1. Зміна змісту ведучого мотиву діяльності (формування нового мотиву ведучої діяльності - приміром , патологічна діяльність голодування при анорексії).

2. Заміна змісту ведучого мотиву змістом більш низького порядку (наприклад, мотив "самообслуговування" при іпохондрії).

3. Зниження рівня опосередкованості діяльності (діяльність спрощується, цільова її структура збіднюється).

4. Звуження основного кола відносин людини зі світом, тобто звуження інтересів, збідніння мотиваційної сфери.

5. Порушення ступеня критичності і самоконтролю.

При прогресуванні хронічної хвороби міняється вся система відносин хворих. Значимими стають тільки ті події, що не суперечать знову виділились смислоутворюючому мотиву збереження життя. Унаслідок цього, з'являється замкнутість, відчуженість, збідніння контактів з людьми, пасивність. Виділення мотиву збереження життя веде до формування обмежувального поводження: інертності, зниженню активності.

Різні нозологічні форми захворювань сприяють проявові деяких специфічних особливостей клінічних проявів психологічних змін. Вони, як правило обумовлюються локалізацією патологічного процесу (серце або пряма кишка, шлунок або сечовий міхур), тривалістю захворювання, виразністю болючого роздратування й інших факторів. Унаслідок цього, можна лише умовно говорити про різницю психічних змін при тієї або іншій соматичній патології. Виключення складають психосоматичні захворювання.

Однієї з найбільш важких ендокринних патологій є цукровий діабет. Роль психічного параметра (стресу) у виникненні цукрового діабету є в даний час доведеної. Ще в 1674 році T.Wіllі одним з перших указав на зв'язок діабету з щиросердечними переживаннями, підкресливши той факт, що появі цукрового діабету нерідко передує "тривале засмучення", Був описаний "діабет біржовиків", "діабет банкірів", як захворювання в генезi яких особливо виділялася роль професійних психічних перенапруг [25].

Питання про ролі емоційних впливів у етіології і патогенезі цукрового діабету придбав велике значення з початком ери психосоматичної медицини. Більшістю медиків розділялася точка зору про те, що гостра емоційна травма або тривалий психологічний стрес можуть лише виявити латентний діабет, перевівши його в клінічний стан. Мається досить велика література, присвячена аналізові особистісних особливостей хворих діабетом, що виявляються ще до маніфестації захворювання. Крайнім вираженням поглядів про характерологічну своєрідність цих хворих є концепція "специфічної особистості" у психосоматичній школі W.C.Mennіnger. Прихильники цієї концепції вказують на той факт, що хворі цукровим діабетом володіють особливою особистісною структурою, що відрізняє їх як від хворих з іншими хронічними захворюваннями, так і від здорових людей. F.Alexander вважав, що цукровий діабет характеризується не типом особистості, а типовою конфліктною ситуацією, ядром емоційного конфлікту, що і визначають соматичні особливості при цьому захворюванні. Описувалися такі часто зустрічаються в хворих діабетом риси як егоцентризм, дратівливість, примхливість і нестриманість. Відзначалося також, що "серед хворих діабетом частіше, ніж у середнім населенні, зустрічаються люди інтелігентні й енергійні".

Подібна категоричність не відбиває реальної ситуації, однак маються численні свідчення на користь існування визначених характерологічних і особистісних особливостей хворих діабетом. До них найчастіше відносять сполучення шизоїдних чорт характеру з "параноїчною готовністю" (S.Elhardt), властиву дітям ще до хвороби явну або сховану тривожність, занепокоєння, риси нервозності. Досить типовим, з погляду H.Bruch для дітей, що занедужують діабетом, є обсесивно-компульсивнi якості. Крім того, багато дослідників відзначали, що діти, що страждають цукровим діабетом, до захворювання відрізняються підвищеною сумлінністю, серйозністю, відсутністю дитячої безтурботності (S.Andeіsova) [25]. У них часто відзначаються порушення контактів з дорослими, конфлікти з родичами. M.Bleuler, у цілому заперечуючи особливий тип особистості, схильної до цукрового діабету, відзначав, що "це діти і підлітки виглядають як чуттєвого, замкнутого, важкі для розуміння шизоїди", у той час як ", що занедужують у зрілому віці відрізняються рисами циклоидности і синтонности".

Психічні прояви гіпоглікемічного стану при цукровому діабеті відносять деліриозні розлади свідомості, деперсоналізаційно-дереалізаційні феномени, галюцінаторно-параноїдні епізоди, ейфорію. KJaspers, поряд з перерахованими відзначав "недостатнє осмислення навколишнього, аномальну перцепцію, почуття спустошеності, підвищену чутливість до шуму, стадіальні зміни в рівні свідомості". Нерідко дослідниками виявлялися різноманітні розлади сприйняття: бляклість або барвистість світовідчування (перевага жовтих і синіх тонів), деякі види метаморфопсії (мікро-, макропсія), гіпнагогічні галюцинації, шум у вухах, парестезії, розлад схеми тіла, зміна почуття часу при збереженні критики до пережитого. У сукупності всі ці розлади були згодом названі синдромом Benedek.

В останні роки з'явилася велика кількість робіт про негативний вплив гіпоглікемії на когнітивну функцію. Украй цікавими і важливими представляються описані М. Fabrykant і B.L.Daceіla псевдоглікемічні реакції при нормальному або підвищеному рівні цукру, що звичайно зберігалися при уведенні вуглеводів [11].

На синдромальному рівні, як правило, виділяють астенічний, астено-іпохондричний, астено-депресивний, обсесивний і істероформний синдроми (Е.В.Елфімова). При цьому відзначається, що на формування психічних розладів впливають тип цукрового діабету, його тривалість і ступінь ваги, а початок захворювання в дитячому і підлітковому віці і тривале (більше 8-9 років) перебіг хвороби створюють передумови для патологічного розвитку особистості хворих діабетом. Доведеним можна вважати факт, що частота зустрічності психопатологічних синдромів у залежить також від типу цукрового діабету. При цукровому діабеті 1 типу (інсулінозалежному) переважно є присутнім астено-депресивний і істероформний синдроми й істеричний варіант патологічного розвитку особистості, а при цукровому діабеті 2-го типу (інсуліннезалежному) частіше зустрічаються астенічний і астеноіпохондричний синдроми, а також обсесивний, експлозивний і психосоматичний варіанти патологічного розвитку особистості. Важливе місце серед психічних розладів при цукровому діабеті займають "порушення харчування" у вигляді анорексії і булімії.

Серед неврологічних захворювань особливе місце займає остеохондроз хребта, зв'язок проявів якого з психологічним станом людини є досить істотною. Вважається, що в механізмі розвитку поразок хребта важливу роль грає емоційний стан людини. Страх і тривога здатні приводити до напруги кістякових м'язів і сприяти утворенню м'язового каркаса, що, у свою чергу, може провокувати формування неадекватного рухового стереотипу. У пацієнтів з високим рівнем тривожності й обумовленим їй високим м'язовим тонусом формується поза з напругою м'язів торса, прямій і "одерев'янілою" спиною. З психологічних особливостей хворих виділяються нетерплячість, метушливість, незібраність і, як наслідок, порушення координації рухів, У структурі особистості людини, що захворіли остеохондрозом шийного і поперекового відділів хребта, можуть переважати риси сором'язливості, скромності, боязкості і залежності від авторитетів, що зовні виявляються у формуванні постави. Цікаві виявлені кореляції між порушеннями переднастройки до м'язових рухів у пацієнтів з остеохондрозом і зниженням здатності до антиципації (ймовірному прогнозуванні) у хворих неврозами, що дозволило Я.Ю.Попелянському говорити про подібність патогенетичних механізмів цих захворювань. Як правило, у хворих з неадекватним руховим стереотипом при остеохондрозі поперекового відділу хребта виявляється ергопатичний, неврастенічний і тривожний типи реагування на захворювання, при адекватному руховому стереотипі - гармонічний (Е.Г.Менделевич). При цьому спостерігається два різних шляхи впливу психологічних факторів на перебіг остеохондрозу. Патогенним, з одного боку, виявляється анозогнозично-ергопатична реакція людини з поведінкою що демонструє малу значимість проявів хвороби, бажання власними силами справитися з болями і скутістю, "розробити" руху. З іншого боку, патогенним виявляється перебільшення значимості проявів хвороби з формуванням неадекватного занепокоєння і тривоги. Серед факторів, що визначають тип психічного реагування на остеохондроз важливим виявляється представлення про це захворювання, як про важке страждання. Відзначається високий рейтинг остеохондрозу як серйозної патології в порівнянні з іншими захворюваннями в пацієнтів з неадекватним руховим стереотипом [4].

На відміну від терапевтичної патології, при якій патогенним для психічної діяльності стає стан тривалого хронічного захворювання, і зміна системи відносин особистості відбувається поступово, у рамках хірургічної патології відзначається значимість психологічного операційного стресу (передопераційного і постоперационного). Основними проявами операційного стресу виступають емоційні феномени, частіше інших - тривога.

Необхідність проведення хірургічного оперативного втручання, як правило, застигає пацієнта несподівано на відміну від ситуації хронічної соматичної патології, до якої він поступово адаптується. І якщо обов'язковість тих або інших терапевтичних заходів людина може спрогнозувати, те припустити можливість і необхідність операції пацієнт здатний у значно меншому ступені. Іншими словами, для клінічного психолога важливим стає той факт, що психологічна готовність до терапевтичних і хірургічних заходів з боку хворого кардинально розрізняється. У пацієнта з хронічним соматичним захворюванням адаптація відбувається умовно говорячи до дійсного статусу, а в хірургічного - до майбутнього.

Відмінними рисами психології пацієнта хірургічної клініки вважається експектація післяопераційного статусу, що супроводжується передопераційної і постопераційною тривогою. Особливі реакції можна екати від пацієнтів, що піддаються трансплантологічним оперативним втручанням, які пов'язані з внутріособистісним конфліктом із приводу придбання органів іншої людини. Даний факт впливає на самооцінку людини, сприйняття і прийняття їм себе як цілісної особистості після операції. Нерідкі в подібних випадках деперсоналізаційні розлади і порушення сприйняття власної схеми тіла.

У хірургічній практиці значимим виявляється стратегія вибору пацієнтом способу лікування. Хворий, націлений на психологічну стратегію "уникнення невдач", буде відноситися до оперативного втручання як до останнього засобу зняття хворобливих проявів і погодиться на операцію лише після того, як будуть використані всі інші паліативні способи. Пацієнт же, що сповідає психологічну стратегію "прагнення до успіху", самостійно може звернутися по хірургічною допомогу і наполягати на якнайшвидшій операції. Суть психологічних відмінностей цих пацієнтів укладена в прийнятті існуючого патологічного стану і відношенні до ризику його погіршити в процесі терапії. "Не було б гірше" - принципова психологічна позиція пацієнта, що приймає хворобливі симптоми свого захворювання і що намагається адаптуватися навіть до найважчим з них. Від страшиться втратити те, що має і згодом каятися за власне рішення зробити операцію. "Краще нехай буде гірше, ніж терпіти те, що є" - позиція іншої групи пацієнтів, що погоджуються ризикувати і йти на операцію заради кардинального поліпшення власного стану здоров'я. При цьому в перших щирий стан здоров'я може бути кращим, чим у других [28].

Передопераційна тривога є типовою психологічною реакцією на повідомлення про необхідність проведення хірургічної операції. Вона виражається в постійному занепокоєнні, непосидючості, неможливості зосередитися на чому-небудь, порушенні сну. Тривога проектується в майбутнє, відбиваючи чекання від якості операції, майбутнього стану, задоволеності тим, що погодився на операцію. Постоперационная тривога, що клінічно може бути ідентичної передопераційної, зв'язана з перенесеним операційним стресом, зі звіренням експектацій (чекань) і реальності. Вважається (І.Джаніс), що існує зв'язок між виразністю тривоги в передопераційному і постопераційному періодах (таблиця 1).

Таблиця 1. Зв'язок між виразністю тривоги в передопераційному і постопераційному періодах

Передопераційний психічний стан	Характеристика передопераційного типу відносини	Постоперацийний психічний стан	Психічний преморбид
Низька тривога	Оптимістичне заперечення післеопраційного дискомфорту й ускладнень	Агресивність, хворобливе роздратування стосовно страждання замість його сприйняття як природного наслідку операції	Особистісна схильність: 1) невротики зі зверхконтролем, 2) психічно здорові чуттєві до зовнішньої стимуляції
Помірно виражена тривога	Облік об'єктивних характеристик небезпеки	Мала імовірність психічних розладів	Психічно здорові зі зрілою особистістю, характерна висока відповідальність за зовнішню ситуацію
Висока тривога	Постійна емоційна напруга	Відсутність впевненості в благополучному результаті операції, острах процедур, спогаду про неприємні події, іпохондричність, пунктуальність, виконання призначень	1) хронічні невротики, 2) психічно здорові з тривожністю як рисою особистості

Можна затверджувати, що постопераційний стан (як психічне, так і загальне) багато в чому залежить від психологічного радикалу в передопераційному періоді. Особи з помірковано вираженою тривогою, що тверезо оцінюють мета оперативного втручання, імовірність досягнення успіху і рятування від тих або інших симптомів хвороби, можливість появи постопераційних ускладнень психологічно більш адекватно реагують на власний стан. Високий або низький рівень тривожності, заснований або на завищених або на занижених експектаціях, сприяє формуванню дезадаптаційних психічних станів [25].

Психофізіологічна і психологічна адаптація людини після пересадження органів і тканин (зокрема , пересадження серця) є однієї з найбільш складних для пацієнта. "Я демон Франкенштейна, живу із серцем, що мені не належить", - минулого одні з перших слів, вимовлених першим пацієнтом з пересадженим донорським серцем. Як показали дослідження психологів, після подібних операцій нерідко відзначаються серйозні психологічні зміни аж до "зміни моральних і моральних установок" (M.Buxton). Це зв'язано з тим, що пересадження донорського серця усвідомлено або несвідомо розцінюється пацієнтом як вторгнення не тільки в сомові, але в душу людини. Хворий стає схильним аналізувати зв'язок серця з щиросердечним життям людини-донора, оцінкою можливості життя після смерті й інших філософських питань. Під нашим спостереженням (В.Д.Менделевич, Д.А.Авдєєв) знаходився пацієнт Б., 48 років з діагнозом: Ішемічна хвороба серця, стенокардія напруги, що прогресує з частими приступами гострої коронарної недостатності, постінфарктним кардіосклерозом, якому була зроблена алотрансплантація серця.

З психологічного анамнезу: до операції характеризувався спокійною, урівноваженою людиною, відповідальним старанним працівником (службовець одного з промислових підприємств), що не відрізняється релігійністю. Динаміка психічного стану до і після пересадження серця виглядала так. Протягом 5 місяців від моменту згоди на операцію був адекватний. У психічному статусі відзначалася астенічна симптоматика. Пацієнт у силу особливостей свого характеру (наполегливість, відповідальність і ін.) активно домагався напрямку на операцію по трансплантології в кращу клинкові країни до відомого хірурга. За його словами, "ні хвилини не коливався, що це єдино правильне рішення для збереження життя в умовах хвороби серця". Після того, як консультантами-хірургами була дана згода на оперативне втручання і передбачалося лише чекання підходящого донорського серця, психологічний стан хворого трохи змінилося. У нього з'явилися побоювання можливих післяопераційних ускладнень, результативності операції, що однак не носили стійкого характеру і раціоналізувалися пацієнтом без використання транквілізуючих засобів. У постопераційному періоді соматичний стан хворого відповідав вагомості проведеної операції. Через кілька годин після виходу з наркозу у свідомості хворого виникла думка: "Я напевно змінився, я став іншим". Поява таких "настирливих" думок було для самого хворого несподіваним і неприємним. Перший час він не міг точно сформулювати свої негативні уявлення про зміни, що з'явилися: "Думалося, що по-іншому став почувати, прислухався до роботи нового серця. Очікував, що раптом воно зупиниться, і всі зусилля підуть нанівець". Періодично в момент погіршення соматичного стани з'являлися думки про те, що дарма він домагався операції, прикладав до цього стільки зусиль. У ті моменти був сумний, настрій погіршувалося до ступеня депресії. Не цікавився практично нічим, крім власного самопочуття, не виявляв радості при зустрічі з родичами. Через два місяці після виписки зі стаціонару, пильно стежачи за змінами серцевого ритму, став висловлювати наступні припущення: "Напевно, мені пересадили якесь ненормальне серце або, може бути, у цьому серці клубок недозволених проблем, швидше за все там нерозділена любов" (хворий мав відомості про те, що донорське серце належало 21-літньому суїциденту). Він характеризував пережиті відчуття як "стану психологічного дискомфорту" і далі пояснював схематично: "серце - це основний орган людини, у моїх грудях серце молодого хлопця - хто ж я такий?" Деякою мірою хворого стало бентежити, що донор був людиною іншої національності. "Тепер я - гібрид", - зі смутком заявляв він. Через п'ять місяців після операції пацієнт продовжував турбуватися з приводу пересадженого чужого серця. У нього відзначалися епізоди депресивно-деперсоналізаційного синдрому в рамках невротичних розладів, що був названий "синдромом чужого серця".

Х.Дейч висунув три постулати, що описують ефективну адаптацію до хірургічного стресу:

- ефективна адаптація припускає сприйняття сигналів тривоги, визначену ступінь її асиміляції, що дає, у кінцевому рахунку, можливість полегшення щиросердечного стану хворого.

- для того, щоб адаптація була ефективної, її механізми повинні бути досить гнучкими, що дозволяло б вносити необхідні зміни в процес інтеграції тривоги під час антиципації хірургічного стресу, а також в адаптацію до психологічних і фізіологічних наслідків операції.

- для підтримки щиросердечної рівноваги в хірургічній ситуації необхідної є не стабільність, а реактивність.

Відомим психопатологічним синдромом у хірургічній практиці є синдром Мюнхаузена. Він виявляється постійним і нездоланним бажанням людини піддаватися хірургічним операціям із приводу мнимих проявів хвороби. Такі пацієнти прагнуть удаватися до допомоги хірургів унаслідок хворобливих і різноманітних неприємних відчуттів, що вони найчастіше локалізують у черевній області. Крім того, з метою бути прооперованими пацієнти схильні до проковтування дрібних предметів (ґудзиків, монет, шпильок). Ашер описав три варіанти синдрому Мюнхаузена: 1) гострий абдомінальний, що приводить до лапаротомии; 2) геморрагический, зв'язаний з демонстрацією кровотеч і 3) неврологічний, що включає демонстрацію непритомностей і припадків. Мотивами подібної повведінки, що не є в чистому вигляді симуляцією, вважаються залучення таким способом уваги до власної персони або уникання якої-небудь відповідальності. У структурі їх характеру відзначаються риси інфантилізму і зміни ієрархії цінностей. Найчастіше синдром Мюнхаузена зустрічається в людей з істеричними рисами характеру або так званими істеричними особистісними розладами [28].

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ХВОРИХ З ОНКОЛОГІЧНИМИ ПАТОЛОГІЯМИ
3.1 Зміни особистості при онкологічних хворобах

До особистісних особливостей, як правило, відносять ціннісні орієнтації людини, його моральні критерії й інші соціально обумовлені феномени. У першу чергу, з особистісних особливостей, що впливають на формування суб'єктивного відношення до хвороби слід зазначити світогляд і філософська позиція з приводу сенсу життя і життя після смерті. Психологічні реакції на захворювання відрізняються в глибоко віруючих людей і атеїстів. Частіше перші більш адекватно, психологічно комфортно відносяться до хвороб, що ведуть до смерті ("бог дав, бог узяв"). Другі ж нерідко реагують на хворобу, що з'явилася, що може привести до втрати працездатності або навіть до смерті, образою. Вони починають шукати винуватців захворювання, створюють навколо себе ворожу обстановку і самі психологічно неадекватно реагують на усіх [2].

Виділяється кілька світоглядних установок у відношенні походження захворювань:

- хвороба як кара

- хвороба як іспит

- хвороба як повчання іншим

- хвороба як розплата за гріхи предків

Усі перераховані трактування походження хвороб засновані на вірі в зв'язок між поводженням людини, його моральністю і виникненням у нього недуги. При цьому підкреслюється пасивна роль індивіда. Він не здатний протистояти хвороби за винятком можливості кардинально змінити своє поводження і відпокутувати провину і замолити гріхи.

Іншою групою світоглядних установок є представлення про хвороби як викликаних спадкоємними або середовищними причинами:

- хвороба як неминучість

- хвороба як збіг обставин

- хвороба як власна помилка

У Дамках цього світогляду всі процеси (у тому числі, і походження хвороб) розглядається крізь призму зовнішньої або внутрішньої задане. Багато Людей переконані в тім, що "дурна спадковість" є фатальним чинником у ґенезі захворювань. Усе, що відбувається з людиною трактується представниками цієї позиції, базуючи на спадково-конституціональному принципі причинності ("І твій батько так кульгав", "Вся в матір - далекозора"). Протилежна тенденція цілком заперечувати значення спадковості і розглядати виникнення хвороби, ґрунтуючись на зовнішніх факторах і поводженні людини ("Говорила тобі - не жуй жуйку - от і занедужав СНІДОМ"). Обидві представлені позиції відбивають обивательську платформу, і є вкрай стійкими і консервативними. Позиція "Сам винувата" звичайно зв'язана з "локусом контролю" людини.

Третя світоглядна платформа оцінки механізмів походження захворювань базується на містичному підході до процесів етіопатогенезу:

- хвороба внаслідок заздрості

- хвороба внаслідок ревнощів

У рамках подібного підходу джерела хвороб бачаться в упередженому відношенні близьких навколишніх (сусідів, знайомих, родичів, товаришів по службі) до людини. Процес виникнення хвороб розглядається як екстраполяція "негативної енергії" що ревнує або заздрить на реципієнта [25].

Таким чином, можна відзначити широке поширення містичного тлумачення походження хвороб, відсутність у багатьох пацієнтів наукового підходу до аналізу причин його захворювання. До особливостей особистості, що впливає на вибір типу психологічного реагування на захворювання, відносяться й медичні марновірства. Спектр їх широкий і включає містичне (ірраціональне) тлумачення джерел їхньої хвороби ("наврочили", "навели псування", "подіяв енергетичний вампір" і т.д.). Містична концепція хвороби носить характер переконаності, пацієнт не здатний критично оцінювати свої висловлення і жадає від лікаря не лікування, а "зняття псування" і цр. містичних маніпуляцій.

В особистісні особливості, підвищено значимі для розуміння механізмів становлення типів психічного реагування на захворювання, входить і т.зв. "антиципаційна заможність". "Суть її полягає в здатності передбачати хід подій, передбачати поводження навколишні і власні реакції в процесі зміни ситуації. До антиципаційної заможності відноситься здатність побудови програми власних дій, приміром , у випадку появи важкої хвороби, що може змінити звичайний життєвий стереотип, привести з інвалідності або смерті. В антиципаційну програму включається готовність до будь-якого результату хвороби (гіршому, небажаному або кращому, бажаному). Пацієнт, що володіє антиципаційною заможністю, створює кілька програм, розподіляє між ними імовірності і готує себе до усім. Його міркування носять характер припущень типу: "Що я буду робити, якщо в мене виявлять рак?", "З огляду на, що в мене можливо важке захворювання, що не дозволить мені надалі професійно займатися моїм улюбленим спортом, чим я буду займатися?" і т.д. Якщо пацієнт не виробляє антиципаційної програми, націлюється лише на один - бажаний - результат подій ("це - не онкологічне захворювання, лікарі помиляються"), те реальний факт хвороби може стати для нього серйозною психічною травмою і викликати неадекватний тип психологічного реагування на хворобу.

Рівень утворення людини і рівень його культури як особистісні властивості також впливають на оцінку суб'єктивної ваги хвороби. Особливо це відноситься до рівня медичної освіченості і культури. Негативним у психологічному відношенні виявляються крайності. Як низька медична культура, так і висока з однаковою імовірністю здатні викликати психологічно важкі реакції. Однак механізми їх будуть відрізнятися, в одному випадку це буде зв'язано з недоліком, в іншому - з надлишком інформації про хвороби, їх ваги, протікання та наслідки.

3.2 Суб`єктивний образ хвороби у свідомості пацієнта

Принцип "хвороба-особистість" є основним у діагностичному феноменологічно орієнтованому процесі. Він визначає підхід до будь-якого психологічного феномена з двох альтернативних сторін: або феномен, що спостерігається, є психопатологічним симптомом (ознакою психічної хвороби), або він є ознакою особистісних особливостей, наприклад, світогляду людини, традиційного для неї етносу, культурної або релігійної групи стереотипу поведінки [24].

Особливо яскраво альтернатива "хвороба-особистість" може бути продемонстрована на прикладі такого феномена, як переконаність у чому-небудь, яку можна представити у вигляді альтернативи марення-світогляд, марення-марновірство. Як відомо, марення - це помилковий умовивід, що не піддається корекції і виникає на хворобливій основі. Однак настільки розповсюджене визначення марення наштовхується на серйозні складності при проведенні диференціації між маренням і іншими ідеями, судженнями, умовиводами, що не піддаються корекції. Наприклад, релігійна ідея в уявленні атеїста може бути визнана помилковою і не піддається корекції, тобто атеїстові не переконати віруючого. Чи випливає з цього факту, що віра - це марення? Критерій хворобливої основи в даному випадку нічого не дає для диференціації, оскільки незрозуміло, як визначити хворобливу основу, якщо ще не зроблений діагностичний пошук, не з'ясований, чи є симптоми хвороби. З іншого боку, близьким за значенням до вищенаведеного визначення варто визнати дефініцію світогляду. Світогляд - система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переконань, що визначають напрямок діяльності і відношення до діяльності окремої людини, соціальної групи або суспільства в цілому. Де ж границя між релігійним переконанням як світоглядною системою і маревними ідеями?

Сучасна психіатрія, намагаючись обійти подібний риф на шляху діагностики, ввела нове визначення марення. Марення - це помилкова, непохитна впевненість у чому-небудь, незважаючи на безсумнівні й очевидні докази і свідчення противного, якщо ця впевненість не властива іншим членам даної культури або субкультури. Найбільш істотним у даному визначенні є не традиційна оцінка марення як помилкового умовиводу, а вказівка на значимість етнокультурального аналізу. Отже, хворобливою подібна впевненість буде оцінюватися тільки у випадку непохитних доказів протилежного (що практично зробити неможливо - які факти, наприклад, необхідні для переконання людини з ідеями ревнощів? Свідчення очевидців? Щиросерде визнання? Але адже саме поняття "зрада" багатозначне) або тоді, коли для мікросоціального середовища, вихідцем з якого є обстежуваний, подібне переконання далеке.

Особливо складним є диференціація в рамках альтернативи "марення-марновірство". Основним опорним пунктом у даному випадку також повинен стати етнокультуральний підхід. Якщо конкретне марновірство типове для даного мікросоціуму, то переконаність не може виявитися основою для діагностики психопатологічного симптому. Необхідно буде шукати інші психічні феномени і доводити їх психопатологічний характер: тобто для того, щоб з високою імовірністю віднести переконаність у чому-небудь до маревних ідей, необхідно оцінити її (переконаність) як унікальне і суб'єктивне явище, що не знаходить аналогів у субкультурі аналізованої людини [22].

Кілька десятиліть назад переконаність людини в тому, що вона знаходиться під впливом "енергетичних вампірів" була б витлумачена психіатрами як марення, сьогодні вона найчастіше трактується як світоглядна установка. До явищ того ж ряду можна віднести ідеї контактів з іноземними цивілізаціями, зомбування й ін. Складним залишається і диференціація символізму як способу творчого мислення і символізму як симптому.

Найбільш важким для діагностичної оцінки виступає асоціативний процес, зокрема переконаність хворого у впливі на нього екстрасенсорним способом. Однак цей критерій на сучасному етапі розвитку суспільства не може вважатися переконливим для діагностичного процесу в психіатрії. Соціологічні дослідження вказують, що 42% населення "вірять у можливість передавати і приймати думки на відстані").

Як показують експериментально-психологічні дослідження, з однієї сторони, немає основ говорити про шизофренічні порушення мислення хворого, з іншого боку - не відзначається виражених асоціативних розладів органічного типу. Неадекватність оцінки дійсності стосується лише вузької суб'єктивно значимої (у більшому ступені світоглядну) сторони життя хворого - уявлення про можливості лікування хвороб на відстані за допомогою екстрасенсорного впливу. Розгляд наведеного випадку з традиційних для психіатрії клінічних позицій наштовхується на ряд нездоланних перешкод, що не дозволяють достатньо кваліфікувати синдромологію справжньої картини життя.

3.3 Аналіз психологічних змін особистості у процесі хвороби

Визначення ступеня вираженості астенічного стану

Шкала астенічного стану (ШАС) створена Л.Д.Майковою і адаптована Г.І. Чертовою на базі даних клініко-психологічних спостережень і відомого опитувальника MMPІ. Шкала складається з 30 пунктів-тверджень, які відображають характеристики астенічного стану [34].

Порядок роботи. Інструкція піддослідному:"Уважно прочитайте кожне твердження і, оцінивши його стосовно до Вашого стану в даний момент, поставте знак плюс в одну з чотирьох граф у правій частині бланка.

Визначення ступеня виразності зниженого настрою - субдепресії.

Для проведення дослідження можна використовувати шкалу зниженого настрою - субдепресії (ШСНС), основану на опитувальнику В.Зунга й адаптовану Т.Н.Балашовою. Шкала включаючи й у себе 20 тверджень, що характеризують прояви зниженого настрою субдепресії [25].

Інструкція піддослідному:"Уважно прочитайте кожне з приведених нижче тверджень і поставте знак плюс в одну з чотирьох граф праворуч, у залежності від того як Ви почуваєте себе в даний час".

ОБРОБКА РЕЗУЛЬТАТІВ

Після заповнення тестового бланка проводиться підрахунок шляхом підсумовування набраних балів. Весь діапазон шкали, таким чином, включає від 30 до 120 балів [25].

Якщо прийняти результати дослідження здорових осіб за "відсутність астенії" то весь об`єм шкали можна розділити на 4 діапазони.

Перший діапазон від 30 до 50 балів -"відсутність астенії" - 3 % пацієнтів;

2-й діапазон - від 51 до 75 балів - "слабка астенія" - 7 %

3-й діапазон - від 76 до 100 балів - "помірна астенія" - 35 %

4-й діапазон - від 101 до 120 балів - "виражена астенія" - 55 %.

Таким чином, результати кожного піддослідного передбачають одну з чотирьох ступенів виразності астенії.

В другому опитувальнику міститься 10 "прямих" (1, 3, 4, 7, 8, 9.10 , 13, 15 і 19) і 10 "зворотних" питань (2, 5, 6, 11, 12, 14, 16, 17, 18 і 20). Кожна відповідь оцінюється від 1 до 4 балів. "Зворотні" відповіді підраховуються окремо за допомогою спеціального шаблона з прорізами, що накладається на заповнений піддослідним тестовий бланк, при цьому оцінки відповідей знаходяться над прорізами. Потім бали, набрані по "прямих" і "зворотних" відповідям, сумуються, і отримана в такий спосіб "сира" оцінка переводиться в шкальну за допомогою формули

О1 = О/80 * 100

Весь діапазон шкальних оцінок поділяється на 4 зони:

5 % пацієнтів - нижче 50 балів - особи, що не мають у момент досліду зниженого настрою;

7 % - від 51 до 59 балів - незначне, але чітко виражене зниження настрою;

23 % - від 60 до 69 балів - значне зниження настрою і

65 % - вище 70 балів - глибоке зниження настрою (субдепрсія або депресія).

Таким чином, результати кожного піддослідного відповідають одній з чотирьох ступенів зниження настрою. Отримані дані записуються до протоколу з указівкою як кількості набраних балів, так і ступеня зниження настрою [25].

Основні напрямки аналізу даних, отриманих за допомогою кожної з вище перерахованих методик складаються в зіставленні їх з показниками інших психологічних характеристик піддослідних; у пошуках кореляцій, основних факторів і закономірностей розвитку станів нервово-психічної напруги, астенії і зниженого настрою, а також у перебуванні зв'язків між характеристиками психічних станів і особливостями психічних процесів і властивостей особистості. Особливими аспектами аналізу є дослідження впливу досліджуваних психічних станів на діяльність людини, зокрема на її продуктивність і ефективність, і встановлення закономірних зв`язків з психофізіологічними, клінічно-психологічними, анамнестичними та іншими характеристиками людини.

Аналіз результатів обстеження хворих на рак молочної залози

Вікові групи були визначені на основі дослідження характеру емоційних переживань, які виникають у хворих на рак молочної залози внаслідок появи захворювання. 15 хворим різного віку була запропонована анкета з певним рядом емоційних переживань (страх зміни стосунків з іншими людьми, страх бути тягарем для близьких, страх болю, можливої непрацездатності, смерті, порушень стосунків з чоловіком, страх повторення хвороби, хвилювання з приводу свого зовнішнього вигляду), серед яких вони повинні були вибрати ті, які найбільше їх турбують. В результаті цього дослідження було визначено, що жінки від 35 до 45 років найбільше хвилюються з приводу майбутнього зовнішнього вигляду та порушення стосунків з чоловіком (особистісних та сексуальних); жінки від 46 до 55 років частіше концентрують свою увагу на втраті працездатності, зміні стосунків з людьми та боязні бути тягарем для близьких; у хворих від 56 до 73 років переважає страх самотності, смерті, а також страх бути тягарем для інших. За результатами опитування всі досліджувані були диференційовані на три вікові групи: 35-45 років, 46-55 років, 56 і більше років.

Наступним завданням констатуючого експерименту були розробка та обґрунтування методичних основ діагностики психологічних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози. Методи діагностичного дослідження підбиралися таким чином, щоб, з однієї сторони, їх результати найбільш повно доповнювали картину психологічного стану особистості під час хвороби, а з іншої - могли вказувати на вибір та застосування певних психолого-дидактичних засобів з метою покращення стану хворих. Акцент діагностичного дослідження був зроблений на вивченні таких психологічних особливостей, як суб'єктивне ставлення до хвороби, рівень депресії та оцінка якості життя. Спрямованість на вивчення саме особистісних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози пов'язана з тим, що одним з основних завдань нашого дослідження була розробка і впровадження в практику психолого-дидактичних засобів реабілітації. При такій хворобі, звичайно, найбільш значущим є не корекція пізнавальної діяльності хворої, а подолання негативних психологічних проявів особистості, що заважають видужанню та знижують якість життя.

З метою визначення психологічних особливостей ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози різних вікових груп (35-45 років, 46-55 років, 56 і більше років) на констатуючому етапі експериментального дослідження використовувались такі діагностичні методи, як: спостереження, клінічна бесіда, методика діагностики депресії, особистісний опитувальник діагностики типу ставлення до хвороби, методика вивчення якості життя.

Методика діагностики депресії була розроблена на основі методики диференційної діагностики депресивних станів Н. Зунге. Вона складалася з 33 запитань, серед яких були такі, які спрямовані на виявлення класичних симптомів депресії, а також ті, що стосуються конкретно хворих на рак молочної залози (переважно їх сексуальної сфери життя).

З метою визначення патерну ставлень хворих на рак молочної залози до захворювання, лікування, медперсоналу, рідних та близьких, роботи, самотності та майбутнього був використаний особистісний опитувальник Бехтеревського інституту (автори А.Є. Лічко та Н.Я. Іванов) в скороченому варіанті. За допомогою цього опитувальника були діагностовані такі типи ставлення до захворювання, як гармонійний, тривожний, іпохондричний, неврастенічний, обсесивно-фобічний, сенситивний, егоцентричний, ейфоричний, анозогнозичний, ергопатичний та паранояльний.

Вивчення якості життя проводилось на основі скороченої нами методики Н.Н. Блінова, Є.В. Дьоміна, В.О. Чулкової, яка складалася з 10 запитань і дозволяла визначити ступінь емоційного ставлення хворих на рак молочної залози до різних аспектів своєї життєдіяльності.

Аналіз отриманих результатів констатуючого етапу дослідження дозволив визначити наступні вікові особливості ставлення до захворювання хворих на рак молочної залози.

Порівняння показників депресії хворих на рак молочної залози різних вікових груп свідчить про те, що в 35-45 років діагностується найбільша кількість жінок, які взагалі не переживають депресії, тоді як в 56 і більше років цей показник знижується. Така тенденція до зменшення кількості жінок без депресії з віком, на нашу думку, пов'язана з тим, що в молодому віці жінка ставиться до своєї хвороби більш оптимістично, оскільки має більше фізичних сил та можливостей реалізації своєї особистості. З віком ці можливості зменшуються, людина починає більш адекватно та об'єктивно ставитися до своєї хвороби, а іноді навіть перебільшувати її значення для нормального функціонування організму. Показово те, що в 35-45 років та 56 і більше років переважна більшість жінок має легкий рівень депресії, а ось в 46-55 років переважає помірний рівень депресії, і при цьому діагностується високий показник вираженої депресії, що пов'язано з тим, що жінка в цьому віці має занадто багато обов'язків у сім'ї та на роботі, виконує багато соціальних ролей, які є важливими не тільки для її духовної реалізації, а й матеріальної, об'єктивно оцінює ситуацію розвитку хвороби та її наслідки безпосередньо для себе та близьких людей.

Високий рівень якості життя в 56 і більше років діагностується досить часто, тоді як в 35-45 років цей показник зменшується. Низький рівень якості життя в групі від 35-45 років взагалі не діагностується за рахунок великого показника середнього рівня, проте в двох наступних групах цей рівень якості життя проявляється досить часто.

Кожна вікова група хворих на рак молочної залози має певні особливості суб'єктивного ставлення до хвороби. В 35-45 років у таких хворих найчастіше спостерігається ергопатичний тип ставлення до хвороби (“заглиблення в роботу від хвороби”), тоді як в 46-55 років на першому місці стоїть тривожний тип ставлення (безперервне хвилювання відносно несприятливого протікання хвороби), на другому - обсесивно-фобічний (страх нереальних ускладнень хвороби, невдач лікування, невдач в житті, на роботі, в сім'ї в зв'язку з хворобою), і тільки потім - ергопатичний. Важливо те, що сенситивний тип ставлення (надмірна стурбованість про можливе неприємне враження, яке може виникнути у оточуючих) зустрічається і в 46-55 років, і в 56 і більше років та має майже однакові показники. В 56 і більше років досить часто проявляється обсесивно-фобічний, іпохондричний (зосередження на суб'єктивних хворобливих та інших неприємних відчуттях) типи ставлення до хвороби, а в 35-45 років - тривожний та ейфоричний (необґрунтовано підвищений настрій і легковажне ставлення до хвороби, лікування).

ВИСНОВКИ
1) Основними напрямками роботи соматичних лікувальних закладів є: діагностика, лакування, психокорекція.

2) Загальні принципи вибору захворілою людиною тих або інших типів психічного реагування на захворювання, закономірності формування відносини до хвороби сполучаться в клініці зі специфічними особливостями психічного стану пацієнтів, у яких виникли хвороби. Можна говорити об вплив самої хвороби на характер реагування на її появу, плин, успішність, лікування і результат. При цьому типовість реакції на захворювання залежить від параметрів хвороби в такій же мері, як і від індивідуально-психологічних особливостей людини. Кожна хвороба характеризується набором специфічних особливостей, що торкаються значимі для пацієнта (реальної або потенційного) сфери життєдіяльності.

3) Можна виділити наступні параметри, на підставі яких оцінюється будь-як хвороба і формується психологічне відношення до неї: імовірність летального результату, імовірність інвалидизації і хроніфікації, болюча характеристика хвороби, необхідність радикального або варіативного лікування, вплив хвороби на можливість підтримувати колишній рівень спілкування, соціальна значимість хвороби і традиційне відношення до захворілим у мікро соціумі, вплив хвороби на сімейну і сексуальну сфери, вплив хвороби на сферу розваг і інтересів.

4) Психологічні особливості хворих з різними соматичними (непсихічними) захворюваннями, згрупованими по традиційно прийнятим у медицині дисциплінам: хірургічні, терапевтичні, інфекційні, гінекологічні і деякі інші. З огляду на особливу значимість онкологічної патології і психологічних реакцій людини, дана група висвітлена в роботі окремо. Основне розходження терапевтичної і хірургічної патології з погляду психологічного відношення до них укладено в характері протікання хворобливих процесів - при терапевтичній істотним стає параметр тривалості (хронічності), при хірургічної - операційний стрес.

5) В своїй роботі ми провели дослідження ступеня вираження астенії - у 35 % пацієнтів помірно виражена а у 55 % значно виражена. Дослідження депресивних та субдепресивних станів серед хворих на онкологічні захворювання дало такі результати: у більшості пацієнтів виявлено високий рівень депресивного стану (65 %).

СПИСОК ВИКОРСИАТНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамова Г.С. Практическая психология. - М., 1997. - 368 с.

2. Александров А.Л. Современная психотерапия. - М., 1998. - 335 с.

3. Беккер Г. X. Социально-психологическое исследование групповой психотерапии при неврозах.-- Журн. невропатол. и психиатр. - 1981, № 11, с. 1708-- 1710.

4. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. - М., 1988. - 400 с.

5. Блейхер В. М. Клиническая патопсихология. - Т.: Медицина, 1976. - 326 с.

6. Блейхер В. М., Завилянская Л. И. О некоторых особенностях психотерапии в системе реабилитации больных с неврозоподобными состояниями. -- В кн.: Восстановительная терапия и реабилитация больных нервными и психическими заболеваниями. - Л.: Медицина, 1982, с. 256--259.

7. Буль П. И. Основы психотерапии. -- Л.: Медицина, 1974. --310 с.

8. Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика. - К: А.Л.Д., 1995. -100 с.

9. Варшавский К. М. Гипносуггестивная терапия (лечение внушением в гипнозе). -- Л.: Медицина, 1973. -- 192 с.

10. Вельвовский И. З. Принципиальные основания к внедрению психотерапии в комплекс санаторно-курортной медицины. -- В кн.: Психотерапия в курортологии. Киев: Здоров'я, 1966, с. 15--24.

11. Виш И. М. Практическая психотерапия. -- Воронеж, 1969. -- 288 с.

12. Вольперт И. Е. Психотерапия. -- Л.: Медицина, 1972. -- 232 с.

13. Ушаков Г.К. Пограничные нервно-психические расстройства. - М., 1987. - 304 с.

14. Гельдер М. и др. Оксфордское руководство по психотерапии. В 2-х томах. - К., 1999.

15. Губачев Ю. М., Стабровский Е. М. Клинико-физиологические основы психосоматических соотношений. -- Л.: Медицина, 1981. -- 216 с.

16. Гузиков Б. М., Зобнев В. М., Мейроян А. А., Рыбакова Т. Г. Групповая и семейная психотерапия при алкоголизме: методические рекомендации. -- М.: МЗ СССР, 1980. --30 с.

17. Давиденков С. Н. Неврозы.-- Л.: Медгиз, 1963. -- 271 с.

18. Данилова Н.И. Физиология высшей нервной деятельности. - Ростов-на-Дону, 2002. - 600 с.

19. Данилова Н.Н. Психофизиология: Учебник для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 373 с.

20. Захаров А.И. Детские неврозы -- СПб.: Респекс, 1995. -- 190 с.

21. Иванов Н. В. Психотерапия в условиях психоневрологического диспансера. -- М., 1959. --64 с.

22. Кайдановская Е. В., Кумкова Е. И., Мурзенко В. А. и др. Клинико-психологические исследования групповой психотерапии при нервно-психических заболеваниях. -- Л., 1979, с. 84--89.

23. Карвасарский Б. Д. Медицинская психология. - Л.: Медицина, 1982. - 272 с.

24. Карвасарский Б. Д., Губачев Ю. М. Психотерапия при психосоматичните заболявания. -- В кн.: Психосоматичната зависимост. София: Медицина и физкултура, 1981, с. 166--180.

25. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. - М.: Медицина, 1985. - 304 с.

26. Клинические и организационные основы реабилитации психически больных/ /Под ред. М. М. Кабанова, К. Вайзе. -- М.: Медицина, 1980. -- 400 с.

27. Коломинский Я.Л., Панько ЕА. Диагностика и коррекция психического развития дошкольника.-- Минск: Універсітзцкае, 1997. -- 234 с.

28. Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Минск, 1997 - 464 с.

29. Конфліктологія / За ред. В.М. Летюха. - К., 2005.

30. Лакосина Н. Д., Ушаков Г. К. Медицинская психология. 2-е изд. -- М.: Медицина, 1984. --272 с.

31. Лебединский М. С. Очерки психотерапии. 2-е изд. -- М.: Медицина, 1971.-- 412 с.

32. Лэндрет ГЛ. Игровая терапия: искусство отношений. -- М.: Международная академия, 1994. --366с.

33. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. - М.: МЕДпресс, 1999. - 592 с.

34. Менделевич В.Д., Авдеев Д.А., Киселев С.В. Психотерапия «здравым смыслом». - Чебоксары, 1992. - 76 с.

35. Мурзенко В. А. Групповая психотерапия при неврозах. -- В кн.: Групповая. психотерапия при неврозах и психозах. Л., 1975, с. 77--83.

36. Мягер В. К. Актуальные проблемы психогигиены и психопрофилактики. -- В кн.: Психогигиена и психопрофилактика. Л., 1983, с. 5--8.

37. Мясищев В. Н. Личность и неврозы. -- Л.: Изд-во ЛГУ, 1960. -- 426 с.

38. Обозов Н. Н. Психология межличностных отношений. -- К., 1990.

39. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просвещение, 1977.

40. Общая психология / Под ред. С.Д.Максименко. - М.: Рефл-бук К.: Ваклер, 1999.

41. Орбан-Лембрик Л. Е. Соціальна психологія. -- К.: Академвидав, 2003. - 448 с.

42. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: ТЦ “Сфера”, 2001. - 512 с.

43. Панков Д. В. Рациональная психотерапия. -- В кн.: Руководство по психотерапии. Ташкент: Медицина, 1979, с. 192--205.

44. Панов А.. Г., Беляев Г. С, Лобзин В. С, Копылова И. А. Теория и практика аутогенной тренировки. -- Л.: Медицина, 1980. -- 272 с.

45. Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни. - М., 1995. - 336 с.

46. Практикум по патопсихологии. / Под ред. Б.В.Зейгарника. - М., 1987. - 184 с.

47. Психотерапия. /Под ред. В. М. Банщикова. М., 1967. -- 135 с.

48. Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. - М.: Владос, 1996. - 529 с.

49. С.Уолен, Р.Уэсслер. Рационально-эмотивная психотерапия. - М., 1997. - 257 с.

50. Семиченко В.А. Психические состояния. - К., 1998.

51. Слободяник А.П. Психотерапия, внушение, гипноз. - К.: Здоровья, 1982. - 376 с.

52. Соколов Е.Н. Теоретическая психофизиология. - М., 1986.

53. Столяренко Л.Д. Психология делового общения и управления. - Ростов-на-Дону, 2001.

54. Франкл В. Человек в поисках смысла. - М., 1990. - 368 с.

55. Цибульська Т.Ф. Загальна та прикладна психологія. - К., 2000.

56. Чистякова М.И. Психогимнастика. -- М.: Просвещение, 1990. -- 127 с.

57. Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. -М.: ВЛАДОС, 1998. - 512 с.

58. Шевченко Ю. С. Психокоррекция: теория и практика. - М., 1995. - 224 с.

59. Эйдемимер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. - Л., 1990. - 192 с.

60. Юнг К. Психологические типы. - М., 1995. - 616 с.

61. Яценко Т. С. Основи групової психокорекції. - К.:1996.

62. Яценко Т. С., Біла О. Г. Психокорекційна сутність методу АСПН // Практична психологія та соціальна робота. - 2001 - № 9. - С. 47 - 50.

ДОДАТКИ
Додаток А

ШКАЛА АСТЕНІЧНОГО СТАНУ (ШАС)

Варіанти відповіді:

1 - ні, невірно;

2 - мабуть, так;

3 - вірно;

4 - цілком правильно.

1. Я працюю з великим напруженням1234

2. Мені важко зосередитися на чому-небудь 1234

3. Моє статеве життя не задовольняє мене 1234

4. Чекання нервує мене. 1234

5. Я відчуваю м'язову слабість 1234

6. Мені не хочеться ходити в кіно або в театр 1234

7. Я забудькуватий 1234

8. Я почуваю себе втомленим 1234

9. Мої очі втомлюються при тривалому читанні 1234

10. Мої руки тремтять 1234

11. У мене поганий апетит 1234

12. Мені важко бути на вечірці або в гучній компанії 1234

13. Я вже не так добре розумію прочитане 1234

14. Мої руки і ноги холодні 1234

15. Мене легко зачепити 1234

16. У мене болить голова 1234

17. Я прокидаюся зранку втомленим і не відпочилим1234

18. У мене бувають запаморочення1234

19. У мене бувають посмикування м'язів1234

20. У мене шумить вухах1234

21. Мене турбують інтимні питання1234

22. Я відчуваю віжкість в голові1234

23. Я відчуваю загальну слабість1234

24. Я відчуваю болі в тіменній області1234

25. Життя для мене пов'язане з напругою1234

26. Моя голова як би стягнута обручем1234

27. Я легко прокидаюсь від шуму1234

28. Мене стомлюють люди 1234

29. Коли я хвилююся, то покриваюся потом 1234

30. Мені не дають заснути неспокійні думки 1234

Додаток Б

ШКАЛА ЗНИЖЕНОГО НАСТРОЮ - СУБДЕПРЕСІЇ (ШСНС)

Варіанти відповідей:

1 - ні, невірно;

2 - мабуть, так;

3 - вірно;

4 - цілком правильно.

1. Я почуваю пригніченість1234

2. Вранці я почуваю себе найкраще 1234

3. У мене швидко навертаються сльози 1234

4. У мене поганий нічний сон 1234

5. У мене апетит не гірше звичайного 1234

6. Мені приємно спілкуватися з привабливими

жінками (чоловіками) 1234

7. Я втрачаю вагу1234

8. Мене турбують запори 1234

9. Моє серце б'ється швидше, ніж звичайно 1234

10. Я стомлююся без усяких причин. 1234

11. Я міркую так само ясно, як і завжди. 1234

12. Мені легко робити те, що я вмію. 1234

13. Я почуваю занепокоєння і не можу усидіти на місці 1234

14. Я сподіваюся на майбутнє 1234

15. Я більш дратівливий, ніж звичайно. 1234

16. Мені легко приймати рішення. 1234

17. Я почуваю себе корисним і необхідний. 1234

18. Я живу повним життям. 1234

19. Я почуваю, що іншим людям стане краще,

якщо мене не буде.1234

20. Мене і зараз радує те, що радувало завжди 1234

Страницы: 1, 2, 3, 4