Актуальність теми дослідження. Перехід до нових форм державного керування в Україні виявив суперечливість правової бази, що регулює державно-релігійні відносини. Безмежна воля совісті й релігійних організацій, закріплена в законодавстві, породила ситуацію, якою скористалися різні деструктивні релігійні утвори, секти. Їхня діяльність настільки широко розвернулася на території України, що тепер необхідно розглядати проблему негативного впливу таких груп на життя й здоров'я громадян і суспільства, а в цілому -- на безпеку держави. Тоталітарні секти в Україні, що культивують асоціальність, заперечуючи конституційні обов'язки, піддають ризику моральне, психічне й фізичне здоров'я громадян, являють собою серйозну загрозу державі й суспільству [60].

Наша країна традиційно багатоконфессійна, усю її історію люди, що сповідують різні релігії, жили пліч-о-пліч один з одним, з повагою ставлячись до права сусіда вірувати по-своєму, вільно й свідомо вибирати свої релігійні переконання. Але саме цього права прагнуть позбавити людину тоталітарні секти.

Дослідження сектантства як унікального соціального явища дотепер велися, за рідкісним винятком, тільки в конфесіональному напрямку, а саме в області християнського сектантства.

Такі західні вчені, як М. Вебер [10], Р. Нібур [48], Є. Трельч [69], розглядали сектантство тільки в області релігійного християнського сектантства.

У дореволюційній Росії активно досліджували феномен сектантства П. Мілюков [45] (релігійне сектантство) і С. А. Нілус [49] (релігійне й псевдорелігіне сектантство). Заслуговують на увагу й художні твори П.І. Мельникова (А. Печерського) [42], у яких був досліджений феномен російського релігійного сектантства.

Феномен релігійного сектантства досліджувався в радянський період такими вченими як В. Бонч-Бруевич [8], А. Катунський [26], Д. Фурман [73], К.Б. Привалов [58], Ф. Путинцев [59]. Особливої уваги заслуговують фундаментальні праці А. І. Клибанова [27] і Н. М. Нікольского [50].

Слід зазначити, що першими, хто розглянув сектантство як явище не тільки релігійне, але й світське (зокрема, політичне сектантство) були Ф. Энгельс і В.І. Ленін [40].

Деякі сучасні західні вчені, вивчаючи сектантство, дійшли висновку про доцільність використання терміна «нові релігійні рухи» (НРР), що вказує на їх вузькопредметний підхід до вивчення даного феномена (таку думку висловлює, наприклад, А. Баркер [2], і окремі російські дослідники).

Але є серед західних дослідників учені, що намагаються розібратися в причинах виникнення сектантства, які активно використовують поняття «секта». Особливо слід зазначити роботи Т. Гандоу [13], Р. Ліфтона [37], У. Мартіна [41], Дж. Макдауелла [39], Д. Стюарта [39].

Серед російських учених і релігійних діячів, що вивчають феномен релігійного сектантства, слід зазначити роботи таких дослідників, як: А. Васильєв [9], Е.Н. Волков [11], Ц.П. Короленко [30], І. Куліков [34], А. В. Кураєв [18], Л.Н. Мітрохин [46], А.В. Саввін [61], П. Р. Стеняєв [66], Д. А. Таєвський [68], Н.А. Трофимчук [70], А.І. Хвиля-Олінтер [75], Н. В. Кривельська [33], А.А. Скородумов [65].

Найцікавішими сучасними російськими роботами в області дослідження сектантства можна по праву вважати праці А. Л. Дворкіна [19], який розглядає феномен сектантства з позицій Православного християнства, що, безумовно, відбилося на позиції й висновках, які він зробив у своїх роботах.

Досліджуючи сектантство неможливо обійти розгляд питань про девіантну й делінквентну діяльності особистості в суспільстві. Цікавими в цій області можна вважати праці Р. К. Мертона [43], а також російських учених, що вивчають різні форми аномії, таких як І.С. Ний [52], Н.А. Стручков [67].

Мета роботи. Проаналізувати поняття релігійного сектантства, релігійної аддикціі, основні особливості особистості представників релігійних сект, а також визначити відмінності по обраних особистісних особливостях у представників сектантської й атеїстичної груп.

Досягненню мети дослідження послужив розв'язання наступних основних завдань:

1. Аналіз проблеми сектантства, а також особистісних особливостей релігійних аддиктів у вітчизняній і закордонній літературі.

2. Добір методів, адекватних до мети дослідження.

3. Діагностика особистісних особливостей представників сектантської й атеїстичної груп.

4. Статистична обробка й інтерпритація отриманих результатів.

5. Порівняльний аналіз особистісних характеристик у представників двох груп.

Об'єкт дослідження. Психологічні особливості залежної особистості.

Предмет дослідження. Психологічні особливості релігійних аддиктів.

Методи дослідження. Для реалізації поставлених завдань ми використовували методи психологічного тестування й бесіди. Як інструменти, ми використовували методику «Індикатор копинг-стратегій» Д. Амірхана, для визначення базисних стратегій поведінки у двох вибірках, методику «Потреба в пошуках відчуттів» М. Цукермана, для визначення ступеня даної потреби, методику «Ціннісні орієнтації» М. Рокіча, для вивчення цінностно- мотиваційної сфери, а також шістнадцятифакторний особистісний опитувач Кеттелла, для прерозподілу особистісних особливостей досліджуваних у сектантській і атеїстичній виборках.

При математичній обробці ми використовували Q критерій Розенбаума, U критерій Манна-Уітни, метод кореляційного аналізу rs Спірмена.

Практичне значення дослідження. Визначення особистісних особливостей релігійних аддиктів допоможе надалі більш детальному вивченню проблематики сектантства, формулюванні групи ризику, піддану залученню в релігійну секту, виробленню нових методів корекції й реабілітації адептів релігійних сект.

Структура дослідження. Магістерська робота складається із вступу, двох розділів, висновків, і списку літератури. У роботі наведені 7 таблиць та 4 додатки. Загальний обсяг сторінок 100 сторінок. Список використаних джерел складає 95 найменувань.

Розділ 1. Теоретичний аналіз проблеми сектантства

1.1 Психологічні особливості сучасного релігійного життя

Сучасний світ прегорнув багато елементів культури, що здавалися устояними. Однак, можливо найбільш серйозні зміни перетерпіла в наші дні релігійне життя. Навіть проблема ідентифікації те або іншої системи в якості релігійної представляє в наш час певні труднощі. Дійсно, змінюється сама сутність релігійності. Традиційна релігійність будується на категорії «сакрального», яка протилежна «профанному» [69].

Однак, у наш час релігії усе більше входять у мир «профанного», тоді як сакральне стає прерогативою нерелігійних систем. Прикладом першого процесу є своєрідний релігійний маркетинг, а саме використання спеціальних маніпулятивних методів для залучення нових членів сект і втримання старих. Причому усвідомлена боротьба за «клієнтуру» характерна не тільки для неорелігійних, але й для цілком традиційних систем. Досить згадати недавнішню акцію по «розкручуванню» своїх сайтів в інтернеті. Можна говорити про існування своєрідного ринку духовних послуг, що в менталітеті сучасної людини не суперечить духу релігійності. Проявом цього ж явища є можливість відвідування людиною декількох релігійних громад одночасно, що особливо характерно для неохристиянских і неосхідних систем [14]. Прокоментуємо зазначене та проаналізуємо деякі інші психологічні особливості сучасних релігій, спираючись на психологічну характеристику релігії як сукупності елементів: релігійних образів, міфології, системи символів, ритуалів і заповідей. Розглянемо релігійні образи в сучасних релігіях. Релігійним образом можна назвати емоційно значущій об'єкт, що викликає у людей релігійні почуття. У сучасних релігіях можна помітити деякі тенденції, пов'язані зі зміною типів релігійних образів:

1. Перенесення релігійних образів з області надприродного в сферу повсякденну. Цей процес якоюсь мірою протилежний секуляризації. Фетишизації може піддатися все: ліки (Гербалайф), наукова концепція (фетишизація методу Брейера-Фрейда [3] дианетикою).

2. Поява релігійних образів з галузі науки й техніки. Так, у деяких системах роль вищої істоти відіграє «космічний комп'ютер», НЛО, «неорганічні істоти». В одній із громад джерелом творіння вважаються «промені творіння», які виходять із «лучеводів» (Радастея).

3. Можливість штучного формування релігійних образів, тобто створення й підтримки нових релігій. Традиційно існувало два зовнішні джерела формування релігійних образів: емоційне зараження від наділеного сильною харизмою людини й індукування відповідних образів суспільством у процесі виховання. Сучасний рівень розвитку психології дозволяє індуцировати релігійні образи штучно, що й використовується більшістю нині існуючих релігійних систем. Наприклад, практично у всіх неохристиянських громадах використовуються такі елементи маніпулятивного впливу, як хоровий спів повторюваних молитовних фраз, які несуть настановний характер, використовується метод «трьох так», під час проповідей, групове схвалення необхідної поведінки та інші маніпулятивні методи. Разом з тим, як не дивно, значна кількість релігійних образів у неорелігиях носить особистісний характер. Ідею особистісного бога сповідують практично всі неохристиянські системи, багато східних (кришнаїти), сатанинські і т.д. Подібне явище носить явно регресивний характер, оскільки практично всі основні світові релігії еволюціонували убік уяви про бога як надособистісної істоти, тоді як для архаїчних релігій характерне наділення надприродних істот особистістю. Іншою особливістю релігійного образа сучасних релігій є ідея його тотальності: всемогутності, вседії й інших чудових якостей. Розглянемо релігійні ритуали в сучасних релігіях. Ритуальні практики в сучасних релігійних системах, зберігаючи свою суть, перетерпівають зміни, аналогічні тим, що відбуваються з релігійними образами, здобуваючи деякі технократичні відтінки. Це явище можна простежити у відповідній термінології: «відключитися», «підключитися», «завести годинник», «настроїтися на ритми», «установити контакт». Разом з тим більш значну роль, ніж в традиційних релігіях, починають відігравати ритуали харизматичного типу, тобто пов'язані з особистими релігійними переживаннями, які із психологічної точки зору носять, як правило, трансперсональний або емпатичний характер [21]. Мабуть, найбільш революційні зміни в сучасному релігійному житті набули релігійні ритуали. Практично у всіх неорелігіях з'явилися принципово нові форми релігійних служінь, що не існували в рамках класичних релігій, а класичні релігійні ритуали суттєво модифікувалися. З'явилися такі форми релігійної діяльності, як молитовні збори, семінар, з'їзд, релігійні спектаклі, дитячі служіння і т.д. Практично для всіх подібних форм характерно щільне переплетення релігійних і світських елементів, богослужіння й шоу. Розглянемо коротко нові й модифіковані форми релігійних ритуалів і релігійного служіння. Молитовні збори. Термін «молитовні збори» використовують багато з нехристиянських громад [41]. Звичайно молитовні збори містить у собі цілий ряд релігійних процедур. Починається більшість молитовних зборів із процедури «розігріву»: хорового виконання псалмів або пісень релігійного змісту, що містять настановні фрази. У технічно обладнаних сектах у якості музичного супроводу використовується електронна музика, а також візуальне відображення текстів, що виконуються, на екрані. У деяких системах спів громади доповнюється професійним хоровим (іноді навіть багатоголосним) співом (Харизматична християнська церква), і навіть танцювальними рухами всіх учасників (Церква Христа). Наступною складовою молитовних зборів є спільні молитви. На відміну від молитовних ритуалів ортодоксальних релігій, текст подібної молитви не фіксований заздалегідь, а вимовляється вголос керівником зборів. Інші учасники повторюють текст подумки або вголос. У деяких громадах при здійсненні молитви віруючі беруться за руки або поєднуються в групи (Церква Христа). Характерною рисою подібних молитов є їхня спрямованість на поточні події. Молитва може містити прохання за громаду (громада «Вогненний кущ»), окремих її членів (баптисти), поточні політичні події (Богородинська церква, Вогненний кущ). Описаний вище тип молитви також можна вважати новою формою релігійного служіння, яку надалі ми будемо називати «харизматичною молитвою» [27]. Наступним елементом молитовних зборів є проповідь, яку може виголошувати один або декілька проповідників. Відмінними рисами подібних проповідей є їхня висока емоційна насиченість (Церква Христа), багато прикладів з особистого життя проповідника (Блага звістка, Вогненний кущ), емоційне залучення залу (Харизматичні церкви). Матеріалом проповіді може стати будь-яка цитата з Біблії, спроба інтерпретації якої стає відправною крапкою для бесіди на довільні теми. Іноді матеріалом проповіді може стати деяка проблемна ситуація, пов'язана з життям громади: нестача грошей (Блага звістка), недостатнє залучення нових віруючих (Церква Христа). Після проповіді багато із церков переходять до процедури «залучення». Проповідник ставить запитання: «Хто із присутніх у залі прийняв Христа?» (або щось подібне). Ті, «що прийняли» виходять на сцену під бурхливі оплески залу. Подібну процедуру використовують Церква Христа, п'ятидесятники, харизматичні церкви й багато інших. Практично, залучення є кульмінаційним моментом молитовних зборів. Іншим варіантом кульмінації є «зцілення», що практикуються більшістю неохристиянськими церквами. Бажаючі зцілиться виходять на сцену, де проповідник молиться за них, іноді за підтримки залу. Видимим проявом «зцілення» є падіння того, хто зціляється (п'ятидесятники), його перехід до трансовго стану. Завершується молитовні збори хоровим співом і спільною молитвою. Сімейні служіння. Близьким по характеру, однак, відмінним по масштабах, є сімейне служіння, також використовуване більшістю неохристиянських систем. Під час сімейного служіння, яке проводиться невеликим числом учасників, часто в так званих сімейних групах, як правило, не вдається досягтися того ступеня інтенсивності екстатичних станів, яка властива молитовним зборам. Це компенсується відчуттям інтимності й можливістю приділити персональної увагу кожному зі членів групи (наприклад, колективно помолитися за успішний рішення його проблеми або навіть допомогти матеріально) [14]. Прозелитистська діяльність. Багато з неорелигіозных систем виділяють діяльність, спрямовану на залучення нових віруючих (прозелітизм) як окрему форму релігійного служіння. Цієї думки дотримуються свідки Ієгови, кришнаїти, послідовники Церкви Христа, муніти, білі брати й багато інші. Прозелітизм не можна вважати абсолютно новим видом релігійної практики. Досить згадати місіонерську діяльність традиційних християнських церков. Однак, є ряд серйозних відмінностей, обумовлених сучасною історичною та культурною ситуацією. Прозелитистська діяльність сучасних релігій здійснюється в насиченому різними релігіями культурному просторі, у якому продекларована воля совісті. Така ситуація найчастіше приводить до того, що прозелитистська діяльність більш схожа на боротьбу за ринок збуту релігійної продукції між різними системами. Деякі з неорелігій розглядають прозелітизм як основний вид діяльності [1]. У своїй прозелитистської діяльності багато неорелігійних сект використовують маніпулятивні техніки. Форми прозелитистської діяльності, використовувані різними громадами, відрізняються між собою. Так кришнаїти віддають перевагу продажу культової літератури й супровідним їй індивідуальним роз'яснювальним бесідам, тоді як більшість неохристиянських громад намагаються запросити людину на молитовні збори, на яких вона зазнає більш інтенсивного групового впливу [41]. Деякі релігійні системи використовують у своїй діяльності сховані форми прозелитистської і ритуальної діяльності. Так муніти й послідовники саєнтологічної церкви запрошують потенційних послідовників на «семінари» і «тренінги» через спеціально створені громадські організації. Інформація, одержувана на таких семінарах, може носити лише характер принади або носити схований (такий що не розкривається знову залученому) релігійний характер. Крім перерахованих форм релігійного служіння, використовуваних сучасними неорелігіями, можна відзначити також релігійні спектаклі (кришнаїти, харизмати), недільні й інші школи (мормони, баптисти), дитячі служіння. На відміну від класичних релігій, більшість неорелігій не створило ритуалів, що супроводжують життєвий цикл людини (весіль, похорону і т.д.). Однак, у силу наявності відповідних потреб у віруючих, подібні ритуали починають поступово вводиться в структуру релігійної практики. Так подібні ритуали з'явилися в кришнаїтів, ще раніше в більшості протестантських церков [1].

Таким чином, можна говорити про існування своєрідного ринку духовних послуг, що в менталітеті сучасної людини не суперечить духу релігійності. Проявом цього ж явища є можливість відвідування людиною декількох релігійних громад одночасно, що особливо характерно для неохристиянских і неосхідних систем. Сукупні елементи релігіі, такі як релігійні образи, міфологіі, системи символів, ритуали і заповіді, перетерпіли значні зміни й придбали інший зміст у силу їх використання як маніпулятивних технік.

1.2 Визначення поняття релігійного сектантства

Що ж таке тоталітарна секта? Поняття «секта» ще не має чіткого наукового визначення в соціології й психології, хоча в міжнародній практиці зустрічається досить часто для того, щоб вважатися цілком устояним юридичним терміном. У соціальному аспекті сектою можна назвати організацію або групу осіб, замкнених у своїх вузьких інтересах (у тому числі й культових), що не збігаються з інтересами суспільства, що прямо суперечать їм [75].

У психологічному аспекті тоталітарна секта, або деструктивний культ, - це авторитарна ієрархічна організація (релігійна, філософська, політична, психотерапевтична, освітня, комерційна та ін.), що практикує облудне вербування й контроль свідомості своїх послідовників, що будується навколо харизматичного лідера, який й використовує у своїй діяльності різні психотехніки в комбінації з гіпнозом, впливом, викликає психологічну дестабілізацію особистості, відключає критичне мислення (що вводить людину в змінений стан свідомості), здійснює загальний (тотальний) контроль над усіма без винятку сторонами життя адепта, складає практики, правила поведінки, норми спілкування і т.д., що суперечать нормам етики й моралі, прийнятим у суспільстві.

Зараз у світі йде боротьба за оволодіння свідомістю як окремої людини, так і суспільства в цілому. Головна мета будь-якої деструктивної організації -- це влада й гроші. У релігійних сектах людині обіцяється порятунок душі, райське блаженство на небесах або на землі, ріст духовності, вивчення Біблії. У медичних культах обіцяють лікування від усіх хвороб. У педагогічних -- швидкісні методи навчання, підвищення інтелектуального потенціалу, вступ в елітні вузи. Культи по наданню психологічних послуг обіцяють поліпшити відносини в родині, підвищити комунікабельність, знайти друзів, також збільшити інтелектуальний потенціал. Комерційні культи обіцяють успіх у бізнесі й швидке збагачення. Але всіх їх поєднує одне -- це легкість і швидкість усіх перерахованих вище досягнень, тому що «кінець світу близький» і «терпіти залишилося вже недовго».

На першому етапі вживається спроба підлестити, здійснюється бомбардування так званою «любов'ю» [11]. Людині говорять: «ти розумний, здатний, ти вибраний для великої місії». При цьому роздувається почуття власної значимості й важливості. Усе це відбувається в теплій і серцевій атмосфері, і в людини не виникає підозр. У ряді сект обіцяється робота, зайнятість, навчання на курсах лідерів, проповідників. Принадами є також Біблія, використання християнської символіки, обговорення проблем людини, сенсу життя і т.п., посилання на загальнолюдські цінності. При цьому експлуатується прагнення людини, особливо молодої, до нових незвіданих галузей знань. Вербувальники культу, вправні в оцінці передбачуваних клієнтів, найчастіше звертаються до тих, хто перебуває в нестійкім соціальнім і психологічнім положенні. «Виділяються наступні ознаки вербувальника: це найдружніша людина, яку ви коли-небудь зустрічали; це людина, занадто зацікавлена у тому, що й вам, як він з'ясував, подобається робити; той, хто обсипає вас компліментами й похвалами й холоднокровно оцінює, що з вас можна побрати: ентузіазм, енергію, фізичну або інтелектуальну силу, гроші, квартиру; той, у кого є всі відповіді на всі питання» [19].

Ціль залучення в деструктивних культах полягає в тому, щоб той, того вербують, безумовно прийняв вірування, практику й характерні риси особистості, запропоновані групою. Успішне залучення часто супроводжується радикальною зміною новозвернених, коли вони приймають на себе ідеальну культову особистість. Разючий розрив з минулим може спочатку викликати потужні стреси в перетворених. Хоча специфічні засоби можуть варіюватися від групи до групи, існує ряд загальних тактичних приймань, використовуваних деструктивними культами, щоб добитися залучення. Деякі з них включають (по Волкову Е. Н.) наступні [12]:

1. Контроль часу й діяльності (поведінки), тобто підпорядкування потенційних перетворених розрахованому строгому часовому графіку, у межах якого кожний момент пов'язаний з фізично й емоційно напруженою діяльністю. Такий графік може включати: лекційний марафон, тривалі засідання - зустрічі групи, інтенсивні консультації один на один, довільні танці або енергійні види спорту, гіпнотичні вправи, створення виразних зорових образів (візуалізація), медитацію, монотонний спів, жаркі молитовні збори, недостатні сон і їду. У результаті: знижені психологічний захист і увага, фізичне й емоційне виснаження, ослаблена здатність критично оцінювати групу, трансоподібні стани, які часто є відволікаючими й роблять людину найвищою мірою навіюваною.

2. Інформаційний контроль: запобігає критичній оцінці культу, підтримує неінформований стан, що виникає у суб'єкта [76].

3. Маніпуляція. «Маніпуляція - це вид психологічного впливу, митецьке виконання якого веде до схованого порушення в іншої людини намірів, що не збігаються з його актуально існуючими бажаннями» [21]. Це може бути здійснене шляхом приписування нових і додаткових значень звичайним словам. Додаткова тактика включає: використання особливого словникового запасу, наприклад, штучних слів і фраз; уведення іноземної мови в розмову й спів; прагнення відбити бажання відвертої розмови про некультову діяльність, інтереси й ідеі; обмеження вираження особистих думок і почуттів про своє минуле й майбутнє.

4. Тактика «промивання мізків». Наприклад, багато культів відбуваються від сумнівів, критики й питань адептів твердженнями: «Усе стане ясно згодом».

5. Навчання методикам, що викликають транс. Воно може містити в собі: медитацію, монотонний спів, говоріння на мовах, самогіпноз, створення яскравих уявних образів (візуалізація) і контрольовані дихальні вправи (що приводять до збідніння або перенасичення крові киснем, та змінюють процес мозкової діяльності). У деяких особливо вразливих людей застосування подібних методик може привести до психічних зривів.

6. Ісповедальні сесії, під час яких адептів примушують видавати особисту інформацію про минулі й справжні провини та гріхи, реальні або уявлювані.

7. Груповий тиск, тобто пропозиція позитивного підкріплення, такого, як схвалення, прихильність або підвищений статус, коли адепти погоджуються із цілями групи.

Чому дії сект є такими успішними? Для вербування нових послідовників багато сект застосовують дослідження в області «мозок-комп'ютер», які перебувають у цей час на тій стадії розвитку, коли технічно можливо проводити експерименти із впровадженням у підсвідомість. Наочним прикладом служать різні гіпнотичні сеанси й деякі інші психогенні впливи, які «блокують» свідомо-вольову сферу та коригують її відповідно до мети проведеного сеансу. За допомогою деяких нескладних технічних прийомів можливе кодування або затушовування візуальних (зорових) і семантичних образів (подвійне фур'є-перетворення, 25-й кадр), які при пред'явленні не усвідомлюються людиною, тому що є непомітними. Комп'ютерне тестування людини може продемонструвати її соціальну орієнтацію, психічні установки, сховані в глибинах підсвідомості навіть від неї самої [24]. Сучасний стан науки й техніки дозволяє зовсім непомітно для свідомості людини вводити в його пам'ять будь-яку інформацію без його згоди, яка засвоюється, як їжа, і визначає його потреби й бажання. Лідери пояснюють своїм адептам, що закони, мораль, етика, прийняті в суспільстві, дурні, і тільки принципи секти гідні того, щоб їм наслідувати.

Тоталітарні секти провокують порушення громадського порядку. Вони мають у своєму розпорядженні величезні фінанси, гарну організацію, відшліфовані методи роботи і великий досвід. «Секти купують у країнах СНД великі ділянки землі, на яких ведуть будівництво, купують нерухомість, знімають великі кіноконцертні зали для проведення своїх проповідей з метою агітації, орендують приміщення. Секти також вимагають непомірних внесків, які збільшуються з кожним разом, вимагають усякого роду пожертвувань на користь секти, змушують людину продати майно, квартири, дачі, цінності, написати заповіт на користь секти. Чималу допомогу їм виявляє й недосконалість нашого законодавства, а також не застосовуються вже існуючі статті кримінального кодексу» [23].

Отже, на сучасному етапі відчувається необхідність не тільки в духовному захисті від подібних впливів, але й чітко вироблених законах і заходах, що ставлять перешкоди перед насильницьким впливом на особистість людини, його свідомість і підсвідомість. Насильницьке втручання в психіку й зомбування приводять до стану безпорадності по психічних причинах. Тому особи, підлеглі такому впливу, повинні розглядатися як тимчасово недієздатні особи, у зв'язку із втратою можливості адекватно сприймати, оцінювати й передбачити результати своїх дій. «Воля покинути культ у деяких деструктивних релігійних організаціях звичайно гарантується тільки на словах. Існують факти, що свідчать про те, що багато членів сект вживали розпачливі спроби знову знайти волю, однак впроваджені в підсвідомість страхи й переслідування з боку керівників секти доводили людей до психічних розладів і навіть самогубств» [33]. Відомі випадки погрози вбивства керівниками деструктивних релігійних організацій своїх адептів, що спробували порвати з культом [51].

З 2001 р. в Україні кримінальні справи проти деструктивних релігійних об'єднань збуджуються по статтях: «Зазіхання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень або здійснення релігійних обрядів», «Організація масових безладь», «Незаконнє утримання, опоганення або знищення релігійних святинь», «Ушкодження релігійних споруджень або культових будинків» (статті 178-181 КК України). Санкції за порушення особистих прав і свобод людини й громадянина в області релігії свідчать, що гуманізм права не зводиться тільки до жалості й співчуттю, а будь-яке протиправне діяння буде припинятє [60]. Однак найчастіше лідери сект залучаються до відповідальності як звичайні громадяни.

Юридична практика показує, що людям, які потрапили в секту, наноситься серйозна шкода, довести яку практично неможливо: у них спостерігаються різні фобії, депресії, порушення ідентичності, втрата спонтанності, розлад сну, сексуальні проблеми, приступи паніки, галюцинації, параноя і т.д. У середньому, людині, яка знайшла в собі сили, щоб порвати із сектою, для повного видужання потрібні два роки.

Зареєструвати релігійну організацію досить просто, заборонити її діяльність, виходячи з доказів її вкрай негативного впливу, практично неможливо. Для цього необхідно рішення суду, тривалий судовий процес, що говорить про недосконалість законодавства в області релігії. Права й свободи нових релігійних організацій і сект повинні бути обмежені в тій мері, у якій це необхідно для захисту здоров'я, прав, законних інтересів громадян України. Для цього повинні існувати експертні комісії, які в кожному конкретному випадку у відношенні конкретного культового новотвору це питання вирішують. І звичайно, далеко не у всіх ситуаціях такі експертизи повинні покладати на психіатрів, але в ряді випадків це просто необхідно [28].

Таким чином, поняття секта трактується як організація або група осіб, замкнених у своїх вузьких інтересах (у тому числі й культових), що не збігаються з інтересами суспільства, що прямо суперечать їм [75].

1.3 Психологічні особливості особистості, схильної до релігійної аддикції

У вивченні проблеми передумов залучення в культи серед вітчизняних досліджень необхідно відзначити роботи Е. Н. Волкова [11], А. А. Скородумова [65]. Слідом за американськими експертами Джоан К. Росс і Майклом Д. Лангоуні [35], можна виділити фактори, що визначають культову уразливість індивіда. До таких відносяться: період розвитку, ситуація, особиста біографія, психологічна схильність.

Проходження основних етапів психосоціального розвитку й відповідних їм криз припускає ріст імовірності залучення в культи. Особливо щодо цього значимі (відповідно до типології Є. Еріксона) стадії підліткова й пізньої зрілості (після 60 років). Небезпека підліткового періоду пов'язана з віковою недосвідченістю, недостатньою відповідальністю, тяжінням до простих відповідей не складні питання. Психологія підлітка багато в чому носить культовий, груповий характер [79].

До ситуаційних факторів ставляться всі стани нестійкості переходу, маргінальності, зв'язані зі зміною соціального статусу й групових ролей. Це закінчення середньої школи, перший рік поза родиною, тюремне ув'язнення, перший або останній рік навчання у вузі, втрата або зміна роботи, розлучення, подорож, переїзд, хвороба, смерть близького, зміна способу життя, еміграція.

При розгляді ролі біографії відзначається, що діти з родин з високим рівнем доходу більш уразливі для вербувальників, ніж менш інфантильні -- вихідці з бідних родин, що пройшли дворову школу виживання й цинізму, що виробили імунітет проти експлуатації й маніпуляції. Але одночасно за принципом маятника занурення на саме дно життя може підштовхнути до пошуків чистоти, сенсу й добра. Хрещення й традиційне релігійне виховання не є непереборною перешкодою для культового вербування [34].

Серед психологічних факторів слід виділити різні форми психологічних розладів і захворювань. Психопатологія тягне її носіїв у культи (як і до релігії в цілому). З іншого боку, «секти» можуть провокувати схильність до психічних захворювань. Трансові культи, що практикують стани медитації, трансу, містичного екстазу особливо небезпечні й одночасно привабливі для істериків [57]. У цілому ж справжня релігійність протистоїть психічній нестійкості. Суттєво для залучення й сприятливе сприйняття образів і моделей, що відповідають, у термінології К. Г. Юнга, архетипам аніми й анімуса (транскрипція найдавнішого вчення про инь і Ян [80].

В особистості чоловіка архетипу аніми співзвучні образи вічної жіночності, Софії, Богородиці, Церкви, релігійної групи й релігійної родини. Архетип анімуса в надрах жіночої психіки відповідає батьківському початку, Логосу, силі, що визначає зміст. Він проектується в символіці Христа, Дон Жуана. Архетип же старого мудреця проявляється в образах пророка, учителя, гуру. Сприйняття конкретного явища інтенціонально визначається і якостями, що виходять із позачасових глибин архетипу. Культовому лідерові, наприклад, індивід «архетипічно» схильний приписувати такі характеристики, як зрілість, мудрість і духовність [36].

Групу ризику визначає схильність до авторитарного типу відносин і мислення, перевага зовнішнього локусу контролю. Естети з художнім мисленням відрізняються формальною, «рольовою» релігійністю. Для багатьох культ виступає більш витонченим різновидом конформізму відносно опозиційної групи. Для маргінальної стадії соціалізації характерне загострення проблеми ідентифікації індивіда. Одночасно він виступає опозиціонером відносно держави й офіційної церкви. Подібна спрямованість збільшується маніакальністю. Слід пам'ятати, що потенційною жертвою деструктивних культів є кожний у стані розчарування, наївності, безнадійності, хоча б короткочасної дезадаптивованності й фрустрованості й навіть у стані авітамінозу. Люди, що відчувають почуття залежності й страху, знаходять у культах прозорість перспективи, однозначність відносин (порятунок визначається підпорядкуванням «старшим»), рятування від особистого почуття відповідальності й провини, що, у свою чергу, сприймається в якості благодаті, духовної гармонії. Більшість майбутніх і колишніх культистів страждають від сильного почуття самітності. Частиною культової привабливості є можливість піти від цього почуття. Воно загострює необхідність бути собою. У випадку виходу створення групи колишніх культистів -- найважливіша складова терапії для осіб, що почувають себе ізольованими від інших. Схильні попадати в «секти» і люди безкомпромісні у своїх духовних пошуках, що прагнуть до абсолютної істини «тут і зараз» [20].

Серйозні невдачі в сімейнім житті характерні для більшості культистів. Невроз «дорослої дитини» формує довічне прагнення індивіда до підтримки, захисту, відносин, що моделюють сімейні. Уразливість культовому впливу визначається емоційною близькістю, ступенем авторитаризму або рівноправності в сімейних відносинах. Як «неблагополучні», так і зовні «щасливі» родини виховують людей для культів. З іншого боку, самі культи руйнують родини. Схильність до маніпулятивних відносин визріває десятиліттями. І лише факт залучення в «секту» робить сховане явним. Авторитарність є максима волі знеособленого конформіста. Одночасно авторитарність -- це засвоєна базова модель відносин у родині й суспільстві. Культизм -- одна з форм зміни групового статусу молодої людини, форма молодіжного розриву відносин з родиною. Це максима первинної волі -- вибір між авторитетами, видами влади над собою, формами власної знеособленості. Перевага більш високого, ніж батьківський, авторитету сприймається в якості властного духовного росту. Прагматичне й авторитарне відношення батьків до дитини заміняється настільки ж маніпулятивним, але більш статусним відношенням з боку культу. І те й інше -- у гуманістичній оболонці. Група так само, як і батьки, виключає особисту відповідальність дитини. Відповідальність і пов'язане з ним почуття провини проявляється лише при переході від одного типу безвідповідальності до іншого. Але й вони витісняються усвідомленням особистісного росту, зміни статусу й залучення до високої мети. Поширення культів визначається, крім того, обмеженістю соціальних контактів, «неврозом общинності». Серед причин цього -- і усунення дитячих і молодіжних організацій у школах, тих же піонерських і комсомольських, згортання кількості «заходів». Часті переїзди, функціональність відносин обумовлюють наші приховані мрії про світ як велику родину. У культі представляють індивідові втілення його мрії [6].

Крім того, пасивність індивіда, згідно із класичним психоаналізом
3. Фрейда [72], визначається негативними відчуттями, незадоволеністю на оральної стадії розвитку дитину. При недостатній або надмірній на цьому етапі стимуляції формується орально-пасивний тип особистості. Будучи дорослим, індивід продовжує несвідомо очікувати материнської турботи й схвалення з боку. Залишається довірливим і залежним. Труднощі проходження фаллічної стадії хлопчиками також приводять до сором'язливості й боязкості в зрілі роки. У підсумку, зокрема, зростає імовірність залучення до релігійної групи, де головною є норма безшлюбності. Фіксація в жінки комплексу Електри приводить до різноманіття романтичних відносин і з тієї ж часткою імовірності -- обожнюванню групового лідера, спортивного тренера, гуру, духівника.

Згідно з ідеями С. Грофа, родова травма визначає структуру наступного духовного, релігійного досвіду індивіда [17].

Параноя обумовлюється негативним досвідом першої перинатальної матриці (БПМ-1) -- досвідом дисгармонійної єдності плода з материнським організмом. У підсумку індивід схильний сприймати скрізь чатуючих його демонів і злих сил. Домінування почуття самотньості безнадійності, провини, депрессивність, тривожність, безініціативність -- результат негативного досвіду БПМ-2 (важкі початкові пологи, матка стискає плід, її шийка закрита). Ті ж наслідки визначаються використанням при пологах маніпулятивних засобів, щипців. Садо-мазохистські тенденції, агресія, схильність до кривавих жертвоприносин і сатанізму пов'язані з негативними наслідками дії третьої базової перинатальної матриці (шійка матки відкрита, плід під час просування й боротьби за виживання відчуває задуху, зустрічається із кров'ю й слизом) [23].

Крім авторитарних, деструктивних, існують гуманістичні, психотерапевтичні підстави культової привабливості. Культизм -- форма трансцендирування, виходу за межі повсякденного й мирського. Різноманіття досвіду й зокрема релігійного, залишається потребою особистості що самоактуалізується. У релігійну групу приводять пошуки сенсу життя, негативне вирішення проблеми теодицеї -- у площині усвідомлення «богозалишеності» миру. Індивід приходить у групу з невирішеними в «зовнішньому» суспільстві проблемами, комплексами, нереалізованими мотивами (самоствердження, прагнення до людських відносин, особистісного росту). І в рамках культу ця гуманістична, психотерапевтична спрямованість має більшу імовірність реалізовуватися в руслі деструктивності [57].

Таким чином, до психологічних характеристик особистості, схильної до релігійної аддикціі можна віднести: сором'язливість, довірливість, схильність до гомеостазу, несамоактуалізованність особистості, терпимість до ідеологічної й сенсової невизначеності, тривожність, нестабільність установок, репродуктивність мислення, схильність до авторитарного типу відносин і мислення, перевага зовнішнього локусу контролю. Фактори, що визначають культову уразливість індивіда: період розвитку, ситуація, особиста біографія, психологічна схильність.

1.4 Група ризику й причини приєднання до культів

Майже всі дослідники цього питання відзначають, що в нові релігійні рухи в першу чергу попадають люди молоді [2; 16; 62].

А. Баркер і ряд інших авторів пояснюють це тим, що нові релігії, де є лише перше покоління віруючих, викликають більше ентузіазму, ніж традиційні, що вже посоліднішали згодом. Звичайно нова релігія більш беззастережно обіцяє порятунок громаді, що істинно увірувала або окремій людині, що йде по «дійсному шляхові» [92; 93]. Через це молодому шукаючому розуму нова релігія може здатися більш живою і чуйною, у той час як традиційна справляє враження більш млявої й святенницької. З іншого боку, нові релігії вимагають від своїх прихильників набагато більше сил і часу, ніж традиційні релігії. А такою розкішшю, як вільний час, володіють більшою мірою молоді, несімейні люди.

Природно, такий стан речей існує до пори до часу. Час тече, сектанти зростають. Люди в 30 із зайвим років, які виховують дітей, вже мають зовсім інші погляди на життя, ніж безтурботні 20-літні ідеалісти. Свої ж власні батьки з народженням у молоді дітей стають ближче, а разом з ними _ й традиційні цінності. Можливо, саме цим пояснюється той факт, що із створенням родини, багато прихильників залишають нові релігії [62].

Не відкидаючи того факту, що неофіти -- люди в основному молоді, багато дослідників зосереджують увагу більше на психологічних причинах вибору секти як об'єкта для своєї подальшої реалізації. Нам також подібний підхід бачиться досить цікавим.

Перспективний і такий підхід, коли неофітів не розглядають як монолітну масу досить молодих і незрілих індивідуумів. У масі тих, хто попадає в секту, при всій удаваній «однаковості» сектантів, безумовно, можна виділити різні групи людей. Вони будуть різнитися по своїх психологічних особливостях, найчастіше саме в них криються причини й очікування, що спонукали їх вступити в секту [58].

До першої групи можна віднести людей, які попадають у секту, маючи якісь психічні захворювання або у зв'язку з особливостями психічного розвитку.

Багато сект, що застосовують ірраціональні форми, релігійного досвіду, що включають екстаз, транс, залучають тих, хто саме в таких формах звик у своєму повсякденному житті робити розрядження напруженості (це, наприклад, істерики). Депресантів тягнуть культи, у яких особливий упор робиться на переживання жертовності, жалю й страждання. Параноїки також не залишаться поза охопленням. Себе виявити їм допомагають культи, у яких переважає ненависть до ворогів даної релігійної ідеї.

Отже, у широкому й багатограному спектрі сучасних сект і культів, особистість із будь-яким типом психічних відхилень, незалежно від віку, може стати у нагоді. Найчастіше ці люди перетворюються в закінчених фанатиків. Їм частіше, ніж іншим, «приходять» бачення, чуються загадкові голоси. А у вмілих руках керівників сект ці легконавіювані люди, перетворюються в пророків і служать надалі для демонстрацій тим, що сумніваються.

Відомі вчені P.M. Грановська й І.М. Нікольська [16] у своїй книзі «Захист особистості» на підтвердження положення про те, що в рядах сектантів досить людей із психічними відхиленнями, наводять дані американських дослідників Л. Френсиса й Дж. Беннефта, які встановили зв'язок між екзальтованою релігійністю, психозами й неврозами [18]. До цієї ж групи ми віднесли б у цілому здоровіших людей, але, які перебувають у кризовому періоді розвитку. Це молоді люди в період полового дозрівання, деякі жінки в період клімаксу. У ці періоди люди можуть бути в деяких своїх проявах неадекватні.

У середовищі сектантів можна виділити людей, які прийшли в секту з тих родин, у яких панує твердий, авторитарний стиль виховання, відсутне щиросердечне тепло, повага й довіра до кожного члена родини. Інакше кажучи, це родини з несприятливим психологічним кліматом. Цих людей ми умовно об'єднаємо в другу групу. Будучи людьми психічно здоровішими, вони все-таки мали серйозні проблеми в сімейному житті й у побудові своєї власної родини. Вони мають гостру потребу в розумінні й любові близьких. Ця «недолюбленість» змушує їх і в дорослому віці шукати те, що вони недоодержали в дитинстві. Вони біжать від тих соціальних форм родини, які заподіяли їм біль, одночасно вони потребують підтримки, можливо, навіть більше чому хтось інший. У сектантському світі вони знаходять заступника. Учителів; які обіцяють їм підтримку, захищеність, яких їм так бракує. За це вони готові на сліпу повагу й поклоніння йому. Цей зв'язок із Учителем перетворює їх знову в дітей. Такі особистості віддають перевагу організаціям, що емітують структуру родини, такі як Церква Об'єднання (муніти), секта Родина і т.д. У них атрибути родини гіпертрофуються. Керівників називають батьком і матір'ю (муніти), татом (Родина); привласнюють їм риси, властиві паттерновым фігурам. У таких сектах намагаються забезпечити внутрігрупову згуртованість і довіру, внутрігрупові норми й ідеали.

До представників даної групи можна віднести й тих, хто виявився в критичній ситуації або в момент різких змін своєму життя. До таких моментів можна віднести від'їзд із родини на навчання (перші роки поза родиною), зміну роботи, переїзд на інше місце проживання, раптову хворобу або смерть близького, члена родини, розлучення і т.д. У такі періоди багато з людей можуть поповнити другу, умовно виділену нами групу [2].

У таких ситуаціях рвуться звичні соціальні зв'язки, наростає зовнішній дефіцит спілкування, який призводить до падіння самоповаги. Усі ці фактори штовхають їх на пошуки якогось нового соціального середовища. У такі моменти життя й можуть з'явитися представники однієї із сучасних сект, які пропонують ілюзію швидкого росту самоповаги, визнання якоюсь соціальною групою «вибраних» і «просунутих» особистостей. І дійсно, секта спочатку зустрічає неофіта з розкритими обіймами, у яких він на час знову може відчути щиросердечну рівновагу. Ось тут він і «попадається на гачок».

Третю умовну групу становлять психічно здоровіші й духовно розвинені люди, яких відрізняє прагнення до вищих цілей і ідеалів, часто досить ідеалізованих. Їхні піднесені моральні, світоглядні цінності залишаються незатребуваними або суспільством у цілому, або конкретним оточенням. Крах духовних орієнтирів змушує їх пуститися на пошуки того середовища, тієї групи людей, які розділяють їхні духовні устремління [32].

Як уже говорилося вище, молодий палкий розум може відкинути офіційну церкву через ортодоксію, вона може здатися йому недостатньо діяльної в досягненні високих ідеалів. А от пихаті обіцянки діячів сект можуть справити враження, особливо на молодь, що ще не має життєвого досвіду. Такі люди схильні ідеалізувати лідера, який дозволяє долучитися до «великої ідеї» або до «великої місії очищення й поліпшення людства». Висловлення рекрутерів від сект так багаті хльосткими виреченнями, що в них самий ідеалістичний розум може знайти те, що буде відповідати його високим ідеалам. Із часом більш реалістичні й зрілі розчаровуються в таких місіях, але вийти із секти непросто. Уся машина секти спрямована на залучення й утримання нових членів [34].

Існує й четверта категорія осіб, які приходять у секту. Вона відрізняється від попередніх трьох тим, що не випробовує дефіциту ні людського тепла, ні визнання духовних ідеалів, фізичне здоров'я таких осіб теж на необхідному рівні, у всякому разі, воно не є перешкодою в придбанні соціального визнання.

Що ж залучає таких людей до секти? Їх залучають можливості, які може надати їм секта, якщо їй (сектою) правильно скористатися. У сектах, як і в багатьох інших місцях, є люди, які прагнуть добитися просто певної вигоди. Хтось розуміє, що якщо правильно себе повести, те небувалий кар'єрний ріст і шанування тобі забезпечене. Як ми бачимо, попадають люди в секти по різних причинах. Одні _ психічно нездорові або попадають у секту в гостро несприятливі періоди психічного розвитку; інші шукають любов і розуміння, якими були обділені в дитинстві; треті шукають групу однодумців, які розділяли б їх високі устремління; четверті _ з меркантильних міркувань. Маючи різний психічний розвиток, усі вони прийшли по різних причинах, а отже, мають неоднакові очікування від своєї участі в секті. Рух їх у зворотньому напрямку зажадає серйозних зусиль фахівців різних профілів і їх самих. Виключення становить остання четверта група. Її представники знайдуть у собі сили покинути секту без усякої реабілітації, якщо вона не буде сприяти реалізації їх задумів.

Таким чином, людей, схильних до влучення в релігійну секту, можна розділити на чотири групи. До першої групи можна віднести людей, які попадають у секту, маючи якісь психічні захворювання або у зв'язку з особливостями психічного розвитку.

До другої групи можна віднеси людей, які прийшли в секту з тих родин, у яких панує твердий, авторитарний стиль виховання, відсутне щиросердечне тепло, повага й довіра до кожного члена родини. Інакше кажучи, це родини з несприятливим психологічним кліматом.

Третю умовну групу становлять психічно здоровіші й духовно розвинені люди, яких відрізняє прагнення до вищих цілей і ідеалів, часто досить ідеалізованих.

1.5 Вплив культу на психіку адепта

Деякі питання психопатології релігії залишаються дотепер недостатньо вивченими. Разом з тим, у зв'язку зі швидким поширенням в Україні традиційних і нетрадиційних релігійних навчань, вони залучають усе більше уваги й стають все більш актуальними. Значний розмах придбала трудноконтрольована діяльність численних релігійних тоталітарних деструктивних сект. Ретельне дослідження культової діяльності й велика клінічна робота за участю різних культів розвіяли переконання, що існували раніше, що культи залучають у свої ряди винятково психологічно вразливих або психічно хворих людей [83; 84; 87].

Підраховано, що в країнах СНД у культову діяльність залучається в цей час від 5 до 10 мільйонів людей [33]. Приблизно половина з них -- здорові, нормально розвинені люди, що стають членами культу в період вираженої, але минущої уразливості, наприклад, після розлучення, смерті коханої людини або під час критичного життєвого періоду, приміром, у підлітковому віці. У другої половини членів культів, можливо, були психічні розлади, які могли вплинути на участь у секті. Необхідно відзначити, що, незалежно від наявності психічних розладів в анамнезі, в осіб, що залишають секту, у значній мірі збільшується поширеність дистреса й підсилюється клінічно значуща психопатологічна симптоматика [88].

Офіційні релігії зазвичай прагнуть до дійсного прийняття теологічної доктрини, заохочують особисту допитливість і проповідують власний вибір і самостійне прийняття релігійних принципів. Деструктивні культи на противагу цьому побудовані на «неправді, залежності й страху» і мають чотири визначальні ознаки. По-перше, участь у ньому припускає повне знищення індивідуальності або підпорядкування індивідуальності лідерові культу або всій громаді. По-друге, основною метою культу звичайно є довічна експлуатація, що постійно підсилюється (наприклад, фінансова, сексуальна, фізична) членів культу. По-третє, типовий лідер деструктивного культу -- авторитарна, рішуча й харизматична особистість, незвичайні переживання якої (наприклад, бачення, сни, травми) інтегруються в структуру вірувань. І останнє, найбільш важливе, -- деструктивний культ використовує владу з порушенням етичних норм, забезпечуючи покірність членів [90].