У зв'язку зі зростаючою потребою у прикладних психологічних дослідженнях особистості проективні методики почали широко використовуватися в багатьох галузях психологічної практики. Проте не завжди їх застосування виправдане завданнями конкретного дослідження, а отримані результати інтерпретуються у категоріях, адекватних уявленням про особистість, що склалися у вітчизняній психології.

Проективні методи дослідження особистості - одна з найбільш складних і суперечливих сфер психологічної діагностики. Це стосується практично всіх аспектів: конструювання проективних тестів, їх адаптації, апробації і застосування, навчання кваліфікованих фахівців для роботи з ними, тощо. Стійкий інтерес психологів до проективної діагностики зберігається вже більш як півстоліття. Різні проективні методики широко використовуються в практиці дослідження особистості у всіх галузях сучасної психології. За їх допомоги не тільки отримують які небудь знання про особистість. Часто вони служать робочим інструментом для перевірки тих або інших теоретичних положень. Про важливість місця, яке проективні методики займають в сучасній психодіагностиці, свідчать міжнародні конгреси, що регулярно проводяться протягом не одного десятка років, створені в багатьох країнах спеціальні наукові інститути і спілки, періодичні видання, що публікуються на різних мовах.

Актуальність курсової роботи полягає у використанні знань про проективні методики, виявленні за їх допомоги прихованих проблем та рис особистості, всебічній обробці результатів і наданні загальних рекомендацій щодо подальшого використання цих методик.

Метою курсової роботи є вивчення методологічної основи проективних методик при дослідженні особистості та проведення за їх допомоги порівняльного аналізу двох різних груп студентів, та складання психологічного портрету середньостатистичного студента відповідного ВНЗ.

Предмет дослідження - особистісні особливості студентів гуманітарних і технічних вузів.

Об'єкт дослідження - особистість студентів у сфері спілкування.

Гіпотеза - Студенти технічних вузів є більш конформними в порівнянні зі студентами, що навчаються в гуманітарних вузах.

Виходячи з цього були сформульовані наступні завдання курсової роботи:

1. Описання основних характеристик проективних методик;

2. Огляд основних класифікацій проективних методик;

3. Виявлення можливих галузей застосування проективного методу;

4. Аналіз можливостей і обмежень проективних методик;

5. Вибір психологічного інструментарію для емпіричного дослідження;

6. Проведення емпіричного дослідження, перевірка психометричних показників методики;

7. Складання психологічного портрету студентів технічного та гуманітарного факультетів;

8. Аналіз отриманих результатів.

Для перевірки гіпотези було обрано наступні методики:

- проективний тест «Неіснуюча тварина»;

- 16 факторний тест Кеттела (форма С).

1. Теоретичні основи і практичне застосування проективного методу в діяльності практичного психолога

1.1 Історія розвитку і обґрунтування проективних методик

Історія розвитку проективного методу показує, що він не існує поза теорією особистості; в той же час зв'язок між проективним методом і теорією особистості не є однозначний і незмінний. Ще складніші і опосередковані відносини між тією або іншою теорією і окремо узятою методикою. Безумовно, народження методу в тому або іншому ступені підготовлене вже складеною теорією, хоча цей факт може і не цілком усвідомлюватися самими дослідниками. В цьому випадку виникає враження, що і методика - не більше ніж вдала знахідка її творця, часто мало стурбованого теоретичними дослідженнями. Парадоксальність подібної ситуації виявилася з особливою очевидністю, коли через десятиліття після виникнення проективних методик, їх зв'язок з основними теоріями особистості став предметом методологічної рефлексії, тобто перетворився на особливе дослідницьке завдання.

Проективні тести - це психологічні тести, направлені на виявлення особистісних особливостей, де суб'єктові пропонується інтерпретувати малюнки або невизначені конфігурації, такі, як чорнильні плями, виходячи з власної уяви. Загальною особливістю будь-якого адекватного визначення є:

1) згадка проекції як принципу, покладеного в основу методу;

2) вказівка на вільний характер відповідей досліджуваного, не оцінюваних з погляду їх правильності і неправильності;

3) вказівка на невизначеність і неоднозначність стимульного матеріалу, який тим самим відрізняється від стимульного матеріалу інтелектуальних і інших тестів.

Не можна обійти увагою і ще одну особливість проектних тестів - невизначеність інструкції для піддослідного; невизначеність, яка виражається в тому, що він, як правило, не уявляє собі, яким чином інтерпретуватимуться його відповіді; невипадково А. Анастазі вельми точно називає проективні тести методиками "замаскованого тестування" [3].

Таким чином, тест є проективним, якщо, за визначенням, він заснований на механізмі проекції безвідносно того її вигляду, який покладений в основу інтерпретації результатів, стимульна ситуація неоднозначна для досліджуваного і, крім того, його відповіді настільки вільні, наскільки це можливо.

Головну особливість проективних методик можна позначити як відносно неструктуроване завдання, тобто завдання, що допускає майже необмежену різноманітність можливих відповідей. Для того, щоб фантазія індивіда могла вільно розігратися, даються тільки короткі, загальні інструкції. Гіпотеза, на якій будуються подібні завдання, полягає в тому, що спосіб сприйняття і інтерпретації індивідом тестового матеріалу або «структур» ситуації повинен відображати фундаментальні аспекти функціонування його психіки. Іншими словами, передбачається, що тестовий матеріал повинен спрацювати як деякого роду екран, на якому той, що відповідає «проектує» характерні для нього розумові процеси, потреби, тривожність і конфлікти.

Відповідно до властивим проектним методикам глобальним підходам, зачіпаються не тільки емоційні, мотиваційні і міжособистісні характеристики особистості, але також і деякі інтелектуальні аспекти поведінки: загальний інтелектуальний рівень, оригінальність і стиль вирішення проблемних ситуацій. Окремі адаптації проективних методик спеціально призначаються для вимірювання установок, і тим самим вони наче доповнюють методики.

Перше припущення, на якому будуються проективні методики, полягає в тому, що всі поведінкові прояви, як найбільш, так і найменш значні є проявами особистості індивіда. Величезна кількість нових методик показує, що далеко не всі розділяють цей погляд. Гідність тесту залежить не тільки від того, наскільки вивчені його межі і можливості, але також від умінь і інтуїції інтерпретатора.

Друге положення, на яке спираються проективні тести, полягає в тому, що вони дозволяють зібрати таку інформацію, яка не може бути отримана ніяким іншим шляхом. Вони містять свідомо неоднозначний стимульний матеріал, тому для піддослідного може зовсім не означати того, що задумав дослідник. Значно знижується опір при розкритті особистих, іноді дуже травматичних подій і тем.

Наступне положення - це психологічний детермінізм. Стверджується, що в реакціях і словах людини немає нічого випадкового. Все, що він говорить і робить, обумовлено певним поєднанням дій на нього [1].

Традиційно вважається, що дослідженнями, які передбачили створення проективних тестів, були роботи В. Вундта і Ф. Гальтона. Саме їм належить честь першого використання методу вільних асоціацій. Проте метою експериментів цих вчених було вивчення характеру і темпу реакцій на слова-стимули; засновані на інших принципах і такі, що мають іншу мету, ніж асоціативний експеримент, ці досліди, мабуть, не мали нічого спільного з проективними методами дослідження особистості, за виключенням, хіба що, зовнішньої схожості. Багато хто вважає, що першим проективним тестом в звичному сенсі цього слова був метод вільних асоціацій К.Г. Юнга. Відібравши слова-подразники, що можуть мати, на його думку, аффектогенне значення, Юнг, згідно принципам заснованої ним наукової школи, аналізував відповіді досліджуваного відносно часу реакції на них, а також піддавав подальшій інтерпретації формальну сторону відповідей.

У тому ж році, що і Юнг (1910), Г. Кент і А. Розанов (США) сконструювали і застосували тест, що надзвичайно нагадує «юнговський»; вони пропонували досліджуваному 100 загальновживаних слів-стимулів, відібраних у зв'язку з тим, що майже у всіх вони викликали однакові реакції (стіл - стілець, темно - ясно і ін.). Дослідження показали, що психічно хворі піддослідні давали більшу кількість оригінальних, названих авторами "індивідуальними", відповідей, ніж здорові. Проте метод не отримав широкої популярності внаслідок того, що продукування "індивідуальних" відповідей могло залежати і від віку досліджуваного, соціального положення, освітнього рівня та інших чинників..

Асоціативний експеримент Юнга був перероблений багатьма дослідниками. Так, Д. Рапапорт, в 1946 році що надихнувся прикладом Юнга, відібравши 60 слів-стимулів з погляду їх психоаналітичної значущості, достатньо успішно працював з пацієнтами, аналізуючи їх внутрішні конфлікти і використовуючи свій метод для виявлення порушень ментальної діяльності. Проте є підстави вважати, що Юнгу зовсім не належить відкриття і доказ феномена, що лежить в основі всіх проективних методик. Насправді: чи не є метод вільних асоціацій, відкритий Фрейдом між 1892 і 1898 роком, джерелом проективних тестів? Вже в роботі "Дослідження істерії" (1895) Фрейд говорить про новий метод, правда, достатньо туманно; У роботі "Про психоаналіз" (1909) він згадує, разом з тлумаченням сновидінь і помилкових дій, основне правило психоаналітичного процесу - правило вільних асоціацій.

Але справжню революцію розпалила книга Германа Роршаха "Психодіагностика" (1921). Саме з 1921 року почався новий етап в розвитку експериментального вивчення особистості - етап проективного дослідження. Не буде перебільшенням сказати, що тест Роршаха, як і ТАТ Р. Мюррея, - два фундаментальні методи, що визначили рух психологічної діагностики на багато десятиліть вперед.

На початку 1890-х років психолог Джордж Уїппл опублікував таблицю стандартних відповідей на ряд проективних тестів, де він вказав час реакції і кількість питань, а також ступінь складності відповідей суб'єктів, «проте є сумніви, що Роршах був знайомий з цією публікацією» - пишуть Ф. Александер і Ш. Селесник, роздумуючи про витоки методу Роршаха. Так або інакше, після чотирнадцяти років роботи "Психодіагностика" була опублікована.

В.В. Абрамов в 1911 році запропонував метод доповнення фрази для дослідження творчої діяльності психічно хворих. Проте, як вже було сказано вище, всі ці дослідження стали лише підготовчим етапом в розвитку методу. Точкою відліку, без сумніву, можна вважати "Психодіагностику".

Проективні методи виникли в клінічних умовах і залишаються в основному інструментом клініциста. Деякі з них розвинулися з терапевтичних методів (наприклад, лікування за допомогою витворів мистецтва), що застосовувалися до психічно хворих. На теоретичних засадах проективних методик позначається вплив психоаналітичних концепцій. Існують також розрізнені спроби покласти в основу проективних методик теорію сприйняття і перцептивні теорії особистості. Слід також відзначити, що немає необхідності оцінювати конкретні методики з погляду їх теоретичної спрямованості або історії походження. Методика може опинитися практично корисною, або емпірично цінною, з інших причин, ніж ті, які висувалися для виправдання її введення для використання фахівцями.

Проективна ідеологія формувалася під впливом двох напрямів - психоаналізу і холістичної психології. В рамках кожного з цих напрямів проективний метод вирішує особливі завдання і використовує особливий словник понять. Так, в психоаналітичних теоріях, де суть особистості розглядається як продукт перетворень інстинктивних потягів під впливом соціальних і культурних вимог середовища, проективний метод орієнтований на виявлення саме цих неусвідомлюваних тенденцій. Отже, проективний метод, використовуваний в системі психоаналізу, володітиме наступними рисами:

- Спрямованістю на діагностику причин дезадаптації - несвідомих потягів, конфліктів і способів їх дозволу (механізмів захисту);

- Трактуванням всієї поведінки, і проективної зокрема, як прояви динаміки несвідомих потягів;

- Передумова будь-якого проективного дослідження - невизначеність тестових умов - інтерпретуватиметься як зняття тиску реальності, за відсутності якого особистість проявить внутрішньо властиві їй способи поведінки.

Щодо концепції проективного методу в рамках холістичної психології, то ядро особистості (по Франку), складає суб'єктивний світ бажань, думок та ідей. Взаємовідношення особистості та її соціального оточення є процес структуризації «життєвого простору» в цілях створення і підтримки «особистого світу». Проективний експеримент моделює ці відносини: досліджуваний перед невизначеною ситуацією отримує свободу у виборі елементів «життєвого простору» і способів їх структуризації. Проективний метод виступає, таким чином, як засіб пізнання змісту і структури «особистого світу». На перший план висувається діагностика індивідуальних особливостей.

Як правило, проективні методики направлені на діагностику особистості в цілому, ніж на виявлення ступеня вираженості одного або декількох особистісних якостей - тому вони навряд чи можуть називатися тестами. Крім того, часто проективні методи не відповідають тим вимогам, що традиційно пред'являються, до особистісних опитувальників (мається на увазі їх валідність і надійність). Але, не дивлячись на їх абсолютно очевидну несхожість на решту видів тестів, проективні методики, все ж таки можуть бути до них віднесені. [5].

1.2 Класифікація проективних методик

Проективні методики є спеціальною технікою клініко - експериментального дослідження тих особливостей особистості, які найменш доступні безпосередньому спостереженню або опитуванню.

Термін “проективні” був вперше використаний Л. Франком в 1939 р. для об'єднання вже відомих на той час, але, здавалося б, таких надзвичайно далеких один від одного методичних прийомів, як асоціативний тест Юнга, тест Роршаха, ТАТ і інших. Виділивши деякі формальні ознаки, властиві більшості проективних методик, Франк спробував дати їм класифікацію. Ця класифікація, не дивлячись на велику кількість інших, із запропонованими пізніше змінами і доповненнями сьогодні найповніше характеризує проективну техніку. Розрізняють наступні групи проективних методик:

1. Конститутивні. Техніка, що входить в цю категорію, характеризується ситуацією, в якій досліджуваному пропонується створення якоїсь структури з неструктурованого матеріалу, тобто якому-небудь аморфному матеріалу необхідно додати сенс. Прикладами таких методик на завершення завдання можуть служити:

- Незавершені речення;

- Незавершені малюнки.

Незавершені речення - вельми популярна методика, вживана в найрізноманітніших дослідженнях. Вона може мати деякі інтерпретації, наприклад, респонденту пропонується самому дописати речення або вибрати з декількох запропонованих варіантів. Техніка незавершеного малюнка, такі як тест Вартегга або VAT`60. Включення тесту Роршаха в цю категорію залежить від того, як багато «структур» готова побачити людина в чорнильних плямах. А також ліплення з пластиліну або схожої речовини - рід активності, який найшвидше приходить на думку. Як інший приклад Франк приводить техніку малювання пальцями, ретельно розроблену Заполі, що претендує на статус методики, хоча на ділі вона не користувалася популярністю.

2. Конструктивні. Пропонуються оформлені деталі (фігурки людей і тварин, моделі їх житла і ін.), з яких потрібно створити осмислене ціле і пояснити його. Сценотест, наприклад, складається з мініатюрних людських фігур, фігурок тварин, дерев і предметів повсякденного життя. Досліджувані, зазвичай діти і підлітки, створюють різні сцени зі свого життя (або задані їм експериментатором), а по певних особливостях цих сцен і розповіді про них робляться виводи як про особу їх творця, так і про специфіку соціального оточення. Відмінність між цією і конститутивною категоріями аналогічно відмінності між «сирим» і «переробленим» матеріалом. Останній, у формі будівельних кубиків, шматочків мозаїки і тому подібного, піддається швидше впорядковуванню, ніж моделюванню за шаблоном. Можливо, ця відмінність здається дуже тонкою, але кожен сам визначає рівень складності. Прикладом, що відноситься до даної категорії, може слугувати тест «Малюнок людини» або інші форми малюнкових завдань, відмінні від «вільного вираження» згідно власним схильностям.

3. Інтерпретаційні методи - як ясно з визначення, піддослідний повинен тлумачити деякий стимул, виходячи з власних міркувань - ТАТ - хороша ілюстрація цього виду методик. Досліджуваному пропонуються таблиці-картини, на яких зображені відносно невизначені ситуації, що допускають неоднозначну інтерпретацію. В ході обстеження досліджуваними складається невелика розповідь, в якій необхідно вказати, що привело до зображеної ситуації, що відбувається в даний час, про що думають, що відчувають дійові особи, чим ця ситуація завершиться. Передбачається, що досліджуваний ідентифікує себе з «героєм» розповіді, що дає можливість розкриття внутрішнього світу, його відчуттів, інтересів і спонукань.

4. Катартичні. Пропонується здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах. Наприклад, психодрама у вигляді імпровізованого театральної вистави дозволяє суб'єктові не тільки емоційно відреагувати (ігровий катарсис) - а тим самим добитися терапевтичного ефекту, - але і дає дослідникові можливість виявити конфлікти, що виносяться назовні, проблеми, іншу особистісно насичену продукцію. Ігрова техніка залучає фантазію піддослідного, і тому, є типовим прикладом даної категорії.

5. Експресивні. Аналіз почерку, особливостей мовного спілкування. Здійснення досліджуваним образотворчій діяльності, малюнок на вільну або задану тему, наприклад, методика «Дім-дерево-людина». По малюнку робляться висновки про афективну сферу особистості, рівень психосексуального розвитку та інші особливості.

6. Імпресивні. Ці методики ґрунтуються на вивченні результатів вибору стимулів з ряду запропонованих. Досліджуваний обирає найбільш бажані стимули, надаючи їм перевагу перед іншими. Наприклад, тест Люшера, що складається з 8 кольорових квадратів. Пред'являються всі квадрати з проханням вибрати найбільш приємний. Процедура повторюється з квадратами, що залишилися, до тих пір, поки у результаті утворюється ряд, в якому кольори розташовуються по їх привабливості. Психологічна інтерпретація виходить з символічного значення кольору. Як стимули можуть виступати фактично будь-які об'єкти живої і неживої природи.

7. Адитивні. Від обстежуваного вимагається завершення розпочатого речення, розповіді або історії. Ці методики призначені для діагностики різноманітних особистісних змінних, від мотивів тих або інших вчинків до відношення до статевого виховання молоді [9].

Всі перераховані методики, по Франку, об'єднує здатність відображати як на екрані найбільш істотні аспекти особистості в їх взаємозалежності і цілісності функціонування. Ці методики характеризує також спільність формальної побудови і схожість в стратегії проективного експерименту: поведінці психолога-дослідника, підборі стимульного матеріалу, постановці діагностичних завдань. Прийнято говорити про наступні відмітні ознаки проективних методик:

1) так звана невизначеність стимульного матеріалу або інструкції до завдання, завдяки чому досліджуваний володіє відносною свободою у виборі відповіді або стратегії поведінки;

2) діяльність досліджуваного протікає в атмосфері доброзичливості і при повній відсутності оцінюючого відношення з боку експериментатора. Цей момент, а також те, що досліджуваний зазвичай не знає, що в його відповідях діагностично значуще, приводять до максимальної проекції особистості, що не обмежується соціальними нормами і оцінками;

3) проективні методики вимірюють не ту або іншу психічну функцію, а свого роду модус особистості в її взаємовідносинах з соціальним оточенням.

1.3 Сфери застосування проективних методик

Найчастіше питання, що вимагають застосування психодіагностики, виникають в наступних областях соціальної практики:

- розстановка кадрів, провідбір, профорієнтація;

- оптимізація навчання і виховання;

- прогнозування соціальної поведінки (психологічна експертиза призовників і ін.);

- судово-психологічна експертиза;

- консультативна, психотерапевтична допомога [13].

Питання про застосування проективних методик у вітчизняній психології залишається дискусійним. Тим часом, вважаються хибними будь-які крайнощі при рішенні цього надзвичайно важливого питання. Зараз, коли психологи потребують експериментальних процедур дослідження особистості, тим більше важливо зробити об'єктом спеціального дослідження проективні методики, що своєю багаторічною історією довели придатність до вирішення багатьох завдань прикладної психології.

Продуктивність використання проективних методик в прикладних психологічних дослідженнях не викликає сумніву, але етапу широкого впровадження їх в практику повинен обов'язково передувати етап теоретичної апробації.

Зростає застосування ігрової техніки в клінічній діагностиці і вивченні особистісного розвитку дітей. Суб'єктові можуть бути пред'явлені як матеріали майже будь-які іграшки або ігри або прості дерев'яні кубики для вільної гри або виконання якоїсь запланованої дії, наприклад, споруди будинку, класифікації по групах, установки сцени для спектаклю або іншої організації ігрових матеріалів в певну конфігурацію, що виражає для суб'єкта емоційно значущу модель. Необхідно пам'ятати, що діти менше ховаються за прихованими і захисними механізмами і менше усвідомлюють ступінь свого саморозкриття у грі.

Використовуються не тільки ігрові предмети, але також різні аморфні матеріали, такі, як глина для ліплення, мука і вода, а також інші речовини подібної консистенції, що дозволяють суб'єктові, вільно поводячись з ними, перетворювати їх на різні предмети. У цих ігрових ситуаціях суб'єкт часто переживає катарсис, виражає емоції, які могли залишатися пригніченими або замаскованими, або символічне звільнення від образ і ворожості, які довгий час перекривалися зовні хорошою поведінкою. Розбірні ляльки можна використовувати для виклику пригнічуваної ворожості і агресії проти батьків і сиблингів. Театральна сценічна гра з іграшковими фігурами і декораціями також служить підставою для виявлення суб'єктом своїх особистісних складнощів і вирішення багатьох емоційних проблем. Маленькі пацієнти ліплять з глини фігурки, через які виражають найгостріші свої переживання.

Художні засоби дають інший ряд можливостей для проективних методів вивчення особистості. Малювання пальцями багато в чому дозволило проникнути в сутність особистісних особливостей і складнощів дитини. Виявлена надзвичайна користь малювання при вивченні характеру особистості та її емоційних порушень. Зображення фігур - чудовий метод вивчення світу дитини. Малюнкові тести прості в управлінні, не вселяють побоювань і можуть використовуватися там, де інша техніка обмежена такими чинниками як мовний і культурний бар'єри і труднощі спілкування. Поява труднощів в розвитку дитини є комплексним багатофакторним процесом, і спроби зрозуміти ці труднощі через малюнки - лише перший крок в намаганні проникнути в проблему. Вони не претендують на спробу знайти універсальне вирішення дитячих проблем в малюнках. Автори використовують проективні тести як додатки до інтерв'ю і терапевтичної техніки, яка дозволяє більш глибоко зрозуміти проблеми дитини [2].

Лялькові спектаклі викликають у пацієнтів-дітей одночасно і діагностичні, і терапевтичні реакції, оскільки сила драматичного переживання спонукає дитину до інтенсивного вираження своїх почуттів до авторитету і до батьків, а також пригнічених бажань образити інших. Індивідам дають ролі, а потім просять експромтом їх розіграти, виявляючи таким чином ступінь сплутаності і стриманості відчуттів. Виявляється також, що звільнення пригнічених емоцій може привести особу до розуміння своїх труднощів. У методах тематичної перцепції неусвідомленість дає можливість викликати вельми важливі проекції у суб'єктів, яких просять написати або скласти розповідь по серії картинок, що демонструють персонажів, з ким вони можуть ототожнити себе, і тих, хто має до них безпосереднє відношення. Тим же самим чином суб'єкти проектують багато аспектів своєї особистості при завершенні розповідей і речень, при створенні аналогій, сортуванні і класифікації предметів, наприклад, іграшок, і в решті методик, де суб'єкт розкриває те, «що він не зможе або не почне говорити».

Виразні рухи - наприклад, почерк - надають інший підхід до розуміння особистості, що так добре розкриває своє бачення життя в звичних жестах, виразах обличчя, положенні тіла і ході. Вони відкидаються багатьма психологами, оскільки не задовольняють психометричним вимогам валідності й надійності, проте їх застосовують в сукупності з клінічними і іншими дослідженнями особистості, виявляючи зростаючу обґрунтованість при співставленні результатів одного і того ж суб'єкта при незалежному тестуванні кожним з цих способів. У цю групу методів необхідно включити спостереження за всіма видами дотику і техніку танцю, оскільки вони виявляють напруженість, тривогу і інші стримувані почуття [10].

В нашій країні проективні методики, за винятком тесту Люшера і окремих малюнкових тестів, не знайшли широкого розповсюдження. Ймовірно, це в першу чергу пов'язано з відсутністю традицій, що складалися за кордоном не один десяток років, а також відомою складністю роботи з цими методиками.

Враховуючи потреби практики, а також тенденції розвитку дослідницького інструментарію сучасної психології, можна, мабуть, прогнозувати поступове зближення проективних методик з тестами. Робота в цьому напрямі, якщо вона виконуватиметься спільно кваліфікованими клінічними психологами і фахівцями в психометриці, дозволить розширити сферу застосування проективних методик і зробить їх надбанням широкого кола дослідників [16].

Застосування проективних методик у дитячій і підлітковій психології та психіатрії охоплює широкий круг питань, що з'ясовують їх роль у вирішенні наступних проблем: особливості протікання дитячих психозів (аутизм, нарцисизм і ін.); світ фантазії; символізування дитячих страхів і бажань; діагностичні і прогностичні показники психічного розвитку дітей у нормі і патології; сімейне і шкільне оточення і ін. У дослідженні дітей за допомогою проективної техніки вирішуються різноманітні завдання: від проблем сексуального насильства (Дж. Хиз-Стаутхамер, А. Бовенхофф, Нідерланди) до труднощів в навчанні (В. Кемпо). Застосування тестів інтелекту і методики Роршаха дозволило В. Кемпо виявити декілька прогностичних показників розвитку інтелекту. Дж. Сауер, Р. Крузен (США) використовують методику Роршаха з метою відбору дітей для групової психотерапії, а М. Сендін (Іспанія) - для вивчення впливу психотика-члена сім'ї на процеси, що в ній відбуваються.

1.4 Можливості та обмеження проективних методик

На початку 1940-х рр. «проективний рух» набирає значну силу. Проективні методики стають найпопулярнішими в клініко-психологічних дослідженнях особистості. Розробляються нові методики, чисельність їх швидко росте. У різних оглядах, метою яких було встановлення того, наскільки часто використовуються ці методики, незмінно наголошується їх лідируюче положення. Але паралельно з того часу починаються запеклі, гарячі спори про місце проективних методик серед інших інструментів дослідження особистості, спори, що продовжуються і сьогодні. На думку відомого фахівця з тесту Роршаха Дж. Екснера, сумним наслідком цих дискусій виявилася поява прірви між психологами, що займаються вивченням особистості, що відбилося в укоріненому за кордоном діленні психодіагностичних методик на об'єктивні і проективні. Відповідно до такої класифікації об'єктивні методики вважаються створеними на основі фундаментальних принципів вимірювання, неодократно апробованих в психології; вони стандартизовані, високонадійні і валідні. Проективні методики оголошуються тими, в яких чи не повністю ігноруються принципи вимірювання, а отримані з їх допомогою дані піддаються суб'єктивній, залежній від особистісних якостей дослідника, інтерпретації. Хоча відомо, що багато які проективні методики передбачають не тільки якісну, але і кількісну оцінку отриманих результатів. Ґрунтовне психометричне опрацювання зближує їх з об'єктивними тестами (до такого роду методик можна віднести ті, в яких пропонують завершити незакінчені речення, деякі варіанти ТАТ і ін.).

Проективні методики завжди були засновані на представленні вкрай невизначеного стимульного матеріалу. Застосування цих невизначених стимулів в діагностиці є вельми серйозною проблемою. Випробовуваний, чиє сприйняття явно відхиляється від норми, не викликає особливих труднощів. Наприклад, людина може постійно складати насичені агресією розповіді за стимульним матеріалом ТАТ. Його історії можуть постійно обертатися навколо сімейних скандалів, суперництва сиблингів і подібних тим. Оскільки подібні розповіді зустрічаються не так вже часто, можна почати підозрювати, що у даного випробовуваного існують проблеми, пов'язані з агресивними потребами.

Проте виникають особливі труднощі з висновками щодо особистісної динаміки на основі відповідей по проективних методиках, якщо ми виявимо протоколи, які не виходять за рамки інтра- й інтеріндивідуальних норм. При таких обставинах важко зробити висновок, що у людини дана область не є проблемною. Завжди існує вірогідність того, що відсутність ворожих настроїв і емоцій у відповідях є наслідком дії захисних механізмів людини, які функціонують заради уникнення ворожості [14].

Але в той же час, пред'явлення невизначеного стимульного матеріалу дозволяє без зусиль виявити випадки, коли значущі інтерпретації з'являються самі по собі, без всілякого зв'язку зі стимульним матеріалом. Думки і фантазії з яскраво вираженим агресивним нахилом мають тенденцію виявлятися в швидких агресивно забарвлених реакціях, що часто зустрічаються. Небажані агресивні імпульси, які пригнічуються за допомогою механізмів витіснення, швидше за все, знайдуть віддзеркалення в тому, що агресивно забарвлені відповіді зустрічатимуться рідко, не дивлячись на пряму агресивну спрямованість стимульного матеріалу або переважання відповідей такого роду у більшості випробовуваних. Відсутність напруги відносно певної потреби повинна виразитися у відсутності девіацій реагування, тобто інтерпретаціях. Вони не відрізняються ні підвищеною частотою згадуваності певних областей, ні надмірним уникненнями і спотвореннями. Стимульний матеріал проективних методик може бути пред'явлений для перцептивного розпізнавання або для заучування і відтворення. Важливо те, що стимули можуть бути як високоструктурованими, так і украй невизначеними по своєму характеру, і що про велику кількість досліджуваних можна зібрати значний об'єм нормативної інформації, узагальнити її і вивести цілісну картину, таку, як портрет середньостатистичного представника групи, тощо.

Проективні методи мають високу діагностичну валідність, а також валідні при дослідженні змісту фантазій, але при їх використанні виникають деякі проблеми, пов'язані з прогнозуванням, тобто висновки, які може робити інтерпретатор, залежать не тільки від ступеня його знайомства з психодинамічними принципами, але і від сучасного стану даної науки [15].

У зв'язку зі зростаючою потребою в прикладних психологічних дослідженнях особистості, проективні методики почали широко використовуватися в багатьох галузях психологічної практики. Проте не завжди їх застосування виправдане завданнями конкретного дослідження, а отримані результати інтерпретуються в категоріях, адекватних уявленням про особистість, що склалися у вітчизняній психології. Звідси витікає, що пряме запозичення зарубіжних методів особистісної діагностики без критичного усвідомлення їх теоретичної бази може спричинити серйозні труднощі як теоретичного, так і практичного характеру. Все це обумовлює необхідність тривалої і копіткої праці по розробці теорії проективного методу на основі положень вітчизняної психології.

Проективний метод орієнтований на вивчення неусвідомлюваних (або не цілком усвідомлених) форм мотивації. Його перевагою в цій своїй якості є те, що він - чи не єдиний власне психологічний метод проникнення в найбільш інтимну область людської психіки.

Для оцінки багатьох проективних методик, що не є тестами в прямому сенсі цього слова, мало підходять звичайні психометричні критерії. А. Анастазі виправдано пропонує ставити питання про цінність проективних методик, розглядаючи їх як якісні клінічні процедури, а не як психометричні інструменти. Дані, отримані за допомогою проективних методик, не повинні бути прийняті як остаточні, вони допомагають знайти шляхи подальшого дослідження, проникнути в важкодіагностовані особистісні особливості, що вислизають при традиційній організації експерименту і непіддатливі адекватній кількісній оцінці [4].

На щастя, останніми роками положення з використанням проективних тестів змінилося: адаптовані нові методики, зникло упередження, і ці тести почали знаходити все більш широке застосування.

Хочеться, відмітити, що недостатня теоретична підготовка і зараз не завжди дозволяє говорити про адекватне і коректне використання проективних тестів. Нажаль, проективні методики, що здаються надто простими, часто потрапляють до рук неспеціалістів (особливо це стосується графічних методів), але, є надія, що проективні методи дослідження особистості і у вітчизняній психології займуть гідне місце і стануть повноцінним інструментом в руках досвідчених діагностів.

2. Емпіричне дослідження особистості за допомогою проективних методик

2.1 Організація та методи проведення дослідження

Дане дослідження було проведене з 25 по 29 квітня 2009 року. У дослідженні брали участь студенти 4-го курсу денної форми навчання філологічного факультету НІ ЗНУ і студенти 4-го курсу денного відділення технологічного факультету НметАУ. Метою даного експериментального дослідження є проведення порівняльного аналізу двох груп студентів.

Завданнями, сприяючими досягненню мети, є:

1. Постановка гіпотези;

2. Вибір досліджуваних;

3. Тестування досліджуваних за допомогою проективної методики «Неіснуюча тварина» і перевірка її психометричних показників (валідність) за допомогою особистісного опитувальника Р. Кеттелла;

4. Обробка отриманих даних;

5. Написання групових психологічних портретів по кожній групі досліджуваних;

6. Якісна характеристика і порівняльний аналіз груп;

7. Підтвердження або спростування поставленої емпіричної гіпотези.

Вибірка досліджуваних складається з 20-ти осіб. До першої групи входять 10 студентів НІ ЗНУ, серед яких двоє осіб чоловічої статі і 8 жіночої; у другу групу - 10 студентів НметАУ, з яких 7 осіб чоловічої статі і 3 жіночої. Середній вік досліджуваних - 21 рік.

Гіпотеза: Студенти технічних Вузів є більш конформними в порівнянні зі студентами гуманітарних Вузів.

В ході дослідження були використані дві методики:

Проективний тест «Неіснуюча тварина», що є одним з найпоказовіших графічних проективних методів. Надаючи досліджуваному безмежні можливості самовираження, він забезпечує повну реалізацію механізмів проекції. Завдання зазвичай розглядається піддослідними як процедура дослідження уяви. Тим самим значно послаблюється дія механізмів психологічного захисту.

Для проведення тесту потрібний стандартний лист білого паперу формату А4 і олівець - твердий або твердо-м'який. Використання ручки, фломастера або м'якого олівця допустимо, але небажано, оскільки в цьому випадку неможливо врахувати такий важливий діагностичний показник, як натиск. У інструкції випробовуваному пропонується намалювати неіснуючу тварину і назвати її неіснуючим іменем. Потім отримані результати інтерпретуються, і складається психологічний портрет досліджуваного. Система опису включає 175 ознак малюнка, які умовно можна розділити на три групи.

Перша група стосується змістовного аспекту інтерпретації і складається з трьох підгруп: перша характеризує окремі деталі зображення, їх кількість, величину; друга - фігуру тварини в цілому: його величину, кількість деталей, позу тварини, третя - загальне емоційне враження від тварини: ступінь агресивності, захисту, тривожності, пасивної.

Друга група - це ознаки, що відносяться до семантико-просторового аспекту інтерпретації: розташування малюнка на аркуші, поворот голови і тулуба тварини.

Третя група пов'язана з графологічними особливостями малюнка: специфікою контура, характером ліній, натиску, з'єднання деталей та ін.

Для перевірки валідності методики «Неіснуюча тварина» був використаний Особистісний опитувальник Р. Кеттелла (шкала Q2), де досліджуваному необхідно відповісти на 105 питань, кожне з яких містить 3 варіанти відповідей. Відповіді заносяться в спеціальний бланк, який потім звіряється з ключем. Підраховуються кількісні значення кожного фактора, внаслідок чого отримуються сирі бали. Сирі бали переводяться в стени. Для складання психологічного портрета інтерпретуються ті чинники, по яких набуто найвищих і найнижчих значень.

Хід дослідження: тестування проходило в квітні 2009 року серед студентів 4-го курсу двох різних Вузів. На виконання завдань тесту Р.Кеттелла відводилося 30 хв; методика «Неіснуюча тварина» була виконана за 20 хвилин.

Дослідження має 2 напрями: 1 - підтвердження або спростування поставленої емпіричної гіпотези. 2 - перевірка психометричних показників методики «Неіснуюча тварина», до яких відноситься конвергентна валідність.

Конвергентна валідність - це характеристика міри зв'язку між даною аналогічною, та вже перевіреною методикою. Вона указує на те що дана методика вимірює ту ж психологічну якість що і еталонна. Як еталонна методика для перевірки валідності конформності був використаний опитувальник Кеттелла (шкала Q2). Порівняльний аналіз по цих методиках був проведений за допомогою коефіцієнта кореляції Пірсона: P =

Коефіцієнт кореляції склав 0,559651 (див.Додаток 3).

Для вибірки що складається з 20 чоловік по 1% рівню коефіцієнт кореляції значущий. Отже можна вважати що методика «Неіснуюча тварина» валідна.

2.2 Результати дослідження та їх інтерпретація

Використовуючи отримані результати по кожному тесту, було складено психологічні портрети кожного з членів груп. Потім дані кожного досліджуваного після 2-го теста (див.Додаток 1), були суміщені і отримані 20 психологічних портретів.

Наступним етапом дослідження було написання групових портретів:

1.Груповий психологічний портрет студента технічного Вузу.

Типовий представник даної групи володіє наступними характерними рисами:

- Висока самооцінка;

- Егоцентризм;

- Банальність, відсутність творчого початку;

- Реалістичність, раціоналізм;

- Імпульсивність;

- Консерватизм;

- Підозрілість, недовірливість, обережність;

- Конформність;

Така людина в колективі тримається відособлено, в суспільстві часто відчуває себе незатишно і невпевнено. Незадоволений своїм положенням в соціумі, недостатністю визнання з боку тих, що оточують. Зазвичай формальний в контактах, недостатньо гнучкий в спілкуванні. Для нього характерна емоційна нестійкість, ухилення від відповідальності. Характерними якостями є реалістичність і практичність. Досліджувані цієї групи зайняті в основному вирішенням практичних питань і вирішенням особистих справ. Вони добре орієнтуються в життєво важливих справах, але в несподіваних ситуаціях їм часто не вистачає уяви і винахідливості.

Представники даної групи уникають всього незвичайного. Це консерватори, що не люблять змін, які вважають, що недоліки будуть викорінені, якщо строго слідувати вимогам керівників, і що власна ініціатива може бути шкідливою.

Яскраво виражена конформність і залежність від групи. Досліджувані легко підкоряються, бувають невпевнені в собі і не вірять в свої здібності, унаслідок чого часто виявляються залежними. Слухняні з людьми, які сильніші, ніж вони самі. У своїй поведінці орієнтуються на групову думку, потребують постійної опори, схвалення. Не мають ініціативи і сміливості у виборі власної лінії поведінки. Творчі можливості слабо виражені. Малюнок приймає форму «готової», існуючої тварини (люди, коні, собаки, свині, риби). До нього лише приробляється «готова» існуюча деталь, щоб намальована тварина стала неіснуючою - кішка з крилами, риба з пір'ям, собака з ластами і тому подібне.

2. Груповий психологічний портрет студентів гуманітарного інституту.

Характерними якостями особи представника даної групи є:

- Вербальна активність;

- Раціоналізм, схильність до активних дій;

- Прагнення показати свою ерудованість, демонстрація розуму;

- Цінність інтелектуальних якостей в людині (у собі і що оточують);

- Креативність;

- Надання великого значення своєму зовнішньому вигляду;

- Егоцентризм;

- Імпульсивність;

- Підозрілість;

- Радикалізм;

- Домінантність.

Досліджуваним даної групи властива велика мовна активність (балакучість), чуттєвість. Добре орієнтуються в життєво важливих справах. У схваленні рішень керуються в основному об'єктивною реальністю. Оригінальність виражається у формі побудови фігури з елементів, а не цілих заготовок. Не банальні, схильні до фантазування, у всьому що вони роблять, простежується творчий початок. Вони егоїстичні, імпульсивні, непостійні і мінливі в інтересах.

Представники групи до всього відносяться скептично, не довіряють авторитетам, все прагнуть проаналізувати і зрозуміти самі. Легко змінюють свою точку зору і спокійно сприймають нові погляди і ідеї, відрізняються критичністю мислення.

Вони домінантні, наполегливі, напористі і незалежні. Їм властиві владність, самовпевненість і прагнення до самостійності. Часто ігнорують соціальні умовності. Поводяться енергійно і активно. Живуть згідно своїх власних законів і міркувань.

В результаті аналізу даних тестування було виявлено що загальними для двох груп якостями є: егоцентризм, раціоналізм та імпульсивність. Відрізняє ці групи те, що в групі №1 високий рівень консерватизму і конформізму, а в групі №2 - творчих здібностей і домінантності.

Отже, спираючись на дані проведеного експериментального дослідження, можна стверджувати, що:

- Студенти технічних Вузів конформні, залежні від групи, в якій знаходяться, в поведінці орієнтовані на групову думку, не мають ініціативи і сміливості у виборі власної лінії поведінки;

- Студенти гуманітарного інституту домінантні, незалежні, самостійні, мають критичне мислення; всі вчинки, що здійснюються ними, робляться за участі творчої сфери особистості.

Отже, можна зробити висновок, що поставлена емпірична гіпотеза підтвердилася.

Висновок

Не дивлячись на те, що проективні тести виявилися достатньо дієвим інструментом в диференціальній діагностиці психопатії неврозів та пограничних станів, а також продемонстрували свою цінність для виявлення значущих, у тому числі і патогенних, відносин особистості, радянські дослідники зіткнулися з тими ж проблемами, що і їх західні колеги: суб'єктивність інтерпретації отриманих даних, труднощі стандартизації, недостатній рівень валідности унаслідок розпливчатості теоретичних концепцій, покладених в основу створення і використання проективних тестів і ін. Не дивлячись на це, проективні методи отримали достатньо високу оцінку фахівців-практиків. В.М. Блейхер і Л.Ф. Бурлачук відзначають: «Метод Роршаха є достатньо цінним для дослідження особистості при таких психічних захворюваннях, як епілепсія і деякі форми шизофренії...».

Питання про застосування проективних методик у вітчизняній психології залишається гостро дискусійним. Тим часом, представляються невірними будь-які крайнощі при вирішенні цього надзвичайно важливого питання. Зараз, коли психологи потребують експериментальних прийомів дослідження особистості, тим більше важливо зробити об'єктом спеціального дослідження проективні методики, що своєю багаторічною історією довели придатність до вирішення багатьох завдань у прикладній психології».

Резюмуючи, необхідно відзначити такі основні ознаки проективних методик:

1) невизначеність, неоднозначність використовуваних стимулів;

2) відсутність обмежень у виборі відповіді;

3) відсутність оцінки відповідей як правильних і неправильних.

Проективна методика - це прийом або набір процедур, розроблений для того, щоб отримати інформацію про особу людини, надаючи йому можливість реагувати будь-яким способом.

У даній роботі булі описані основні характеристики проективних методик, перераховані їх ознаки. Також було встановлено, що проективна методика - це прийом або набір процедур, розроблений для того, щоб отримати інформацію про особистість людини, надаючи їй можливість реагувати будь-яким способом. Був проведений теоретичний огляд літератури, його всебічний аналіз та узагальнення.

У ході роботи було проведене емпіричне дослідження, метою якого є підтвердження або спростування поставленої емпіричної гіпотези і перевірка психометричних показників (валідність) методики «Неіснуюча тварина»

У результаті якісного аналізу отримано інформацію про те, що студенти технічного ВНЗ - конформні та консервативні, а студенти гуманітарного ВНЗ - гнучкі та домінантні. Отже, поставлена емпірична гіпотеза про те, що студенти технічних Вузів є більш конформними в порівнянні із студентами гуманітарних Вузів, підтвердилася.

Список використаної літератури

1. Аннелиз, Ф. Корнер. Проективная психология, - М., 2000. - 258с.

2. Бернс Р.С., Кауфман С.Х. Кинетический рисунок семьи: введение в понимание детей через кинетические рисунки./ Пер. с англ., Москва: Смысл, 2000. - 146с.

3. Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика. - Спб.: Питер, 2002. - 352с.

4. Елисеев О.П. Практикум по психологии личности. - Спб.: Питер, 2001. - 560с.

5. Математико-статистичні методи в соціології та психології: Навч.посіб./ А.Б. Телейко, Р.К. Чорней. - К.: МАУП, 2007 - 424 с.

6. Мережа INTERNET.

7. Настольная книга практического психолога/ сост. С.Т. Посохова, С.Л. Соловьёва. - М.:АСТ:ХРАНИТЕЛЬ, - 2008. - 671с.

8. Немов Р.С. Психология. В 3-х кн.. Кн.. 3.: учеб. для студ. высш.пед. учеб. Заведений. - 5 -е изд. - М.: Гуманит. изд. Центр ВЛАДОС, 2006. - 450 с.

9. Новейший психологический словарь/ В.Б.Шапарь, В.Е.Россоха, О.В. Шапарь. - Ростов-на-Дону.: Феникс, 2005 - 808с.

10. Носс И.Н. Психодиагностика. - Москва: Изд-во «КСП+», 1999.

11. Проективная психология / Пер. с англ. - М.: Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000.- 528с.

12. Психологія: схеми, опорні конспекти, методики. М.С.Кирильчук, В.М. Крайнюк, В.М. Марченко.- К., «Ніка-Центр», 2005. - 385 с.

13. Психодиагностика: Теория и практика. / Пер. с нем. Под ред. Н.Ф. Талызиной. - М.: Прогресс, 1986.

14. Ричард С. Лазарус. Проективная психология, - М., 2000. - 258с.

15. Штейнбах Х.Э, Кармин А.С и др. Практикум по общей психологии. - СПб.: ПГУПС., 1996. - 157 с.