкою автора, пояснюються всі дихотомії „відносно часткових принципів обробки інформації, які в даному випадку слід розглядати як її результат”. У числі дихотомій розглядаються сприйняття простору та сприйняття часу, які „латералізовані” в правій та лівій півкулях.

Залишаються невирішеними багато запитань. Наприклад, чи формується орієнтація в тварин лишень при наявності того, у чому йому слід орієнтуватися (простір і час)? Поза останніми не може бути і „зовнішньої середи ” тварини. Чи можуть виявляти „латераліцацію вищої нервової діяльності” індукція або дедукція - „основні методи роздумів (виводів)”? Чи тому півкулі мозку стали асиметричними, бо оброблюють інформацію індуктивно або дедуктивно, чи тому вони оброблюють інформацію окремо, що в ході еволюції стали асиметричними?

Література про асиметрію мозку в тварин продовжує зростати. Доведено явище „однопівкулевого сну ” в дельфінів. Воно базується на вивченні електроенцефалограм. Повільні хвилі виникають то в одній, то в іншій півкулі при одночасному розвитку в протилежній півкулі електричної активності, яка характерна для бадьорості. За допомогою вживлених електродів виявлені три стадії циклу сну - бадьорості: поверхній повільно хвильовий сон, глибокий повільно хвильовий , чи дельта - сон; на відміну від інших ссавців у дельфінів характер електричної активності двох півкуль мозку виявилися асиметричними.

1.3 Періодизація розвитку психіки

Існуюча різноманітність уявлень про періодизацію розвитку психіки може бути об`єднано на базі фізіологічного підходу. [49] Етапність розвитку функціональної асиметрії півкуль в онтогенезі є ведучим фактором, який поєднує закономірності вікової динаміки психічного розвитку. Дозрівання функціональної асиметрії півкуль є одним з головних моментів зміни на різних етапах онтогенезу міжцентральних відносин, які виступають в ролі ведучого механізму вікового розвитку психіки. Формування функціональної асиметрії півкуль має безперечний зв`язок із віковими особливостями сприйняття й мислення, що лежать в основі формування типологічних особливостей особистості, в тому числі з розвитком індивідуально - типового когнітивного стилю, з розвитком інтелектуального стилю, а також з формуванням індивідуального стилю діяльності. Тому ведуча діяльність, яка виявляє розвиток психіки дитини на кожному віковому періоді, в аспекті формування функціональної асиметрії півкуль можна розглядати ведучу в розвитку на даний період півкулю.

Вивчаючи 14 дорослих (18 - 30 років), 11 підлітків (13 - 14 років) і 10 молодших школярів (8 - 9 років); які мали натискати кнопку на кожен 17 - й стимул (незалежно від сторони з якої пред`являли і виду цифри) і на 7 - у появу цифри „5”; вчені дійшли висновку, що „півкулева спеціалізація не притаманна людському мозку від народження, а являє собою розвиваючий процес, який проходить через весь онтогенез. Таким чином, можна говорити про спеціалізації півкуль лише у зв`язку певною функцією, з певним віком і з певними умовами тестування”. [2]

Нетривалістю праворукості у дітей 7 - 8 років Б. Г. Ананьєв і Є. Ф. Рибалко пояснюють типові помилки просторового розрізнення, які спостерігаються при розташуванні учбового інвентарю на партах (вперед, назад, вліво, вправо), звуженні роздільного простору строчок при читанні, дзеркальності письма (недиференційованого правого і лівого напрямів спостерігається частіше, ніж верхнього і нижнього), труднощі в опануванні пропорцією в малюнку, здійсненні рухів правими кінцівками замість лівих (при гімнастичних вправах). Вдосконалення сприйняття простору й часу забезпечує збільшення різних асиметрій та їх взаємодій: „немає жодного виду діяльності дітей в процесі навчання, в якому просторово - часова орієнтація не була б важливою умовою засвоєння знань, навиків та вмінь, у розвитку мислення дітей”.

Асиметрія функцій півкуль мозку в забезпеченні мовних процесів у дитячому віці проявляється „навіть більш виразно, ніж у зрілому”. В поясненнях можливих механізмів наростання асиметрії мозку в початковому онтогенезі з подальшим розвитком в більш зрілому досі неоднозначні. В літературі обговорюється здебільшого динаміка асиметрії функцій півкуль мозку в дітей. Менше публікацій, в яких мова йде про стан функціональної асиметрії мозку в осіб похилого віку, або ж воно порівнювалось би з становленням цієї асиметрії на початку онтогенезу. [28]

Гіпотеза М. Газанігі основана на даних вивчення хворих після розщеплення мозку. Він вважав, що мозок дитини до 2 - річного віку наче функціонально розщеплений через незрілість мозольного тіла. [55]

У віці до 2 років при маніпулюванні предметами формування енграм у дитини проходить незалежно в обох півкулях. Потім за рахунок переважного використання правої руки домінуюча роль переходить до лівої півкулі. Після 2 років починає функціонувати мозольне тіло, домінування лівої півкулі збільшується, і функція просторового аналізу, витісняється до правої півкулі. „До 4 - річного віку, в цих межах, права півкуля „володіє” мовою так само добре, як і ліва... У маленької дитини обидві півкулі розвинуті однаково добре у відношенні до функцій мови... Припустимо, що розподіл півкуль у дуже ранньому віці призвело б до того, що кожна півкуля окремо і незалежно від іншої могла б розвивати психічні функції високого порядку, подібні до тих, якими зазвичай у людини володіє тільки ліва півкуля”.

Висловлювання з приводу змін функціональної асиметрії в пізньому онтогенезі основані на врахуванні особливостей психіки людини похилого віку: швидке забування, неможливість утримати в свідомості наміри й дії, які слід реалізувати, при все більш виразному „відході в минуле” . Найкращі результати по 10 вимірам пам`яті й навчання показали здорові люди віком до 62 років по відношенню з такими ж здоровими тільки віком від 67 - 85 років.

А. М. Полюховим сформована „онтогенетична гіпотеза міжпівкульної асиметрії мозку”. Згідно цієї гіпотези, „виникнення асиметрії та її особливостей і проявів у процесі онтогенезу зобов`язане наступним п`яти факторам”:

1. Латералізуючий фактор негенетичної природи, під впливом якого ліва половина тіла, а значить і ліва півкуля мозку має деяку перевагу в швидкості ембріонального розвитку, що було зазначено вище. Проте, сила дії даного фактору не дуже велика. Це підтверджується тим, що для більшості білатеральних ознак, структурних та функціональних, співвідношення фенотипів з лівою та правою направленістю дорівнює приблизно 1 : 3 і 2 : 3.

2. Генетичні механізми, які формують білатеральний ознак, через які реалізується вплив латералізуючого фактору. Прояв (або ж непрояв) генетичної дисперсії асиметрії залежить від особливостей феногенеза кожної ознаки.

3. Пренатальні впливи середи (стрес, інсульт і т. і.), що спричиняють виникнення атипічної (паталогічної) міжпівкульової організації, зокрема, ліворукості.

4. Систематичні (культуральні) впливи середи, які сприяють формуванню церебральної організації й функціональної спеціалізації півкуль. Цей фактор істотно збільшує частоту праворукості.

5. Стохастичні впливи середи, які збільшуються з віком і при віковій церебральній патології й проявляються дестабілізацією міжпівкульних відношень. Спрямованість асиметрії суттєво не змінюється, але стає більш проблемно - вивчаємою; абсолютна величина асиметрії збільшується.

В цілому специфіка міжпівкульної асиметрії дуже пов`язана зі складністю церебральної організації та структурно - функціональними особливостями, що спричиняються її нейрофізіологічними механізмами. Кожна церебральна функція характеризується особливими проявами асиметрії, тому можна говорити про „більшість асиметрії”, хоча в дійсності мова йде про асиметрії більшості функцій. Однак існує тільки одна причина (латералізуючий фактор), яка сприяє пріоритету лівої півкулі у відношенні до найважливішої для людини функції мови, праксиса та абстрактного мислення. Ця обставина, як і низка інших фактів, дозволяє знову звернутися до забутої вже концепції „домінування півкуль”, віддаючи їй перевагу перед поширеною останнім часом концепцією „півкульної спеціалізації”. Спеціалізація півкуль, безумовно, має місце, але при цьому виступає лише вторинним механізмом (результатом) з одного боку - конкурентних внутрішніх між кульових взаємодій між мовними та немовними функціями, з іншого - постійних культурних впливів. [31]

Більш адекватною може бути гіпотеза, яка пояснювала би всю динаміку функціональної асиметрії мозку в онтогенезі людини, зокрема, її зростання на початку та її спад - у пізньому онтогенезі і, нарешті, максимально яскравий прояв цієї асиметрії в психічно здорової дорослої людини. Ця гіпотеза обов`язково має враховувати те, що тільки цілісним мозком (парною працею обох півкуль) забезпечується нервово - психічна діяльність людини.

1.4 Моторні, сенсорні та психічні асиметрії

У літературі описані моторні, сенсорні та психічні асиметрії. Найбільше даних з цих видів асиметрій належить до моторних. Говориться про дуже ранній їх прояв.

Вже в перші дні у немовляти, якого підтримують вертикально зі стуленими ніжками, перший кроковий рефлекс (рух вперед) здійснюється частіше правою ніжкою. В перші тижні після народження здебільшого спостерігаються повороти голівкою вправо. У 65% немовлят голова, що фіксується в прямому положенні, повертається вправо, і в цих дітей потім спостерігається праворукість; у 15% спостерігають повороти голови вліво, в інших домінування не виявлено. У 89 немовлят віком у 2 - 4 дні вивчали спонтанні повороти голови, реагування рухами ніг на одночасне тактильне подразнення дорсальної поверхні ступнів, кроковий рефлекс, тонічний шийний рефлекс; домінували праві асиметрії, особливо у малюків, які народились в сім`ях де не було лівшей. Починаючи з 2 до 26 тижнів зростає частота одночасних рухів ногами і руками. [60]

Відмічені морфологічні та функціональні асиметрії правої і лівої половини тіла людини. Окружність правої половини груді і 70 % людей більше лівої; грудина трохи зміщена вліво; соски розташовані на різних рівнях. Положення правої половини тіла в просторі, її співвідношення з рукою, ногою та її рухами усвідомлюються краще, ніж ті ж ознаки лівої половини. Це характерно для більшості людей. Про це свідчить, перш за все, клінічний досвід. У синдромі односторонньої просторової агнозії при ураженні правої півкулі мозку є гемісоматоагнозія. Хворі перестають сприймати, ігнорують ліву руку, ногу, половину тіла. Ігнорують їх так само, як не сприймають це хворі зорові та слухові стимули з лівого по відношенню до них простору. Вони не користуються лівою рукою, навіть якщо слабкість в ній незначна. Подібне можна прослідкувати в літературі, присвяченій розщепленню мозку в хворих на епілепсію. Ліва половина тіла тих хворих, які переносять таку операцію не включається в спонтанну рухову активність. Такого ігнорування правих частин тіла при ураженні лівої півкулі мозку, як правило не спостерігається. Описані поодинокі випадки, в яких хворі були, за всією вірогідністю лівшами. Саме ігнорування відмічалося в цих хворих істотними відмінностями. [22]

Є дані про різну участь правої та лівої половини тіла в загальній активності людини, особливо яскраво це виступає в спортсменів при виконанні техніко - тактичних дій, специфічних для боксу, фехтування, тенісу та ін.

Боксери - лівші завойовують 30 - 40 % золотих медалей на крупних міжнародних змаганнях. Переваги лівшей у боях були показані при вивченні рухової активності дорослих висококваліфікованих боксерів. У них виявляли: 1 - час латентного періоду простої реакції та реакції вибору (пред`являли світові сигнали - один чи два); 2 - час виконання удару; 3 - час зіткнення кулаку з ціллю (різкість удару); 4 - точність удару. Перевага лівшей виявилась не у швидкості виконання удару кожної з рук окремо, а в сумарній швидкості реагування. У них майже були відсутніми різність рухів правої та лівої руки в умовах простого та складного реагування, тоді як у правшей ці показники дорівнювали 32 мс і 7 мс. При нанесенні прямих ударів в голову лівші діють більш симетрично. Також при всіх видах захисних рухів тулубом у боксерів - лівшей виявилася менша швидкість рухової захисної реакції, ніж у правшей. Час виконання захисту відхиленням, тобто при нахилі тулуба, дорівнює 270 мс у лівшей і 230 мс - у правшей. Для захисту, підготовки атаки і контратаки лівші рідше, ніж правші, використовують різноманітні способи захисту за допомогою нахилів та розгинання тулуба. У всіх рухах тулуба - нахилах та розгинаннях, - лівші показують гіршу рухову активність, ніж правші. У лівшей менше, ніж у правшей, і сумарна швидкість простої рухової реакції при русі ніг. Проте в боях, у лівшей частіше спостерігаються швидкі, миттєві, „вибухові” пересування. Цей парадокс пояснюється компенсаторними механізмами, яскраво присутніми саме у лівшей. Компенсація досягається за рахунок своєчасного прийняття рішення та виконання реакції у відповідь.

Коли говорять про обличчя, то серед морфологічних асиметрій обличчя відхилення носу вправо виражено у правшей і вліво - у лівшей; право половина обличчя в більшості людей більша за ліву. В криміналістиці існує поняття „біологічної дисиметрії обличчя (голови)”: правий тип має більш високу та вузьку праву частину й більш широку, низьку - ліву, а лівий тип характеризується зворотнім співвідношенням. [7] У „кривій” (однією половиною обличчя) посмішці приймає участь переважно „широка” половина. Звичайне підняття брови частіше здійснюється на вузькій половині. Розжовування їжі, якщо всі зуби здорові, краще відбувається на функціонально домінуючій стороні. При мовленнєвому акті права половина роту більш активна у 86 % правшей і у 67 % лівшей, це ж характерно і для хворих афазією; при співанні та серійному відтворенні (рахуванні, перераховуванні днів тижня) ширше відкривається ліва половина роту. [1]

В літературі обговорюється два типи асиметрії обличчя. Перший - неоднакова здатність половин обличчя відтворювати емоційний стан людини. Опубліковані з цього приводу дані суперечливі. Одні кажуть, що у більшості людей права половина обличчя переважає над лівою у виразності й більше, ніж ліва, схожа з усім обличчям. Інші дотримуються думки, що більш емоційна ліва половина обличчя; наприклад, більш емоційними вважаються фотокартки зіставлені тільки з лівих половин обличчя. Досліджуваних прохали оцінити синтезовані (тільки з правих або тільки з лівих половин) фотокартки за 9 шкалами: негативне - позитивне, м`яке - жорстке, чоловіче - жіночне та ін. „Лівосторонні” обличчя оцінювались як більш енергійні, сильні, активні, але й більш негативні; „правосторонні” - як більш слабкі, жіночні, м`які й позитивні. Ліва половина обличчя лівшей в усмішці виглядає більш веселою, ніж права, має більш печальний вигляд у спокійному стані; у правшей більш печальними і щасливими признавались обличчя на фотокартках, зіставлених з правих половин. При тахіскопічному пред`явлені і правші й лівші сприймали як більш щасливі обличчя з посмішкою на лівій половині. Різним є також сприйняття глядачем емоційного виразу схематично пред`явленого обличчя: обличчя з опущеним лівим кутом рота (лінія роту піднімається зліва направо) частіше оцінюється як сумне; обличчя з трохи піднятим кутом рота (лінія піднімається справа - вліво) - як більш веселе. [14]

Другий вид асиметрії обличчя відноситься до руху очей, які розглядаються як руховий орган. Припускається фундаментальною взаємозв`язок руху очей та розумових здібностей суб`єкту. [57]

При усвідомлюванні питань, які потребують вербального мислення або математичних, логічних, рахувальних операцій очей більшості людей направляються вправо, при виконанні ж зорово - просторових, музичних задач і сприйняття музики, ритмічних звуків природи - вліво. Вербально - концептуальні питання викликають більшу кількість рухів очей, ніж зорово - просторові.

Емоційність звернених до досліджуваних питань збільшує число лівосторонніх рухів очей. Позитивні емоції викликають більше рухів очей вправо, а страх - вліво. Люди з переважно правосторонніми рухами очей частіше спеціалізуються в точних науках, менше використовують у своїй мові прикметники, перевершують по вербальній шкалі тих, у кого виявлені більш лівосторонні рухи очей і хто спеціалізується на гуманітарних науках, і ,звісно, у мові більше використовують прикметники. Щодо бокових рухів очей, то вони не виникають, якщо питання для досліджуваного доволі просте або вже готова відповідь на нього; ці рухи залежать ще від рівня тривожності суб`єкта, відношення досліджуваного до досліду, віку та статі. Так, у 50 жінок - правшей відмічені переважно лівосторонні рухи очей незалежно від змісту питання, якщо питання задавав чоловік і знаходився навпроти досліджуваної. [19]

Зміщення погляду при відповідях на питання різного змісту спостерігаються вже у дітей віком від 2 років 8 місяців до 9 років 11 місяців; у дітей віком від 4 років 7 місяців до 6 років 2 місяці бокові рухи очей виникали при питанні „Яке морозиво тобі подобається?”; рухи очей як вправо так і вліво однаково часті в дівчат та хлопчиків, до того ж бокові рухи очей частіше виникають на питання, що потребують просторового уявлення (70 %) і рідше - вербального (55 %); по мірі дорослішання відбувається диференціювання бокових рухів.

Підкреслюється значення руху очей у формуванні зорових образів. Розрізнюють два функціонально різні рухи очей: 1 - макрорухи, якими забезпечується зміна точок фіксації погляду при розгляданні нерухомих об`єктів; ці рухи носять, як правило, характер стрибків; 2 - мікрорухи, довільні рухи в процесі фіксації нерухомих об`єктів, серед яких: а) дрейф, неупорядкований і відносно повільний рух окових осей, при якому зафіксована точка залишається всередині; б) тремор, високочастотні, маленькі за амплітудою коливальні рухи осей очей; в) мікросакади, маленькі, довільні стрибки, які виконують в основному корекційну функцію.

В. Н. Пушкін (1967) використовував кінозйомку очей, щоб вивчати участь погляду у вирішенні шахових задач. Рухи очей виявились незалежними від установки: 1- знайти рішення (погляд фіксується в основному на „функціонально значущих пунктах” позиції і мають великі райони дошки, куди погляд взагалі не направляється), 2 - оцінити, чия позиція сильніша (точки фіксації погляду розподіляються по всій дошці; кожний фрагмент позиції, який привертає його увагу, шахіст розглядає приблизно чверть секунди).

Є спостереження про ранні прояви сенсорних асиметрій. У новонароджених та малюків (5 тижнів) у відповідь на звуки відмічена більша активація лівого, а у відповідь на спалах світла - правої півкулі мозку. Викликані потенціали (ВП) на шум і музикальні звуки виражені здебільшого у правій півкулі. Активність правих кінцівок (особливо руки) у немовлят (26 - 33 тижні) зменшувалась при мовленнєвих впливах більше, ніж при музикальних. При прослуховуванні музики збільшується серцебиття в новонароджених, і в сприйманні музики домінує більше ліве вухо. [46]

При дихотомічній пред'яві числових, одиночних пар слів діти 5?, 7?, 9? і 11? років починали повторювати ті з них, які були пред`явлені на праве вухо. З віком збільшується домінування правого вуха за числом вірно повторених стимулів, а ліве вухо домінує у сприйнятті побутових звуків тільки у дітей 11? років. При порівнянні дітей 7 - 11 років (здорових та глухих) виявилось менше праворуких серед дітей з глухотою, більшість з них однаково добре оволоділи правою та лівою рукою. [43]

Вивчаючи у дітей 6 - 7 і 11 - 13 років ВП при тахістоскопічній пред`яві 4 контурних зображень, які мали певні схожі риси, Д. А. Фарбер і Т. Г. Бєтєльова прийшли до висновку, що два різних типи пізнання, які притаманні здоровій людині, формуються в онтогенезі неодночасно: „притаманні правій півкулі механізми повного структурного впізнання зображення формуються в період від моменту народження до 5 - 6 - річного віку. Класифікаційний метод впізнання зображень, який реалізується в лівій півкулі мозку дорослої людини, формується протягом онтогенезу значно більш тривалий час” - у віці 14 - 16 років.

Розглянемо особливості дотику, як одного з видів сенсорної асиметрії. Дотик охоплює всі види шкіряної чутливості - відчуття давлення, дотики, вібрації. Воно тісно пов`язане з іншими (відмінними в шкірі й пов`язаними з нею структурах) формами чутливості: пропріоцепцією, терморецепцією, чутливістю до болі.

Пропріоцепція - здатність людини усвідомлювати положення кінцівок відносно одна одної, рухів суглобів і виявляти опір кожному своєму рухові. Її називають ще глибокою чутливістю, так як велика кількість пропріорецепторів розташована не на поверхні, а у м`язах, сухожиллях, суглобах.

Температурна чутливість володіє двома об`єктивно та суб`єктивно виявленими ознаками - відчуттям холоду та тепла. В шкірі є спеціальні холодові та теплові точки і рецептори - не тільки сенсори для відчуття температури, але й приймаючі участь в терморегуляції організму.

Розділяють соматичну та вісцеральну біль. Соматична біль, що виникає в шкірі, називається поверховою. Якщо вона знаходиться у м`язах, то це називається глибокою біллю. До останньої відноситься й головна біль - сама найчастіша форма болю, яку тільки відчуває людина. [54]

Глибока чутливість, дотик і в якійсь мірі шкіряна терморецепція, за

Р. Шмідтом, дозволяє людині збудувати трьохмірний світ дотику, головним джерелом інформації про який служить рука, коли вона ворушиться, торкаючись до предметів і мацаючи їх. Наші просторові уявлення формуються головним чином зоровими сприйняттями, але багато властивостей зовнішнього світу доступні переважно або цілком тактильному вивченню. Автор говорить про такі якості, як рідкий, клейкий, твердий, еластичний, м`який, жорсткий, гладкий, шорсткий, бархатний та ін. Ці якості погано або зовсім не розрізнюються при пасивному торканні до них: якщо покласти предмет на нерухому руку або руку на предмет. Перевага активного торкання рукою до предмету над нерухомою частково пояснюється активацією значно більшої кількості шкіряних рецепторів, які переважно або повністю уникають адаптації. При рухах руки в упізнаванні форми і поверхні предметів вносить свою часткову долю пропріоцепція.

Дотик є бігантичним. На противагу бінокулярному зоровому та бінаурального слухового образу створення єдиного дворучного образу утруднено. Досліджувані говорять про боротьбу двох одноразово створюваних образах від право ї та лівої фігури, що щупаються , начебто роздвоюванні фігури з розпадом на дві частини. Права рука характеризується більш високою розподільною чутливістю в пізнанні предметів і просторово - часових властивостей торканих предметів. Але розподільну властивість правої руки збільшує статистичне напруження лівої руки чи її часткове динамічне напруження. [10]

При мацанні двома руками 80 % досліджуваних відмічають суб`єктивну важкість у сприйнятті лівою рукою, наче права рука подавляла своєю діяльністю діяльність лівої. Неправильне уявлення складається частіше за рахунок лівої руки. Досліджувані казали, що ліва рука гірше запам`ятовувала, як тільки переставала торкатись фігури. Таким чином, неправильне уявлення про предмет за рахунок правої руки склалось у 20 % досліджених.

Рука як орган дотикового сприйняття ближче до ока, ніж до шкіри в цілому. Існують дані про відмінності правої та лівої руки в гостроті, швидкості дотикового розпізнавання різних предметів. Однак ці дані не однозначні. Час розпізнавання об`єктів на дотик лівою рукою являється коротшим, ніж правою, сприйняття фігур лівою рукою більш точне. У дорослих і підлітків ліва рука володіє більш високими властивостями у тактильному сприйнятті форми; при локальному ураженні лівої півкулі мозку просторовий поріг тактильної здатності до розрізнювання зростає в обох руках, тактильне сприйняття порушується тільки на правій руці, при уражені правого - просторовий поріг зростає на обох руках, тактильне сприйняття також форми порушується також на обох руках. [9]

Є свідчення про різну ефективність дотику, точності тактильного сприйняття предметів, відтворювання поз, рухів пальців будь - якої з рук в залежності від того, в якому - правому чи лівому - просторі вони здійснюються. Такі дані були отримані в експериментах за участю дітей - правшей 3 - 5 і 8 років.

Чутливість не рівномірна: больова, вібраційна, температурна на лівій руці вона вище, ніж на правій. Різною є й електродермальна активність, що регіструється одночасно з обох рук в момент виконання суб`єктом різних завдань, однак інтерпретація цих даних складна. Слова і букви при читанні за системою Байля краще сприймаються вказівним пальцем лівої руки сліпих від народження або з дитинства. Здорові діти 10 - 11 років правою рукою краще розпізнають букви, лівою - фігури, а глухі діти того ж віку, точніше розпізнають лівою - букви, а правою - фігури.

Кінестетична чутливість переважає в дотиковому комплексі правої, тактильна - лівої руки. Найбільша кількість „моментів руху” при ощупуванні припадає на вказівні пальці обох рук. При першому ощупуванні правою рукою „моментів руху” вказівного пальця більше в 4 рази, ніж мізинця, і в 3 рази більше, ніж безіменного. Менша кількість „моментів руху” припадає на середній палець. Вказівний і середній пальці завжди діють разом, їм належить ведуча роль в дворучному мацанні плоских предметів. Мізинець багато рухів робить в повітрі, навколо контуру. Пальці правої руки в ощупування більш активні. При одночасному мацанні пари беззмістовних фігур обома руками вони краще впізнаються лівою рукою вже дітьми 6 років. [48]

Привертає увагу вчених і сенсорна асиметрія нюху. Нюх у людини являється одним із засобів просторового орієнтування в навколишньому середовищі. За Б. Г. Ананьєвим (1955), просторова локалізація запаху з алежить від взаємодії нервових процесів в обох півкулях; для кращої просторової орієнтації необхідна помірна різниця сигналів, що збуджують різні частини мозкового кінця аналізатора і тому асиметрія нюху може розглядатись як необхідна умова просторово - нюхової відмінності.

Дириничні відчуття характеризуються більшою точністю і швидкістю, ніж монориничні. Права і ліва половини носу відрізняються за гостротою нюху. Більша чутливість лівої сторони носу до запахів встановлена у 71 % дорослих, правої - у 13 % і однакова чутливість - у 16 % ; у дітей такі ж цифрові показники дорівнюють відповідно 35, 30 і 35 % ; асиметрія нюху в дорослих у порівнянні з дітьми зростає, як видно, вдвоє. Таким чином, встановлений С. Ф. Гамаюновим (1928) факт домінування лівої сторони носу в гостроті нюху пояснюється частим скривленням носової перегородки: пряма перегородка зустрічається у 90 % дітей і не виявляється зовсім у людей віком після 30 - 40 років. Але автор не ставить питання про те, яка природа подібного „нормального” масового скривлення носової перегородки і чому більша гострота нюху на лівій половині носу має місце не тільки при скривленні перегородки, а й при прямій. [54]

Роботи в області вивчення сенсорних асиметрій смаку, дозволили говорити про наступні дані. Розрізнюють кислі, солодкі, солоні, гіркі смакові відчуття. Смакова чутливість може бути різною в здорових людей в залежності від віку, статі, психофізіологічного стану. В патології можливі кількісні порушення смаку (підвищення - гіпергеузія, пониження - гіпогеузія, відсутність - агеузія) і якісні відмінності - спотворення смаку, неприємні смакові відчуття, порушення впізнання смакових якостей і смакові галюцинації. Смакові галюцинації, поєднані з нюховими обманами, нерідко зустрічаються і хворих з ураженням скроневих відділів правої півкулі мозку. [22]

Різні ділянки язика мають неоднакову чутливість не тільки до різних, але й тих самих смакових подразників. Рецептори для солодкого і солоного розташовані головним чином на кінчику язика, рецептори для кислого - в основному на бокових поверхнях, рецептори для гіркого - в області основи язика і м`якого піднебіння.

Так, поступово, ми дійшли до питання психічної асиметрії. Виявлення цієї асиметрії більш складне ніж моторної та сенсорної. Психічна асиметрія мається на увазі в двох планах. В першому вона являє собою нерівність функцій півкуль мозку в формуванні цілісності нервово - психічної діяльності. Моторні й сенсорні асиметрії невід`ємно взаємодіють з психічними, прикладам того можуть бути слова В. Д. Глезера (1985, монографія „Зір і мислення”): „любий, навіть самий елементарний акт зору, слід розглядати як акт мислення”.

Психічні процеси, які залежать від правої півкулі, по суті включають в себе сенсорні асиметрії. В цілому вони можуть називатись як психосенсорні процеси. Вони складають основу для одного з головних видів пізнання людини - пізнання за допомогою органів чуття з формуванням чуттєвих образів зовнішнього світу і самого себе. Таке пізнання можливе лише при безпосередньому контакті об`єкта пізнання з органами чуття. Такому пізнанню досяжне тільки те, що є зараз (в даний момент) і тут (в реальному даному просторі). Образи, які постійно формуються усвідомлюються, зіставляються з образами минулого сприйняття й таким чином ідентифікуються об`єкти зовнішнього світу і особистого „Я” суб`єкту.

Психічні процеси, що залежать від лівої півкулі, тісно співвідносяться з руховими асиметріями. Тут вже диференціюються психомоторні процеси. [24]

Найбільше високоорганізованим видом психомоторної діяльності є процес формування мови, особистої активної мови суб`єкта. Тільки на основі мови стало можливим формування принципово нового - абстрактного пізнання. Це означає, що людина отримує здатність пізнавати те, чого немає тут і зараз, чого вона в минулому ніколи не бачила, не чула і не торкалась: вона отримує здатність прилучитися до загальнолюдського досвіду, який був зібраний всіма минулими поколіннями людства.

Психосенсорна сфера або чуттєве пізнання скоріше максимально індивідуалізовані; одну й ту ж саму ситуацію дві людини сприймають з помітно різними відтінками, що виявляються і сиюхвилинним станом, і минулим досвідом сприйняття кожною з них. Психомоторна сфера і абстрактне пізнання, напроти, повинні бути скоріше уніфіцированими: завдяки цій другій стороні психіки одна людина спілкується з іншою, розуміє її. Така відмінність між чуттєвим і абстрактним пізнанням особливо виразне, як можна думати на основі клінічних спостережень у більшості людей. В клініці локальних уражень мозку виявилися подробиці, які можуть бути інтерпретовані як свідчення про несхожість психіки деяких лівшей і правшей. [15]

Другий план виявлення психічної асиметрії й особливо аналізу її сутності, більш адекватний, ніж перший, і мабуть, більш перспективний. Під психічною асиметрією тут розуміється порушення симетрії саме психічних процесів - психосенсорних і психомоторних або чуттєвого і абстрактного пізнання. Якщо вже в першому представленому плані вони виглядають різними по тому, що перші залежать від функціонування правої, а другі - лівої півкулі мозку, то у другому плані вони стають різними (аж до протилежності один одному) за часом їй формування. Психосенсорні процеси формуються в даний проміжок часу при постійному зіставленні чуттєвих образів, що надходять зараз з тими, якими суб`єкт сприймав в минулому. Розвиток психомоторних процесів представляється таким, який проходить в даний період часу, так що їх завершення можливе тільки в майбутньому часі.