У житті сучасного суспільства почали загострюватись проблеми, які пов'язані з тютюнопалінням, наркоманією та алкоголем. Сучасна молодь, вступаючи в доросле життя і маючи доступ до вживання алкогольних напоїв, не думає про таку важливу складову свого майбутнього життя як здоров'я в усіх його проявах. Алкоголь - це найдоступніший і найуживаніший для сп'яніння наркотик. Алкоголь - це проблема, яка загрожує всьому людству, він несе зло і шкоду.

У своїй книзі, Бурно піднімає питання характерології і пов'язані з цим ускладнення через алкоголь. Оскільки через недостатнє розуміння власного характеру, його акцентуацій, а можливо й патологій, молода людина небезпечно схиляється в сторону алкогольної залежності.

Книга М. Е. Бурно про психопрофілактику пияцтва молодих людей, що виявляють труднощі характеру. Ці люди своїми незвичайними|незвичними| переживаннями|вболіваннями| і відповідно|відповідно до| важкою|скрутною| поведінкою як би «випадають» з|із| осередку однолітків. Одні з них звертають на себе увагу ||схильністю до сварок, інші -- хворобливою|болючою| соромливістю, вразливою, душевною напруженістю з приводу своєї «малоцінності», «нікчемності», треті -- млявістю, примітивністю духовних інтересів. Нерідко|незрідка| вони намагаються|пробують| пом'якшувати труднощі характеру алкоголем. Спочатку це як би допомагає: зникають на якийсь час злість, сором'язливість, нібито цікавіше стає в цей час жити. Молодий хлопець, дівчина захоплюються такою нехитрою «самодопомогою», втягуються у випивку, часто незабаром стають алкоголіками, а значить, руйнуються особистісно. У багатьох з|із| них через особливості особового ґрунту алкоголізм протікає злоякісно.

Для запобігання хронічного алкоголізму молодих людей автор вважає найкращим творчість. Духовна індивідуальність є основа творчості (у найширшому розумінні) як виконання якої-небудь суспільно корисної справи|речі| (і перш за все|передусім| професійної) по-своєму, відповідно до своїх особливостей, здібностей. Оскільки особливості людського характеру неповторювані -- неповторна, унікальна і всяка|усяка| дійсна творчість, навіть якщо ця творчість не приносить творцеві популярності. Той, хто творить, постійно відкриває|відчиняє| нове, завжди натхненний, наповнений душевним світлом від зустрічі з|із| особливим, індивідуальним, суспільно корисним самому собі. Творчість, таким чином, є саме серце, сама істота людського чинника. Як зазначає автор, пияцтво, алкоголізм, перш за все|передусім|, стирають|перуть| духовну індивідуальність, а значить, посильна творчість людини блякне|тьмяніє|, гасне. Вона ще довгий час, деколи|почасти| між запоями може здійснювати|скоювати| корисну роботу, але|та| ця робота все більш механічною своєю наближається до тієї, яку могла б зробити і машина. Духовна індивідуальність звичайного, не зруйнованого алкогольним або іншим подібним процесом людини безмежна|необмежена|. Тому невичерпний і людський чинник|фактор|. І це відноситься не лише|не тільки| до людей без істотних|суттєвих| труднощів в характері, але і до людей з|із| серйозними (наприклад, вродженими|вродженими|) характерологічними| труднощами. Кожен з них має якісь свої особливості, що нерідко|незрідка| дрімають в ньому, які, якщо їх розкрити, приносять користь людям. Лише абсолютно тверезе життя може гарантувати людині повноцінні творчі душевні рухи.

Автор книги надає безліч прикладів важких характерів, які можуть бути патологіями і акцентуваннями. Одним з особливих моментів книги, на мою думку є те, що М. Е. Бурно наводить приклад групової терапії таких людей особливим чином. А саме терапією творчим самовираженням.

Терапія творчим самовираженням (Т. т. с.) -- клінічний, непсихоаналітично орієнтований психотерапевтичний метод лікування людей з обтяжливим переживанням своєї неповноцінності, з тривожними і депресивними розладами, розроблений автором.

У основі Т. т. с. лежать, як здається, дві ідеї. Перша полягає в тому, що людина, страждаюча психопатологічним розладом, може дізнатися і зрозуміти особливість свого характеру, своїх розладів, настрою. Друга ідея, витікаюча з першої, полягає в тому, що, дізнавшись сильні і слабкі сторони свого характеру, пацієнт може творчо пом'якшувати свій стан, оскільки будь-яку творчість вивільняє велика кількість позитивної енергії, будь-яка творчість цілюща.

Проте кардинальна відзнака методики Бурно від західної психотерапії в тому, що Т. т. с., розвиваючи клінічні підходи Ернста Кречмера і П. Б. Ганнушкіна, заснована на положенні: кожен характер закладений в людині вроджено і тому марно і безглуздо намагатися його міняти, з ним боротися. Т. т. с. будується з урахуванням особливостей кожного характеру.

Для того, щоб людина, страждаюча, скажімо, хронічною депресією, могла зрозуміти особливість своєї депресії, свого характеру, вона на групових заняттях в «психотерапевтичній вітальні» спочатку слухає оповідання своїх товаришів про митців, письменників, композиторів, філософів, намагаючись|пробувати| поступово проникнути в основи характерологічної типології, відрізнити один характер від іншого, приміряти на себе кожен з тих, що проходять повз нього в черзі занять характер.

Найчастіше об'єктом аналізу стають художники|митці|, бо вербальне знання про них легко підкріпити живою репродукцією, створюючи тим самим стереоскопічний образ|зображення| характеру.

Заняття Т. т. с. проходять в невимушеній обстановці, при свічках, за чашкою чаю, під класичну музику, що допомагає для релаксації. Поступово пацієнти зближуються, часто стають друзями, здатними морально підтримувати один одного.

Як методологічний фон на початку заняття часто демонструються дві протилежні картини, наприклад синтонний «Московський дворик» Поленова і аутистичний, повний символів, що йдуть в нескінченність, живописний шедевр Н. К. Реріха. Зіставлення реалістичного, синтонного і аутистичного начал, як інь і янь, присутні в кожному занятті. На цьому фоні перед пацієнтами проходять синтонні Моцарт і Пушкін, аутисти Бетховен і Шостакович, епілептоїди Роден і Ернст Нєізвєстний, психастеніки Клод Моне і Чехов, поліфонічні мозаїчні характери -- Гойя, Далі, Розанов, Достоєвський, Булгаков.

У основі кожного заняття лежить питання, загадка, тому кожен прихід|прибуток| пацієнта в «психотерапевтичну вітальню» вже овіяний творчістю: потрібно визначити важкий|скрутний| характер тієї або іншої людини, зрозуміти, який характер ближче самому собі. У основі проблеми не обов'язково конкретна людина, це може бути абстрактна проблема -- натовп, страх, антисемітизм, деперсоналізація -- все це розглядається з характерологічної| точки зору.

Пацієнт замислюється над тим, що творчість зцілювала велику людину, допомагала їй в її нелегкому житті, і якщо Т. т. с. показана пацієнтові, він може по своїй волі почати жити творчим життям, яке виявляється в найрізноманітніших формах, -- в листуванні з лікарем, в придумуванні розповідей, створенні картин, фотографуванні, навіть в колекціонуванні марок.

Коли людина осягає|спіткав| свій характер, їй легко зрозуміти характери тих, що оточують її, вона знає, чого можна чекати або вимагати від тієї або іншої людини, а чого не можна. Вона включається в соціальне життя, і хворобливі|болючі| злами її власної душі потихеньку пом'якшуються, аж до стійкого протистояння хворобі (компенсації, ремісії).

Основними методами для профілактики пияцтва можна назвати творчість та режим.

Творчість піднімає|підіймає| людей, особливо психастеніків|, над іпохондричними переживаннями|вболіваннями|. Чим більше творчо «напрацювала» така людина, чим впевненіше вона в тому, що бере участь своєю індивідуальністю в житті людства, тим більш захищена вона від страху «абсолютної» смерті, тим менше іпохондричних тривог. Разом з тим|в той же час| слід роз'яснити|роз'ясняти| цим недовірливим людям суть їх іпохондричності.

Режим -- необхідна умова профілактики творчим самовираженням для психастеніків|, астеніків і відповідних їм здорових натур.

Профілактичне (відносно пияцтва) перевиховання психопатів і акцентованих особистостей|особистостей|, тобто людей, характери яких реконструювати практично неможливо, - це виховання у них творчого натхнення в ім'я добра людям на основі їх індивідуальних особливостей, здібностей. Не потрібно прагнути бути щасливим взагалі. Потрібно зробити все, щоб|аби| бути щасливим по-своєму, пізнаючи своє в духовному досвіді|досліді| людської культури, роблячи|чинити| свою корисну справу|річ| так, як не зробить ніхто інший.

Прочитавши книгу М. Е. Бурно, я відкрила для себе багато нового, оскільки краще дізнавшись про особливості характеру людей, у мене з'явилася можливість легше спілкуватися з такими особистостями, а можливо і в деяких випадках допомогти їм в деяких складних для них ситуаціях. Також я помітила, що важливою опорою в таких знаннях є літературознавство, оскільки нескінченна кількість прикладів з творів відомих письменників показувала наскільки близько можна було б описати той чи інший тип характеру. Володіння такими знаннями можуть бути завжди в нагоді.