Професійне самовизначення учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів

Професійне самовизначення учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Система сучасної професійної орієнтації.

1.2 Спрямованість особистості, її роль у виборі професії.

1.3. Психологічна характеристика юнацького віку, соціальна ситуація розвитку та проблема провідної діяльност

1.4. Рефлексивний компонент професійного самовизначення

РОЗДІЛ 2. Методи та методика дослідження процесу професійного самовизначення та профорієнтації старшокласників

2.1. Методологічні засади практичної профорієнтаційної роботи із старшокласниками

2.2. Форми та методи профорієнтаційної роботи у школі

2.3. Методи професійної консультації й профвибору на основі професіографії й психограми.

РОЗДІЛ 3. Експериментальне дослідження процесу професійного самовизначення в юнацькому віці

3.1. Методика і результати дослідження комунікативно-організаторських здібностей старшокласників

3.2. Методи та результати діагностики професійної самосвідомості

3.3. Результати вивчення рефлексивних компонентів професійного самовизначення старшокласників

3.4. Розробка тренінгу з професійного самовизначення для учнів та осіб, що працевлаштовуються

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК А

ДОДАТОК Б

ДОДАТОК В

ДОДАТОК Г

ВСТУП

Актуальність і доцільність дослідження. Проблема професійного самовизначення учнівської молоді посідає важливе місце у педагогічній та віковій психології, оскільки стосується вирішального моменту у життєвому становленні особистості. Особливої актуальності вона набуває у ранньому юнацькому віці. У зв'язку з цим, центральним і досить складним завданням сучасної школи є формування в учнівської молоді здатності до свідомого та самостійного вибору професії і подальшого оволодіння нею. Вирішення цього завдання багато в чому залежить від активної позиції самих учнів, від усвідомленості себе суб'єктом власного життя, прагнення до особистісної самореалізації, вміння виважено і самостійно приймати відповідальні рішення. Тому вивчення професійного самовизначення старшокласників може відкрити нові шляхи його оптимізації.

Теоретичні передумови розробки цієї проблеми вивчались у психолого-педагогічних дослідженнях психічного розвитку особистості таких вчених, як Г.О.Балл, І.Д.Бех, М.Й.Боришевський, І.А.Зязюн, Г.С.Костюк, Н.Г.Ничкало, П.С.Перепелиця, В.В.Рибалка, В.А.Семиченко, О.В.Скрипченко та ін. Проблема психічної регуляції професійного самовизначення поступово вичленовувалась у розробках таких вітчизняних психологів, як Б.Г.Ананьєв, О.Ю.Голомшток, Ф.М.Гоноболін, Є.О.Клімов, В.О.Моляко, В.Ф.Моргун, О.Г.Мороз, Д.Ф.Ніколенко, Н.А.Побірченко, В.В.Синявський, В.О.Сластьонін, М.Л.Смульcон, Б.О.Федоришин та ін.

Аналіз психологічної літератури з проблеми професійного самовизначення свідчить про те, що у дослідженнях акцент ставиться на необхідності вивчення ролі суб'єкта у цьому процесі. А це вимагає більш глибокого розуміння психологічних механізмів як таких, що забезпечують самоаналіз та самооцінку властивостей особистості, їх зіставлення з вимогами майбутньої професії, що є необхідним на всіх етапах професійного самовизначення. Викликає великий інтерес у практичних та шкільних психологів також проблема профорієнтаційної роботи із старшокласниками, її методи та форми, різноманітні методики професійного самовизначення. Виходячи з цього та зважаючи на значну соціальну значущість проблеми вибору майбутньої професії саме в старшому шкільному віці, ми обрали наступну тему дипломного дослідження - “Професійне самовизначення в юнацькому віці”.

Об'єкт дослідження: процес професійного самовизначення учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів.

Предмет дослідження: система сучасної професійної орієнтації, вікові психологічні особливості прояву, функціонування і розвитку компонентів професійного самовизначення особистості у юнацькому віці.

Мета: визначення вікових психологічних закономірностей, регуляції учнями процесу професійного самовизначення і розробка на цій основі психолого-педагогічних засобів оптимізації процесу вибору професії та створення сприятливих умов для її подальшого опанування старшокласниками.

Концептуальна ідея дослідження: дослідження особливостей психологічнихних компонентів професійного самовизначення в контексті особистісно-діяльнісного підходу дозволить виявити додаткові можливості підвищення ефективності професійного самовизначення учнів на основі розробки нових психолого-педагогічних засобів, що базуються на здатності юної особистості до кращого розуміння власних потреб, цілей, здібностей, можливостей і обмежень та їх зіставлення з вимогами майбутньої професійної діяльності.

Гіпотеза дослідження складається з припущень: а) ефективність професійного самовизначення старшокласників суттєво залежить від особливостей дії його психічних компонентів, якщо розглядати їх з позиції особистісно-діяльнісного підходу;

б) оптимізація професійного самовизначення в старшому шкільному віці можлива через цілеспрямований розвиток здатності учнів до регуляції здатності до професійного самовизначення шляхом використання спеціальних навчальних, діалогових, консультативних та тренінгових форм роботи зі старшокласниками.

Для реалізації мети дослідження було поставлено такі завдання:

1. В ході теоретичного аналізу наукових даних з проблеми професійного самовизначення учнівської молоді, визначити роль вікових та психолого-біологічних особливостей психічних компонентів у здійсненні цього процесу та методологічний підхід до їх вивчення і розвитку. Розглянути психологічну характеристику юнацького віку, соціальну ситуацію розвитку та проблем провідної діяльності, а також систему сучасної профорієнтації та її методологічні засади.

2. Визначити психологічні аспекти та бар'єри професійного самовизначення у ранньому юнацькому віці.

3. Розробити концептуальну модель функціонування рефлексивних компонентів професійного самовизначення особистості старшокласника та вивчити ситуації її самоактуалізації.

4. З'ясувати методологічні засади практичної профорієнтаційної роботи із старшокласниками на основі професіографії та складання психограм.

5. Довести дієвість різнманітних форм та методів профорієнтаційної роботи у школі, визначити роль та завдання шкільного психолога у цьому процесі.

6. Визначити комплекс показників, критеріїв і методів психодіагностики компонентів професійного самовизначення в ранньому юнацькому віці та вивчити особливості їх функціонування і вікову динаміку в умовах профільного та професійного самовизначення старшокласників загальноосвітніх навчальних закладів.

7. Розробити ефективні методичні рекомендації (та проект тренінгу) щодо покращення професійного самовизначення старшокласників.

Головне завдання даної роботи: надання допомоги школярам у визначенні їх життєвого шляху за допомогою діагностичної оцінки особистості, її здатності виконувати ту чи іншу роботу. Слід враховувати, що професійна орієнтація гарантується Конституцією. Отже, законодавчо профорієнтація є одним із видів соціальної допомоги людині в її самовизначенні.

Методологічну основу дослідження склали принципи детермінізму, єдності свідомості і діяльності; розвитку психіки; системно-структурний принцип; принцип особистісного підходу у педагогічній та віковій психології, принципи психології праці та професійної підготовки; філософські положення про єдність природного і набутого, індивідуального і соціального у становлення особистості.

Теоретичною основою дослідження є концепції розвитку особистості Л.С.Виготського,К.О.Абульханової-Славської,О.О.Бодальова,Л.І.Божович,

П.Я.Гальперіна,Ю.Б.Гіппенрейтера,О.М.Леонтьєва,К.К.Платонова, О.В.Петровського, С.Л.Рубінштейна, Р.С.Нємова та ін., основні теоретичні положення, здобуті у дослідженнях проблеми професійного самовизначення, профорієнтації і профвідбору такими вченими, як О.О.Вайсбург, О.Ю.Голомшток,Є.А.Єндальцев,Є.О.Клімов,Є.М.Павлютенков, О.В.Мудрик, М.С.Пряжніков,О.С.Татенко,В.В.Синявський,С.Н.Чистяков, Б.О.Федоришин та ін., теоретичні положення стосовно структури та механізмів самосвідомості і рефлексії, представлені у працях таких вчених, як, Р.Бернс, І.С.Кон,Ю.О.Миславський,Р.В.Овчаров,Ю.М.Орлов,І.В.Дубровіна,О.О.Реан, Л.Д.Столяренко,Д.І.ФельдштейнЗ.Л.Становська; методологічні підходи у наданні психолого-педагогічної допомоги особистості у проблемних ситуаціях, сформульовані О.Ф.Бондаренком, Л.М.Деркач, В.Г.Панком, Н.В.Чепелєвою, Т.С.Яценко та ін.

Методи дослідження: теоретичні - аналіз, узагальнення, синтез, систематизація наукових даних, за допомогою яких проведено теоретико-методологічне вивчення змісту професійного самовизначення старшокласників, визначено показники і критерії професійного самовизначення; емпіричні - спостереження, бесіда, опитування, тестування, самозвіти, констатуючий експеримент; розвивальні - консультація; якісної і кількісної обробки та інтерпретації даних - методи математичної статистики, узагальнення даних.

Організація дослідження.

Дослідження проводилось впродовж 2006-2007 року в три етапи. На першому етапі проаналізовано психолого-педагогічну літературу з проблеми, здійснено аналіз наукових підходів до вивчення рефлексії та особистісного і професійного самовизначення в юнацькому віці, підбирався психодіагностичний інструментарій дослідження. На другому етапі проводилась апробація психодіагностичних методик та тренінгу у пілотажному експерименті, уточнювались показники та критерії компонентів професійного самовизначення, проводився констатуючий експеримент. На третьому етапі узагальнювались результати експериментальної роботи, перевірялась їх відповідність гіпотезі та меті дослідження, проводилось оформлення дипломної роботи.

Експериментальна база: експериментальною роботою було охоплено учнів 9-х, 10-х та 11-х класів загальноосвітнього навчального закладу №2 Жовтневого району м. Запоріжжя.

Наукова новизна дослідження: уточнені змістовно-функціональні характеристики психологічних механізмів процесу професійного самовизначення старшокласників; вперше в науковий апарат дослідження введено і обгрунтовано поняття “рефлексивна ситуація”, розроблено концептуальну модель функціонування рефлексивних компонентів в структурі професійного самовизначення учнівської молоді; набули подальшого розвитку уявлення про психологічні умови та засоби розвитку здатності старшокласників до регуляції професійного самовизначення, а також запропонований комплексний підхід до проблеми професійного самовизначення.

Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні наукових уявлень про психологічні механізми самосвідомості юнацтва у ході професійного самовизначення; науковому та експериментальному обґрунтуванні особистісно-діяльнісного підходу у дослідженні проблеми, що вивчається; розробці концептуальної моделі функціонування рефлексивних компонентів в структурі професійного самовизначення старшокласників; науковому обґрунтуванні комплексу психологічних параметрів і критеріїв вивчення та розвитку компонентів професійного самовизначення.

Практичне значення роботи полягає у розробці комплексної методики психодіагностики психологічних компонентів професійного самовизначення старшокласників, розробці рекомендацій щодо психолого-педагогічної допомоги школярам та особам, що мають намір працевлаштуватись, у професійному самовизначенні. Ці розробки можуть бути використані вчителями, практичними психологами для оптимізації професійного самовизначення учнів старшого шкільного віку. Легкі в застосуванні та проведенні, наші розробки зможуть допомогти батькам визначити нахили і особистісні якості їхньої дитини.

Вірогідність та надійність результатів дослідження забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень, використанням валідних та надійних взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки досліджуваних, порівняльним аналізом даних інших досліджень, кількісним та якісним аналізом отриманих результатів,використанням методів математичної статистики.

Структура та обсяг дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 64 найменувань, 4 додатків на 15 сторінках. Загальний обсяг дипломної роботи становить 114 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ У ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Система сучасної професійної орієнтації

Питання професійної орієнтації й професійного вибору хвилювали людство з незапам'ятних часів. Ще в 1575р. в Іспанії вийшла книга лікаря Хуана Уарте "Дослідження здатностей до наук", що принесла авторові всеєвропейську славу. Це була перша в історії психології робота, що ставить як спеціальне завдання вивчення індивідуальних відмінностей у здатностях з метою професійного вибору. Уарте мріяв про організації професійного вибору в державному масштабі: "Для того, щоб ніхто не помилявся у виборі тієї професії, що найбільше підходить до його природному даруванню, державі варто було б виділити вповноважених людей великого розуму й знання, які відкрили б у кожного його дарування ще в ніжному віці; вони тоді змусили б його обов'язково вивчати ту область знання, що йому підходить..." [24;112].

На рубежі XX сторіччя індустріальний прогрес, звернувши інтереси психології до виробничої діяльності, обумовив зародження професійної орієнтації. Тут піонером виступив Парсон, автор книги "Вибір професії", що організував у Бостоні (США) спеціальне бюро, у завдання якого входило:

а) допомогти особистості за допомогою психологічних тестів одержати інформацію про свої психічні властивості й здатності;

б) ознайомитися з вимогами, які пред'являються до психофізичної організації людини різними професіями, а потім

в) зіставивши ці дві групи відомостей, дати раціональну рекомендацію.

У цілому, конкретний стан суспільного поділу праці визначає взаємозв'язок людини й діяльності. У кожен даний момент тип цього взаємозв'язку залежить від існуючого набору видів праці.

Якщо розглядати даний процес історично, то видно, що з розвитком суспільного поділу праці кількість професій безупинно збільшувалася. Перетерплювали зміни і якісна сторона професій - залежно від складності технології, форм організації праці й умов підготовки працівника.

Наприклад, в епоху патріархального рабства в Греції було біля десятка професій: муляри, теслі, гончарі, лимарі, майстри по обробці металів й ін. Пізніше, в V-І вв. до н.е., у Греції налічувалося близько 50 професій. В XІVст. у Франкфурті-на-Майні існувало близько 200. Словник професій, опублікований у США в 1965р., уже містив опис майже 22 тисяч видів робіт, або понад 35 тисяч найменувань професій і спеціальностей. На цей час, за підрахунками фахівців, у світі налічується 50 тисяч професій.

Кількісне збільшення видів праці і їхня якісна зміна є наслідком безперервного, що розвивається швидкими темпами ускладнення виробництва, його інтеграції.

По деяких підрахунках, більше 50% існуючих у наші дні професій і спеціальностей були невідомі ще 30 років тому. Варто помітити, що поява нових професій зв'язано не тільки з механізацією й автоматизацією й іншими напрямками науково-технічного прогресу, але й з появою нових галузей виробництва.

Оскільки процес утворення нових галузей і розвитку науково-технічного прогресу нескінченний, остільки безмежний й процес утворення нових професій. Виникнення зовсім нових професій є однією із провідних форм розвитку професіоналізації, значно впливаючи й на розвиток уже існуючих професій, спеціальностей і трудових функцій [63;12].

Таким чином, з'єднання людини й професії є динамічним процесом, що залежить від різних виробничих і соціальних умов.

Професійна орієнтація в наші дні стає важливим фактором, що сприяє ефективному використанню трудових ресурсів. Крім того, вона покликана виконувати роль важливого засобу відтворення кваліфікованих працівників для народного господарства. Професійна орієнтація також необхідна з соціально-економічної точки зору, тому що виступає засобом раціонального, дбайливого використання трудових ресурсів, тобто такого їхнього використання, що винаходить максимальний ефект і вимагає мінімальних витрат на підготовку й подальше професійне вдосконалювання.

Основою ефективного і якісного забезпечення організацій і підприємств кадрами необхідних професій і кваліфікації є профорієнтаційна робота серед учнів середніх загальноосвітніх шкіл, що вчаться, які в сучасних умовах відтворення робочої сили є основним джерелом поповнення трудових ресурсів у всіх сферах виробництва.

В умовах багатогалузевого народного господарства випускникові школи не просто уявити собі потреба виробництва в кадрах тих або інших професій, реальні можливості працевлаштування або продовження навчання, специфіку різних професій, правильно оцінити свої здатності. У цей час існує більше 40 тис. професій: вузи готовлять фахівців з 340 професій, технікуми - по 450. Щорічно народжується більше 500 нових професій, причому природне відмирання старих професій відбувається повільніше, ніж виникають нові. У той же час результати численних досліджень свідчать про те, що продуктивність праці працівників, які по своїх якостях відповідають вимогам професії, у середньому на 20-40% вище, ніж у тих, хто таким вимогам не відповідає, а близько 40% працівників, що міняють місце роботи - це ті, хто обрав роботу не по здібностях. Тому організація професійної орієнтації молоді виступає важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій і підприємств.

Під професійною орієнтацією розуміється науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на що навчаються й працевлаштовуються осіби, що сприяє своєчасному залученню їх у суспільне виробництво, раціональному розміщенню, ефективному використанню й закріпленню за місцем роботи на основі об'єктивної оцінки й обліку схильностей, здатностей й інших індивідуальних якостей людини .

Організація професійної орієнтації, складається з декількох взаємозалежних етапів: професійної інформації, професійної консультації, професійного відбору й професійної адаптації. Професійна інформація (більше ширше - профпросвіта) покликана забезпечити постійне й планомірне професійне інформування учнів загальноосвітніх шкіл, що вчаться, їхніх викладачів і батьків, організацію професійної пропаганди провідних і масових професій, установлення й зміцнення постійних контактів між колективами організацій, підприємств, професійно-технічних училищ і загальноосвітніх шкіл.

Інформація, важлива для оптимального вибору професії, містить у собі відомості:

- про світ професій і вимоги, які вони пред'являють до людини;

- про потребі суспільства в кадрах;

- про особисті якості людини, істотні для самовизначення;

- про систему навчальних закладів (шляхах одержання професії).

Ці чотири групи відомостей тісно зв'язані між собою - з ними знайомляться школярі в процесі професійної освіти. Розібратися у своїх особистих особливостях і співвіднести їх зі світом праці покликана допомогти професійна консультація. Завданнями професійної консультації є надання допомоги молоді в оцінці своїх здібностей до різних видів трудової діяльності в сфері суспільного виробництва, видача конкретних рекомендацій про вибір професії й можливих шляхів оволодіння нею (навчання у вузах; технікумах, профтехучилищах, підготовка в міжшкільных учбово-виробничих комбінатах або безпосередньо на виробництві й т.п.). Професійну консультацію проводять кваліфіковані консультанти-психологи, що складаються з штату різних підрозділів по профорієнтації молоді. Консультація проводиться на основі медичних висновків, характеристик, результатів спеціальних психофізіологічних і психологічних досліджень.

Виділення в рамках профорієнтації таких її частин, як професійна інформація, професійна пропаганда й профконсультация, має не тільки теоретичний зміст. Розуміння структури й змісту профорієнтаційної роботи дозволяє знайти більш конкретні форми, бачити етапи цієї роботи, зробити її більше ефективної й цілеспрямованої. Зрозуміло, на ділі всі ці форми певним чином зливаються, представляються в єдності. Більше того, від уміння сполучати, з'єднувати всі форми профорієнтації істотно залежить її успішність.

Головним завданням професійного вибору є науково обґрунтоване визначення професійної придатності кожного підлітка до конкретного виду трудової діяльності з урахуванням його здібностей і потреб виробництва. Завершується робота з організації професійної орієнтації розробкою й здійсненням комплексу заходів щодо виробничої й соціальної адаптації працівників у трудових колективах. Для підвищення ролі профорієнтації в рішенні актуальних завдань соціальної й кадрової політики передбачений розвиток мережі територіальних і галузевих служб профорієнтації, у тому числі в складі центрів зайнятості населення; створення таких підрозділів на основі кооперації підприємств й установ; організація профконсультаційних кооперативів, проведення дій по підвищенню ролі кадрових служб і підрозділів соціального розвитку в зазначеній області. Це завдання широкого використання сучасних методів професійної орієнтації при перерозподілі й перенавчанні працівників, що звільняють, підготовці й підвищенні кваліфікації кадрів, працевлаштуванні молоді, інвалідів і пенсіонерів, що бажають працювати, інших груп населення [21;132].

Для рішення цих завдань необхідно відробити взаємодію різних органів і підрозділів, налагодити механізм керування профорієнтаціною роботою. Складовими діючого сьогодні механізму керування професійною орієнтацією є:

- кабінети й лабораторії профорієнтації загальноосвітніх шкіл і профтехучилищ;

- галузеві кабінети профорієнтації й лабораторії профвибору підприємств й організацій, діяльність яких направляється галузевими радами професійної орієнтації молоді;

- територіальні міжвідомчі центри профорієнтації й центри зайнятості населення.

На територіях, що обслуговуються центрами професійної орієнтації(ЦПО), їх районними й міськими профконсультаціними пунктами, центри зайнятості надають послуги профорієнтаційного характеру в основному дорослому населенню під методичним керівництвом відповідного ЦПО.

Керування профорієнтаційною роботою здійснюється координаційними радами по професійній орієнтації, міжвідомчими комісіями, а також радами по народному утворенню при місцевих органах влади;

загальнодержавними органами в особі відділів і комітетів з праці й соціальним питанням, які щорічно розробляють разом з іншими організаціями координаційні плани роботи із професійної орієнтації в регіоні, здійснюють контроль за діяльністю профорієнтаційних підрозділів незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості, поширюють передовий досвід роботи в цій області. Крім того, ці органи розробляють балансові розрахунки додаткової потреби регіону в кадрах і забезпечують доступність такої інформації для учнів, педагогічних колективів, батьків, інших категорій громадян, готовлять рекомендації із профілів трудового навчання шкіл. Керування системою профорієнтаційної роботи прийнято розглядати в трьох аспектах.

Соціально - економічний аспект припускає процес засвоєння певної системи знань, норм, навичок й умінь, що дозволяють здійснювати соціально - професійну діяльність, що відбивається на поліпшенні якісного складу робочої сили й підвищенні задоволеності молоді працею.

Психолого - педагогічний аспект передбачає виявлення й формування інтересів, схильностей і здатностей учнів, а також допомогти їм у виборі професії, найбільш відповідним індивідуально-психологічним особливостям особистості.

Медико - біологічний аспект припускає реалізацію вимог до здоров'я й окремих фізіологічних якостей людини, необхідний для виконання певної професійної діяльності. При цьому успішність у проведенні профорієнтаційної роботи на будь-якому рівні залежить від того, наскільки комплексно й системно здійснений підхід до керування даними процесами.

До основних методів керування профорієнтацією відносяться:

1.Програмно-цільовий метод (визначення головної мети профорієнтації, розробка програми її досягнення, створення механізму керування з реалізації програми);

2.Метод прогнозування (облік сучасних і перспективних вимог до різних працівників, тенденції науково-технічного прогресу, а також прогноз кадрової політики на перспективу, а також у цілому;

3.Метод моделювання (побудова моделей керування профорієнтацією на підприємстві, воб'єднанні, галузі, регіоні);

4.Організаційно-розпорядницький (підготовка відповідних документів-наказів, розпоряджень, положень, стандартів, що регламентують порядок функціонування системи профорієнтаційної роботи, контроль за їхнім виконанням).

Професійна орієнтація на виробництві може досягти ефективних результатів, якщо вона буде утворена в єдину, стійку й динамічну систему. У значній мірі цьому сприяє визначення етапів, аспектів, функцій, методів, а також основних цілей і напрямків керування нею [24;72].

Вся робота з професійної орієнтації припускає здійснення двох головних напрямків:

1) формування в молоді особистісних рис й інтересів з урахуванням потреб суспільного виробництва;

2) приведення у відповідність особистісних орієнтацій молоді з можливостями їхньої суспільної реалізації.

Звідси ціль всієї системи професійної орієнтації - знайти оптимальне сполучення особистісних бажань і суспільних потреб.

Зазначимо, що виняткова важливість правильності вибору індивідом професії полягає в знаходженні відповідності його психофізіологічних даних, схильностей й інтересів вимогам професії, обраному виду трудової діяльності й інтересам суспільства. Допомогти в цьому кожному парубкові чи дівчині - завдання всіх органів професійної орієнтації, у тому числі й кадрових служб підприємств й організацій, шкільних психологів та працівників центрів зайнятості та професійної підготовки.

1.2 Спрямованість особистості, її роль у виборі професії

У психіці людини існує сукупність стійких істотних властивостей, яка виявляється у всіх видах діяльності. Характер -- придбані в конкретних соціальних умовах загальні способи взаємодії особи з середовищем, складовий тип її життєдіяльності. Своєрідність характеру кожної людини визначається його спрямованістю (стійкою мотиваційною сферою особи) і особливостями здійснення діяльності -- вольовими якостями.

Діяльність і поведінка людини є стійкою системою відносин. Якщо у тварин мотивація поведінки постійно змінюється залежно від стану організму і зовнішніх умов, то діяльність людини є сталою системою відносин.

Тому риси характеру визначаються і класифікуються перш за все залежно від спрямованості особистості [42;67].

Ця сфера особистості об'єднує в собі домінуючі у даної особи потреби, відчуття, установки, інтереси, бажання, ідеали, переконання і світогляд. Система відносин особистості є основною її якістю.

Вся система відносин особистості, її спрямованість є підструктурою, мотиваційно-регуляцією особи, що визначає загальні особливості її поведінки.

Система стійких відносин особи підрозділяється на наступні групи:

1. Відношення людини до суспільства, мікросередовища, до окремих людей.

2. Відношення людини до себе -- його самосвідомість.

Самосвідомість має свою структуру -- систему самовідносин, яка визначається здібністю особи до самопізнання.

3. Відношення до праці і інших видів діяльності.

4. Відношення до речей як продуктам людської праці.

Разом з вищезгаданим підрозділом відносин особи за змістом розрізняються властивості цих відносин, які також виявляються у вигляді окремих якостей характеру особи.

Розрізняються наступні властивості відносин особи:

1. Соціальна значущість відносин людини, рівень їх суспільної цінності, який визначає моральні якості людину, моральність її повсякденної поведінки, відповідність спрямованості особи прогресивним соціальним ідеям.

2. Різноманітність потреб особи, широта її інтересів і усвідомлення центральних стрижньових інтересів, які визначають цілеспрямованість особи.

3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і наполегливість особи в досягненні мети -- цілісність характеру.

Широка система поглядів, уявлень і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків є вищою мотиваційно-орієнтовною основою поведінки особи -- її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішої властивості особи є ступінь її самопізнання, цілісність і науковість. Розвинений світогляд -- показник зрілості особи.

З світоглядом пов'язано формування системи переконань --устойчивого мотиваційної освіти, в якій знання синтезуються з відчуттями, з глибокою вірою в них. Переконання -- це знання, що стали принципом діяльності.

Відносини особи формуються на основі її знань, уявлень, життєвого досвіду. Таким чином, досвід особи, система її знань є найважливішою підструктурою характеру.

Негативні наслідки неправильно вибраної професії зачіпають як саму людину, так і все суспільство. За підрахунками американських учених, правильний вибір професії в 2-2,5 разу зменшує текучість кадрів, на 10-15% збільшує продуктивність праці і в 1,5-2 рази зменшує вартість навчання кадрів.

Для оцінки професійного особового типа застосовують методику Джона Голланда [18,34]. Згідно його концепції він виділив 6 типів соціальної спрямованості особи.

1. Реалістичний тип - несоціальний, орієнтований на сьогодення емоційно стабільний, такий, що займається конкретними об'єктами (речами інструментами, машинами), віддає перевагу заняттям, що вимагають моторної спритності, конкретності. Розвинені математичні, невербальні здібності.

Рекомендуються професії: механік, електрик, інженер, агроном і т.д.

2. Інтелектуальний тип - несоціальний, раціональний, незалежний оригінальний. Переважають теоретичні цінності, любить вирішувати задачі що вимагають абстрактного мислення, інтелектуал. Гармонійно розвинені вербальні і невербальні здібності.

Рекомендуються професії наукового характеру: ботанік, астроном, математик, фізик і т.д.

3.Соціальний тип - володіє соціальними уміннями, потребує контактів.

Риси його вдачі: прагнення повчати і виховувати, психологічний настрій на людину, гуманність. Представник даного типа старається триматися в стороні від інтелектуальних проблем; активний, але часто залежимо від думки групи людей. Проблеми вирішує спираючись на емоції, відчуття, уміння спілкуватися. Володіє хорошими вербальними здібностями.

Рекомендуються професії: лікар, вчитель, психолог і т.д.

4. Конвенціальний тип - віддає перевагу чітко структурованій діяльності.

Характер стереотипний, конкретний, практичний. Не проявляє критичність оригінальність, консервативний, залежимо, не любить зміну діяльності. Слабо розвинені організаторські здібності, переважають математичні здібності.

Рекомендуються професії, пов'язані з канцелярією і розрахунком.

5. Заповзятий тип - обирає цілі, які дозволяють проявити енергію, ентузіазм, імпульсна, любить пригоди. Представник даного типа домінантний, любить визнання, любить керувати. Йому не подобається практичний праця, а також заняття що вимагають інтелектуальних зусиль, посидючості.

Добре вирішує задачі, пов'язані з керівництвом, статусом і владою агресивний і заповзятливий, володіє хорошими вербальними здібностями.

Рекомендуються професії: артист, журналіст, телеоператор, завідуючий директор, дипломат і т.д.

6. Артистичний тип - спирається на емоції, уяву, інтуїцію; має складний погляд на життя. Незалежний в рішеннях, оригінальний. Високо розвинені моторні і вербальні здібності. Для представників даного типа характерний високий життєвий ідеал із затвердженням свого "я". Він несоціальний в тому сенсі, що не дотримується умовностей суспільства.

Рекомендуються творчі заняття: музика, малювання, літературне творчість і т.д.

Повертаючись до об'єкту нашого дослідження, особливо важливо буде підкреслити проблему юнацького самоусвідомлення власної індивідуальності, неповторності і несхожості на інших, формування стійкої самооцінки. Важливо відмітити, що Я- концепція є не статичною, а динамічною психологічною освітою.

Формування, розвиток і зміна Я-концепції обумовлені чинниками внутрішнього і зовнішнього порядку. Соціальне середовище (сім'я, школа численні формальні і неформальні групи, в які включена особа) робить сильний вплив на формування Я-концепції.

Фундаментальний вплив на формування Я-концепції в процесі соціалізації робить сім'я. Причому цей вплив сильно не тільки в період найранішої соціалізації, коли сім'я є єдиним (або абсолютно домінуючої) соціальним середовищем дитини, але і надалі. З віком все більш вагомим в розвитку Я-концепції стає значення досвіду соціальної взаємодії в школі і в неформальних групах. Проте разом з тим сім'я як інститут соціалізації особи продовжує грати найважливішу роль і в підлітковому, і в юнацькому віці.

У найзагальнішому вигляді в психології прийнято виділяти дві форми Я-концепциі --реальную і ідеальну. Проте можливі і більш приватні її види, наприклад, професійна Я-концепція особи або Я-професійне. У свою чергу, професійна Я-концепція особистості також може бути реальною і ідеальною.

Поняття «реальна», як справедливо помічає X. Ремшмідт, зовсім не припускає, що ця концепція реалістична. Головне тут уявлення особи про себе, про те, «який я є». Ідеальна ж Я-концепція (ідеальне «Я») -- це уявлення особи про себе відповідно до бажань («яким би я хотів бути»).

Звичайно, реальна і ідеальна Я-концепції не тільки можуть не співпадати, але в більшості випадків обов'язково розрізняються. Розбіжності між реальною і ідеальною Я-концепцією можуть мати різні, як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку, розузгодження між реальним і ідеальним Я може стати джерелом серйозних внутрішньоособових конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом саморозвитку і самоудосконалення особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального і Я-ідеального, особливо якщо йдеться про підлітковий і юнацький вік. По суті на уявленні про те, що статистичною нормою є закономірне неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції, побудовані і деякі методики вимірювання адекватності самооцінки, одна з таких методик використовується в даній роботі.

Розбіжності між реальною і ідеальною Я-концепциією можуть мати різні, як негативні, так і позитивні наслідки. З одного бокурозузгодження між реальним і ідеальним Я може стати джерелом серйозних внутрішньоособистісних конфліктів. З іншого боку, неспівпадання реальної і ідеальної Я-концепції є джерелом саморозвитку і самоудосконалення особи. Можна сказати, що багато що визначається мірою цього розузгодження, а також його внутрішньоособовою інтерпретацією. У будь-якому випадку безпідставно чекати повного збігу Я-реального і Я- ідеального, особливо якщо йдеться про підлітковий і юнацький вік.

Не дивлячись на очевидну близькість психологічні поняття самооцінки і Я-концепції мають відмінності. Я-концепція представляє набір швидше описових, чим оцінюючих уявлень про себе. Хоча, звичайно, та або інша частина Я-концепції може бути забарвлена позитивно або негативно.

Навпаки, вже сам термін «самооцінка» безпосередньо указує на своє понятійний зміст, що припускає оцінний компонент. Наприклад усвідомлення людиною того, що по темпераменту він є сангвініком, або того, що він високого зросту і у нього карі очі, складає частину його Я-концепції, причому дані властивості в оцінному плані не розглядаються. У випадку ж з самооцінкою ті або інші якості визначаються як хороші або погані; суб'єкт оцінює себе по цих якостях, порівнюючи їх з іншими. Важливо і те, що одні і ті ж якості можуть інтерпретуватися однією людиною в позитивному плані (і тоді вони підвищують самооцінку), а іншим --в негативному (і тоді вони знижують самооцінку).

Самооцінка відноситься до центральних утворень особи, її ядра. Хоча звичайно, слід усвідомлювати те, що самооцінка не є щось сталим, спочатку властивим особистості. Саме формування самооцінки відбувається в процесі діяльності і міжособової взаємодії. Соціум в значній мірі впливає на формування самооцінки особи. Відношення людини до самому себе є найбільш пізньою освітою в системі його світосприймання. Але, не дивлячись на це (а може бути, саме завдяки цьому), в структурі особи самооцінці належить особливо важливе місце.

Розвивається самооцінка шляхом поступового занурення зовнішніх оцінок, що виражають сімейні вимоги, у вимоги людини до самому собі.

Під час формування і зміцнення самооцінки зростає здібність до ствердження і відстоювання своєї життєвої позиції. Провідним мотивом в цьому віці виступає бажання утвердитись в колективі однолітків, завоювати авторитет, пошану і увагу товаришів. При цьому ті хлопці, хто цінує себе високо, пред'являють високі вимоги і в спілкуванні прагнучи їм відповідати, оскільки вважають нижче за свою гідність бути на поганому рахунку в колективі. Для молодої людини типово прагнення до збереженню такого статусу в групі, який підтримує його підвищену самооцінку .

1.3 Психологічна характеристика юнацького віку, соціальна ситуація розвитку та проблема провідної діяльності

У вітчизняній психології ранній юнацький вік визначається в межах від 14--15 років до 17--18, який співпадає з періодом навчання в старших класах загальноосвітньої школи або з навчанням у спеціалізованих школах, технікумах, училищах [19, 43].

Юність надходить більш плавно. В юнацькому віці в основному завершується фізичний розвиток організму, закінчується статеве дозрівання, серцево-судинна система починає працювати гармонійно, уповільнюється темп росту тіла, помітно збільшується м'язова сила, зростає працездатність, закінчується формування й функціональний розвиток органів і тканин. Більшість юнаків та дівчаток знаходяться вже в постпубертатному періоді. Тілесна конституція, особливо обличчя, стає дорослою, специфічно індивідуальною. Зникає характерна для підлітків збудливість, неврівноваженість [23,76].

Але слід зазначити, що криза підліткового віку припадає на кінець періоду. Саме тому в перехідний період до юнацтва загострюються протиріччя. Вони пов'язані з вирішенням питання про те, що робити далі -- навчатись в школі Х--ХІ кл., піти в училище, почати працювати? Ці питання пов'язані з професійним дійовим самовизначенням. Але воно вимагає розібратись і у власних інтересах, нахилах, здібностях, і не тільки будувати плани, а й реалізовувати їх. Зростає відповідальність, бо кожна помилка може мати драматичний характер. Завдання професійного самовизначення в другий раз вирішується по закінченню школи, коли планується або обрати одержання вищої освіти, або безпосередньо включитись у трудову діяльність. Труднощі самовизначення посилюються сучасним періодом нашого життя, періодом соціально-економічних змін у країні, коли ні батьки, ні школа не спроможні надати юнакові вирішальну допомогу в питанні вибору професії. Професійне самовизначення як самостійне і незалежне визначення життєвої перспективи й вибір майбутньої професії -- найголовніше завдання розвитку в ранньому юнацтві [30,98].

Юність - унікальний період входження в світ культури: театри, концертні зали, музеї заряджають енергією на все життя. На все життя залишаються в пам'яті і переживання, що пов'язані з першою дружбою та першим коханням.

В юнацькому віці зростає інтерес до дорослих. Знання, досвід близьких людей допомагають орієнтуватись у питаннях, що пов'язані з майбутнім життям. Підсилюється потяг до спілкування з ними. Поновлюються емоційні контакти з батьками, від яких очікують порад, розуміння. Сім'я залишається тим місцем, де юнаки почувають себе впевнено. З батьками обговорюються життєві та професійні перспективи. Життєві плани юнаки обговорюють і з учителями, близькими знайомими, тими, хто для них є авторитетним, чия думка для них важлива. Проте хоча відносини з дорослими стають довірчими, юнаки зберігають певну відстань, іноді палко відстоюють своє право самостійно вирішувати свої проблеми, які стосуються їх особисто. Головним стає прагнення зайняти внутрішню позицію дорослого. Сприяє цьому об'єктивне положення юнака за старших і в школі, і в родині. Але треба набути психологічної готовності до вступу в самостійне доросле життя, а саме:

бути зданим орієнтуватись у різних формах людської свідомості: в науковій, правовій, художній тощо; для цього потрібно оволодіти основами наукового та громадянського світогляду, що слід виявляти в свідомому критичному ставленні і до себе, і до оточуючих;

мати потребу та здатність працювати, володіти звичкою до трудових зусиль, уміннями працювати творчо, продуктивно (незалежно від виду праці);

бути зданим спілкуватись на засадах рівності, поваги, розуміння та володіти засобами такого спілкування.

Звичайно, існують індивідуальні варіанти вступу до дорослого самостійного життя. Це виявляється в першу чергу у виборі різних форм прояву дорослості. Наприклад, у деяких юнаків функцію зовнішнього відособлення відіграє зовнішній вигляд, стиль мови, пози під час розмови, інші за атрибути дорослості обирають куріння тощо. Коли соціальна зрілість (дорослість) відстає від фізіологічної, спостерігаємо явище інфантилізму: юнак з зовнішнього погляду дорослий, але зберігає риси поведінки попереднього віку. Іноді «дитяча поведінка» стає у декого рисою пристосування до життя: нічого самому не вирішувати, ні за що не відповідати.

Юнацький вік -- це вік входження в об'єктивний та нормативний дух свого історичного часу в його національній формі (О.В.Толстих). Знаходження своєї ідентичності для юнака стає афективним центром життєвої ситуації розвитку (Л. І. Божович). Саме тому до близького дорослого він ставиться як до ідеалу. Ті якості, які юнак високо оцінює, є для нього еталоном у різних сферах людських відносин: виконання моральних норм, ставлення до праці, до самого себе. До цих якостей приміряє своє ідеальне Я -- яким він бажає стати в дорослому житті.

Змінює юнак і свій характер і спілкування з ровесниками. Зменшується кількість друзів за рахунок зміни якості дружби, вона набуває інтимно-особистісного значення. Наростає значення індивідуальних емоційних контактів та прихильності. Посилюється потреба у зустрічному розумінні з боку оточуючих ровесників, спілкування з якими залишається сповідальним. З кращим другом або подругою обговорюються найбільшгострі переживання, які пов'язані з різними життєвими подіями. Дружні стосунки вимагають взаєморозуміння, внутрішньої близькості, відвертості. Вони засновані на ставленні до іншого, як до самого себе й підтримують самоповагу, самосприйняття. Напруга у взаєминах виникає лише тоді, коли товариськість буває егоцентричною, коли не виявляється інтерес до почуттів та думок друга.

Страницы: 1, 2