Особливості психологічних проблем спортсменів та методи їх вирішення

- об'єм i зосередженість уваги у зв'язку із специфікою видів спорту i різних ситуацій змагань;

- здатність управляти рівнем збудження безпосередньо перед i в ході змагань (стiйкiсть до стресових ситуацій);

- міра досконалості різних сприйнять (візуальних, кiнеститичних) параметрів рухів, здібність до психічної регуляції м'язової координації, сприйняття i переробки інформації;

- можливість діяльності аналізатора, сенсорно-моторних реакцій, просторовочасової антиципації, здібність до формування випереджаючих рішень в умовах дефіциту часу i ін.

Продуктивним, також, виявився пiдхiд пошуку загальних проявів особи, що обусловлюють успіх в спорті. До таких рис слід віднести: сенситивність, емоційну стiйкiсть, активність в подоланні перешкод.

В цілому особові особливості, як i типологічні, слід враховувати в індивідуалізації управління спортивною діяльністю. Роль чинника особових особливостей в успiшностi спортивної діяльності також розглядається при обговоренні проблеми надійності спортсмена.

За даними спортивних психологів, до особових рис спортсменів, що найчастіше зустрічаються, відносяться: високий рівень агресивності (який майже завжди знаходиться під контролем у спортсмена високого класу), високий рівень мотивацій досягнення, екстраверсія i твердість характеру, авторитарність, емоційна стійкість i самоконтроль.

Дані досліджень показують, що спортсмени високого класу, що займаються цими видами спорту, не лише агресивніші, але i схильні вільніше виражати свої агресивні тенденції, чим представники так званої нормальної вибірки.

Становлення спортсмена неможливе без цілеспрямованого формування мотивів спортивної діяльності. Мотиви створюють принципову основу цілеспрямованої поведінки, способів подолання фрустрації досягши головної мети спортивні діяльності. На пiдставi цього формується динамічний компонент -- мотивація поведінки -- що виявляється в спрямованості поведінки (спонука до виконання конкретного тренувального навантаження) i суб'єктивних критеріях задоволення досягнення мети (реалізації активності поведінки) в конкретних умовах, в даний момент часу.

У дослідженнях мотивації спортивної діяльності позначено два напрями. Перший вивчає причини, чому спортсмени віддають перевагу одному виду діяльності над іншим, вплив різких мотивів, цінностей i потреб. У другому напрями робиться спроба пояснити, чому спортсмени працюють з різною мірою інтенсивності. Воно пов'язане з дослiдженями збудження i активації, яки впливають на інтенсивність виконання рухових завдань.

Мотиви в спортивній діяльності можна класифікувати по джерелу їх виникнення: зовнішнім i внутрішнім причинам, що детермінують поведінку. Наприклад, деякі мотиви виникають із зовнішніх по відношенню до індивіда або завдання джерелам. До них відносяться рiзнi форми явного i непрямого соціального заохочення (схвалення, похвала), а також вiдчутнiшi ознаки успіху -- грошові винагороди, дарунки. Іншими джерелами мотивації можуть бути особливості психіки даної особи, особиста потреба в успіху, вигнанки, спілкування i тому подібне, а також особливості самого рухового завдання. До останнього мотиву відносяться такі якості, як новизна, технічна або фізична складність вправ.

Характеристика мотиваційної структури окремого спортсмена важко не лише складністю системи цінностей, що с у нього, але також i можливістю впливу його минулого досвіду на формування стосунків до успіху, спорту, праці, авторитетів. У міру того як дитя стає дорослим, міра дії на нього різних мотивів також змінюється.

Спортсмени, мотивовані на успіх зазвичай ставлять перед собою в діяльності деяку позитивну мету, досягнення якої може бути однозначно розцінене як успіх. Вони виразно проявляють прагнення, в що б те не стало, добитися лише успiхiв в своїй діяльності, шукають такої, діяльності, активно в неї включаються, вибирають засоби і віддають перевагу діям, направленим на досягнення поставленої мети. У їх когнітивній сфері зазвичай є стійке чекання успіху. Такі спортсмени розраховують дістати схвалення за дію, направлені на досягнення поставленої, мети, а пов'язана з нею робота викликає у них позитивні емоцii.

При домінуванні мотивації досягнення успіху спортсмен вважає за краще завдання середньої i злегка підвищеної мери трудності, оскільки їх рішення, старання i здібності можуть виявитися що найкраще. При переважанні мотивації уникнення невдач -- завданні вибираються легкі або важкі, яки практично нездiйснимi. В прагнучого до успіху привабливість завдання, інтерес до неї після невдачі в її рішенні зростає, а для орієнтованого на невдачу, -- падає.

Мотивовані на досягнення успіху спортсмени в ситуації вибору між негайною винагородою або великим, але відстроченим за часом, вибирають останнє. Спортсмени з низькою схильністю до досягнення вiдрiзняються більшою прихільнiстю до сьогодення і меншою здатністю відстрочити задоволення.

Прагнучі до успіху свої досягнення приписують внутрішньо особливими чинникам (здібностям, старанням i тому подібне), а уникаючи невдачі -- зовнішнім чинникам (легкості або трудності виконуваного завдання, везінню i тому подібне). Спортсмени, що мають сильно виражений мотив уникнення невдачі, схильні недооцінювати свої можливості, швидко розстроюються при невдачах, знижують самооцінку, а , хто орієнтований на успіх, поводяться протилежним чином: адекватно оцінюють свої здібності, мобiлiзуються при невдачах, йдуть вперед, а не розстроюються.

Стан тренованості i стан спортивної форми -- окремі випадків психофізіологічного стану спортсменів, під яким розуміється «цiлiсна реакція особи на зовнішні i внутрішні стимул - реакції, направлена на досягнення корисного результату». Оскільки людина не може одночасно знаходитися в декількох цiлiсних станах («перманентному», «поточному» i «оперативному»), слідує цей цілий стан пiдроздiляти на рiзнi по стiйкостi (або рiзнi по оборотності зміни) елементи. При цьому найбільш конструктивним представляється дихотомічне ділення, коли менш стійкі, динамічні елементи стану об'єднуються в оперативний компонент, а більш стацiонарнi, перманентні -- в стійкий компонент цiлiсного стану.

Стан «спортивної форми» відрізняється єдністю енергетичних складових оперативного i стійкого компонентів. Чим більше перевищення рівня активацiї над оптимальним, тим нижче рівень активаційних резервів, гірше настрій, «слабкіше» бажання тренуватися -- i тим нижче успiшнiсть виступу на змаганнях. З іншого боку, чим рівень активації легше оптимального, тим краще настрій, «сильніше» бажання тренуватися, але тим нижче здібність до реалізації енергетичних ресурсів i нижче успiшнiсть на змаганнях. Ріст спортивних результатів i їх престижність, збільшення конкуренції, відповідальність спортсмена за свій спортивний результат збільшують психічна напруга спортсмена під час змагань.

Залежно від індивідуальних особливостей спортсмена, його фізичних i психічних якостей, етапів спортивного вдосконалення можливі всілякі підходи до вирішення оптимізації стартового стану i управління ним. При раціональному психічному настрої на майбутні змагання підвищене збудження має бути направлене не на переживання i небезпеку, а на концентрацію уваги на вузлових компонентах техніко - тактичних i функціональних проявів, облік яких забезпечує успішний виступ в змаганнях. Такий настрій формує упевненість в своїх силах, викликає активне бажання боротися за перемогу.

Також, на перемогу i поразку в змаганнях впливає стресовий стан. У стресі не рідко спостерігається певна дисоціація фізіологічних i психологічних показників. Так, при обстеженні спортсменів під час змагань багато разів реєструвалася частота сердечних скорочень 150-180 ударів в хвилину, дихання -- до 30 i більш за цикли в хвилину. Після змагань було виявлено підвищення виділення стероїдних гормонів i реакції білої крові, що характеризує виражений стрес. В той же час свої професiйнi дії ці спортсмени виконували на високому рiвнi майстерності. Загальновизнано, що залежність рівня досягнень спортсмена в змаганнях від мери стресу має криволiнiйний характер. Іншими словами, при слабкому i середньому стресі досягнення спортсменів відносно високі, а при стресі високого рівня воли можуть бути гірше за результат, показали в умовах тренування. Одностайні фахiвцi в тому, що кожен спортсмен має свій індивідуальний стресовий поріг, тобто лише певна доля стресу, певний його рівень є оптимальним i дозволяє спортсменові показувати найкращий результат. Рівень стресу вище або нижче оптимального не сприяє досягненню високого результату.

1.8 Конфлікти в спортивному колективі

Зменшення кiлькостi конфліктних ситуацій - серйозна практична проблема, що стоїть як перед керівниками дитячих спортивних установ, так i перед тренерами спортивних колективів.

Конфлікт - це зіткнення протилежно направлених цілей, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб'єктів взаємодії. У основі будь-якого конфлікту лежить ситуація, що включає наступне:

- уперечливі позиції сторін з якого-небудь приводу;

- протилежні цiлi або засоби їх досягнення в даних обставинах;

- неспiвпадіння інтересів, бажань, поглядів опонентів.

Конфліктна ситуація, таким чином, містить суб'єкт можливого конфлікту i його об'єкт. Проте, аби конфлікт розвивався, необхідний інцидент, коли одна із сторін починає ущемляти інтереси інших. Готовність до вирішення конфлікту - один з ключових чинників, що визначають його результат. Фактично в деяких випадках вже одного це вистачає. В той же час ця готовність досягається непросто, i викликати ці в інших також нелегко.

Важливою якістю при спiлкуваннi є здатність людини встати на позицію партнера. При ролевому спiлкуваннi (керівник - підлеглий, тренер - спортсмен) прийняття позиції i ролі іншого означає одночасно точніше його розуміння, що полегшує спілкування. Культура педагогічного спілкування передбачає необхідність знання особливостей характеру, ціннісних орієнтацій i потреб людей. Ці знання украй потрібні тренерові i керiвниковi для ухвалення рішень, здійснення контролю i так далі Тут недостатньо однієї загальної культури i професiоналiзму в області фізичної культури i спорту, виникає потреба в спеціальних психологічних i соціально - педагогічних знаннях. Польський вчений Мелiбруда писав, що бiльшiсть труднощів, проблем i конфліктів між вихователем i учнем не можуть бути дозволені за допомогою кримінального кодексу або дисциплінарних стягнень. Вони можуть бути дозволені викладачем лише в процесі повсякденного спілкування з дітьми. Але для вирішення проблем, що виникають в ході спілкування, потрібне знання про те, як правильно спілкуватися. Практика показує, що конфлікти в спортивній школі зазвичай викликаються наступними причинами:

- по-перше, недоліками, пов'язаними з органiзацiєю праці, неповним i неправильним використанням моральних i матеріальних стимул - реакцій i т.д.;

- по-друге, недоробками у сфері спортивної діяльності, підбору і розставлення кадрів відповідно до квалiфiкацi i психологічних особливостей; неправильним стилем керівництва, проявом адміністрування i др.;

- по-третє, труднощами i напруженістю, пов'язаними з мiжособовими стосунками усередині спортивного колективу.

При проведенні бесід по розбору конфлікту в спортивній школі необхідно:

- проаналізувати i довести до свiдомостi кожного з учасників конфлікту причини його виникнення;

- виявити його можливі наслідки для виконання колективом поставлених завдань i якості мiжособових стосунків;

- обґрунтувати виводи, що витікають з умов виникнення конфлікту, i його можливі наслідки i пред'явити їх як контрольовані вимоги до поведінки тих, що всіх беруть участь в нім;

- нейтралізувати антагоністичний емоційний настрій противників, підкресливши спільні цiлi спортивного колективу, i прийняти рішення про подальшу діяльність;

- об'єктивно оцінити поведінку винуватців конфлікту і реакцію тих, що оточують.

При підготовки до бесіди виходите з того, що учасники конфлікту часто однобічно виражають свої оцінки (інколи дуже емоційно i неефективно). Перед бесідою необхідно з'ясувати для себе наступні питання:

а) у чому полягає істота конфлікту, як він виявляється в спортивний діяльності?

б) хто бере участь в конфлікти, як слід оцінити його участь?

в) як впливає конфлікт на виконання колективом спортивно-виховних завдань, як можна уникнути інших негативних явищ?

Аби бесіда по розбору конфлікту протікала в діловий атмосфері, наводиться зразковий план її побудови:

- дайте вашу оцінку ситуації, що склалася, але лише після дійсного стану речей за допомогою конструктивних питань;

- поясните учасникам конфлікту внутрішню логіку розвитку конфліктної ситуацій;

- особливо пiдкреслiть, які наслідки може мати конфлікт для виконання спортивним колективом поставлених перед ним завдань;

- надайте всім учасникам конфлікту можливість викласти свою точку зору про дороги дозволу конфліктної ситуації;

- відповідно оціните зусилля партнерів i прийміть їх за основу для подальшої розробка проблеми;

- по можливості виключите рiзнi підтасування, недооцінка, відхилення від теми, голослівні твердження за допомогою контраргументів або відзначте, наскільки це заважає вирішенню проблеми;

- підкреслено об'єктивно i по-діловому аргументуйте всі ваші рішення.

Якщо партнери висловлюють суперечні думки, уточните, в чому вони бачать конкретні можливості для вирішення конфлікту, хай вони відчують свою вiдповiдальнiсть за ситуацію в колективі.

При ухваленні рішень враховуйте вiдповiднi пропозиції учасників, конструктивно і критично розбирайте викладені позиції, чітко i недвозначно змалюйте дороги i умови вирішення конфлікту, а також вимоги, що пред'являються до поведінки членів колективу, i перш за все до винуватців конфлікту.

Чим переконливіше ви обґрунтуєте свою позицію по відношенню до винуватців конфлікту (після дохідливого викладу причин i наслідків, умов i слідств, мети i образу дії при дозволі конфліктної ситуації), тим більшою мірою це сприятиме стабілізації стосунків в колективі i мiжколективного професійного спілкування.

Доводьте несумісність з цілями колективу невиправданих вимог, нереальних чекань, вузьковідомчих егоїстичних інтересів, аморальних мотивів соціальної поведінки.

Приступаючи до вирішення конфлікту, треба пам'ятати про одне важливе правило: не можна вирішувати конфлікти на одному i тому ж грунтi!

1.9 Проблеми психології спорту

Інтегральна підготовка кваліфікованих спортсменів в даний час є складним багаторічним i багатоетапним процесом спортивного вдосконалення. У цьому процесі необхідно враховувати i загальні закономірності адаптації спортсмена до тренувальних i змаганням навантажень, i приватні особливості формування спортивної майстерності залежно від структури i динаміки фізичних i психічних якостей, морфофункцiонального i психічного статусу спортсмена, наявність своєрідного поєднання спеціальних здібностей. В той же час стає усе більш ясним, що система підготовки кваліфікованих спортсменів до змагань багато в чому вичерпує свої можливості, що базуються на загальних закономірностях адаптації організму до навантажень. Усе більш вочевидь, що лише при тренувальному навантаженні, адекватному психотипові спортсмена, підвищується реактивність центральної нервової системи i удосконалюються механізми забезпечення ефективної спортивної діяльності в екстремальних умовах, які, по суті, супроводжують будь-яке крупне змагання.

В цьому вiдношеннi спорт специфічний тим, що без вираженої психічної напруженості, без стресу неможлива повноцінна адаптація до навантажень, як неможливий i високий рівень тренованості спортсмена. Такі умови діяльності завжди провокують сильний дистресс, до якого в процесі тренувальної i діяльності особливо змагання необхідно адаптуватися. До стану дистресса близько примикає стан тривоги - послідовність когнітивних, афектних i поведінкових реакцій, що актуалізуються в результати дії різних форм стресу. Стан тривоги розвивається за схемою: стрес - сприйняття загрози - стан тривоги. Оскільки зростання стану тривоги переживання спортсменом як неприємне, хворобливе, остільки когнітивні i поведінкові реакції, включені в цей стан, несуть функцію мiнiмiзацi виникаючого дискомфорту. Виниклий процес тривоги супроводжується процесом переоцінки стресових умов, ця переоцінка сприяє вибору вiдповiдних перекриваючих механізмів, що полегшують переживання стресу, а також активації деяких механізмів уникнення, що виводять спортсмена з ситуації, що викликає тривогу.

У зв'язку з цим виникає проблема вивчення психічних полягань в спорті i особливо - стани готовності до спортивної діяльності. Перед нею формується установка, пов'язана з чеканням найбільш вiрогiдного результату змагань. Не рідко установка формується на неусвідомлюваному рiвнi, проте чим складніше по своїй структурі майбутня діяльність, тим більше в установці, що формується, переважають усвідомлювані, вольові компоненти. Установка як цiлiсна модифікація суб'єкта фокусується в кожен конкретний момент часу залежно від його індивідуальних особливостей i, по суті, визначає не лише розташовану на початок дії, але i вміст всієї діяльності.

Формування готовності до діяльності має бути направлене на вирішення наступних приватних завдань:

- орієнтацію на соціальні цінності, які с такими, що ведуть для спортсмена (наприклад, прагнення до значимої перемоги i визнання суспільства);

- формування психічних внутрішніх опор” (упевненість в здатності добитися успіху, надія на високий рівень власної майстерності, навіть на сприятливий збіг обставин - везіння);

- подолання психічних бар'єрів, різних фобій, особливо тих, які виникають в боротьби з конкретними обставинами, з конкретними суперниками;

- психологічне моделювання умов майбутньої боротьби;

- створення програми управління процесами релаксації i мобілізації.

Стан готовності до екстремальної спортивної діяльності пов'язаний не лише з необхідними змінами функціональних систем організму, але i з відповідною інтенсивністю динамічних фізіологічних i психічних процесів. Підготовка до діяльності може здійснюватися при невеликій витраті енергії або, навпаки, при великій витраті сил, в стані сильного збудження. Ці відмінності в інтенсивності можуть оцінюватися з чисто суб'єктивної точки зору - тоді говорять про міру поглиненності підготовкою до діяльності або з об'єктивної точки зору - тоді необхідно визначити рівень нервового i соматичного функціонування, лежачого в основі стану готовності.

Тут виникає поняття активації, яке позначає одночасно i швидке підвищення активності центральної нервової системи i викликану ним інтенсифікацію периферичних процесів. На думку Р. Б. Мальмо, поняття “активація” повинне вживатися лише в разі самого факту підвищення активності центральної нервової системи перед виконанням певної діяльності. Не викликає сумнiвiв той факт, що перед початком спортивної діяльності, що тим більше протікає в екстремальному режимі, у спортсмена включаються, довільно або навіть мимоволі, механізми активації психічних i фізіологічних функцій, що безпосередньо впливають на ефективність виконання такої діяльності.

У зв'язку з виділенням проблеми активації нами ставиться питання про необхідність дослідження механізмів активізації резервних можливостей спортсмена.

Суть проблеми виражається в наступних компонентах дослідження:

1) Вивчення недостатньо досліджених сторін психології спортивної діяльності, зокрема:

- психогенетичнi чинники відбору талантів;

- психологічна реалізація принципу індивідуального підходу до процесу спортивної підготовки;

- розвиток потенційних можливостей спортсменів в умовах, що психологічно моделюють умови спортивної діяльності;

- психологічний пiдхiд до реалізації методу зв'язаних дій в спорті;

- психологічні механізми опанування тактичних навиків в процесі спортивної підготовки;

- психологічні механізми адаптації до навантажень спортивної діяльності;

- психологічні засоби i методи збереження фізичного i психічного здоров'я спортсмена.

2) Психодіагностика раніше принципово вивчених компонентів суб'єкта спортивній діяльності:

- спрямованість особи спортсмена;

- основні риси вдачі i темпераменту спортсмена;

- рівень розвитку психічних якостей, найбільш значимих для даного виду спортивної діяльності;

- динаміка психічної адаптації до навантажень;

- психічне полягання спортсмена в екстремальних умовах спортивної діяльності.

3) Впровадження тих, що існують і розробка нових засобів і методів психічної регуляції i саморегуляції.

Таким чином, вирішуються наступні узагальнені дослідницькі і науково - практичні завдання:

- дослідження психологічних закономірностей діяльності людини i малої групи в екстремальних ситуаціях спорту;

- вдосконалення методів психічної (психологічної) підготовки спортсменів, що розрізняються за віком, специфіці діяльності i індивідуально - типовим особливостям;

- апробація нових методів психічної діагностики і психічної регуляції в спорті;

- психологічний супровід підготовки спортсменів збірних команд країни i найближчого резерву.

Приватні теми в руслі названих вище розділів:

1) взаємозв'язок культури тіла i культури особи;

2) психофізичне сполучення в спортивній діяльності;

3) ментальність спортсмена i обґрунтування умов його самоактуализації (саморегуляції);

4) адаптація людини до рухової діяльності (психофізіологічного, психологічного i соціального аспекту);

5) індивідуально - типові особливості осіб, що займаються спортом, включаючи дослідження індивідуального стилю діяльності в спорті;

6) технологія психічної (психологічної) підготовки спортсмена.

Що стосується проблеми адаптації спортсмена до тренувальних, а також i в змаганнях, навантажень, то тут виділяються наступні її механізми. Адаптація визначається деякими генетично обумовленими нейродинамiчними i психодинамiчними властивостями, а виявляється на тлі діяльності, що вимагає високої міри вольових зусиль спортсмена. Чинниками ефективності такої діяльності є здібність до тієї, що своєчасно адаптується до екстремальних умов, адекватна установка на ефективні дії, здібність до швидкого i адекватного вирішення оперативних завдань.

Підвищення ролі інтелектуальних моментів в спортивній діяльності вимагає подальшого вивчення когнітивних механізмів психомоторних дій.

Формування установки на певні дії, випереджаюча підготовка створюють можливості, з одного боку, попереджати появу небажаних ситуацій, а з іншої - завчасно готувати адекватні реакції на виникнення тих або інших обставин, що забезпечують вирішення оперативних завдань.

Істотну роль в практиці відбору i підготовки резерву для спорту вищих досягнень грає проблема оцінки спортивної обдарованості i ролі нейрофізіологічних властивостей у виникненi такої специфічної обдарованості. Одним з основних положень, висунутих свого часу Б. М. Тепловим, с положення про те, що «не окремі здібності як такі безпосередньо визначають можливість успішного виконання якої-небудь діяльності, а лише те своєрідне поєднання цих здібностей, які характеризують дану особу». Це, власне, і є обдарованістю. Її треба розглядати, виходячи з вимог, які пред'являє до людини конкретну діяльність, враховуючи три моменти:

1) вимоги самої діяльності;

2) суспільну цінність цієї діяльності в даний момент часу;

3) критерії її успiшностi в даний час.

Не дивлячись на те, що по проблемах формування i вдосконалення індивідуального стилю діяльності з успіхом захищено три докторські дисертації, говорити, що в цій проблемі все вивчено, було б передчасним. Існує уявлення про людину як про систему, що само - розвивається i самоорганiзується, складається з відносно замкнутих підсистем (рівнів), - фізіологічною, психологічною, соціальною. Між ними, як вважав С. Мерлин, існує багатозначна залежність. Як основна проміжна ланка що визначає особливості таких взаємозв'язків і такої взаємозалежності, зазвичай розглядаються види діяльності. Це підтверджується фактами зміни характеру зв'язків між індивідуальними властивостями різних рівнів (гармонізації) залежно від того, які дії, операції i промiжнi цiлi вибирає людина для вирішення завдань, т. е. який індивідуальний стиль діяльності або спілкування у нього формується. Окрім неодноразово описаних стилів спортивної діяльності (особливо багато досліджень в цьому напрямі виконано на матерiалi єдиноборств), ця проблема може розглядатися як проблема двох полюсів: існують так звані «рацiональнi» стилі, що дають правильний напрям” можливостям спортсмена, i «нерацiональнi», такі, що розглядаються як «педагогічний брак». З таких позицій проблема індивідуального стилю діяльності в спорті практично не вивчалася.

І ще про одну сторону цієї проблеми. В ході розвитку індивідуального стилю відбувається зміна детермінант, зміна системних підстав, тому на різних стадіях розвитку формуються рiзнi системи біологічних, психічних i соціальних якостей i властивостей методик в їх взаємозв'язку. На ранніх стадіях онтогенезу розвиток більшою мірою підпорядкований біологічним закономірностям i саме вони впливають на формування певної системи властивостей індивіда. Потім провідного значення набувають соціальні чинники розвитку. Як говорив відомий радянський психолог Би. Ф. Ломів, лiнiя біологічного розвитку продовжується протягом всього життя людини, але воно як би «вирушає в підставу» цього життя. Природно, що психологи спорту повинні враховувати ці закономірності в процесі формування методичних рекомендацій по побудові тренувального процесу юних спортсменів різного віку.

«Вічна» проблема дослідження особливостей особи спортсмена зараз знов виявилася в авангарді спортивно - психологічної проблематики. Йдеться про вивченні спрямованості особи, про особливості особових структурних характеристик кваліфікованих спортсменів взагалі i представників різних видів спортивної діяльності зокрема.

Закордонні дослідники зараз багато уваги приділяють вивченню «мотиваційних конструктів» («цільових орієнтацій», «цінностей», «упевненості в своїх силах») спортсмена. Особливий інтерес представляють дослідження цільових домінуючих орієнтацій: на власне «Я» або «на завдання». Ясно, що такі орієнтації багато в чому визначають відношення спортсмена до тренування, до партнерів по команді. «Его орієнтовані» спортсмени в командних видах спорту дуже заклопотані підвищенням власного соціального статусу, що не може не позначитися на психологічному клiматi в команді.

Серед психологів спорту існують три основні підходи до проблеми взаємин спортсмена i тренера: соціально-емоційний, який акцентує увагу на взаємних афектних впливах спортсмена i тренера, поведінковий i органiзацiйний. Особливий інтерес представляє перший пiдхiд, в якому можна виділити проблему «тревогогенної поведінки тренера». В рамках двох інших пiдходiв вивчаються особливості взаємного сприйняття спортсмена i тренера; чинники їх взаєморозуміння; причин i дороги вирішення конфліктів; особливості роботи тренера з юними спортсменами; особливості різностатевих і одностатевих відносин тренер-спортсмен.

2. СИСТЕМА ЕМОЦІЙНО-ВОЛЬОВОЇ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ

2.1 Регуляція психічних станів та корекція динаміки утоми

При всій багатогранності динаміки психічних станів в спортивної діяльності специфіка предмету психогігієни спорту дозволяє визначити три загальні типи ситуацій, в яких використається психорегуляція корекція динаміки втоми, зняття надлишкової психічної напруги, подолання стану фрустрації.

Психологи спорту розробили широкий спектр методик, засоби успішного рішення питань психогігієни в перерахованих вище типових ситуаціях, що включають як втручання ззовні (гетеро регуляцію), так і саморегуляцію. Вирішення завдань психорегуляції ускладнюється, як правило, наявністю особливих фаз в динаміці цих станів.

Наприклад, наростання утоми проходить фази апатії, підвищеної збудженості й функціональних розладів (аж до захворювань).

Корекція динаміки утоми в самому загальному виді зводиться до призначення щадному режиму навантажень, оскільки наростання втоми супроводжується підвищеною чутливістю, хворобливим сприйняттям дії, що раніше сприймались як нормальні або малозначимі.

Як додаткові засоби психогігієни утоми може бути використана: зміна діяльності, суворе дотримання режиму навантажень і відпочинку, навіювання й самонавіювання сну й сноподібних станів, навчання спортсменів раціональним прийомам відпочинку при короткочасних паузах, передбачу вальних регламентом змагань, а також електронаркоз та прослуховувати спеціальні аудіо матеріали (звуки природи), або перегляд відеозаписів (картин природи).

2.2 Зняття надлишкового психічного напруження

Зняття надлишкового психічного напруження спряжено зі стратегію десенсибілізації тобто зниження чутливості, викликавши неадекватну психічну напругу, а також з усуненням об'єктивних причин стресового стану.

До числа явних проявів надлишкової психічної напруги належить (передстартова лихоманка). Вона може бути викликана непосильністю завдання поставленого перед спортсменом чи командою, переоцінкою власних сил і можливостей, своєрідним «зараженням» нервозністю іншого спортсмена або команди.

Існує дві принципово різні ситуації, в яких необхідно зняття надлишкової психічної напруги: ситуація перед стартом і надлишкового хвилювання по ходу змагання.

У першому випадку: спортсмен може розраховувати на допомогу ззовні, а по друге найчастіше він повинен покладатися на власні можливості.

Засоби які використовуються для зняття передстартової надлишкової психічної напруги, носять перш за все заспокійливий характер. Найбільший ефективності володіє поєднання гипносуггестивних впливів та електроаналгезії, яка найчастіше відіграє роль відволікаючого фактора. Крайня байдужість «передстартова апатія» після надлишкового збудження зустрічається рідко, хоча і не виключені повністю. При виникненні надлишкової психічної напруги в процесі змагання основне місце приділяється засобам саморегуляції; ефект саморегуляції залежить від володіння арсеналом її прийомів, адаптованих до умов змагань конкретному виді спорту.

2.3 Подолання стану фрустрації, релаксація

Подолання стану фрустрації - психічного стану що викликається несподіваним виникненням перешкод на шляху до наміченої мети, переживанням невдачі. Непереборна різниця між бажаним і реально досяжним служить передумовою для виникнення стійких негативних емоцій, а у поєднанні зі стомленням і стресом становить значну небезпеку для психічного здоров'я спортсмена (не кажучи вже про результат змагання).

Стратегія подолання фрустрації характеризується швидким переходом від стану спокійного раціонального аналізу ситуації до енергійних дій по досягненню мети. Успішному дозволу ситуації сприяє усунення надлишкової реакції на невдачі навіювання впевненості у своїх силах. Для цих цілей використовується самонавіяння й самовпевнення.

Особливе місце в регуляції психічних станів спортсменів займають засоби саморегуляції. Саморегуляція припускає вплив людини на самого себе за допомогою слів, уявних вистав та їх поєднання. Розрізняють саме переконання й самовпевнення.

Самовпевнення - вплив на самого себе за допомогою логічно обґрунтованих доводів, на основі пізнання законів природи я суспільства.

Самонавіювання - спосіб впливу, заснований на вірі, на довірі до джерела, коли істина приймається в готовому виді, без доказів, але від цього вона не стає менш значимою, чим пізнана істина.

За допомогою засобів саморегуляції можна управляти процесами, які у звичайних умовах регуляції не піддаються. Як приклад приведемо загальновідомі досягнення йогів у регуляція обміну речовин, роботи серця. температури тіла. У культурі й науці народів миру накопичені численні відомості про саморегуляцію.

У спорті найчастіше використаються чотири різновиди психічної саморегуляції: аутогенне тренування, психорегуляційне тренування, психом'язове тренування й ідеомоторне тренування.

Релаксація - це розслаблення. Термін стався від латинського «relaxation», що позначає собою зменшення напруги, ослаблення, полегшення, розслаблення. У сучасній психології словом релаксація звичайно позначають стан спокою, пов'язаний з повним та частковим м'язовим розслабленням. Релаксація може бути довгостроковою або короткочасною, мимовільною або довільною.

Мимовільна довгострокова релаксація виникає під час сну, при сп'янінні, під впливом транквілізаторів або снотворних ч т.д. Довільна короткочасна релаксація використається для навчання розслабленню.

Релаксація допомагає впоратися зі стресом. Стрес - це напруга (як фізіологічне, так і психологічне). Розслаблення, або релаксація - стан, протилежний напрузі. Тому навички швидкого розслаблення дозволяють ефективно знижувати рівень стресу. Релаксація краще, ніж транквілізатори.

По-перше, релаксація діє швидше, можна ефективно розслабитися за півхвилини, тоді як пігулки починають діяти через 20-30 хвилин після їхнього прийому.

По-друге, релаксація не викликає побічних ефектів, властивим транквілізаторам - загальмованості, неуважності, погіршення концентрації уваги, зниження працездатності. Навпаки, релаксація поліпшує ці показники.

По-третє, релаксація, на відміну від транквілізаторів не викликає залежності (яка сама по собі може стати більше важкою проблемою, ніж та, для усунення якої були призначені ці пігулки.).

Одним з найнадійніших способів навчання релаксації є метод нервово - м'язової релаксації по Джейкобсону. "Секрет" методу полягає у взаємозв'язку між негативними емоціями й напругою м'язів. Негативні стресові емоції (страх, тривога, занепокоєння, паніка, роздратування й ін.) завжди викликають м'язову напругу. І цей взаємозв'язок стресу і м'язової напруги така, що якщо Ви навчитеся довільно знижувати надлишкову м'язову напругу. Ви тим самим навчитеся ефективно управляти своїми емоціями.

Навчання релаксації проводиться в три етапи.

На першому (базовому) етапі вчиться цілеспрямовано розслаблювати всі м'язи в максимально зручних, комфортних умовах, за відсутності перешкод.

Другий етап - навчання диференційованої релаксації під час заняття якою не будь діяльністю: при письмі, читанні, розмові й т.д. Вчитися усувати надлишкову, непотрібну напругу в м'язах у звичайних, повсякденних умовах.

На третьому етапі потрібно буде, уважно спостерігаючи за собою, зауважувати, які м'язи напружуються при хвилюванні, тривозі, зніяковілості, і потім уявною командою, непомітно для навколишніх, розслабити напруженні м'язи. Коли спортсмен навчиться це робити, він зможе свідомо й довільно управляти своїм емоційним станом.

2.4 Аутогенне тренування

Аутогенне тренування - один з методів психотерапії, метод самонавіяння, запропонований Шульцем в 1932 році. У ній залучають простота лікувальних прийомів, що поєднуються з вираженою ефективністю психологічної дії, сприятливої нормалізації вищої нервової діяльності, корекції відхилень емоційній і верето - судинній сфері, підвищенню ефективності лікування, З АТ зв'язані проблеми керування й адаптації поведінки.

Широко поширена думка, що АТ - напрямок гіпнозу, заспокійливий засіб з загальним седативним ефектом. У цей час є ряд модифікацій методів АТ, спрямовані на психофізіологічну активацію стимулюючу нервово-емоційне напруження для певного відчуття свого стану.

Метод активно включається в психотерапію при повному збереженні самоконтролю та ініціативи свідомості.

АТ сприяє зниженню нервово - емоційної напруги, відчуття тривоги емоційного дискомфорту, виконує функцію нормалізуючи вплив на основні фізіологічні функції. Під впливом АТ покращується настрій, нормалізується сон, підвищується рівень функціонування й довільної регуляції різноманітних систем організму, відбувається активізація особистості.

2.5 Нейрофізіологічні й нейропсихологічні механізми саморегуляції

Основним елементом АТ є тренована м'язова релаксація на тлі якої реалізується специфічні прийоми аутодідактики і аутосуггестії. Виділяються два основних типи реагування на емоційно значимі стимул - реакції: психосоматичне, при якому реагування здійснюється у внутрішній сфері, і соціальне, коли розрядка спрямована в зовнішню сферу. Перший тип забезпечує належне функціонування регуляторних механізмів організму і особи. Тренування довільного керування й корекції виникаючих відхилень становлять основну мету психотерапевтичних прийомів і механізмів АТ.

Істотним чинником негативних емоцій є м'язова напруга. Перехідний стан пов'язаний з релаксацією. Релаксація викликається самонавіянням і служить базою на якій ґрунтується подальше самонавіювання. Використовувані механізми АТ сприяють зниженню ролі осмотичного компонента, негативних емоційних переживань. Шляхом специфічній дії на коркові інтеграційні процеси, вона приводить до відновлення рівноваги, а при тривалому застосуванні методу - регуляції функцій на якісно новий рівень, що забезпечує оптимальні реагування.

Стан м'язової релаксації і спокою, що виникають під час АТ супроводжується ослабленням тонусу мускулатури й пригнобленням емоційної напруженості.

2.6 Нейропсихологічні ефекти комплексу вправ АТ

Основні нейропсихологічні ефекти пов'язані з розвитком здібності до образних вистав, поліпшенням пам'яті, посиленням здатності рефлексів відомості, можливостей саморегуляції довільних функцій і формування навичок до свідомого керування мимовільними функціями.

Особливо показний вплив АТ на пам'ять. У процесі АТ підвищується здатність до запам'ятовування іноземних слів, з'являється гіпермнезія.

За допомогою АТ можна цілеспрямовано викликати в себе гіпнотичний стан з ефектами автоматичної мови й автоматичного листа. Можливо також занурення в стан загальної каталепсії.

АТ підвищує швидкість сенсомоторного регулювання, сприяє концентрації уваги й підвищенню емоційної стійкості, стабілізації настрою й поведінкових реакцій, нормалізації сну, зниженню турботності, внутрішньої напруженості, розвитку упевненості в собі, поліпшенню соціальної адаптації і товариськості.

АТ збільшує здатності до психофізіологічної мобілізації резервних можливостей особистості й організму людини.

Короткостроковий відпочинок в аутогенному розслаблені веде до швидкого відновлення сил і знижує розвиток стомлення при значних фізичних навантаженнях.

Дієвість самонавіяння при АТ імовірно порозумівається тим що воно проводиться в стані релаксації й супроводжується розвитком легкого гіпнотичного фазового стану. У цьому стані подразник сліду може придбати велику силу впливу, має значення і те, що самонавіяння багато разів повторюється для регулювання мимовільних вегетативних функцій, необхідно багато разів викликати подання, спрямовані на цю функцію.

2.7 Аутогенне тренування (регуляція психічних станів)

Аутогенне тренування (АТ) складається із двох рівнів: нижчої й вищої. Перша орієнтована на зняття психічної напруги, заспокоєння, друга передбачає перехід людини в особливий стан - надії, довіри., віри в безмежні можливості організму по подоланню хвороб і різних недоліків характеру по формуванню бажаних психічних якостей. При цьому людина не уявляє, яким чином може бути досягнуте бажане, повністю покладаючись на можливості свого організму. Ступінь оволодіння даним методом психоригуляції залежить від розробки своєрідних сходів словесних формул, крокуючи по рівнях якої, людина переходить від вихідного психічного стану до необхідного для здоров'я, вищих спортивних досягненні, розвитку психіки.

2.8 Зниження почуття тривоги, хвилювання та емоційної напруженості

Існуючі незалежно від нас, емоції відображають наше відношення до навколишнього, дозволяє оцінювати що відбувається стосуючись потребам значимим для організму. Тісно взаємозв'язані з орієнтовною реакцією і біологічно доцільні, скільки мобілізують організм до умов діяльності в нових умовах.

Релаксація усуває страх і може бути рекомендована для усунення емоційної напруженості, почуття тривоги, психогенного занепокоєння, хвилювання під час публічного виступу, у спорті.

Для м'язової релаксації опановують 1 і 2 стандартними вправами:

Особам, що страждає страхом перед публічним виступом рекомендується викликати образи, зв'язані з асоціацію спокою. Перед виступом слід сказати: «Я заспокоївся». Вийти, зробити вдих і видихнув перенести центр ваги на провідну ногу, м'язи інших кінцівок розслабити, прийняти спокійну невимушену позу.

2.9 Регуляція сну, короткостроковий відпочинок, активізація сил організму

АТ дозволяє засинати й пробуджуватися в заданий час. Для викликання сну проводиться перша вправа без виведення із стану спокою. Релаксація переходить у сон. Для пробудження застосовують самонавіювання.

Для швидкого відновлення сил рекомендовано занурення в релаксацію на 5-15 хвилин з самонавіюванням неспання.

За допомогою АТ можливо усунення сонливості виклик почуття бадьорості, підготовка до дії. Для цих цілей можливо самонавіяння станичних ефектів: гніву, люті, викликання відповідних образних вистав і супутнім їм соматичних проявів. Наприклад. викликання образів, зв'язаних у даної особистості з активною діяльністю. Можливо пряме самонавіяння почуття бадьорості по закінченні сеансу АТ.

2.10 Зміцнення волі, корекція поводження, характерних особливостей і мобілізація особистісних ресурсів

Для зміцнення вольової активності застосовують метод самонавіяння в стані релаксації. Формули індивідуальні, але кратні й у затвердженої формі. Наприклад: «Наміри тверді», "Намічене виконаю».

Страницы: 1, 2, 3