Сьогодні поняття стресу набуло особливої актуальності, а уміння справлятися з ним перетворюється на нагальну потребу. Та чи всі ми добре володіємо цим умінням? А якщо зазирнути глибше, то чи всі ми правильно розуміємо стрес, його природу, прояви, види, його значення у житті?

Слово стрес вже давно стало настільки поширеним, що у багатьох склалося враження, що вони добре розуміються на цьому. Багато кому може здаватися, що коли слово знайоме, то це означає, що вони знають зміст його поняття. Саме про це писав відомий канадський вчений Г. Сельє, засновник теорії стресу, в книзі "Стрес без дистресу": "Кожна людина відчувала його, всі говорять про нього, але майже ніхто не бере на себе клопіт з'ясувати, що ж таке стрес. Багато слів стають модними, коли наукове дослідження призводить до виникнення нового поняття, що впливає на повсякденну поведінку чи на характер наших думок з корінних життєвих питань".

Модне слово «стрес» прийшло до нас з англійської мови і в перекладі означає тиск, напругу.

Енциклопедичний словник пояснює це слово так: «Стрес - це сукупність фізіологічних реакцій, що виникають в організмі людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів) .Стрес може бути корисним і руйнівним. Він може сприяти мобілізації людини підвищити її адаптаційні можливості в умовах дискомфорту й небезпеки (конструктивний, корисний), а може й руйнувати людину, різко знизити ефективність її роботи і якість життя (деструктивний, руйнівний).

Переважна більшість людей в сучасному суспільстві знаходиться під впливом стресу, бо у часи науково-технічної революції, в які ми живемо, посилюється психічна діяльність людей. Це пов'язано з необхідністю засвоєння і переробки великого обсягу інформації. Тому й виникає проблема емоційного стресу, тобто напруження і перенапруження фізіологічних систем організму під впливом емоційних чинників.

У сучасному житті стреси відіграють дуже значну роль. Вони впливають на поведінку людини, її працездатність, здоров'я, взаємовідносини з оточуючими і у родині.

Сучасні психологи стверджують, що дві третини населення промислово-розвинутих країн вмирають від стресів. Довгі фізичні та психологічні навантаження, які перевищують норми, призводять до порушення функціонування окремих органів та до серйозних хвороб. Такі "хвороби століття" як інфаркт, гіпертонія, інсульт, виразкова хвороба та інші є кінцевим результатом післястресових порушень у нервовій діяльності.

Стрес присутній у житті кожної людини, так як наявність стресових імпульсів в усіх сферах людського життя та діяльності безперечна.

Тому актуальність обраної теми для написання даної роботи є очевидною. Проблема дослідження стресів привертала і привертає увагу багатьох вчених, зокрема таких як : Г. Сельє, Т. Холмс, Р. Рейх, Вейтс, Франкенхойзер та інші.

Гіпотеза дослідження: «Стрес нам необхідний, як повітря й вода. Головне, щоб його не було надто багато».

Мета роботи полягає в дослідженні проявів стресу та успішних способах його подолання.

Завданнями курсової роботи є :

розглянути різноманіття наук про стрес;

дослідити ознаки стресу;

з'ясувати ступені та прояви стресу;

дати характеристику стресорів;

визначити ефективні та неефективні способи подолання стресу;

дослідити місце стресу у житті людини;

провести експериментальне дослідження для визначення ступенів розвитку стресу.

Об'єктом дослідження є особливості виникнення стресових ситуацій, а предметом - сутність, прояви та подолання стресу.

Специфіка теми курсової роботи зумовила вибір таких методів дослідження, які забезпечують найповніший розгляд стресових ситуацій: описовий (робився опис явищ, прояви певних особливостей стресу), зіставний (за допомогою цього методу ми встановлювали ефективні та неефективні способи подолання стресу), статистичний (ми використовували його при підрахуванні результатів дослідження), порівняльний (цей метод був використаний нами і під час роботи з методикою, і під час аналізу наукової літератури) методи. Також нами використані дві методики : одна - для виявлення в себе ймовірності стресу, інша - для визначення ступенів розвитку стресу, (зазначені в додатках А і Б).

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, один з яких є теоретичною частиною, а інший - практичною, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ І. Теорія стресу

1.1 Поняття і ознаки стресу

Стрес присутній у житті кожної людини, так як наявність стресових імпульсів в усіх сферах людського життя та діяльності безперечна. Саме слово "стрес" у перекладі з англійської означає "напруга". Під стресом Г. Сельє (1979) розумів систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів. Вона може бути викликана зовнішніми (наприклад, холод, перегрівання) чи внутрішніми (конфлікти, страх за життя) чинниками, величина яких переходить певну межу.

1972 р. Всесвітня організація охорони здоров'я прийняла таке визначення: стрес - це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу. Стрес - це відповідь на загрозу, реальну чи уявну.

Стрес - це психічна та емоційна реакція людини на ситуацію, причому будь-яку ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна реакція, що може відрізнятись від реакції іншої людини. В її основі лежить відношення людини до даної ситуації, а також думки та почуття. Це душевний стан, який особистість формує своїми власними думками. Він пов'язаний з тим, що нас оточує; зовнішні фактори лише запускають нашу зовнішню дзеркальну реакцію - особисто індивідуальну.

Взагалі термін "стрес", що набув в наші дні такого широкого поширення, вперше був введений в наукове вживання стосовно технічних об'єктів. У XVII в. англійський вчений Роберт Гук застосував цей термін для характеристики об'єктів (наприклад, мостів), що випробовують навантаження і що чинять опір їй. Ця історична аналогія цікава тим, що поняття "стрес" в сучасній фізіології, психології, медицині (що базується на клінічних дослідженнях Р. Сельє) включає уявлення про зв'язки стресу з навантаженням на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) і з опором цьому навантаженню.

Відповідно до цих уявлень стрес розглядається як фізіологічний синдром, що складається з сукупності неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реакція організму на вимоги, що пред'являються до нього. Характер цього синдрому відносно незалежний від чинників (стресорів), що викликали його, що дозволило Сельє говорити про загальний адаптаційний синдром.

Ще у 30-ті роки Сельє, коли був студентом, помітив, що різні люди у чомусь дуже схоже відповідають на різні несподіванки: скажімо, переживаючи тривогу, вони відчувають, як прискорено починає битися серце, стає важко дихати. Ендокринна система захищається проти порушення гомеостазу, виробляючи надактивний адреналін, від якого люди й потерпають, який провокує безсоння й головний біль, виразку шлунка і інфаркт міокарда.

Важливу роль у формуванні стресу відіграють особливості соціалізації в дитячому віці, коли в істотній мірі визначається індивідуальна значущість життєвих подій і формуються стереотипи реагування. Вірогідність виникнення пов'язаних із стресом психічних (особливо невротичних) розладів залежить від співвідношення стресорів, які впливали на людину в дитинстві і зрілому віці. За нашими даними для осіб, у яких в зрілому віці під впливом різних життєвих подій виникали такі розлади, в дитинстві були характерні стресові ситуації, зумовлені неадекватною поведінкою матері: її упертість, нетерпимість до чужої думки, завищена вибагливість, авторитарність, владність, надмірні вимоги до дитини, або, навпаки, образливість, понижений фон настрою, песимізм, невпевненість в собі.

До інших стресових ситуацій дитинства слід віднести конфліктність і нестабільність сім'ї і почування "обійденої" дитини (перевага йому братів або сестер). Описані стресогенні дії можуть безпосередньо приводити до клінічно виражених розладів вже в дитинстві, але вони роблять вплив і на виникнення стресу в зрілому віці, породжує відсутність відчуття базисної безпеки (що розширює круг індивідуально значущих стресорів і знижує стійкість до них) і формування неадекватних моделей поведінки (що сприяє створенню стресогенних ситуацій і перешкоджає їх ефективному подоланню).

Чи можна жити без стресу? Наука стверджує: не можна. Отже, адаптуватися до нових умов ми повинні постійно. Життя - це постійне джерело змін. За своєю природою життя і є головним джерелом стресів, тому повністю від них позбутися можна тільки з приходом смерті. Викорінити стрес неможливо, але в наших силах влаштувати особисте життя так, щоб отримувати тільки приємні стреси та позбутися від неприємних. Так, бувають, виявляється, і приємні стреси.

Важко перелічити усі причини стресових розладів, але вчені пропонують наступну систематизацію основних причин: 1) патологічні спадкові фактори; 2) особливості особистості; 3) вік (юнацький, пізній); 4) особливі періоди життя; 5) тяжкі "удари долі" (смерть чи розлучення); 6) негативні потрясіння; 7) стихійні лиха; 8) нездатність чи втрата довірливих взаємовідносин зі своїм близьким оточенням; 9) низький рівень чи відсутність соціальної підтримки; 10) фізичні та емоційні перенапруження на роботі.

Усе наше життя так чи інакше пов'язане зі стресами. Умовно їх можна поділити на три групи. До першої відносяться стреси фізіологічні, без яких ми не можемо існувати (прийняття їжі, реакція на холод, спеку і т.д.). Друга група - це стреси, котрі допомагають набути життєвий досвід, мудрість. До третьої групи входять стреси, які руйнують психіку людини і призводять до стану депресії.

В одному дослідженні з солдатами-новобранцями імітувалася ситуація аварії і вимушеної посадки літака. Перед підйомом на борт кожному була вручена для 10-хвилинного вивчення брошура з інструкціями про необхідні дії за можливої катастрофи. Кожен учасник польоту вдягнув рятівний пояс та парашут. Несподіванки почалися на висоті півтора кілометри: літак нахилився набік. Всі побачили, як один з пропелерів перестав крутитися, а через навушники почули про інші неполадки. Потім солдатам повідомили, що склалася критична ситуація. Достовірність збільшувалася тим, що вони неначебто випадково чули крізь навушники тривожний діалог пілота з наземними службами. Літак знаходився неподалік від аеродрому, тому учасники могли бачити, як на злітну полосу з'їжджаються вантажні та санітарні машини. Через кілька хвилин пролунав наказ приготуватися до приводнення у відкритому океані, оскільки відмовив посадочний пристрій... Через деякий час літак благополучно приземлився на аеродромі.

Як же реагували солдати на катастрофічну ситуацію? У багатьох виникли сильні емоційні переживання, пов'язані із страхом смерті, деякі "оніміли від жаху". Але це не дивно. Дивно інше: у декількох учасників цього не спостерігалося - дехто мав солідний льотний досвід і міг розгадати інсценування, а інші були впевнені у своїй здатності вижити (Я. Коломінський, 1986).

Отже, виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором, за термінологією Г.Сельє. При цьому не мають значення зміст самої ситуації та ступінь її об'єктивної загрози. Важливим є саме суб'єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація (скажімо, отримання "двійки") одними може сприйматися як стресова, а у інших вона не викличе жодного стресу. Матимуть значення внутрішні психологічні особливості людини. Зверніть увагу на цю важливу особливість стресу, вона має значення для боротьби з ним.

1.2 Фази і компоненти стресу

Коли людина попадає у стресову ситуацію і намагається адаптуватися до впливу стресу, цей процес, згідно з Г. Сельє, проходить три фази:

1.Фаза тривоги. Це перша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини учащається подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику, виявляється підвищений особистісний контроль ситуації. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції, які обумовлюють боротьбу або втечу.

2. Фаза опору. Настає у випадку, якщо фактор, що викликав стрес, продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи "резервний" запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму. Організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, і це робить тіло вразливішим для інших стресорів. Наприклад, коли ви захворіли, то гостріше реагуєте на неприємності. Врешті-решт тіло адаптується до стресу і повертається до нормального стану.

3. Фаза виснаження - якщо дія стресу продовжується і людина неспроможна адаптуватися, це може виснажити ресурси тіла. Вразливість до втоми, фізичні проблеми призводять до хвороб і навіть до загибелі організму. Ті самі реакції, які дозволяють опиратися короткочасним стресорам, - підсилення енергії напруження м'язів, недопускання ознак болю, припинення травлення, підйом тиску крові - за тривалої дії шкідливі. Стрес може бути гострим або приймати хронічний характер. Раніш вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку, ми маємо справу з гострим стресом. Зараз, особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії.

Пізнішими дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. По-перше, між стресором і стресом міститься індивідуальна оцінка події - дехто може сприйняти цю подію як неприємну, дехто як приємну або як нейтральну. По-друге, між стресом і його наслідками важливою ланкою є те, як індивід справляється зі стресом. Не кожен у стані стресу поводить себе однаково: не всі захворюють; для декого стрес буде навіть приємним викликом.

Окремі стреси допомагають людині боротися із комплексами (страх спілкування, страх виступати перед великою аудиторією і т.д.), дають можливість зрозуміти, як поводити себе в тій чи іншій ситуації. Та й взагалі, життя саме по собі - це великий стрес, що складається з гігантської кількості більш маленьких. І ті люди, які не тікають від своїх проблем, а вирішують їх, вчаться лавірувати у великому об'ємі всіляких стресових ситуацій.

Вміння справлятися зі стресовими ситуаціями допоможе уникнути багатьох захворювань, продовжить життя і уникнути проблем із психікою у наступних поколіннях. Але так чи інакше, зараз більшість всього (якщо не все) залежить тільки від нас самих: наша реакція на те, що відбувається, наші наступні дії і, відповідно, емоційний стан, який утворився. Потрібно знати, що безвихідних ситуацій не буває. Бувають тільки люди, котрі не хочуть змінити себе, своє ставлення до життя і не хочуть вирішувати свої проблеми. Стрес також є складовою частиною життя, у помірних дозах він надає життю смак і аромат, як зазначав першовідкривач цього явища - канадський вчений Г.Сельє (1982). Стрес є природним побічним продуктом будь-якої діяльності, оскільки відбиває нагальну потребу людини в адаптації, пристосуванні до мінливих умов життя. Це завжди напруга захисних сил, мобілізація внутрішніх ресурсів організму, що виникає задля енергетичного забезпечення рішення нових завдань.

При впливі дратівного фактора в людини формується оцінка ситуації як загрозливої. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій "штовхають" людини на подолання шкідливих впливів: він прагне бороти з фактором, що заважає, знищити його або "піти" від нього убік. На це особистість направляє усі свої сили. Якщо ситуація не дозволяється, а сили для боротьби кінчаються, можливі невроз і ряд необоротних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої погрози - це основний стресовий фактор людини.

Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди бачать погрозу різного ступеня, а інші в цих же умовах не бачать її зовсім, те і стрес, і його ступінь у кожного свої.

Виникла погроза викликає у відповідь захисну діяльність. В особистості активізуються захисні механізми, минулий досвід, здібності. У залежності від відношення людини до загрозливого фактора, від інтелектуальних можливостей його оцінки формується мотивація на подолання труднощів. Погроза є вирішальним чинником у виникненні стресу. Людина може відчувати погрозу своєму здоров'ю, життю, матеріальному благополуччю, соціальному станові, самолюбству, своїм близьким і т.д.

З психологічній точці зору стан стресу включає специфічну форму відображення людиною екстремальної ситуації і модель поводження як відповідну реакцію на це відображення.

Стан стресу може бути гострим або приймати хронічний характер. Раніш вважалося, що провокатором стресу можуть бути тільки екстремальні ситуації. У цьому випадку ми маємо справу з гострим стресом. Зараз особливості існування суспільства, зокрема інформаційне перевантаження, є причиною хронічних форм стресу. У наш час стрес прийняв характер епідемії.

1.3 Характеристика стресорів

Якими ж за характером бувають стресори, що ведуть до хвороби? Вчені вивчали насамперед значні події, які втручаються у перебіг життя і вражають емоційну сферу. В 1967 р. Т. Холмс і Р. Рейх надрукували шкалу стресорів, перевіривши тисячі людей. Перелік подій був заснований на відповідях піддослідних, що страждали від помірного до сильного стресу. На першому місці як найсильніший стресор (100 очок) - смерть близької дорогої людини (дружини чи чоловіка); розлучення складає 73 очки, ув'язнення -63, смерть близького члена родини - 63. Не всі події неприємні. Є приємні події, які викликають стан стресу. Так, одруження складає 50 очок, вагітність - 40, перехід у нову школу - 20. Серед людей, які внаслідок стресу захворіли, переважна більшість мали 300 очок за один рік.

Деякі психологи зазначають, що більшість великих проблем ми переживаємо досить добре, увагу слід звертати на менш драматичні стресори. Денна марнота, буденність, дріб'язкові життєві неприємності дошкуляють значно більше: неуважний сусід, погана погода, неритмічний рух транспорту, загублені ключі, підвищення цін на хліб, випадання зубної пломби тощо. В одному дослідженні встановлено зв'язок між частотою неприємностей і подальших проблем із здоров'ям: грип, застуда, головний біль тощо. Великі кризи або інші значні події часто є настільки вагомими, що не можуть вплинути на нас прямо. Відчуття стресу спричиняють способи, шляхи, якими ці значні події викликають зміни в житті, тобто дріб'язкові неприємності є більш значущими. Наприклад, вихід на пенсію (велика подія) може означати менші можливості для дружньої бесіди під час обідньої перерви (буденна неприємність). Вихід дружини на роботу може зробити життя дещо важчим, тому що чоловікові вперше доведеться подбати про обід.

Коли люди вважають подію неприємністю, вона, безумовно, викликає у них негативні почуття. Сама ж подія може бути нейтральною. Молода мама, яка вважає, що п'ятиразове готування їжі для немовляти є неприємністю, показує своє ставлення до цього.

Багато дослідників стресу вважають, що люди наділені добрими здібностями протистояти різкому і короткочасному стресу. Справжня проблема постає тоді, коли стрес переростає у нескінченний: життя з батьками-тиранами, нелюбима робота, расова дискримінація, переслідування через національну приналежність, релігійні переконання, стать, вік, відчуття пастки ситуації, якої неможливо уникнути.

Американський вчений Вейтс описав вісім стресогенних ситуацій:

необхідність прискореної переробки інформації;

шкідливе оточення;

усвідомлена загроза;

порушення фізіологічних функцій (можливо, як результат безсоння, хвороби);

ізоляція;

ув'язнення;

остракізм (вигнання і переслідування);

8) груповий тиск.

Шведська дослідниця Франкенхойзер додала до цього списку відсутність контролю над подіями, безсилля, неможливість змінити ситуацію. Сюди ще можна було б додати необхідність прийняття особливо відповідальних рішень та швидкої зміни стратегії поведінки.

Що ж шкідливого у тривалому стресі? Людина може роками терпіти труднощі, якщо відчуває здатність впливати на ситуацію або принаймні передбачити її. І зовсім інша річ, коли людина відчуває себе безпорадною і безсилою. Наприклад, ви не можете контролювати стресову ситуацію екзамену, але завжди можете її передбачити і заздалегідь підготуватися. Якщо люди знають, що їх чекають труднощі, вони можуть вжити заходів, щоб послабити стрес.

Інший підхід до шкідливості стресу полягає у розумінні стресорів як очевидних загроз нашим ресурсам. Ресурси - це такі речі, особистісні характеристики, умови, джерела енергії, які ми цінуємо, бережемо, яких дотримуємося. Коли якась подія (стресор) загрожує нашому статусу, економічній стабільності, близьким людям, власності, тобто якимось ресурсам, то як наслідок виникає стрес. Стрес може бути результатом нашої неспроможності набути нових ресурсів або збільшити наявні.

1.4 Ступені стресу

Чи завжди будь-які стреси шкідливі? Адже недарма існує погляд, який вбачає в стресах корисне явище, що активізує, загартовує людину, а не лише виснажує її.

Існують різні ступені стресу. Учені розрізняють три таких ступені:

1)слабкий;

2) середній;

3)сильний.

Слабкий ступінь стресу вказує практично на його відсутність. Психічний стан при цьому майже не міняється, фізичних та фізіологічних змін не відзначається.

При середньому ступені картина суттєво змінюється. Відбуваються відчутні зрушення у соматичному і психічному станах, характер цих змін приємний, позитивний. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності, загальна позитивна оцінка даного стану в цілому.

Дуже переконливо та яскраво цей ступінь стресу зображений письменником В. Саніним в книзі "Точка повернення" (1982), в якій йдеться про полярного льотчика Анісімова: "Настала хвилина, якої він чекав й до якої готувався всім своїм єством. Мабуть, він міг би сказати, що народився на світ і жив задля цієї хвилини...

В критичних ситуаціях, в котрих Анісімову доводилося бувати декілька разів, у нього виникав незвичний психічний стан: крайня збудженість нервової системи несподівано породжувала кристально ясну програму дій. ...Надзвичайна піднесеність духу, якийсь бурхливий тріумф почуттів й дивне відчуття, що автоматично, без роздумів прийняті рішення є безпомилковими. Начебто ти не ти, а програма, що вкладена у літак. Начебто хтось в тобі сидить і осторонь від усього земного наказує: "Роби так!".

Потім, у повсякденному житті, коли Анісімов намагався викликати в собі подібні почуття, це ніколи не вдавалося... Він здогадувався, що в критичних ситуаціях, коли на роздуми не залишалося ні секунди, вся його нервова система досягала якоїсь досконалості, такої концентрації думки і волі, породити яку можуть лише умови надзвичайні. А для нормальної людини у повсякденному житті така концентрація недосяжна, вона просто розчавить її, як жахливе перевантаження. Це був момент осяяння, яскравий спалах в темряві, блискавична реакція звіра на смертельну небезпеку. Віднині Анісімов думав і приймав рішення в десять разів швидше, ніж був спроможний це робити: його мозок, нерви і м'язи вийшли за межі своїх можливостей".

Що стосується сильного або надмірного стресу, то тут картина зворотна. Людина у такому стані демонструє порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій, зростає кількість скарг на різного роду неприємні відчуття, дискомфорт. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам'ятовуванні, мисленні, зростає кількість помилок, незвичних реакцій, неточності, посилюється роль автоматичних, стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Цей стан, безумовно, шкідливий і його треба якнайшвидше припинити. Яким чином? Далі познайомимося з практичними способами боротьби зі стресом.

Розділ ІІ. Подолання стресу

Чому багато людей в стані стресу не хворіють? Що допомагає справлятися з нещастям, вибиратися з неприємностей? Як вони долають стрес? Подолання - це мінливі психічні та поведінкові зусилля, якими людина відповідає на вимоги, що висуваються стресом. Подолання - це не одна-однісінька стратегія, яка вживається за будь-яких обставин, у будь-який час. Люди долають стреси по-різному. Ефективна відповідь на стрес, яка веде до адаптації - це вживання такої стратегії взаємодії зі стресором, яка значно знижує переживання стресу. Неможливо думати, що можна повністю уникнути стресу. Як ми вже бачили, стрес сам по собі не обов'язково щось погане. Певний обсяг чи рівень стресів в нашому житті є природним і ми на це зважаємо. Стрес часто є природним наслідком того, що ми живемо у реальному світі. Лише вживання неефективних способів боротьби зі стресами може засмучувати, приносити нещастя.

2.1 Неефективні способи подолання стресу

Неефективні реакції на стресори це ті, що протягом певного часу не призводять до зниження рівня стресу.

Коли не відбувається зниження стресового стану, то людина зафіксовується («зациклюється»), продовжує реагувати однаково на той самий стресор. Фіксування рідко буває адекватною реакцією на стрес. Але це не означає, що треба негайно міняти спосіб реагування. Якщо вам не пощастило, спробуйте ще і ще раз, але не занадто довго. В якийсь момент людина повинна бути готова відступити, відмовитись від старої послідовності дій і спробувати щось інше.

Певним чином відкладання «на потім» є різновидом фіксування. Наприклад, ви одержали завдання підготувати реферат і здати його через два тижні. Замість того, щоб писати, ви починаєте відкладати цю роботу, хоч врешті реферат повинен бути підготовлений. Якщо ви залишаєте собі все менше часу на його підготовку, то тим самим збільшуєте вірогідність сильнішого стресу. Якщо людина не міняє свою поведінку або зовсім нічого не робить, то виникає одна з двох поширених і неефективних реакцій на стрес: агресія або тривога. Відчуття тривоги, знервованість заважає нормальній адаптації до життя. Чим більше тривожності, тим більше неприємностей, дискомфорту та болю. Сильна й тривала тривога веде до душевних захворювань.

2.2 Успішні способи подолання стресу

Різноманіття способів подолання стресу можна умістити в чотири великі категорії:

1)активна взаємодія зі стресором або вплив на саму проблему;

зміна погляду на проблему, зміна ставлення до неї або інша інтерпретація проблеми;

приймання проблеми і зменшення фізичного ефекту від породжуваного нею стресу;

4)комплексні способи, що поєднують в собі перелічені вище групи.

Перша група способів взаємодіє зі стресором, друга група взаємодіє з інтерпретацією стресу, третя має справу з фізичним ефектом від стресу.

Розглянемо особливості кожної групи способів.

2.2.1 Активний вплив на проблему

Один старшокласник перебував у конфлікті з деспотичним учителем, котрий пообіцяв хлопцеві, що той не отримає атестат. Друзі радили: «Зміни своє ставлення! Охолонь!» - «Але це не допоможе, - відказував учень. - Що мені робити?»

І дійсно, що він може зробити в такій ситуації? Порада друзів та бажання самого хлопця вказують на різницю між двома способами подолання стресу. Друзі вказували на необхідність змінити ставлення, почуття, тобто змінити погляд на проблему. Але хлопець хотів розв'язати саму проблему, атакуючи її, впливаючи безпосередньо на неї. І, звичайно, послідовність способів подолання, яка нами наведена, коли атака проблеми передує способам зміни ставлення до неї, відображає природну логіку.

Подолання через зосередження на самій проблемі (чи стресорі) та його специфічні кроки залежать від характеру проблеми. Іноді проблема очевидна: ви втратили роботу; іноді не визначена: у вас є лише підозра, але ви не впевнені, що втратите роботу. Проблеми бувають пекучі (покинув коханий), тривалі (дитину дражнять в школі), уявні (щодо майбутніх подій).

По-перше, визначить проблему. Такий шлях сам по собі зрозумілий, особливо, якщо проблема «волає» поруч з вами, проте люди часто некоректно визначають проблему, а тому йдуть хибним шляхом. Наприклад, нещасливі подружні пари часто звинувачують один одного або так звану несумісність у своєму нещасті. Але наукове дослідження декількох сот пар встановило, що нещастя у шлюбі часто є результатом неправильного діагнозу. Чоловік, який страждає від тиску на роботі, може вирішити, що його проблема в дружині, яка не надає йому достатньої підтримки. Жінка, яка перевантажена хатніми справами, може вирішити, що її проблема - ледачий чоловік. Коли таке подружжя починає боротися зі стресом, наступаючи один на одного, то цей стрес зростає. Якщо б вони коректно визначили проблему (я дуже хвилююся через мою роботу; у мене немає вдосталь часу для відпочинку), то віднайшли б зовсім інші способи розв'язання труднощів.

Коли проблема правильно визначена, той, хто прагне з нею справитися, може дізнатися якомога більше про проблему. У наведеному вище випадку старшокласник міг би поцікавитися, які існують юридичні способи, щоб обстоювати свої порушені права, чим він сам може собі зарадити? Який досвід допоможе йому? Як справляються інші жертви сваволі з боку особи, наділеної владою?

Багато людей в стресі не бачать надії його позбутися. Вони зводять все лише до двох альтернатив: залишитися і страждати або втекти і все втратити. Які можливості є у цього хлопця? Він може або здатися і почати жаліти себе, або звернутися за порадою до старших - до батьків, до інших вчителів, або поскаржитися у вищу інстанцію - директору, у відділ освіти, або звернутися до юридичної консультації, до прокуратури та ін.

Зосередженість на роботі з проблемою має великі психологічні переваги:

сприяє підвищенню самоповаги людини, ефективності її дій, контролю за зовнішніми ситуаціями.

2.2.2 Зміна погляду на проблему

Друга група способів подолання стресу - інша інтерпретація проблеми, тобто сприймання проблеми по-новому. Є кілька стратегій, як цього досягти.

Американська дослідниця Ш. Тейлор, яка працювала з хворими на серцево-судинні та ракові захворювання, із зґвалтованими жінками та жертвами інших нещасть, відзначає в обдумуванні проблеми три важливі завдання:

1) знайти сенс в даному нещасливому випадку

(цьому допомагають такі питання: чому це трапилося зі мною?; що ця подія значить для мого життя зараз?);

2) досягти уміння піднятися над проблемою

(яким чином можна запобігти повторенню подібного?; що для цього можна зробити вже тепер?);,

3) відновити самоповагу, яка знизилася, почати знову ставитися до себе добре, незважаючи на опір складних обставин.

Які ж конкретні способи зміни погляду на проблему?

Перший спосіб нової інтерпретації проблеми - переоцінка, гаслом для якої може бути постулат: все не настільки погано. Коли люди не можуть зменшити стресор, вони можуть думати про нього по-новому, про його підтекст й наслідки. Щоб по-новому інтерпретувати проблему, ми намагаємося оцінити, реальною чи уявною загрозою нашому благополуччю є даний стресор. Пізнавальна переоцінка означає переосмислення природи проблеми таким чином, щоб пролити нове (позитивне) світло на неї. Те, як ми себе почуваємо в даній ситуації, великою мірою залежить від нашої пізнавальної оцінки, або схвалення цієї ситуації. Пригадаємо, що сила впливу стресора залежить об'єктивної характеристики, а від нашого суб'єктивного ставлення до нього.

Чи справді цей колега «підсиджує» нас? Чи ви дійсно переживаєте з того, запросять вас на це свято, чи ні? Чи повинні ви одержати вищий бал на екзамені? Чи дійсно ситуація така безрадісна? Подібні питання приводять нас до нової інтерпретації проблеми.

Ми можемо подолати стрес, якщо поговоримо із собою, переміщаючи акценти, заміняючи негативні твердження, такі як ох, я в небезпеці!, мене напевне викличуть і я буду мати блідий вигляд!, на позитивні твердження: я зробив усе, що міг, у цій ситуації, скоро це минеться. Проблему можна перетворити у виклик, що ви надаєте собі, а втрати - у несподіване надбання.

Наприклад, ви втратили роботу. Що значить цей випадок? Це обов'язково нещастя? Можливо, це була не така вже й гарна робота, але ви занадто боялися покинути її та пошукати іншу?... Хромота або параліч не обов'язково повинні сприйматися тільки як біда, про що свідчив всесвітньо відомий психотерапевт Мілтон Еріксон, який в останні роки життя був прикутий до інвалідного візка.

Він згадував, що, коли прийшов працювати в лікарню, завідувач відділення звернувся до нього зі словами: «Еріксон, ти сильно хромаєш. Якщо тебе цікавить психіатрія, запевняю, що на тебе чекає успіх. У майбутніх пацієнток твоя хромота викличе материнське співчуття, а чоловіки не стануть тебе опасатися - каліка та й годі, йому і розповісти все можна, не соромлячись. Ти, головне, ходи зі спокійною фізіономією, нашорош вуха та очі відкрий ширше». Еріксон прислухався до цієї поради, досяг величезного успіху і зберіг дивовижний оптимізм.

У дослідженні з 100 інвалідами з пошкодженням хребта дві третини з них знайшли у своїй травмі позитивний побічний ефект, тобто такі переваги: стаєш кращим, бо сприймаєш оточуючих як важливіших за себе, душу цінуєш вище за тіло, відчуваєш зростання рівня самоусвідомлення тощо.

Переоцінюються також мотиви в умовах стресу, що стався з іншими. Замість того, щоб дратуватися з чиїхось дій, чуйна особистість намагається побачити ситуацію з іншого погляду, щоб уникнути непорозуміння.

Другий спосіб змінити погляд на проблему - соціальне порівняння: мені краще, ніж іншим, (Зверніть увагу, не я кращий за інших, а саме мені краще). Ш. Тейлор досліджувала жінок, котрі хворіли на рак молочних залоз. Дослідниця знайшла таких, хто успішно подолав цей Серйозний стрес. Вони порівнювали себе з іншими, котрі, на їхню думку, були нещаснішими. Це спрацьовувало попри вік, сімейний стан, складність захворювання. Ті, що вже перенесли операцію з видалення пухлини, порівнювали себе з тими, кому цілком видалили залози. Ті ж, кому видалили залози, порівнювали себе з тими, у кого рак був у більш важкій стадії. Молоді заміжні жінки порівнювали себе з одинокими: «Не уявляю, як можна було б ходити на побачення з чоловіком, не знаючи, як сказати про це». Але жодна самотня жінка не подумала, що для неї було б легше, якби вона була заміжня. Ті, кому було найгірше, почували вдячність до долі за те, що вони не вмерли і не відчували болю. «Справа у тім, - наголошує Ш. Тейлор, - що кожна відчуває, що їй краще, ніж комусь, якщо обирає правильний підхід».

Третій спосіб - уникання: Це не проблема. Чи не буває вигідним долати проблему, ігноруючи її, втікаючи від неї? Наприклад, якщо якісь особисті стосунки стали постійним дратівливим джерелом стресу, то, можливо, час замислитись над тим, чи не варто припинити ці стосунки? Якщо стресогенні обставини на роботі травмують вас, можливо, годі терпіти і треба подбати про зміну місця роботи? У певній ситуації ви можете зрозуміти, що варто відвернути увагу на щось інше, уникнути думок щодо цієї проблеми.

Припустимо, ви збираєтесь до лікарні з приводу звичайної операції - видалення апендиксу, мигдаликів тощо. Чи будете ви глибоко вдаватися в усі деталі, щоб зменшити її ризик? У дослідженні над 61 пацієнтом виявилося два стилі ставлення до майбутньої операції: уникання і пильність. Ті, хто схильні до уникання, виявили відсутність інтересу до цієї справи, не обговорювали її. Вони вважали операцію чимось на зразок відпустки. На відміну від них «пильні» вдавалися до дрібниць: читали статті, розпитували знайомих, лікарів, дізнавалися про найменшу загрозу, ускладнення. Що ж краще?

Деякі психологи вважають, що пильність - краща стратегія, бо людина заздалегідь готується до можливих небажаних наслідків. Але свої переваги є і в униканні: таким людям потрібна менша анестезія, вони рідше скаржаться, у них рідше бувають дрібні ускладнення та їх раніше виписують.

У випадках, коли ви маєте потрібну інформацію і ситуація не під вашим контролем, відмінним гаслом буде: годі хвилюватися!, тобто слід уникнути втручання. Пильність бажана там, де ваші дії можливі і необхідні. Іноді обидві стратегії працюють разом: можна не вдаватися у подробиці, але приділяти увагу основним моментам. Ті, хто дотримуються мішаної стратегії, також швидко одужують, якщо дбають про себе і опираються у випадку неправильного лікування.

Четвертий спосіб - гумор: Це смішно. У Книзі приповістей Соломонових говориться: «Серце радісне добре лікує» - і вчені погоджуються з цим. Гумор встановлює гарний буфер між стресором і негативними емоціями. Ви можете спитати: що ж веселого у нещасті? Справа у підході. Б. Брехт казав: «Той, хто сміється, не чує жахливих новин». Людина, яка здатна перетворити «жахливі новини» на абсурдні, кумедні, менш схильна до депресії, напруження, гніву, ніж та, яка все сприймає дуже серйозно і піддається поганому настрою.

Підкреслимо пізнавальний компонент, гумору. Коли ви глузуєте з проблеми, то вміщуєте її у нову перспективу: починаєте бачити її безглузді, анекдотичні аспекти і набуваєте тим самим контролю над нею. Гумор і сміх також дозволяють нам непрямо виразити почуття, які небезпечно виражати прямо, тому це часто виступає як зброя меншості.

Мати почуття гумору - це не весь час сміятися чи ходити з веселою маскою. Нерідко жінки відчувають, що буцімто повинні всім посміхатися для того, щоб догодити, але часто ця посмішка маскує почуття незручності, безпорадності, нещастя. Для того щоб гумор став ефективною зброєю проти стресу, необхідно дієво використовувати його у стресовій ситуації - підмічати кумедні аспекти у серйозних подіях і бути здатними кепкувати з них. Ворожий гумор б'є мимо: брутальні, злісні жарти за рахунок приниження інших не зменшують стрес. Вони нерідко викликають ще більше напруження і гнів.

2.2.3 Приймання проблем і зменшення фізичного ефекту стресу

Вживання ліків є відомим способом зменшення шкідливого стресу. Нам добре відомі подібні можливості. Наголосимо лише, що те полегшення, яке наступає після прийому ліків і сама причина для їх вживання може призвести до психологічної, а в деяких випадках і до фізіологічної залежності. Тому вживання фармакологічних та хімічних засобів слід рекомендувати з обачністю. У цих випадках також треба подбати про усунення самого джерела стресу. Якщо цього не робити, то проблема психологічної залежності зростатиме. Те ж саме стосується вживання алкоголю і тютюну.

Найпростіший спосіб зменшити ознаки стресу (високий тиск крові, прискорене дихання) - релаксація або розслаблення. Пригадаємо, що саме слово стрес означає напругу. Якщо ви розслаблені, тобто зняли напругу, то немає і стресу. Біологічний зворотний зв'язок від розслаблення забезпечує такий же ефект, як болетамувальні медикаменти, але набагато дешевший і позбавлений ризику залежності. Релаксація сприяє відновленню психофізіологічного функціонування організму. У тих, хто тривалий час використовує методи релаксації, часто виявляються позитивні зрушення у структурі особистості, спрямовані в бік зміцнення психічного здоров'я.

Існує багато різних методів розслаблення, серед них нервово-м'язова релаксація, контроль дихання, метод біологічного зворотного зв'язку, афірмації, аутогенне тренування та ін. Дослідники встановили, що способи, які прийнятні для однієї людини або для одного типу проблем, можуть не мати того успіху в інших умовах. Тренування релаксації - змінювати напруження і розслаблення певних м'язів, сидіти або лежати тихо, перестати хвилюватися - все це корисно і для імунної системи.

Фізичні вправи і прояви: біг, танці, їзда на велосипеді (фізичні вправи), плач, сміх (фізичні прояви) дуже важливі для підтримування здоров'я і зменшення стресу. Перерви серед роботи, які дають наснагу через фізичні рухи, приносять відчуття свободи, свіжості і енергійності, знов-таки, якщо ці рухи не ворожі, не агресивні. Люди, що домішують агресивних думок під час вправ, підливають масла у вогонь. Фактично ваше ставлення до вправ має вирішальне значення. Оберіть таку діяльність, яка несе вам задоволення. Спорт корисний, особливо ті види, котрі не вимагають надлюдських зусиль і боротьби із суперником. Напруга при змаганні може перекреслити ту користь, яку несе спорт. Якщо ви хочете одержувати користь, цікавтеся ходом гри, а не своїм супротивником, чи своєю можливою поразкою або перемогою. Будь-яка діяльність, яка примушує вас ненавидіти себе чи інших, не принесе користі.

Цілющий вплив фізичної активності на здоров'я цілком закономірний. Протягом тисячоліть емоції людини були безпосередньо пов'язані із м'язовою діяльністю. Однак порівняно з XIX ст. обсяг фізичних зусиль зменшився у 100 разів.

Крім зменшення напруги, вправи ведуть до подолання тривоги, депресії, меланхолії. В одному дослідженні студентки (43 особи) із середньою і сильною депресією відвідували один із трьох класів. Перший клас займався аеробікою тричі на тиждень, другий - релаксацією і спокійними прогулянками чотири рази на тиждень і остання, контрольна, група нічого не робила. Через п'ять, а потім через десять тижнів всіх перевіряли на рівень депресії і стан здоров'я. Ті, хто енергійно тренувалися, поліпшили фізичну форму, у них знизився рівень депресії. У групі релаксації і контрольній групі ці показники не змінилися.

При виборі обсягу фізичних вправ слід бути обережним. Якщо ви вирішили, починаючи із завтрашнього дня, пробігати по 5 км за будь-якої погоди, то таке рішення може викликати ще більший стрес. Важливо обрати не дуже напружену програму, що дасть вам радість, а не виснаження чи роздратування.

Природні фізичні прояви - сміх, плач - також сприяють звільненню від стресів. Сум, що не проявився у сльозах, примушує плакати інші органи. Отже, плачте, коли є потреба, це корисно!

Свіже повітря і вода сприяють ефективнішій боротьбі зі стресом. При сильних стресах посилюється пригнічення дихання, людина дихає поверхово, неповно. Протягом життя людина навчається неправильно дихати, затримуючи подих. При багатьох емоційних розладах правильне повне дихання - це ключ, який може принести полегшення і зцілення. Коли ваші нерви напружені, коли ви "на межі" і готові зірватися, зробіть маленький експеримент: зупиніться і кілька разів глибоко вдихніть. Набирайте повні легені повітря і повільно видихайте. Ви можете відчути, як розслабляєтеся і нервове напруження спадає.

Вода має цілющі можливості. Клітини мозку на 70-85 % складаються з води. Щоб добре працювати, мозок потребує дуже багато води. На жаль, людина споживає набагато менше води, ніж їй потрібно. Тому є необхідність у примусовому питті «зайвої» води, тобто у кількості, більшій за потребу. Якщо ви відчуваєте стрес, депресію, роздратування, це часто може бути пов'язане з дефіцитом води в організмі. Спробуйте самі випити склянку-другу води і пригостити оточуючих. Це найдешевше і підчас найефективніше, що можна запропонувати для тонізації організму.

Існує ряд ефективних гідропроцедур, здатних заспокоїти і розслабити нас. Наприклад, нейтральна ванна, яка діє заспокійливо, знімає емоційне напруження та нормалізує сон. її температура - 35-36 °С, тобто вона не повинна бути теплішою за температуру тіла. Розтирання гарячою рукавицею спершу викликає збудження, а потім розслаблення м'язів і зняття нервового напруження. Обгортання мокрим простирадлом є одним з найсильніших заспокійливих засобів, особливо ефективним у стані різкого збудження.

Важливо також вилучити чинники, які можуть провокувати стрес. Це, головним чином, алкоголь та кофеїн.

Алкоголь є протоплазматичним токсином. Протоплазма - це складова частина клітин тіла. Все, що порушує роботу клітин, є токсином. Коли людина випиває 1-2 рюмки, то вона спочатку відчуває легке збудження. В цей час білі кров'яні тільця починають боротися з токсином, жертвуючи собою при відторгненні уражених або мертвих клітин. Загальна кількість захисних клітин в організмі тимчасово знижується. Еритроцити, скупчуючись групами, утворюють мікротромби, блокують доступ крові до окремих груп клітин, особливо мозкових, повністю знищуючи деякі з них. Цей ефект групування червоних кров'яних тілець можна спостерігати і після 12 годин від часу вживання двох чарок алкоголю. Вживаючи алкоголь, кожного разу людина втрачає певну кількість клітин головного мозку, котрі не відновлюються.

Академік І. Мозгов зазначав, що дія алкоголю починається одразу після всмоктування, відбувається повільно і мало залежить від його загальної кількості в організмі. Чим більша прийнята доза, тим довше алкоголь затримується в організмі і при цьому значна його кількість перетворюється у токсичні сполуки.

Наступна реакція організму наступає через кілька хвилин - розслаблення. Але окремі частини організму стають більш активними. Клітини печінки активізуються, щоб звільнитись від токсину, намагаючись знешкодити його. Ось чому алкоголіки часто гинуть від цирозу печінки. Р. Тигранян застерігав, що алкоголь - це не ліки від стресу. Він викликає низхідну депресію центральної нервової системи, пригнічує функції кори головного мозку і є причиною 80 % випадків смертельних захворювань раком стравоходу і ротової порожнини. Алкоголь згубно впливає на спадковий матеріал: народжуються розумово неповноцінні діти або діти з різними фізичними вадами. Людина у стані стресу потребує води, а алкоголь підвищує виведення води з організму і призводить до його зневоднення. Вже одна-дві чарки викликають спазм коронарних артерій, знижуючи постачання серця киснем і створюючи умови для інфаркту міокарда. При тривалому вживанні алкоголю розвивається гастроентерит з порушенням секреторної та моторної діяльності і різким ослабленням процесів травлення. Отож, якщо ви п'єте, кидайте негайно! А якщо не п'єте, не починайте!

Про шкідливу дію кофеїну відомо далеко не всім. Кофеїн міститься у каві, чаї, какао. Він зовсім не знімає втому. Організм при вживанні кави все одно лишається втомленим, тільки людина цього не помічає. Реакція і рефлекси тимчасово загострюються, але невдовзі знижуються до більш низького рівня. Незважаючи на те, що виділення кофеїну починається швидко, його сліди, а також сліди продуктів розпаду залишаються в організмі протягом кількох днів. Від малих доз збільшується величина умовних рефлексів, від середніх доз на сильні і слабкі подразники рефлекси однакові, а від великих доз на сильні подразники рефлекси нижчі, ніж на слабкі. В окремих випадках рефлекси знижуються і на сильні, і на слабкі подразники. Вже через одну-дві години проявляється зниження збудливості, яке супроводжується зниженням умовних рефлексів, ослабленням функціональної діяльності всіх органів та систем. Стан зниженої збудливості зберігається протягом 5-7 днів.

Кофеїн мобілізує механізми стресу, підвищує вміст цукру в крові, частоту серцебиття, силу серцевого викиду і тиск крові. Може викликати головний біль, дратівливість, нервозність та безсоння. Його дія нагадує пришпорювання загнаного коня. Кінь, відчуваючи біль, може рухатися швидше, але втома його не залишає. Ми витрачаємо енергію з резервів. А відновити ці резерви непросто.

Цікаве дослідження було проведене Мервіном Гардинджем в Інституті громадської охорони здоров'я США при університеті Лома-Лінда. Доктор Гардиндж з'ясував, що один із різновидів павуків плете прекрасне симетричне павутиння. Він відміряв малі дози кофеїну і вводив їх у тіло павука. Доза за дією була еквівалентна двом чашкам кави для дорослої людини. Потім вивчалося сплетене павутиння. Воно було деформовано, значно менших розмірів, з малою кількістю променів, потворної форми. До введення кофеїну в павутинні було від 30 до 35 концентричних кілець. Після введення речовини навіть через 48 годин павутиння залишалося деформованим і мало 12-13 кілець. Картина не мінялася і через 72 години. Лише через 96 годин після ін'єкції форма павутиння поверталася до норми.

Люди, які вживають багато чаю та кави, більш чутливі до всіх захворювань. Отож, уникайте кофеїну!

2.2.4 Комплексні способи подолання стресу

1. Допомога іншим. Людина в стані стресу може звернутися за допомогою і підтримкою до інших. Вона це повинна зустрічати стрес самотньо. Підтримка від друзів та близьких може дуже допомогти. Але не менш дієвим є надання допомоги іншим людям. Психологи, які працювали із військовополоненими, заручниками, біженцями, жертвами катастроф, зазначають, що вирішальний момент в їх одужанні - це співчуття, «видужання через взаємодопомог у». Люди набувають сили, коли надають допомогу іншим. Апостол Павло закликав: «Носіть тягарі один одного і таким чином виконаєте Закон Христа».

Чому зацікавленість в інших цілюща? Здатність виглядати назовні із свого «панцира», дбати про інших - риси, що стосуються усіх успішних механізмів подолання стресу, які досі обговорювалися. Саме це веде до розв'язання проблеми, допомагає переоцінити конфлікт, побачити його очима інших, дозволяє розглянути проблему в перспективі замість перебільшення її значущості. Через такі складові, як терпимість (толерантність), прощення, відчуття зв'язку з людьми приходить допомога й полегшення.

Різновидом психологічної допомоги є консультативна допомога або психотерапія, яку людині (клієнту) в стані стресу надає професіонал (консультант чи психотерапевт). Клієнт і терапевт спілкуються у формі розмови, яка ґрунтується на співчутті, довір'ї, прийманні особистості клієнта, розумінні. Знання, досвід, кваліфікація психолога, характер відносин з клієнтом мають значення і при визначенні проблеми, і при пошуку продуктивного погляду на неї, і в зниженні фізичного ефекту від стресу.

2. Могутній психотерапевтичний ефект має віра в Бога. Вона пропонує звільнення від стресу шляхом змінення уявлення людини про саму ситуацію, про вимоги до себе, про можливість і важливість справлятися з цими вимогами. Той, хто вірить, що Бог його любить, сприймає неприємності набагато спокійніше, тому що приймає їх або як заслужений наслідок своїх дій, або як випробування.

О. Степуріна у дипломному дослідженні над 40 віруючими і 40 невіруючими встановила наявність суттєвих статистичних відмінностей між двома групами. Для віруючих властива більша емоційна стабільність, більша стійкість щодо ставлення до стресу, вищий рівень симпатії (співчуття), наявність наскрізного сенсу життя, тобто вони прагнуть до більш довготривалих та опосередкованих цінностей порівняно з невіруючими. Величезний цілющий потенціал має молитва, яка здатна приносити втіху та внутрішню гармонізацію за найнестерпніших обставин. У дослідженні Т. Пашукової було виявлено, що навіть нетривалий (протягом двох тижнів) досвід молитви привів до подолання небажаних психічних станів у школярів. У них навіть змінилися характерологічні тенденції - зменшилася домінантність-владність, самовпевненість-самозакоханість, несамостійність-конформізм. Замисліться, яка глибина у такій давній східній молитві: «Господи, дай мені сили, щоб справитися з тим, що я можу зробити (це є активний вплив на проблему), дай мені мужність, щоб змиритися з тим, чого я не можу зробити (тобто інша інтерпретація і прийняття проблеми), і дай мені мудрість, щоб відрізнити одне від одного (йдеться про комплексні способи подолання стресу)».

3.Зміна способу життя, наближаючи його до здорового і врівноваженого. Те, що з нами трапляється - це наслідок того, як ми живемо, що їмо, як поводимося, яких звичок дотримуємося. Варто змінити причину, щоб змінився наслідок. Ми можемо відмовитися від шкідливих продуктів та напоїв, поганих звичок, розвинути в собі самоконтроль, використовувати силу волі, розвивати правильні мотиви, впевненість в собі, займатися самовдосконаленням. Треба вчитися раціонально використовувати свій час, розподіливши його так, щоб не витрачати лише на підтримання життя. В. Фостер писав: «Нам необхідний час для відпочинку, для насолоди товариством друзів і красою світу, в якому ми живемо. Повноцінне життя вимагає часу на те, щоб послухати жайворонка, який заливається радісною піснею або разом з дитиною відчути радість, збираючи в лісі проліски. Просто необхідний час, щоб збагачувати наше життя симфонією мистецтва, обертонами і гармонією музики. Життя передбачає, щоб ми відводили час для молитви. А коли згущуються нічні тіні, воно пропонує нам подивитися на зірки і подумати про Того, Хто створив все це. Через тисячу років земні проблеми, котрі займають світ сьогодні, не будуть мати жодного значення».

Отже, не такий страшний стрес, як його дехто уявляє. Від нього можна ефективно боронитися. Він може бути навіть корисним. Якщо б у житті все завжди йшло за нашими планами, якби ми ніколи не зустрічалися із загрозою, не ставили б перед собою складні цілі, то що б нас змушувало замислюватися над життям, виробляти у собі терпіння, стриманість, мужність, волю? Ми б втратили багато можливостей для удосконалення.

Розділ ІІІ. Експериментальне дослідження для визначення ступенів розвитку стресу

Методика 1. Визначення ступенів розвитку стресу (додаток А)

Мета: використовуючи методику, пересвідчитися на практиці, що в кожної людини різні ступені розвитку стресу, що призводять до негативних наслідків.

Обладнання: анкета для визначення темпераменту.

Інструкція: суть методики дослідження ступенів розвитку стресу полягає в наступному. В анкеті запропоновано 20 запитань на які потрібно дати відповідь, виходячи з того, як часто дані твердження підходять вам. Відповідати потрібно на всі судження, навіть якщо воно вам не підходить.

Хід роботи

Для того щоб пересвідчитися на практиці, що в кожної людини різні ступені розвитку стресу, нами були проведені дві методики, що спрямовані на визначення ступенів розвитку стресу. Об'єктом дослідження були учні 11 класу Будильської СЗОШ I-III ступенів:

1-й учень

2-й учень

3-й учень

4-й учень

5-й учень

6-й учень

7-й учень

8-й учень

Обробка результатів

Опрацювавши результати відповідей - оцінюємо їх за даною шкалою (додаток А) і від отриманої суми віднімемо 20 балів. Кінцевий результат є остаточним.

Якщо було отримано менше 10 балів: ця людина чудово адаптується до стресових ситуацій, і її здоров'ю нічого не загрожує.

Якщо сума складає від 11 до 30 балів: це нормальний рівень стресу, який проявляється у людей, що ведуть активний спосіб життя.

Якщо сума перевищує 30 балів: варто подумати про те, що стресові ситуації мають великий вплив на життя, і така людина не чинить їм опору.

Якщо було отримано більше 50 балів: такі люди дуже часто потрапляють в стресові ситуації, що є дуже небезпечно для здоров'я.

Після проведення першої методики результати виявились наступні:

1-й учень - 42 бали.

2-й учень - 29 балів.

3-й учень - 52 бали.

4-й учень - 31 бал.

5-й учень - 42 бали.

6-й учень - 39 балів.

7-й учень - 36 бали

8-й учень - 48 балів.

Висновок: за результатами цієї методики ми дізналися, що кожному досліджуваному властивий певний ступінь розвитку стресу. Серед досліджуваних учнів 6 - мають від 36 до 52 балів, а у 2 - від 28 до 31. Це свідчить про те, що вбільшості учні досить часто потрапляють в стресові ситуації, що проводить до негативних наслідків.

Методика 2 : Визначення рівня розвитку стійкості до стресу (додаток Б)

Мета: за допомогою методики переконатися на практиці, що кожен досліджуваний має свій рівень стійкості до стресу.

Обладнання: опитувальник для визначення рівня розвитку стійкості до стресу.

Інструкція : суть методики визначення рівня розвитку стійкості до стресу полягає в наступному. Досліджуваним пропонується 50 тверджень, які торкаються різних станів їхнього життя і пропонуються відповіді на дані судження («Так» або «Ні»). Відповідати потрібно швидко, довго не задумуючись.

Хід роботи

Для того щоб пересвідчитися на практиці, що в кожної людини різні ступені розвитку стійкості до стресу було проведено методику, що спрямована на визначення рівня стійкості до стресу. Об'єктом дослідження були учні 10 та 11 класу Будильської СЗОШ I-III ступенів.

Обробка результатів

При збігові відповіді на питання з ключем відповіді присвоюється один бал.

Високий рівень стійкості до стресу - від 1 до 15 балів.

Середній рівень стійкості до стресу - від 15 до 25 балів.

Низький рівень стійкості до стресу - від 25 до 50 балів.

Високий рівень стійкості до стресу вказує практично на відсутність стресових станів, здатність людини певним чином протистояти стресовим ситуаціям. Психічний стан при цьому майже не міняється, фізичних та фізіологічних змін не відзначається.

При середньому рівні відбуваються відчутні зрушення у психічному стані. Стійкість до стресу присутня та не в кожній життєвій ситуації. Такі особи можуть уникнути стресових станів та не завжди. При цьому спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність, кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності, загальна позитивна оцінка даного стану в цілому.

Низький рівень стійкості до стресу характеризується порушенням та розладом основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій, зростає кількість скарг на різного роду неприємні відчуття, дискомфорт. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам'ятовуванні, мисленні, зростає кількість помилок, незвичних реакцій, неточності, посилюється роль автоматичних, стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Цей стан, безумовно, шкідливий і його треба якнайшвидше припинити.

Результати тестування

№	Кількість балів	Рівень розвитку стійкості до стресу
1	21	Середній рівень
2	20	Середній рівень
3	23	Середній рівень
4	19	Середній рівень
5	18	Середній рівень
6	21	Середній рівень
7	20	Середній рівень
8	27	Низький рівень
9	28	Низький рівень
10	20	Середній рівень
11	27	Низький рівень
12	17	Середній рівень
13	22	Середній рівень
14	24	Середній рівень
15	26	Низький рівень

Висновок: за результатами цієї методики ми дізналися, що кожен досліджуваний має свій рівень стійкості до стресу. Серед досліджуваних учнів 11 - мають середній рівень стійкості до стресу, а 4 - низький.

За результатами двох методик ми дізналися, що

ДОДАТОК А

Методика №1

Анкета для визначення ступенів розвитку стресу

№	Твердження	Завжди	Часто	Іноді	Майже ніколи	Ніколи
1	Ви їсте, припустимо, одну гарячу страву в день
2	Ви спите 7-8 годин, приблизно, чотири рази на тиждень
3	Ви постійно відчуваєте любов інших і взаємно віддаєте свою любов
4	На відстані 50 кілометрів у Вас є хоча б одна людина, на яку Ви можете покластися
5	Ви займаєтеся спортом хоча б два рази на тиждень
6	Ви палите (як часто)
7	Ви вживаєте алкоголь
8	Ваша вага відповідає Вашому зросту Ріст (см) -- Вага (кг) =100 ± 10
9	Ви маєте багато незадоволених потреб
10	Вас підтримує Ваша віра
11	Ви часто займаєтесь творчою діяльністю
12	У Вас багато друзів і знайомих
13	У Вас є один чи два друга, яким Ви цілком довіряєте
14	У Вас гарне здоров'я
15	Ви можете відкрито сказати про свої почуття, коли Ви злі чи занепокоєні чимось
16	Ви регулярно обговорюєте з людьми, з якими проживаєте, Ваші домашні проблеми
17	Ви робите щось тільки заради жарту хоча б раз на тиждень або смієтесь три рази на тиждень
18	Ви можете організувати Ваш час ефективно
19	Ви часто нервуєте
20	У Вас є час для себе кожного дня
	Бали за відповіді	1	2	3	4	5
	Сума:

ДОДАТОК Б

Методика №2

Текст опитувальника

Зазвичай я спокійний і мене нелегко вивести з рівноваги. -Ні.

Мої нерви розхитані не більше, ніж в інших людей. -Ні.

У мене рідко бувають головні болі. - Ні.

Я рідко втомлююся. - Ні.

Я майже завжди почуваюся щасливим. -- Ні.

Я впевнений у собі. - Ні.

Я практично ніколи не червонію. -- Ні.

Я людина смілива. - Ні.

Я пітнію не більше, ніж інші. - Ні.

Я рідко відчуваю сильне серцебиття. - Ні.

Зазвичай мої руки теплі й не дуже бояться холоду. - Ні.

Я сором'язливий і нерішучий не більше, ніж інші. - Ні.

Мені іноді не вистачає почуття впевненості у своїх силах. - Так.

Часом мені здається, що я ні до чого не здатний. -Так.

У мене бувають періоди такого занепокоєння, що я не можу всидіти на місці. -Так.

У мене часто болить шлунок. - Так.

Часто думаю, що не вистачить духу подолати майбутні труднощі. - Так.

Хочеться бути щасливим, як інші. - Так.

Часто здається, що не вистачить сил упоратися з усіма справами. - Так.

Мене часто мучать кошмарні сновидіння. - Так.

Коли я хвилююся, починають тремтіти пальці рук. - Так.

У мене уривчастий, неспокійний сон, я часто прокидаюся серед ночі. - Ні.

Мене часто тривожать можливі невдачі. - Так.

Іноді відчуваю страх і тоді, коли реальної небезпеки немає. - Так.

Мені складно зосередитися на одній справі. -Так.

Навіть просту роботу я часто роблю з напруженням. Мене легко збентежити. - Так.

Я майже постійно відчуваю незрозумілу тривогу. - Так.

Я схильний серйозно сприймати навіть дрібниці. - Так.

Я схильний усе переживати, іноді при цьому плачу. - Так.

У мене трапляються напади нудоти й блювання. - Так.

Регулярно в мене трапляється розлад шлунку. - Так.

Я знаю: коли я хвилююся, то дуже червонію. - Так.

Зазвичай мені складно зосередитися на чомусь особисто для мене дуже важливому. -Так.

Мені постійно хочеться поліпшити своє матеріальне становище. - Так.

Нерідко я думаю про те, що хотілося б приховати навіть від близьких: соромно. - Так.

Іноді через сильні переживання я погано сплю. - Так.

Коли я хвилююся, іноді пітнію.-Так.

Навіть у холодні дні я іноді сильно пітнію. - Так.

Часом через неприємні думки ніяк не можу заснути. - Так.

Я - людина, яка легко збуджується. Так.

Іноді відчуваю, що моє життя марне. - Так.

Нерідко через хвилювання легко втрачаю над собою контроль. - Так.

Я часто відчуваю незрозумілу тривогу. - Так.

Гадаю, що я чутливіший за багатьох своїх колег. - Так.

Майже постійно відчуваю голод. - Так.

Часто здається, що мене просто переслідують хвороби. - Так.

Часто здається, що за мною хтось стежить. - Так.

Очікування завжди мене нервує. - Так.