рефераты курсовые

Вексельный рынок и перспективы его развития на Украине - (диплом)

p>Вексель як міжнародний фінансовий документ за час свого існування може переходити від однієї особи до іншої на територіях різних держав. Звідси виникнення цілої низки зобов’язань, підлягаючих виконанню, охороні, а у випадку суперечки – судовому розв’язанню не тільки в різний час, але й на територіях дії різних вексельних законів. Таким чином, для суду території одного вексельного закону часто буває необхідним вирішувати проблеми про вексельну суперечку з врахуванням також і чужих вексельних законів.

    1. 3 Учасники вексельної форми взаєморозрахунків,
    організація та технологія.

Виходячи із визначення простого і переказного векселя первинними сторонами простого векселя виступають дві особи:

- векселедавець — особа, що виписує вексель, яка одночасно є і платником за векселем; - ремітент —перший отримувач за векселем або перший векселедержатель, перед яким платник приймає зобов'язання про платіж. У переказному векселі первісними учасниками є:

    - трасант (векселедавець) — особа, що виписує вексель;

- трасат (платник), до якого трасант звертає свій наказ про платіж за векселем; - ремітент —перший отримувач або перший векселедержатель, на користь якого виставляється вексель. Тобто, за переказним векселем, на відміну від простого, платником є не векселедавець, а інша особа, яка повинна письмово підтвердити свою згоду здійснити платіж за векселем у визначений строк— ця спеціальна дія називається акцептом тратти. Тому переказний вексель має форму наказу трасанта платнику (який після акцепту стає акцептантом) здійснити платіж за векселем.

    Особа яка:
    Простий вексель
    Переказний вексель
    При участі 3-х осіб
    При участі 2-х осіб
    При участі 4-х осіб
    Платить по векселю
    Векселе-давець
    Трасат
    Трасат
    Трасат, він же трасант
    Трасат
    Видає вексель
    Трасант
    Трасант, він же ремітент
    Трасант
    Отримує вексель
    Векселе-держатель
    Ремітент
    Ремітент
    Ремітент
    Отримує платіж
    Презентант

Простий вексель видається з метою оформити раніше (або одночасно) здійснений перехід цінностей, це значить, що простий вексель видається боржником кредитору. Отже, для боржника– він борговий документ, а в руках кредитора –доказ відправки цінностей і забезпечення зворотного отримання в строк грошового еквівалента, а разом з тим, у випадку необхідності, вексель дає можливість кредитору отримати капітал, що знаходиться у векселі, раніше строку. Усіх учасників векселя пов'язують визначені правовідносини, предметом яких є, в кінцевому результаті, сплата вексельної суми.

Трасант, підписуючи вексель і видаючи його ремітенту, приймає на себе перед ремітентом, а також евентуальне і перед наступним держателем векселя (якщо вексель буде мати подальший обіг) відповідальність за його оплату. Але трасант не є основним боржником за векселем. Його відповідальність носить вторинний характер, тому що вона настає тільки у випадку несплати векселя платником. Ця відповідальність є безвідзивною, тому буде недійсною усяка оговірка на векселі, за допомогою якої трасант знімає з себе цю відповідальність (наприклад, “без звороту ”). Трасант також несе відповідальність за акцепт векселя платником, яка виражається в тому, що, якщо платник відмовиться акцептувати вексель, то держатель має право пред'явити трасанту негайну вимогу про платіж за векселем, не чекаючи строку платежу. Але в цьому випадку трасант може зняти з себе відповідальність за акцепт до настання строку платежу за векселем. Ремітенту (або наступному держателю векселя) належить кореспондентське право по відношенню до трасанта, тобто право вимагати платіж за векселем у випадку відмови платника від акцепта або сплати векселя. Але це право може бути реалізоване тільки при дотриманні ремітентом (держателем) таких умов: своєчасного пред'явлення векселя до акцепту або платежу та здійснення протесту в неакцепті або неплатежі. Але якщо трасант зробить у векселі відмітку“без протесту” або “без витрат”, то дотримання перелічених умов для пред'явлення вимоги про платіж до трасанта не обов'язкове.

Зобов'язання трасанта перед ремітентом (і наступним держателем) підтверджується підписом трасанта на векселі і в силу цього носить вексельний характер. Разом з тим, трасант і ремітент пов'язані також відносинами тієї угоди, яка була передумовою видачі векселя. Ці правовідносини між ними регулюються не нормами вексельного права, а нормами цивільного права про зобов'язання, що витікають із договорів. Тобто видача векселя, створюючи нові вексельні відносини між трасантом і ремітентом, не зупиняє правовідносин, які існують між ними за основною угодою. Внаслідок цього ремітент, що втратив за будь-якої причини право вимоги до трасанта із векселя, може пред'явити останньому позов із основної угоди, а трасант має право заявити проти вимоги ремітента за векселем заперечення із цієї ж утвореної між ними угоди.

Але трасант не тільки несе зобов'язання за векселем, але й має також право прямого позову, основаного на векселі, проти акцептанта, що не сплатив вексель. Такий позов можливий у випадку, коли сам трасант одночасно є і ремітентом (тобто коли вексель виписаний за власним наказом трасанта), а також у випадку, коли трасант оплачує вексель у порядку зверненої до нього регресної вимоги держателя векселя.

Платник, що не акцептував вексель, не є відповідальною за векселем особою, тому що він не поставив на векселі свій підпис, який тільки і може породити вексельну відповідальність. Але акцепт не є обов'язковою дією для того, щоб платник здійснив оплату виставленого на нього векселя. Тому ремітент (або інший держатель) має право надати вексель платнику у належний строк для оплати. Платіж, здійснений платником за таким векселем, буде носити визвольний характер, тобто визволить платника від його зобов'язання за основним договором з трасантом, а також звільнить трасанта від його віповідальності перед ремітентом (або іншим держателем) за векселем; з оплатою векселя платником вексель гаситься. Якщо платник відмовиться від оплати векселя, він може нести відповідальність тільки перед трасантом, але відповідальність не вексельну, а таку, що виникає із укладеної між ними угоди, по якій і був виставлений вексель.

Акцептант —це платник, що акцептував виставлений на нього переказний вексель. Завдяки акцепту платник стає головним боржником за векселем. Таким чином, акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання за векселем стає безвідзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).

У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в не-акцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати у порядку регресу, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.

    Призначення індосаменту і його юридична природа

Вексель як цінний папір має підвищену обігоздатність і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко приймаються в оплату боргу не тільки тому, що кредитор впевнений у своєчасності платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зобов'язаннями, а при необхідності—шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу. Один і той же вексель в процесі обігу здатний погасити цілий ряд грошових зобов'язань. Звичайним засобом передачі векселя є індосамент —особливий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя (звідси термінологія, що історично склалась і походить від італійського іn dosso— на спині) або на додатковому аркуші —алонжі. Переуступка (дія передачі векселя) векселя за допомогою передаточних написів називається індосуванням або індосацією векселя. Особа, що здійснює передаточний напис, тобто переуступає вексель по індосаменту - індосантом, а особа, що отримує вексель по індосаменту— індосатом або індосатором (векселедержателем). Можливість передачі векселя за допомогою індосаменту поширила межі його застосування, перетворивши вексель із знаряддя переказу коштів в засіб платежу і далі— в товар, що купується з метою здійснення ним платежу. В силу оборотності векселів —ця якість визначається за будь-яким векселем, навіть виданим без застереження про наказ. У зв'язку з цим вираз“або наказу”не є обов'язковим реквізитом, тому що і при відсутності такого зазначення вексель може передаватися по індосаменту. Навпроти, лише включення у вексель спеціальної відмітки“не наказу”або рівнозначної їй може позбавити вексель властивості оборотності. Право позбавити вексель цієї здатності належить тільки векселедавцю. Якщо вексель виданий у формі оборотного документа, він продовжує залишатися таким до кінця, тобто до його погашення. Ніякі застереження на векселі, що обмежують його переуступку (передачу), зроблені після видачі векселя, або позавексельна угода сторін не можуть коливати оборотність векселя. А застереження“не наказу”, що зроблена індосантом, не виключає можливості подальшого індосування векселя, а лише знімає відповідальність з такого індосанта перед наступним його придбавачем.

Векселі з застереженням “не наказу”, що зроблена векселедавцем, можуть бути передані у власність або переуступлені ремітентом іншій особі, новому кредитору, але лише з дотриманням форми і з наслідками загальноцивільного договору про переуступку вимоги (цессії) так, як може бути передане право вимоги за звичайним цивільним зобов'язанням. За договором цессії право вимоги переходить до нового кредитора саме у тому стані, в якому воно було у першого кредитора, зі всіма характерними для нього перевагами і недоліками. Відбувається лише зміна осіб у зобов'язанні. Місце першого кредитора займає нова особа, яка має ті ж права, що і її попередник, у зв'язку з чим боржник може висувати проти вимоги нового кредитора усі заперечення, які він мав проти першого кредитора на момент уступки вимоги. Перший кредитор несе відповідальність перед новим кредитором лише за дійсність переданої вимоги, але він не відповідає за виконання боржником своїх зобов'язань.

Крім того за допомогою цессії передаються векселі після протесту у неплатежі або після закінчення строку, встановленого для здійснення протесту. Переуступка векселів по індосаменту суттєвим чином відрізняється від переуступки за договором цесії за змістом, правовими наслідками і формою: в результаті здійснення індосаменту індосант приймає на себе відповідальність перед будь-яким наступним векселедержателем (якщо в текст передаточного напису не включене спеціальне застереження); при цесії той, хто поступається своїми правами відповідає тільки перед своїм спадкоємцем і лише за їх дійсність, але не за здійсненність;

індосамент являє собою односторонню угоду, яка укладається тим, хто поступається своїми правами за векселем; цесія ж є двостороннім договором між тим, хто поступається, і тим, хто придбає права;

вексельне законодавство допускає здійснення бланкового або пред'явительського індосаменту; цесія ж може бути тільки іменною;

індосамент передбачає повну і безумовну передачу прав за векселем; при цесії передача прав може бути здійснена при умові чи частково.

Вручення векселя новому кредитору (індосатору) є також необхідним і важливим елементом процесу переуступки векселя по індосаменту. Індосатор для реалізації своїх прав, які визначені векселем, повинен мати сам цінний папір, тобто стати векселедержателем. Переуступка векселя у власність нового кредитора тільки тоді може вважатися завершеною, коли після індосаменту вексель реально переходить до рук нового кредитора або знаходиться в його розпорядженні. Тобто вручення векселя є тим юридичним фактом, який визначає момент виникнення у індосатора права власності на вексель. Тому до вручення векселя передаточний напис, що зроблений індосантом, вважається відзивним і може бути ним анульований, а будь-який закреслений індосамент вважається ненаписаним.

Щоб індосамент міг виконати свою функцію, необхідно, перш за все, щоб індосаменти, які проставлені на векселі, являли собою неперервний ряд, низку, тому що тільки із неперервного ряду індосаментів можливо відслідкувати перехід прав від однієї особи до іншої. Цей ряд починається індосаментом ремітента (або трасата) і далі продовжується індосаментами наступних держателів. Для неперервності ряду індосаментів достатньо наявності зовнішньої тотожності між підписом індосанта і ім'ям попереднього держателя. При цьому навіть фальшивий або неуповноважений індосамент вважається повністю дійсним і не перериває низку.

    Форма і види індосаменту

Індосамент повинен бути здійснений у письмовій формі, ніякі усні угоди про переуступку прав за векселем не вважаються індосаментом. Індосамент повинен бути простим і нічим не обумовленим. Усяке обмеження його умов вважається ненаписаним. Частковий індосамент, тобто передача тільки частини суми векселя, не допускається.

По формі індосамент може бути повним (іменним) і бланковим. Повний індосамент містить найменування особи, на користь якої він зроблений, наприклад: “Платіть АТ ”0мега“ або його наказу. Завод побутових приладів (підписи)”. Повний індосамент зберігає іменний вексель в якості такого, а вексель на пред'явника перетворює в іменний. Бланковий індосамент не містить назву особи, на користь якої він зроблений, або складається із одного підпису індосанта, наприклад: “Платіть. Завод побутових приладів (підписи)” або “Завод побутових приладів (підписи)”. Силу бланкового має також індосамент на пред'явника: “Платіть пред'явнику. Завод побутових приладів (підписи)”. Бланковий індосамент перетворює іменний вексель у вексель на пред'явника. Держатель, який отримав вексель по бланковому індосаменту має можливість: - заповнити цей бланк своїм ім'ям або ім'ям якої-небудь іншої особи, перетворивши тим самим бланковий індосамент в іменний;

- не заповнюючи бланкового індосаменту, в свою чергу, індосувати вексель за допомогою повного або бланкового передавального напису;

- передати вексель іншій особі, не заповнюючи бланка і не здійснюючи індосаменту, тобто простим врученням документа.

Коло осіб, яким може передаватися вексель, не обмежене. Вексель може бути індосований навіть на користь трасанта або платника, а вони в свою чергу, можуть індосувати вексель далі.

На практиці у забезпечувальних цілях, тобто коли векселедавець у відповідності зі специфікою угоди не має наміру випускати свої векселі на ринок, можуть виставлятися необоротні векселі, які можуть передаватися тільки за нормами цивільного права в загальному порядку передачі прав за борговими вимогами (цесії). Звичайно ця операція здійснюється завдяки напису на оборотній стороні векселя, наприклад: “Всі права по даному векселю переуступаються Укрінбанку”. Наступним видом індосаменту є передоручувальний. У цьому випадку індосамент може містити ряд застережень, наприклад: “на інкасо”, “як довіреному”, “валюта до отримання”, які мають на увазі просте доручення провести операції за векселем (інкасування коштів, здійснення протесту і т. д. —в цьому випадку векселедержатель, вказаний в індосаменті, не розглядається як власник векселя, ним залишається індосант), “валюта у заставу”, “валюта у забезпечення”, які мають на увазі заставу векселя. Індосат у цих випадках може індосувати вексель наступній особі тільки у порядку передоручительства, тобто з аналогічними застереженнями.

Крім того, відрізняють безоборотний Індосамент, який здійснюється з застереженням“без обороту на мене”і знімає відповідальність з векселедавця за несплаченим і опротестованим у неплатежі векселем. Дана особа вибуває із ряду попередніх і наступних осіб, які несуть солідарну відповідальність за векселем в результаті здійснення неперервного ряду передавальних написів.

    Основні функції індосаменту

Індосамент виконує три основні функції: передавальну (трансфортабельну), гарантійну і легітімаційну (легітімація— засвідчення законності будь-якого права). Передавальна функція полягає в тому, що за допомогою індосаменту усі права, що витікають із векселя, переносяться від однієї особи (індосанта) на нового кредитора (індосатора). Так як усі права за векселем пов'язані з володінням документом, індосамент повинен бути доповнений врученням. У результаті індосування векселя з'являється новий власник векселя—його держатель. Він отримує право вимагати від платника-акцептанта обумовлену у векселі суму грошей у встановлений строк, право вимоги по відношенню до попереднього кредитора і будь-якої іншої особи, що поставила на векселі свій підпис, у випадку несплати або неакцепту векселя платником (право на регресні вимоги), а також право переуступити вексель іншій особі. Індосатор не замінює собою попереднього держателя, а є самостійним вексельним кредитором. Його право вимоги до вексельного боржника незалежне від прав його попередників і базується виключно на володінні векселем і здійсненому індосаменті. Здійснення індосаменту не завжди пов'язане з передачею права власності на вексель. Індосамент може мати тільки перепоручальний характер або здійснюватися з метою застави векселя. У цьому випадку до держателя не переходить право власності на вексель. Він має право здійснювати усі дії з метою отримання платежу за векселем і примусового стягнення, але передати вексель далі він може тільки у порядку перепоручительства. Відмінність перепоручального індосаменту від заставного полягає в тому, що держатель за передоручительним індосаментом отримує суму векселя для свого індосанта, а держатель за заставним векселем має право направити отриману суму або її частину на погашення виданого ним індосанту кредиту, що забезпечений заставою векселя.

Гарантійна функція індосаменту полягає в тому, що після передачі векселя індосант сам стає перед індосатором у положенні вексельного боржника, який відповідає згідно з законом за акцепт і платіж за векселем. Індосант гарантує новому держателю, що платник належним чином акцептує і сплатить вексель, а якщо він цього не зробить, то індосант сам оплатить вексель. Тобто індосамент створює в особі індосанта нового вексельного боржника. Усі індосанти разом з трасантом є солідарними гарантами перед держателем, у зв'язку з чим по мірі збільшення кількості індосаментів зростає і коло осіб, пов'язаних солідарною відповідальністю за векселем, і тим самим підвищується цінність векселя. Але на відміну від трасанта, який є головним гарантом платежу за векселем, індосант може звільнитися не тільки від відповідальності за акцепт, але також і від відповідальності за платіж шляхом включення у свій індосамент застереження“без звороту”, “без гарантії”або подібної відмітки. Відповідальність індосанта як боржника другого порядку настає у випадку зверненої до нього регресної вимоги, для якої необхідне здійснення протесту у неакцепті або неплатежі. Індосант може звільнити держателя від необхідності здійснення протесту шляхом застереження на векселі“без витрат”, “без протесту”, але це застереження діє тільки по відношенню до цього індосанта і не зв'язує інші сторони за векселем.

Легітімаційна функція має важливе юридичне значення. Законність прав вексельного кредитора базується на неперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Неперервний і послідовний індосамент починається підписом ремітента (першого держателя) або векселедавця, якщо переказний вексель виставлений його власному наказу. Наступні індосаменти кожний раз повинні підписуватися ім'ям тієї особи, яка була вказана у попередньому індосаменті. Після бланкового індосаменту будь-яка особа, що володіє векселем, може індосувати його своїм підписом, не перериваючи послідовність низки, тому що у цьому випадку держатель придбає вексель на основі бланкового передаточного напису.

    Акцепт векселів
    Акцепт — це письмова згода платника на оплату векселя.

Цією дією платник (трасат) приймає на себе зобов'язання сплатити вексель у встановлений строк. Акцепт ставиться в лівій частині лицьової сторони векселя і має вираз словом: “Акцептований” або іншими подібними за змістом словами: “Прийнятий”, “Заплачу”, “Згоден”, “Зобов'язуюсь заплатити”і т. п. Для дійсності акцепта він обов'язково повинен бути підписаний платником. Простий підпис платника також означає акцепт векселя. Ініціатива пред'явлення векселя до акцепту завжди надходить від векселедержателя, але саме пред'явлення до акцепту може бути здійснене будь-якою особою, у якої знаходиться вексель (наприклад, банком). Пред'явлення векселя до акцепту може бути проведене у будь-який час, починаючи з дня його видачі і закінчуючи моментом настання платежу. Вексель може бути пред'явлений до акцепту і акцептований навіть після настання строку платежу, і боржник відповідає за ним так, як і у випадку прийняття векселя до строку. У випадках, коли вексель підлягає сплаті“в стільки-то часу від пред'явлення”або в силу вказівок векселедавця чи індосантів повинен бути пред'явлений до акцепту у визначений строк, обов'язковим є датування акцепту. При відсутності дати акцепту векселедержатель повинен посвідчити це упущення своєчасним здійсненням протесту, щоб зберегти свої права проти індосантів і проти векселедавця. В інших випадках акцепта проставлення дати не є обов'язковим. Боржник не має права вимагати залишення у себе векселя для акцепта, але має право вимагати пред'явлення йому векселя повторно наступного дня після першого пред'явлення. Якщо після цього строку не буде прийняття, то вексель вважається неприйнятим.

Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але він може бути частковим, тобто боржник згоден сплатити тільки частину суми. Наприклад, вексель в сумі 1 мільйон гривень може бути частково акцептований наступним записом: “Акцептований в сумі 500 тис. грн”. Платник в цьому випадку відповідає за оплату в строк лише суми, зазначеної ним в акцепті, а держатель має право після здійснення протесту в частковому неакцепті пред'явити регресні вимоги до векселедавця і інших відповідальних осіб про дострокову сплату неакцептованої вексельної суми. Усяке інше застереження в акцепті рівнозначне відмові у ньому. Але акцептант відповідає згідно зі змістом свого акцепту. Наприклад, якщо платник в акцепті вказує“Акцептований, але платіж 14 травня 1998 р. ”, в той час як строк платежу був зазначений на векселі 3 травня 1998 р. , то таке застереження рівнозначне відмові у акцепті векселя з первісним текстом. У цьому випадку векселедержатель може опротестувати вексель у неакцепті і пред'явити регресні вимоги векселедавцю чи індосантам, або при настанні строку (14 травня) пред'явити вексель до платежу акцептанту, який несе відповідальність за платіж саме згідно зі змістом свого акцепту. До повернення векселя держателю платник може закреслити напис про свій акцепт. У цьому випадку вважається, що у акцепті було відмовлено. Але якщо вексель після акцепту був переданий векселедавцю, то боржник вже не має права вимагати анулювання свого акцепту. Акцепт носить безвідзивний характер. Крім того, якщо платник письмово повідомив про свій акцепт векселедержателя або будь-кого із індосантів, а після цього закреслив свій акцепт і повернув вексель, він буде залишатися зобов'язаною особою згідно з умовами свого акцепту. Таким чином, за допомогою акцепту акцептант стає головним вексельним боржником. У випадку неплатежу держатель векселя, навіть якщо він є векселедавцем, має проти акцептанта прямий позов, оснований на акцептованому векселі, і акцептант, на відміну від векселедавця і індосантів, відповідає за оплату векселя незалежно від своєчасності пред'явлення векселя до платежу. Аваль векселів

Платіж за векселем може бути забезпечений повністю або у частині вексельної суми за допомогою аваля—вексельного доручительства. Виступати в ролі вексельного доручителя (аваліста) може третя особа або одна із осіб, що підписала вексель (індосант, векселедавець і навіть акцептант). Аваль дається на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі) і виражається словами: “вважати за аваль”, “як доручитель”, “як гарант” або іншою аналогічною фразою і обов'язково підписується авалістом —юридичною особою (двома уповноваженими особами: керівником та головним бухгалтером, чиї підписи скріплюються печаткою).

Аваль дається за будь-яку відповідальну за векселем особу, тому аваліст повинен вказати, за кого він дає доручительство. При відсутності такої вказівки аваль вважається виданим за векселедавця. Не допускається авалювання векселя за особу, яка не несе відповідальності за векселем, наприклад, за індосанта, що поставив застереження“без звороту на мене”, або за платника, що не акцептував вексель. Відповідно, аваль, здійснений після закінчення строку протесту за особу, яка внаслідок цього пропущення звільняється від відповідальності, також недійсний. Хоча строки авалювання векселя не встановлені—аваль може бути даний до і після закінчення строку платежу, і навіть після здійснення акта протесту. У зв'язку з цим датування аваля юридично не має значення.

Аваль, який не містить ніяких додаткових обмежень, гарантує виконання зобов'язань відповідальною особою в повному обсязі. Але вексельне доручительство може обмежуватися частиною суми, тобто аваліст відповідає згідно зі змістом аваля.

Аваліст і особа, за яку він доручається, несуть солідарну відповідальність. Оплативши вексель, аваліст придбає право зворотної вимоги до того, за кого він видав доручительство, а також до тих, хто зобов'язаний перед цією особою. Але в цьому випадку діють загальні правила регресу, тобто аваліст може пред'являти вимоги тільки до попередніх боржників, але не до наступних. Крім того, аваліст несе перед векселедержателем солідарну відповідальність разом з іншими особами, що поставили на векселі свої підписи. Тобто, векселедержатель має право пред'явити йому позов незалежно від пред'явлення позову іншим зобов'язаним за векселем особам.

Аваліст звільняється від відповідальності, коли перестає нести відповідальність за векселем основний боржник, наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності.

На відміну від норм цивільного права, згідно з якими недійсність основного зобов'язання тягне недійсність забезпечуючого його зобов'язання, аваліст відповідає за оплату векселя, навіть якщо зобов'язання, яке він гарантував, виявиться недійсним.

    Оплата векселів

Нормальний процес обігу векселя завершується його оплатою у встановлений строк головним вексельним боржником—акцептантом. Необхідною передумовою виконання вексельного зобов'язання є пред'явлення документа для оплати боржнику. Пред'явлення повинно відбутися у місці, зазначеному у векселі як місце платежу, а при відсутності такого зазначення— у місці знаходження платника.

Держатель переказного векселя строком на визначену дату або в стільки-то часу від складання або пред'явлення повинен пред'явити переказний вексель до платежу або в день, коли він повинен бути оплачений, або в один з двох наступних робочих днів.

При визначенні строку погашення векселя не враховується день, в який він виписаний, і якщо дата платежу припадає на неробочий день, то він сплачується наступного робочого дня.

Боржник, перш ніж оплатити вексель, зобов'язаний засвідчитися у тому, що цей вексель пред'явлений йому для оплати законним держателем. Для цього він повинен перевірити послідовність ряду індосаментів і тим самим легітімувати власника векселя в якості законного держателя. При цьому в обов'язки платника не входить перевірка справжності підписів індосантів.

Платіж за векселем повинен наступати негайно по пред'явленню. Відстрочка платежу можлива тільки при виникненні обставин неперевершеної сили, наявність яких повинна бути підтверджена компетентними органами.

Звільняється від зобов'язання за векселем особа, що сплатила вексель в строк, а разом з нею і всі особи, що поставили на векселі свої підписи. Оскільки платіж за векселем здійснений проти його вручення, наявність векселя у платника є фактом, що підтверджує його повну оплату і погашення.

Пред'явлення векселя до строку не зобов'язує боржника сплачувати його, хоч він може сплатити його. З іншої сторони, векселедержатель не може бути примушений прийняти платіж до закінчення строку векселя.

Перенесення строку платежу за векселем (пролонгація) не допускається. Боржник може сплатити тільки частину своїх зобов'язань, і пред'явник векселя зобов'язаний прийняти цю суму. У такому випадку на векселі робиться відмітка про платіж на суму, що залишилася, і векселедержатель може здійснити протест і пред'явити позов до будь-якої зобов'язаної особи в розмірі несплаченої суми. Вексель може бути не прийнятий до платежу або акцепту у випадку неспроможності платника або якщо за вказаною адресою неможливо відшукати платника. Протест векселів

Під вексельним протестом розуміють офіційно засвідчену вимогу платежу та його неодержання. Існують такі види протесту:

1) Протест переказного векселя в неакцепті або недатуванні акцепту. Ціль протесту— створення умов для дострокового задоволення вимог кредитора; 2) Протест в несплаті векселя як простого, так і переказного. Юридична ціль протесту— збереження прав зворотних вимог (регресу) до зобов'язаних по векселю осіб —трасанта, індосантів та їх гарантів (авалістів). Однак протест не є необхідним для збереження держателем права регресу проти акцептанта переказного векселя, які несуть вексельну відповідальність як головні боржники на протязі всього строку позовної давності.

Здійснення протесту в несплаті не потребується, якщо вексель був раніше опротестований в неакацепті, а також в разі об'яви неспроможності платника, незалежно від того, акцептував він вексель чи ні, та трасанта по векселю, який не підлягає акцепту.

Трасант, індосант або аваліст можуть шляхом включення в вексель підписаного ними застереження (“без витрат” або “без протесту”) звільнити держателя від здійснення протесту для одержання права регресу. Причому, якщо це застереження включене трасантом, воно має силу відносно всіх сторін, які підписали вексель, якщо ж воно включене індосантом або авалістом, то воно діє лише відносно його самого.

Отже, для виникнення права регресу необхідно, щоб факт відмови платника від акцепту або платежу був засвідчений офіційним актом— протестом, який здійснюється державним нотаріусом. Строки здійснення протесту:

1) В неакцепті. Якщо пред'явлений вексель не буде акцептований у двадцять чотири години або вексель буде прийнятий не в повній сумі, то векселедержатель може здійснити протест у неприйнятті, внаслідок чого одержує право на дострокове задоволення. Протест в неакцепті повинен бути здійснений у строки, встановлені для пред'явлення до акцепту, тобто на протязі одного року від дня видачі векселя. Векселедавець може скоротити або збільшити цей строк, індосанти можуть скоротити його, тоді вексель може бути прийнятим до опротестування в неакцепті на протязі цих строків, але не пізніше 12 годин наступного за цим строком дня. 2) В несплаті. Для векселя строком на визначений день або в стільки-то часу від складання або пред'явлення протест повинен бути здійснений в один з двох робочих днів, які слідують за днем, в який вексель підлягає сплаті; для векселя строком по пред'явленні—на протязі строку, встановленого для пред'явлення до акцепту, або наступного дня, якщо пред'явлення було здійснено в останній день цього строку. Якщо не здійснена сплата за векселем, векселедержатель повинен передати вексель наступного дня нотаріусу (судовому виконавцю) для опротестування за місцем знаходження платника або за місцем платежу. Якщо строк платежу або строк відправки векселя припадає на встановлені законом дні відпочинку, ці строки переносяться. В цей же день нотаріус пред'являє платнику вимогу про сплату або акцепт векселя. Якщо після цього послідує платіж, нотаріус, не здійснюючи протесту, повертає платнику вексель з відміткою про сплату. Якщо платник зробив відмітку про акцепт на переказному векселі, він також повертається до векселе-держателя без протесту. Якщо до 12 годин наступного дня не одержано підтвердження про здійснення сплати за векселем, нотаріус в цей же день протестує вексель шляхом запису про це в реєстрі та відмітки на векселі. Оформлюється протест актом. Опротестований вексель з написом про протест та актом повертається від нотаріуса (судового виконавця) до векселедержателя. Протест в неакцепті здійснюється проти векселедавця. Протест в несплаті по простому векселю— проти векселедавця, по переказному — проти акцептанта. Крім здійснення протесту, держатель повинен повідомити індосанта та трасанта про відмову в акцепті або сплаті на протязі наступних за днем протесту чотирьох робочих днів. Недотримання цього правила не звільняє гарантів від відповідальності по векселю, але накладає на держателя відповідальність за збитки, які може понести відповідальна особа, в розмірі, що не перевищує суму векселя.

Якщо протест здійснений своєчасно, то виникають такі наслідки: —судові органи мають право виносити рішення по позовам, заснованим на опротестовних векселях;

— наступає відповідальність по простому векселю — надписателів, а по переказному — надписателів та трасанта (векселедавця). Всі ці особи, за виключенням індосантів, які помістили перед своїм підписом застереження“без обороту на мене”, є солідарне відповідальними перед векселедержателем. Він має право пред'явити позов до всіх зобов'язаних по векселю осіб (право регресу) або до одного з них, не звертаючи уваги на послідовність підписів цих осіб на векселі. Той, що сплатив по векселю звертається з вимогою до інших та, одержавши необхідну суму, передає тому, що сплатив опротестований вексель.

Таким чином, своєчасне опротестування векселя в разі відмови в акцепті або сплаті є умовою початку відповідальності трасанта, індосантів та авалістів. Акцептант та векселедавець простого векселя як головні боржники по векселю є відповідальними на протязі всього строку позовної давності.

Векселедавець може вимагати з того, до кого він пред'явив позов: - суму векселя, не акцептовану і не сплачену, з відсотками, якщо вони були обумовлені;

    - відсотки від дня строку платежу;

- збитки по протесту, здійсненню повідомлення, а також інші збитки; - пеню від дня строку платежу.

В разі закінчення строків, установлених для здійснення протесту в неакцепті або несплаті, векселедержатель втрачає свої права проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб, за виключенням акцептанта. Векселедержатель, який не одержав платіж, має право на стягнення у судовому порядку належної йому суми. Право на пред'явлення позовів обмежується визначеним строком, який носить назву вексельна давність (тобто в межах строків позовної давності). Для позовних вимог проти акцептанта та векселедавця простого векселя встановлений трирічний строк давності. Держатель може виставити позов проти індосантів, трасанта та їх гарантів на протязі одного року із дня протесту, або із дня строку платежів за векселем, що не підлягає протесту, а кожний індосант—проти іншого індосанта і трасанта на протязі 6 місяців з дня, в який індосант сплатив вексель, або із дня пред'явлення до нього позову.

    Дослідження досвіду використання
    вексельної форми в Україні.

2. 1. Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності. Широкомасштабне практичне застосування векселів пов'язане з необхідністю подолання кризи неплатежів, що глибоко вразила фінансово-розрахункову систему України.

Введення повномасштабного вексельного обігу дозво-лило б внести елемент самоорганізації у процес погашення боргів, додавши йому за допомогою векселя форми товару.

Першими нормативними актами у створенні ринку боргових зобов'язань були: Указ Президента України від 14 вересня 1994 р. "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльно-сті" [4 Вісник НБУ, № 9, 1997 р. ]; “Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями”, розроблений Національним банком у відповідності до цього Указу [5 Там же]. Незважаючи на те, що широкомасштабне введення векселя до господарського обігу проводилося адміністратив-ними заходами, необхідність проведення таких заходів була викликана об'єктивним станом фінансово-кредитної системи. За даними Міністерства статистики, кредиторська і дебіторська заборгованість в Україні на 1 серпня 1994 року досягла відповідно 280 і 240 трлн. крб. , що майже у тридцять разів перевищувало суму всіх (готівкових і безготівкових) грошей, що знаходяться в обігу [6 Закон і бізнес, № 19, 1994 р. ]. Взаємна заборгованість підприємств так переплелася, що навряд чи вони самі могли б розібратися у своїх фінансах. Розплутати вузол взаємних боргів повинен був Указ Президента України від 14 вересня 1994 року [7 Вісник НБУ, № 9, 1997 р. ] .

У відповідності до п. 1 цього Указу суб'єкти підприєм-ницької діяльності за результатами взаємозаліку повинні були до 1 листопада 1994 року оформити прострочену заборго-ваність звичайними векселями з терміном платежу 28 лютого 1995 року.

Пізніше, коли стало ясно, що ні банки, ні підприємства в термін до 1 грудня 1994 р. не укладаються, Указом Президента України від 14 листопада 1994 р. "Про опера-тивну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи та про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів" [8 Там же ] термін оформлення заборгованості було продовжено до 21 листопада 1994 року. Підприємство-боржник ставало векселедавцем, підприєм-ство-кредитор векселедержателем. Сума зобов'язань за одним векселем мала не перевищувати сто мільйонів карбо-ванців. З метою активізації процесу оформлення заборговано-сті векселями були передбачені спеціальні правила, спрямова-ні на його стимулювання. Пункт 3 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачав, що у разі відмови боржника оформити заборгованість векселем кредитор має право безакцептного списання суми заборгованості або оголошення такого суб'єкта підприємницької діяльності нездатним задо-вольнити пред'явлені до нього вимоги. У той же час, вказаний пункт Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. встановлював, що суб'єкти підприємницької діяльності, які не вимагають оформлення векселем кредиторської заборгова-ності, втрачають право на повернення такої заборгованості без будь-якого відшкодування і повинні списати її на власні збитки. Передбачалося, що ці заходи мають дисциплінувати як кредиторів, так і боржників, і, зрештою, підвищити ефектив-ність кроків, спрямованих на подолання кризи неплатежів.

Указ Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" передбачав можливість передачі векселя шляхом індосаменту (в тому числі і під заставу), а також для здійснення інших операцій відповідно до чинного законодавства. З точки зору розвитку вексельного обігу досить привабливим є положення, відповідно до якого норма дисконту з суми векселя при здійсненні облікових операцій не обмежується. У разі відмови в платежі при настанні вказаного у векселі терміну, вексель підлягає опротестуванню за встановленим порядком. Уявляється, що центральною пробле-мою у подоланні кризи неплатежів є можливість оперативного і повного стягнення боргу. Причому механізм стягнення боргу повинен бути: чітким (тобто гранично регламентованим); ясним, що не допускає альтернативних, двозначних тлумачень; простим (тобто таким, що є спроможним практич-но застосовуватись) і, нарешті, оперативним. Пункт 6 Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. передбачає майнову відповідальність за вексельними зобов'язаннями, відсилаючи, в плані реалізації цієї відповідальності, до меха-нізму, зафіксованого Законом України від 14 травня 1992р. "Про банкрутство" [9 Арбітражний процес, № 5, 1993 р. ] . Однак незрозуміло, яким чином цей механізм стосовно векселів мав виявитися ефективним, якщо до цього він практично не працював.

Пункт 7 вищеназваного Указу Президента України передбачав санацію тих підприємств державної власності, які не підлягають приватизації. З точки зору подолання кризи неплатежів або покарання недбайливого керівника під-приємства, санація, ймовірно, має позитивне значення. Однак, з позицій вексельного кредитора, немає ясності в головному– як у разі санації підприємств будуть захищені його інтереси. Позитивним економічним методом, покликаним стиму-лювати банківські операції з векселями, безумовно можна вважати рекомендацію, що міститься в Указі, Національному банку України надавати комерційним банкам України протягом листопада 1994 - лютого 1995 року до 10% всієї кредитної емісії під ці операції. З цих же позицій потрібно розглядати і пункт 2 Указу Президента України, відповідно до якого суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита за вексельні бланки, що купуються для оформлення взаємної заборгованості. Необхідно відмітити, що дія даного Указу Президента України розповсюджується на операції з векселями, які виписуються для оформлення простроченої заборгованості. Істотним є те, що норми Указу мають не одноразовий характер, а передбачають періодичне проведення взаємозаліку і оформлення заборгованості векселями. Рівно через місяць після підписання Указу Президента України "Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" був виданий Указ Президента України від 14 вересня 1994р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів" [10 Вісник НБУ, № 9, 1997 р. ]. Цей правовий акт вніс певні корективи у терміни проведення взаємного заліку заборгованості і оформлення простроченої заборгованості звичайними векселями, а також доповнення в плані визна-чення відповідальності кредиторів, що не вимагали оформлен-ня векселем заборгованості.

Поряд з вищепереліченими питаннями, даний Указ Пре-зидента України містить перелік проектів Указів Президента України і законів, які повинні бути розроблені для подолання кризи неплатежів, у тому числі для стимулювання вексельного обігу.

Укази Президента України про вексельний обіг переслідували досягнення кількох цілей, зокрема:

    1) пожвавлення платіжної системи;

2) здійснення заліків і погашення взаємних боргів суб'єктів підприємницької діяльності;

    3) розблокування господарської діяльності.

Положення Указу Президента України від 14. 09. 94 р. були деталізовані в нормативно-правових актах Національного банку:

- Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22. 09. 94 р. № 193 [11 Там же];

- Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі від 22. 02. 95 р. , № 150010/48.

Відповідно до Порядку проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями оформлення заборгованості векселями здійснюється безпосередньо в банку дебітора в присутності осіб, уповноважених наказом керівника установи банку. По кожному клієнту складається протокольне рішення у двох примірниках з вказівкою платежів, оформле-них векселями. У протоколі вказується доручення векселедав-ця обслуговуючому банку на інкасування векселів до векселедержателя. Протокольні рішення повинні бути підписані з боку банку і боржника. Після цього перший примірник залишається у банку, другий - видається клієнту (боржнику) на руки під розписку на першому примірнику. Оформлення векселів повинно здійснюватися відповідно до Положення про переказний і простий вексель. Після оформлення заборгованості векселями банк дебітора (боржника) формує векселі по банках кредиторів, включаючи їх до відповідних реєстрів. Перший примірник реєстру з прикладеними векселями надсилається до банку кредитора спецзв'язком, а другий залишається у банку векселедавця.

Відповідно до протокольного рішення векселі реєструються у банку дебітора в спеціальній книзі, де вказується: 1) найменування векселедавця і одержувач векселя; 2) термін платежів і номер кожного векселя; 3) підпис векселедавця. Інформація про оформлення взаємної заборгованості векселями повинна прямувати в регіональні управління Національного банку України, а звідти - до місцевих органів виконавчої влади і Національного банку України.

Страницы: 1, 2, 3, 4


© 2010 Рефераты