Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси

Узагальнюючи напрацювання філософської, релігієзнавчої, соціологічної, політологічної, конфліктологічної думки та власні висновки, автор виділяє істотні ознаки релігійних конфліктів, взаємопов'язаність і взаємна обумовленість яких робить релігійні конфлікти не тільки специфічним різновидом соціальних конфліктів, а й специфічною суспільною небезпекою.

З'ясовано, що у сучасну епоху релігійні конфлікти набули якісно нових рис, детермінованих глобалізаційними чинниками та геополітичними трансформаціями кінця ХХ ст.

В другому підрозділі «Проблема класифікації релігійних конфліктів» доведено, що вироблення дієвої класифікації конфліктів, у тому числі конфліктів релігійних, наразі лишається однією з фундаментальних і найбільш дискусійних проблем сучасної науки. Домінація суб'єктивно-авторських типологій призводить до того, що в ідентичні терміни і назви вкладається різний зміст, або, навпаки, для позначення одного типу конфліктів вживаються різні поняття (зросійщені, англізовані, златинені). Аргументовано, що потреба в опрацюванні і закріпленні певної сталої сукупності класифікаційних критеріїв обумовлена як теоретико-дослідницькими завданнями, так і практичними запитами врегулювання релігійних протистоянь.

Оглядаючи існуючі загальні класифікації суспільних конфліктів, автор виділяє ті, які зберігають найбільшу теоретико-методологічну та евристичну значущість для потреб конфліктолого-релігієзнавчого аналізу. Наступним кроком стає обґрунтування спеціально-наукових класифікаційних схем для аналізу власне релігійних конфліктів. У цьому контексті традиційні класифікації релігійних конфліктів (за об'єктом, сферою вияву, рівнем, суб'єктом конфлікту) доповнені такими критеріями, що відбивають важливі аспекти їх перебігу: за характером, формою, зв'язком із етнонаціональними та геополітичними чинниками, соціально-історичними умовами розгортання. Розмежовуються та визначаються поняття «релігійна конкуренція», «релігійна конфронтація», «релігійне протиборство», «релігійна війна», а також «міжконфесійні», «етноконфесійні», «геоконфесійні» конфлікти. Пропоновані підходи надають додаткові можливості для дослідження релігійних конфліктів у перехідних суспільствах.

В третьому підрозділі «Специфіка суб'єктів релігійно-конфліктної взаємодії: релігієзнавчий, соцієтальний та правовий аспекти» обґрунтоване чітке розрізнення понять «суб'єкт релігійної свідомості», «суб'єкт релігійних відносин», «суб'єкт релігійної діяльності», «суб'єкт релігійного конфлікту». Показано, що категоріальна невизначеність стає приводом для серйозних розбіжностей між науковцями у питанні про звуження чи розширення кола суб'єктів конфлікту.

Автор проводить думку, що до суб'єктів релігійних конфліктів слід віднести не тільки суб'єктів релігійних відносин (віруючих, духовенство, релігійні громади, організації, конфесії тощо), котрі в намірах реалізувати власні інтереси або відреагувати на вчинені супроти них акції, свідомо протидіють іншій стороні, а й інших соціальних суб'єктів зі стійкою релігійною та/або конфесійною ідентичністю (нації, етнічні меншини, релігійно-політичні партії і рухи, суспільство в цілому) та релігійною мотивацією соціально-конфліктної поведінки.

Доводиться, що суб'єкти релігійно-конфліктної взаємодії є носіями виразної специфіки і в соціально-правовому, і в інституціональному, і в соціально-психологічному сенсі. Спеціально охарактеризований правовий статус релігійних інституцій в українських реаліях.

Звертається увага на те, що врегулювання міжсуб'єктних відносин в межах релігійного протистояння вимагає у більшості випадків залучення третьої сторони, яка б виконала посередницькі й миротворчі функції.

В четвертому підрозділі «Функціональність релігійного конфлікту» простежується протиборство функціонального та конфліктологічного підходів щодо природи релігійних конфліктів. Автор прагне подолати стійку тенденцію витлумачення релігійних конфліктів виключно як руйнівних, патогенних подій, як у макросоціальному масштабі, так і на рівні міжособистих відносин та індивідуального буття. Аргументується певна позитивна функціональність релігійних конфліктів у сенсі джерела соціальних змін і трансформацій, «ферменту розвитку» релігійного життя, чинника розбудови релігійно-інституційної мережі, механізму внутрішньо-групової, внутрішньо-конфесійної консолідації, стимулу нормотворчості та структурування міжрелігійних відносин, модернізації релігійної ідеології тощо.

Висновується, що інтеграційний потенціал конфліктної взаємодії на рівні громад і конфесій в умовах тоталітарного і посттоталітарного суспільства може бути вищим за інтеграційні можливості релігійного віровчення, літургійної практики, самоорганізації мирян. Суперечливість феномену релігійної конфліктності полягає відтак у здатності детермінувати і конструктивні й деструктивні процеси, одночасно стимулювати і гальмувати соціальний поступ.

Висловлюється думка про вкоріненість конфліктності у самій природі релігійного феномену, а відтак - і про незнищенність релігійного конфлікту. В цьому контексті виділяються такі суттєві аспекти функціонування релігії, як: абсолютність, ексклюзивність та імперативність релігійного ціннісного й нормативного комплексу; відносно чітка релігійна та конфесійна ідентифікація соціальних суб'єктів і жорсткий демаркаційний поділ між носіями різної ідентичності; протиставлення ієрархії релігійних норм і цінностей світським, а «вимог віри» до «вимог закону»; поєднання у релігійному комплексі таких складників, що сприяють виробленню войовничих моделей ідеології та поведінки (від містичності віровчення до суворої ієрархії організаційних рівнів, ідеологічної експансії та використання психологічної мотивації).

Показано, що розгортання і тривання релігійних конфліктів істотно впливають на конфесійну самоідентифікацію індивідів, ціннісні опції, самовизначення у світоглядних питаннях, вибір позацерковного чи воцерковленого буття, довіру до релігійних інституцій та священнослужителів, ставлення до носіїв іншої релігійної та конфесійної ідентичності.

У третьому розділі «Детермінація і вияви релігійних конфліктів у перехідних європейських суспільствах: системно-компаративний аналіз» досліджується комплекс взаємопов'язаних чинників, що детермінують виникнення, загострення та просторово-часову ескалацію релігійних конфліктів у суспільствах перехідного типу. Детермінація релігійних конфліктів має складну природу і охоплює фактори різного рівня: глобальні соціокультурні зміни, які впливають на трансформацію релігії і релігійності у сучасну епоху; чинники мезорівня, чия конфліктогенна природа актуалізована реаліями тієї чи іншої держави, субрегіону; причини мікрорівня, дотичні до умов і обставин особистісного буття. При цьому об'єктом теоретичного аналізу стають не поодинокі приклади релігійних зіткнень, а системна конфліктність релігійно-конфесійної сфери в цілому, як атрибутивна ознака перехідного стану посткомуністичних суспільств. Порівнюючи процеси, що перебігали на терені різних перехідних суспільств, автор приділяє спеціальну увагу детермінації, виявам, суспільним наслідкам релігійних конфліктів, що розгорнулися у специфічних реаліях України.

У першому підрозділі «Феномен перехідності кінця ХХ - початку ХХІ ст. Глобальний світ і посттоталітарна конфліктність» проаналізована конфліктогенна природа феномену перехідності (транзиту) як специфічного процесу макросуспільних трансформацій. Питання про геосоціальні детермінанти релігійних конфліктів осмислене через взаємозв'язок трьох аспектів: 1) вплив соціальної перехідності як особливого етапу, способу та паттерну розвитку групи країн, утвореної після розпаду СРСР і так званого «соціалістичного табору»; 2) дія загальних і специфічних закономірностей розгортання конфліктних процесів; 3) глобалізаційні чинники трансформацій духовно-релігійної та етноконфесійної сфери. Кожен із зазначених аспектів має власну логіку і формує специфічне коло проблем, дотичних до аналізу релігійних конфліктів у найдинамічному ареалі Європи.

Перший параграф «Поліконцептуальність філософського осмислення соціальної перехідності (транзиту)» присвячений проблемі адекватного розуміння концепту «соціального переходу», його теоретичної й методологічної ефективності для дослідження макросоціальних процесів і трансформацій. Автор підсумовує майже дводесятилітні дискусії навколо термінологічного й концептуального осягнення постсоціалістичних суспільств. Показано, що у сучасному філософському дискурсі перехідність осмислюється як одна з фундаментальних ознак соціального розвитку і постає як гранична динамічність, інваріантність, дискретність, конфліктність і нестійкість, дезорганізація і творення нової просторово-часової упорядкованості соціальної системи. Трансформація релігійно-конфесійної сфери розглядається відтак як закономірна складова загальносистемних перетворень перехідних суспільств, що відтворює всю суперечливість цього процесу.

У другому параграфі «Сутність і вияви «посттоталітарної» конфліктності» доводиться, що соціальним конфліктам належить особлива роль, як у процесі трансформування перехідних суспільств, так і в закріпленні результатів цієї трансформації. Конфлікт набуває у перехідному суспільстві специфічної функціональності, стаючи засобом творення нової соціальної реальності: він перетворюється на найпоширений і універсальний для різних соціальних сфер тип взаємодії і суспільних відносин; чинник усвідомлення і виборення групових і особистих інтересів, становлення нових соціальних суб'єктів тощо. У соціально-історичному сенсі конфліктність перехідного типу постає як унікальний випадок співпадання й синхронізації конфліктів надто різного типу і природи, що набувають амбівалентного функціонально-дисфункціонального значення. Відтак релігійні конфлікти постали специфічним виявом системної конфліктності транзитного геоареалу. Формування нової конфесійної структури, комплексу релігійних та державно-церковних відносин, інституалізація релігійних мереж та суб'єктів на терені постсоціалістичних суспільств відбувалися значною мірою у конфліктний спосіб.

У третьому параграфі «Актуалізація релігійних конфліктів у глобалізованому світі і перехідні соціуми» акцентується увага на тому, що закономірним наслідком глобалізаційних процесів стає і глобалізація суспільних конфліктів, яка змінює їх кількісні (чисельність, швидкість ескалації, кількість втягнутих індивідів і груп або охопленої території, частота вибуху) та якісні (форми вияву, характер перебігу, вплив на суспільні процеси) показники. Найістотними рисами конфліктів у добу глобалізації стають резонансність, просторово-часова нелокалізованість, ризики некерованого вибуху, синхронізація конфліктів у політичній, етнічній, релігійній сферах.

Творення взаємозалежних складно-організованих соціумів, розвиток комунікативних мереж, поширення і мобільність етнічних і конфесійних діаспор тощо заклали підвалини стрімкої ескалації конфліктних релігійних відносин. Показано, що численні конфлікти в межах глобалізаційного процесу мають або релігійну природу, або релігійну мотивацію, або релігійне забарвлення. Світова глобалізація трансформує всі релігійні процеси; у тому числі обумовлює етноконфесійну трансформацію європейського континенту, впливає на істотну зміну конфігурації і динаміки конфесійної структури перехідних країн. Крім того, глобалізація виступає суттєвим чинником трансформації функціональності релігійного комплексу, зумовлюючи його адаптацію до інших умов існування.

У другому підрозділі «Роль політичних трансформацій у детермінації релігійних конфліктів» показано, що множинність практичних моделей трансформації перехідних країн виявила разом з тим певні спільні тенденції і закономірності, в тому числі у сфері перебігу релігійних конфліктів. У межах підрозділу актуалізується завдання порівняльних досліджень, віднайдення загального і специфічного в соціально-історичному розвитку, тому його зміст визначають дві взаємопов'язані проблеми: які спільні фази трансформації транзитних країн призвели до аналогічних процесів у релігійній сфері, головно процесів конфліктної природи; і які відмінності зумовили принципові розбіжності у ступені конфліктності релігійно-конфесійного середовища.

Автор обґрунтовує, що генезис і динаміка релігійних конфліктів у загальних рисах синхронізувалися з фазами посткомуністичних перетворень і транзитного поступу. Рівень конфліктності у релігійній сфері, гострота та тривалість релігійних протистоянь залежали від швидкості та радикальності змін, яких зазнали відповідні інституції у контексті адаптації до нових соціально-політичних реалій, а також від специфічних для кожної країни обставин внутрішньо-політичного і геополітичного порядку. При цьому конфліктні зіткнення інтересів провідних релігійних суб'єктів у період переструктурації соціуму прямо чи опосередковано стосувалися боротьби за владу, вплив, лідерство, домінування, а відтак - набували політичного змісту. Радикальні соціально-політичні трансформації створили сприятливі умови для посиленої взаємодії релігії і політики, переплетення споріднених і взаємозалежних тенденцій: політизації релігійних (міжконфесійних, міжцерковних, внутрішньо-церковних) відносин і релігієзації (оцерковлення, сакралізації) політичної сфери.

Автор послідовно проводить думку, що міжцерковні та міжконфесійні конфлікти в Україні, Росії, Болгарії, Румунії, країнах Югославії тощо, рівно як і процес їх політизації, є відображенням і закономірним наслідком конфронтації різновекторних внутрішньо- і зовнішньополітичних орієнтацій населення, політичних і церковних еліт. Формування стійкої сукупності конфліктогенних чинників актуалізували конфліктні процеси не тільки міжконфесійного, а й етноконфесійного і геоконфесійного типу.

У третьому підрозділі «Етнонаціональні чинники генезису та ескалації релігійних конфліктів. Феномен етнорелігійного тероризму» показано, що процеси національно-релігійного відродження, які розгорнулися у перехідних країнах, через свою суперечливу природу стали причиною глибоких кризових явищ та конфліктів у національній і релігійній сферах. Як гранична форма реакції на потребу етнічного й політичного самовизначення, швидкої реалізації его-національних і геополітичних інтересів, використання наданого історичного шансу самореалізації, у поліетнічних і полірелігійних соціумах вибухають різні форми націоналізму, шовінізму, фундаменталізму, етноконфесійної конфліктності.

Актуалізація задавнених і новітніх внутрішньо- та міжетнічних протиріч у період стрімкої лібералізації суспільства, нерівномірність протікання модернізаційних процесів економічного, політичного, культурного характеру в етнонаціональних ареалах, становлення національної і політичної свідомості і хворобливий пошук національної ідентичності призвели до загострення протиріч на релігійному ґрунті, сполучення національного і релігійного чинників та набуття міжнаціональними конфліктами змісту етноконфесійних.

Вагомими чинниками міжнаціональних й етнорелігійних конфліктів стали етнокультурні та соціально-психологічні причини, пов'язані з ущемленням національних почуттів; колишньою практикою переслідування історично-вкорінених конфесій і національних церков, дискримінації за національною і релігійною ознакою; вкоріненою недовірою і ксенофобією до представників іншої національності та віросповідання; розбіжностями у рівні культурного розвитку. Комплекс причин етнодемографічного порядку обумовлюють існуючу латентну конфліктогенність перехідних суспільств Центральної та Східної Європи, потенційні сплески процесів етнорелігієгенезу як серед титульних націй, так і серед автохтонних та нових етнічних меншин.

З огляду на перетворення релігійно вмотивованого екстремізму на глобальну загрозу сучасності, автор звертається до аналізу природи і специфіки етнорелігійного тероризму. Етнорелігійним за змістом вважається тероризм у будь-якому вияві та регіоні, якщо він вмотивований ідеями національно-релігійної вищості й виключності, абсолютизації етноконфесійної ідентичності, нетерпимості до будь-яких іноетнічних та інорелігійних спільнот. Аналізуючи потенційні функціональні впливи, які здатні чинити сучасні терористичні практики на традиційні суспільства і цивілізаційні ареали, автор разом з тим намагається спростувати закріплені стереотипи свідомості і мови на кшталт «ісламського тероризму».

Виразна специфіка християно-ісламських конфліктів, котра помітно вирізняє їх серед інших видів міжрелігійних та етноконфесійних протиріч, вимагає вироблення спеціальної стратегії розбудови стосунків між християнськими і мусульманськими спільнотами, що в сучасних умовах стає важливим показником життєздатності і безпеки Європростору в цілому.

У четвертому підрозділі «Поліконфесійність як конфліктогенний фактор у сучасних суспільствах: Україна і європейський контекст» осмислюється суперечлива роль поліконфесійності у перехідних суспільствах загалом, і в новітній українській історії зокрема. Аналіз сучасної релігійної ситуації у перехідних суспільствах дозволяє виявити ознаки принаймні трьох типів поліконфесійності: еволюційної (історично сформованої); модерної (штучно витвореної); постколоніальної (наслідку відродження дискримінованих комуністичною владою релігійних та етнічних спільнот і груп). Утвердження різних конфігурацій і типів поліконфесійності робить фактично неможливим для більшості перехідних країн просту реставрацію традиційних паттернів релігійної культури. Нові умови суспільного життя, притаманні перехідному суспільству, створюють не тільки мозаїчний світоглядний і конфесійний простір, а й формують його істотні ознаки: поляризованість, жорстку конкурентність, поширення конфліктних моделей свідомості і поведінки, конфронтаційну атмосферу тощо. Відтак можна твердити про комплекс явних і латентних суспільних небезпек і ризиків, які генерує поліконфесійність перехідного типу.

Оцінюючи поліконфесійність як складний і динамічний феномен, що має власні закономірності функціонування і еволюції, автор на прикладі України пропонує чітку періодизацію становлення поліконфесійного середовища через його зв'язок із фазами загострення і згасання релігійних конфліктів.

Простежується еволюція у ставленні до феномену поліконфесійності у релігієзнавчому дискурсі: оцінка суспільних ризиків поліконфесійності та її конфліктогенного впливу супроводжується усвідомленням її вагомого конструктивного значення для перехідних суспільств у площині реалізації політичних і громадянських свобод.

Четвертий розділ «Філософські засади управління релігійними конфліктами» присвячений осмисленню релігійного конфлікту як соціального процесу, що піддається управлінню, може вбирати і зберігати імпульси керованості. Процес управління релігійними конфліктами включає цілу низку важливих компонентів, у тому числі: діагностику конфесійного середовища та виявлення потенційних конфліктогенних «вузлів»; прогнозування конфліктних ситуацій та ймовірної динаміки конфлікту; вироблення методів і засобів врегулювання конфліктних стосунків; перешкоджання ескалації конфлікту, його локалізацію та мінімізацію негативних наслідків; професійну підготовку суб'єктів управління конфліктами; технології превенції конфліктів тощо.

У першому підрозділі «Перспективи й ризики міжконфесійного і міжцерковного діалогу: теоретичне осмислення» автор вдається до багатоаспектного аналізу можливостей і складнощів міжконфесійного діалогу як засобу оптимізації релігійних відносин. Розглядається сукупність умов, принципів та правил поведінки сторін у діалоговому процесі, без дотримання яких невдалий, перерваний або непродуктивний діалог генерує ризики загострення міжконфесійних відносин та відсуває перспективи замирення сторін. З'ясовано, що в умовах перехідного суспільства діалог виразно виявляє свою континуумну природу, стає затяжним і суперечливим процесом, спричинює важко передбачувані емпіричні ситуації.

Проаналізована позиція крупних релігій і конфесій щодо міжрелігійного діалогу, його змісту і мети, припустимого складу учасників та можливих наслідків. Узагальнені напрацювання релігієзнавчої і богословської думки щодо функціонального впливу і суспільного значення міжрелігійного діалогу. Одне із стратегічних завдань оптимізації релігійно-церковного середовища вбачається у перетворенні діалогу із засобу досягнення порозуміння між суб'єктами і врегулювання конфліктних стосунків на мету соціального і духовного буття, утвердження етико-толерантних цінностей у суспільній свідомості.

Аргументовано, що в реаліях України сформувалася досить стійка сукупність чинників, які обтяжують налагодження міжцерковного і міжконфесійного діалогу, стоять на заваді консолідації релігійних структур у реалізації спільних програм та проектів. Серед них: політизованість релігійних відносин і множинні розколи як відбиття політичного розшарування населення; нецивілізовані форми міжцерковної інформаційної політики; історична задавненість протистоянь і конфліктів між християнськими конфесіями; напружені міжособисті стосунки вищих ієрархів; відсутність напрацьованих технологій врегулювання релігійних конфліктів через діалог; посилення ксенофобних настроїв (особливо ісламофобії) у відповідь на загрозливі й трагічні події міжнародного масштабу.

У другому підрозділі «Ресурси і засоби практичного врегулювання релігійних конфліктів» розглядаються правові, моральні, адміністративні, інформаційні засоби і ресурси, що здатні послабити соціальну напругу, зменшити гостроту конфліктних протистоянь, запобігти їх ескалації та сприяти врегулюванню конфліктів. Автор виходить з того, що ефективність спеціальних технологій превенції нових та врегулювання існуючих релігійних конфліктів, в кінцевому підсумку, залежить від міри вирішеності фундаментальних загальносуспільних завдань, серед яких: розбудова національної системи права та адекватних сучасним реаліям нормативно-правових інститутів; утвердження оптимальної моделі державно-церковних відносин з урахуванням історичних та сучасних реалій конкретної країни та світового досвіду; творення дієвого у своєму застосуванні міжнародного права та розбудови системи міжнародних організацій із захисту прав етнічних та релігійних спільнот; формування у перехідних країнах повноцінного і розвинутого громадянського суспільства; становлення належного рівня духовності і моральності в суспільстві, вкорінення правової культури, цінностей толерантного співіснування, імперативності громадських зобов'язань.

Спеціально проаналізований такий ресурс оптимізації релігійного середовища в Україні, як правове опрацювання і законодавче закріплення низки питань, що є чинниками хронічної напруги у міжконфесійних і державно-церковних відносинах. Серед них: питання реституції або компенсації раніше відчуженого майна; повноцінної реалізації права релігійних організацій різного типу на отримання статусу юридичної особи; правової відповідальності релігійних організацій за самовільне захоплення землі, майна, порушення цивільно-правових угод тощо; захисту проти дискримінації релігійних меншин при визнанні інтересів, прав і свобод релігійної більшості; діяльності іноземних центрів і місій на території України; відповідальності ЗМІ за поширення необ'єктивної, спотвореної інформації про релігійні організації; обмеження втручання політичних суб'єктів у сферу міжконфесійних відносин.

У третьому підрозділі «Прогнозування та превенція релігійних конфліктів. Конфесійний моніторинг: пріоритети і перспективи» аргументується, що ефективність менеджменту конфліктних відносин великою мірою визначається практикою прогнозування та запобігання конфліктам, вчасного виявлення передконфліктних ситуацій та усунення факторів, здатних загострити міжконфесійні відносини, а також вироблення зважених прогнозів розвитку релігійної ситуації у локальних, регіональних і світовому масштабах. Відтак вагомого значення набуває спеціалізований конфесійний моніторинг, під яким розуміється регулярний, систематичний аналіз релігійно-церковної сфери соціологічними засобами, що спрямований на вивчення: а) рівня релігійності населення та масштабів поширення релігійних практик; б) конфесійної структури суспільства та релігійної самоідентифікації населення; в) наявних умов для вияву релігійних переконань та задоволення релігійних потреб, реалізації релігійної свободи; г) ціннісного ставлення широкого загалу до релігії й церкви; д) причин, форм і локалізації міжконфесійної напруги; е) частоти і масштабу проявів релігійної нетерпимості.

Узагальнюючи досвід загальнонаціональних та масштабних регіональних досліджень релігійно-конфесійної сфери в Україні за роки незалежності, автор підсумовує результати досліджень, що вказують на конфліктогенний характер релігійного середовища; збереження і відтворення осередь напруженості у міжконфесійних відносинах. Проводиться думка, що сучасний світ висуває перед діагностикою і моніторингом релігійного середовища нові пріоритети, які пов'язані з роллю глобального чинника у суспільно-релігійних процесах, загрозою міжнародного тероризму та генерованих ним етнорелігійних протистоянь; дієвістю правового захисту свободи совісті, віросповідання і релігії; регіональними особливостями фрустрації релігійної нетерпимості та чинниками її розпалення.

У висновках підводяться підсумки здійсненого дослідження і узагальнюються отримані результати, серед яких найголовнішими є такі:

· Дослідження природи, виявів, динаміки релігійних конфліктів у перехідних суспільствах вимагає попереднього опрацювання понятійного апарату і вироблення загальних теоретико-концептуальних підходів. З огляду на це, формування спеціальної галузі на стику конфліктологічних і релігієзнавчих досліджень - конфліктології релігії - стає вмотивованим і актуальним завданням релігієзнавства. Її предметом вбачаються загальні закономірності виникнення, перебігу, ескалації релігійних конфліктів, принципи їх врегулювання і попередження в умовах сучасних поліконфесійних суспільств. Розбудова конфліктології релігії має сенс лише як теоретико-прикладної дисципліни.

· У сучасному релігієзнавчому дискурсі можна виділити різні методологічні підходи до розкриття сутності релігійного конфлікту: «антагональний», «аксіологічний», «конкурентно-адаптивний», «соцієтальний». Теоретичні дискусії навколо природи релігійного конфлікту є своєрідним відбиттям поліконцептуальності конфліктологічного знання. Сутність релігійних конфліктів найадекватніше розкривається як деструктивна взаємодія суб'єктів релігійно-церковної сфери у намірах реалізувати свої інтереси і цінності, досягти або перерозподілити владу, вплив, ресурси, статуси, привілеї тощо, захистити власну ідентичність. Релігійні конфлікти виділяються в окрему групу не лише за сферою свого прояву, а й за специфікою сторін-учасників: принаймні, один із конфліктуючих суб'єктів є носієм стійкої релігійної (конфесійної) ідентичності.

· Феномен перехідної (посттоталітарної) конфліктності постав унікальним в історичному сенсі прикладом кореляції і синхронізації конфліктів різного типу і природи, що набули, у тому числі, й системотворчого значення. Соціально-релігійні конфлікти виявилися невід'ємним компонентом системних конфліктних процесів у перехідному геоареалі; їх генезис і динаміка у загальних рисах синхронізувалися з етапами постсоціалістичних перетворень.

· Релігійні конфлікти значною мірою визначили спрямованість та характер релігійних процесів і змін, що перебігають на теренах країн Центрально-Східної Європи; спричинили амбівалентний (і позитивно-функціональний і дисфункціональний) вплив на соціум, у тому числі на процеси трансформації релігійно-конфесійної архітектоніки європейського континенту.

· Релігійні конфлікти у суспільствах перехідного типу об'єктивно детерміновані сукупністю зовнішній та внутрішніх чинників різної природи, сили та історичної задавненості, мають власні закономірності перебігу і виразну специфіку. Серед комплексу причин, що обумовили спалах релігійних конфліктів, можна вирізнити: нововиниклі геосоціальні, політичні, етнонаціональні, ідеологічні чинники міжрелігійних і міжконфесійних протистоянь, пов'язані із процесами радикальних суспільних трансформацій, неорганічної модернізації, системної кризи суспільства; історично вкорінені детермінанти релігійних конфліктів, що актуалізувалися після руйнування тоталітарних і авторитарних режимів; глобалізаційні впливи, які обумовили ескалацію та підживлення релігійної напруги; природну конфліктогенність будь-якого полірелігійного, полікультурного, поліетнічного середовища.

· Врегулювання релігійних конфліктів постає як складне і багатовимірне завдання, що включає: діагностику соціального середовища; локалізацію наявних конфліктів; вироблення норм і процедур трансформування конфліктів у законодавчо-регульований переговорний процес; досягнення консенсусу або компромісу між конфліктантами; мінімізацію негативних наслідків конфлікту; усунення підстав для повторних спалахів конфлікту. Перетворення релігійних конфліктів на чинник глобального рівня, урізноманітнення форм їх вияву і способів розпалення потребує спеціальних технологій управління ними.

· Важливим засобом врегулювання релігійних конфліктів виступає міжрелігійний і міжконфесійний діалог. Проте в умовах перехідного суспільства діалог стає затяжним і суперечливим, генерує ризики загострення міжконфесійних відносин. У реаліях України сформувалася досить стійка сукупність чинників, які обтяжують налагодження міжконфесійного діалогу і стоять на заваді консолідації релігійних суб'єктів у вирішенні соціально-значущих завдань.

· Аналіз міжнародного законодавства свідчить, що спонукання релігійних інституцій до діалогу та взаємодії перетворилося на правовий імператив. Важливими умовами стабілізації міжконфесійних, міжцерковних відносин є: послідовне забезпечення всієї повноти громадянських прав і свобод; розбудова адекватної моделі державно-церковних відносин з урахуванням національно-історичного та світового досвіду; відмова від політико-адміністративного втручання в релігійну сферу, зокрема регулювання якісного і кількісного складу конфесійного середовища, деполітизація релігійних відносин; практична реалізація системи заходів (організаційних, технічних, інформаційних, освітніх, фінансових), спрямованих на налагодження стійких діалогових процесів між суб'єктами релігійних відносин; модернізація законодавства у відповідності із сучасними вимогами міжнародного права; виховання нових генерацій на цінностях етики толерантності.

Основні положення і висновки дисертації

викладені в таких публікаціях:

Індивідуальні монографії:

1. Арістова А.В. Релігійні конфлікти в сучасному світі: природа, вияви, шляхи врегулювання: Монографія. - К.: НТУ, 2007. - 336 с. (21,0 д.а.)

Статті у наукових збірниках і часописах:

1. Арістова А.В. До проблеми духовно-психологічних інтуїцій Біблії: феномен Христа і Будди // Наукові записки / Національний університет «Острозька академія». - Острог, 1999. - Т. 2, ч. 2. - С. 4-11.

2. Арістова А.В., Передерій В.Ф. Соціально-релігійні процеси в перехідному суспільстві // Вісник Державної Академії керівних кадрів культури і мистецтв. - К.: ДАКККіМ, 2002. - № 1. - С. 16-23.

3. Арістова А.В., Передерій В.Ф. Місце і роль релігії у процесах культурної спадкоємності // Культура і сучасність. Альманах. - К., 2003. - № 2. - С. 28-34.

4. Арістова А.В. Релігійна самоідентифікація в сучасному суспільстві (соціологічний аспект) // Українське релігієзнавство. - К., 2005. - № 1 (33). - С. 79-86.

5. Aristova Alla. Conflictological View on Religion Phenomena // Материали за ІІ-а международна научна практична конференция, «Наука и образование - 2006» 5-11 януари 2006 година. Том 8. Философия. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2006. - С. 3-11.

6. Арістова А.В. Релігійні конфлікти в Україні: вектори впливу на суспільні процеси // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 52. - К., 2006. - С. 206-215.

7. Арістова А.В. До питання про особливості релігійних конфліктів у перехідних суспільствах // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 291-292. Філософія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 28-31.

8. Арістова А.В. Поліконфесійність як феномен сучасності: Україна і світовий контекст // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 55. - К., 2006. - С. 213-222.

9. Арістова А.В. Конфесії як суб'єкти церковного права: «канонічна територія» і «неканонічні зазіхання» // Релігійна свобода. Взаємини держави і релігійних організацій: правові та політичні аспекти. Науковий щорічник. № 10. - К., 2006. - С. 41-44.

10. Арістова А.В. Поліконфесійність в сучасній Україні: ризики і перспективи // Культура і сучасність. Альманах. - К.: ДАКККіМ, 2006. - № 1. - С. 145-149.

11. Арістова А.В. Нові пріоритети конфесійного моніторингу // Наука. Релігія. Суспільство. Науковий щоквартальник. - Донецьк, 2006. - № 3. - С. 3-9.

12. Арістова А. Поняття «релігійний конфлікт»: пошуки і дискусії // Українське релігієзнавство. - 2007. - № 45 - С. 5-10.

13. Арістова А.В. Конфліктологія релігії - відповідь на виклики ХХІ ст. // Культура і сучасність. Альманах. - К.: Міленіум, 2007. - № 1. - С. 187-191.

14. Арістова А. Реальні та уявні загрози етнорелігійного тероризму // Релігія і Церква в сучасних українських реаліях / Українське релігієзнавство. № 44. - К.: «Світ Знань», 2007. - С. 146-153.

15. Аристова А.В. Этнорелигиозный терроризм в информационную эпоху // Человек. Религия. Интернет. Часть 1. - М.: ООО «Издательство Астрель», 2007. - С. 28-35.

16. Арістова А.В. Міжрелігійний діалог як етичний імператив сучасності // Наука. Релігія. Суспільство. Науковий щоквартальник. - Донецьк, 2008. - № 1. - С. 9-16.

17. Аристова А.В. Феномен посттоталитарной конфликтности // Философское осмысление социально-экономических проблем: межвуз. сб. науч. тр. - Волгоград: ВолгГТУ, 2008. - Вып. 12. - С. 63-68.

18. Aristova Alla. Social and religious processes in Ukraine // Материали за ІV-а международна научна практична конференция «Наука и образование - 2008» 3-15 януари 2008 година. Том 8. Филологични науки. Философия. - София: «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2008. - С. 97-102.

19. Арістова А.В. Ризики міжконфесійного діалогу // Релігійна свобода. Науковий щорічник. № 12. - К.: Світ знань, 2008. - С. 36-38.

20. Арістова А.В. Витоки конфліктології релігії // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 69. - К., 2008. - С. 96-104.

21. Аристова А.В. Конфликтность транзитных обществ и проблема толерантности / Духовность и толерантность как основа стабильности общества. - Алматы, 2008. - С. 44-53.

22. Арістова А.В. Політичні трансформації транзитних суспільств як чинник релігійних конфліктів // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 389-390. Філософія. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 28-32.

23. Аристова А.В. Эсхатология христианства и апокалиптические умонастроения в канун смены тысячелетий // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - Вип. 3. - Запорожье: ЗГИА, 1999. - С. 34-41.

24. Арістова А.В. Соціально-релігійні процеси в українському суспільстві // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2000 рік. - Львів: «Логос», 2000. - С. 27-34.

25. Арістова А.В. Сучасний стан релігії та церкви в Україні. - К.: НТУ, 2005. - 24 с.

26. Арістова А.В. Релігійні конфлікти у перехідних суспільствах: сутність, особливості, вплив // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2006 рік. Книга ІІ. - Львів: «Логос», 2006. - С. 277-285.

27. Арістова А.В. «Релігійний конфлікт» як категорія релігієзнавства // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2007 рік. Книга ІІ. - Львів: “Логос”, 2007. - С. 60-67.

28. Арістова А.В. Національна єдність у релігійній різнорідності - утопія чи місія української державності? / В'ячеслав Липинський у сучасному прочитанні / за заг. ред. Арістової А.В. - К.: НТУ, 2007. - С. 20-29.

29. Арістова А.В. М.Еліаде про релігійність «нового типу» / Мірча Еліаде як класик світового релігієзнавства: Збірник наукових статей / Наук.ред. Л.Филипович, В.Хромець. - К.: Вид. ПАРАПАН, 2007. - C. 35-41.

30. Арістова А.В. Концептуальні засади конфліктології релігії // Наука та практика: Інновація 2007. Збірник наукових праць. В 2-х т. Том 1. - Полтава, 2007. - С. 3-8.

31. Арістова А.В. Проблема інтеграції мусульман у європейський простір (релігієзнавчий аспект) // Вісник МНТУ. Гуманітарні науки. - 2007. - № 2. - С. 26-37.

32. Арістова А.В. Євроінтеграція і проблема зіткнення етноконфесійних ідентичностей // Гуманітарні студії. Збірник наукових праць. Випуск 2. - К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2007. - С. 4-9.

33. Арістова А.В. Конфліктологічна парадигма соціології релігії // Вісник Академії праці і соціальних відносин ФПУ. Науково-практичний збірник. - 2007. - № 3. - С. 5-10.

34. Арістова А.В. Проблеми філософії релігії у спадщині мислителів «Київської школи» // Філософська спадщина П.Юркевича: діалог століть / За заг. ред Волобуєвої С.В., Уреньової С.Д. - К.: НТУ, 2008. - С. 5-8.

35. Арістова А.В. Ставлення громадськості до Української греко-католицької церкви: фактори змін / Україна і Ватикан. Серія збірників наукових праць. - Вип. І: Українсько-ватиканські відносини в контексті суспільних і міжконфесійних проблем. - Івано-Франківськ - Київ, 2008. - С. 161-164.

АНОТАЦIЯ

Арістова Алла Вадимівна. Релігійні конфлікти в перехідних європейських суспільствах: природа, динаміка, вплив на релігійно-суспільні процеси. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.11 - релігієзнавство. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії наук України, Київ, 2008.

Дисертація є першим в українському академічному релігієзнавстві цілісним дослідженням феномену релігійний конфліктів у європейських суспільствах перехідного типу. Здійснено комплексний, міждисциплінарний аналіз релігійних конфліктів як закономірного компоненту трансформаційних процесів; виявлена їх специфіка, сукупність конкретно-історичних, політичних, етнонаціональних, духовно-культурних детермінант; показаний зв'язок генезису і динаміки релігійних конфліктів із фазами посткомуністичних перетворень.

В роботі визначені об'єкт, предмет, базові поняття конфліктології релігії як нової галузі релігієзнавчих досліджень.

Ключові слова: перехідні суспільства, конфліктологія релігії, релігійний конфлікт, суб'єкт релігійного конфлікту, функції релігійного конфлікту, поліконфесійність, міжрелігійний діалог, управління релігійними конфліктами.

SUMMARY

Aristova Alla. Religious Conflicts in Transitional European Societies: Nature, Dynamics, Influence on the Religion and Social Processes. - Manuscript.

Thesis on the competition of a scientific degree of the Doctor of Philosophical Sciences by Speciality 09.00.11 - Religious Studies. G.S.Skovoroda Philosophy Institute of the Ukrainian National Academy of Sciences (Religious Studies Department), Kyiv, 2008.

Thesis is a complete religious studies' research of the phenomenon of religious conflicts in European transitional societies. For the first time in Ukrainian Religious Studies there is complex interdisciplinary analysis of religious conflicts as a natural component of social transformation. Also the specific features of such conflicts and sum of their concrete-historical, political, ethnic and national, spirit and cultural reasons have been revealed. The author shows kind of the links between genesis as well as dynamics of religious conflicts and the phases of post communist transformations.

The object, subject, basic concepts of Conflictology of Religion as a new sphere of the Religious Studies research have been defined.

Key words: Transitional Societies, Conflictology of Religion, Religious Conflict, Subject of Religious Conflict, Functions of Religious Conflict, Multyconfessionality, Interreligious Dialogue, Religious Conflict's management.

Аристова Алла Вадимовна. Религиозные конфликты в переходных европейских обществах: природа, динамика, влияние на религиозно-общественные процессы. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.11 - религиоведение. Институт философии имени Г.С.Сковороды Национальной Академии наук Украины, Киев, 2008.

Диссертация является первым в украинском академическом религиоведении целостным исследованием феномена религиозных конфликтов в европейских обществах переходного типа. Проведен комплексный междисциплинарный анализ религиозных конфликтов в контексте трансформационных процессов; выявлена их специфика, совокупность конкретно-исторических, политических, этнонациональных, духовно-культурных детерминант; показана связь динамики религиозных конфликтов с фазами посткоммунистических преобразований.

В работе осмыслены сущность, типы, структура, функции религиозных конфликтов как особого типа социальных конфликтов, обоснованы методологические подходы к их изучению и анализу.

Автор исследует конфликтогенную природу феномена «перехода» (транзита) как специфического процесса макросоциальных трансформаций. Показано, что причинами генезиса и обострения религиозных конфликтов на постсоциалистическом пространстве выступили факторы разного порядка. В их числе: системные кризисные явления, присущие радикальным социальным преобразованиям; аномия социальных институтов, ослабление их регулятивной и стабилизирующей функции; актуализация исторически укорененных причин религиозных конфликтов; процессы эскалации религиозного напряжения и этноконфессиональных конфликтов в условиях глобализации; естественные конфликтогенные риски поликонфессионального, полиэтнического общества. Обосновано, что в реалиях переходных обществ религиозные конфликты выступили специфической формой проявления альтернативных политических, геополитических, статусных, этнонациональных, экономических интересов и устремлений различных социальных групп.

Проанализированы функции религиозных конфликтов, их противоречивое влияние на социальные процессы разного уровня. Религиозные конфликты осмыслены как фактор макросоциальных изменений, институализации новой конфигурации религиозно-конфессиональной структуры не только в национальном, но и континентальном масштабе. Показано, что в эпоху глобализации изменяются и количественные и качественные параметры религиозных конфликтов; модернизируются способы управления ими, технологии их использования в политических целях. В этом контексте анализируется феномен энорелигиозного экстремизма и терроризма.

Специальное внимание уделено конфликтным процессам в религиозной сфере в реалиях украинского общества. Автор обосновывает периодизацию становления поликонфессиональной структуры в Украине, учитывая фазы обострения и затухания религиозных конфликтов; высказывает прогнозы относительно возможных проблем и рисков в межконфессиональных отношениях.

В диссертации охарактеризованы политико-правовые, административные, информационные, образовательные, моральные ресурсы и средства, способные ослабить социальное напряжение в обществе, снизить остроту конфликтных противостояний, способствовать урегулированию религиозных конфликтов. В том числе анализируется совокупность условий, принципов и правил проведения межрелигиозного и межконфессионального диалога; перспективы и сложности диалогового процесса в условиях переходных обществ.

Конституируется конфликтология религии как новая область религиоведения, которая имеет свой объект и предмет исследования, понятийно-категориальный аппарат, и изучает закономерности генезиса, развития, функционирования религиозных конфликтов, принципы их урегулирования и предупреждения в условиях современных поликонфессиональных обществ.

Ключевые слова: переходные общества, конфликтология религии, субъект религиозного конфликта, функции религиозного конфликта, поликонфессинальность, межрелигиозный диалог, управление религиозными конфликтами.

Страницы: 1, 2