Гарантiйна операцiя, що здiйснюється у банках з векселями, полягає в прийнятті банком на себе вiдповiдальностi по зобов’язанням будь-якої зобов’язаної за векселем особи - акцептанта, векселедавця, iндосанта шляхом авалювання векселя. Якщо клієнт, отримувач даной послуги банку, не зможе виконувати свої зобов’язання по вiдношенням до свого контрагента, а саме у визначений термiн погасити вексель, банк бере на себе оплату даних зобов’язань, тобто банк страхує ризик непогашення кредиту у формi гарантії платежу, при чому гарантiя є безвiдзивною i не залежить вiд виконання сторонами угоди ( клієнтом та його контрагентом) своїх зобов’язань. Cаме за страхування даного ризику банк отримує певну винагороду . Приймаючи на себе таку вiдповiдальнiсть, банк, як правило, вимагає вiд клієнта надання забезпечення у виглядi застави цiнних паперiв, нерухомостi тощо. Таким чином, у разi не оплати платником пред’явленого йому векселя, векселедержатель звертається з пропозицiєю про оплату до банку - авалiста. Пiсля оплати авальованого векселя банк - авалiст набуває право регреснoї вимоги проти особи, за яку вiн надав аваль, а також проти усiх зобов’язаних за векселем осiб.

При цьому для банку важливо визначитися iз ступенем ризику, що виникає при авалi. Тому не рекомендується видавати аваль за векселями : - недомiцiльованими;

- термiном платежу по пред’явленню; якщо не визначений строк для пред’явлення ; строк перевищує 6 мiсяцiв з моменту пред’явлення; - юридичних осiб, векселя яких опротестовувались за останній рiк; платiжнi документи яких знаходяться на картотецi №2; які мають прострочені зобов’язання по наданих позиках; до яких банком були застосованi штрафнi санкції. Вищенаведений перелік різновидів банкiвських операцiй з векселями носить доволi теоретичний характер i має лише спільне визначення iз сутнiстю кожної з цих операцiй . В житті цi форми набувають разючі багатосторонностi й мають багато нюансів, що дозволяє вексельному обiгу зайняти значуще мiсце при здiйсненi у господарської дiяльностi , а також у сферi мобiльного перерoзподiлу фiнансових ресурсiв.

Аналізуючи структуру операцій з векселями ми бачимо (див. графік 1), що більшу половину операцій з векселями займає доміціляція (58 %), тобто в банках переважають комісійно-кредитні операції.

Здійснивши факторний аналіз операцій з векселями, як збільшится об’єм операцій з векселями від появи нових емітентів (див. графік 2), ми бачимо, що склалась стійка тенденція до росту операцій з векселями від появи нових емітентів. Це обумовлено тим, що ринок цінних паперів тільки формується і поява нових емітентів різко розширяє поле діяльності.

Отже, вексельний обiг саме за допомогою операцiй КБ набуває строго визначеного i упорядкованого характеру. При цьому:

по-перше, комплексне здiйснення операцiй iнкаcо, врахування й застави векселiв створює умови для передбачуваності строкiв надходження платежiв ( якщо взяти до уваги, що без вексельного обігу підприємства України нинi чекають їх місцями, то це велике благо);

по-друге, вексельна форма безготівкових розрахункiв комплексу постачальнику тимчасове відволікання коштiв з його господарського обороту, відшкодовує затрати виробництва та обiгу i значною мiрою гарантує отримання чистого доходу у виглядi прибутку.

До цього же сфера вексельного обiгу є дуже привабливою для банку, оскільки дозволяє розширити коло своєї дiяльностi, a

вiдповiдно з’являються бiльш широкi можливостi для отримання додаткового прибутку. Таким чином, поєднуючи фактори привабловастi сфери вексельного обiгу для банкiв й виключну її важливiсть для всієї економічної системи, можна говорити про те, що робота банку з векселями у сучасний перiод набуває певної значимості i потребує бiльш детального вивчення, яке має грунтуватися на аналiзi дiяльностi КБ у цiй сфері , оскiльки першi кроки у данному напрямку вже зробленi. 2. 4 Правове регулювання вексельного обігу в Україні.

Розвиток вексельного обігу неможливий без створення правового забезпечення, яке, з одного боку, гарантувало б можливість більш широкого його застосування, а з іншого, -безумовне стягнення вексельного боргу.

Правовою основою вексельного обігу в Україні є:

1)національні законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти України; 2)положення Одноманітного вексельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією у 1930 році.

Першим кроком на шляху відродження векселя у нашій державі було прийняття 18 червня 1991 року Верховною Радою України Закону "Про цінні папери і фондову біржу" [21 Відомості Верховної Ради України, 1991 р. , №38, ст. 508. ] . І, хоча, ст. 3 Закону тільки допускає випуск і обіг векселя, а ст. 21 дає визначення поняття "вексель" і перелічує реквізити переказного і простого векселів, чого явно недостатньо для правової регламентації вексельного обігу, однак було зроблено головне–створено юридичне поле функціонування векселя. Вексель було законодавчо визнано як один з інструментів фінансово-господарського життя.

Відповідно до Постанови Верховної Ради "Про порядок набуття чинності Закону Української РСР "Про цінні папери і фондову біржу", Закон введено в дію з 1 січня 1992 року. Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок випуску і обігу векселів; відповідні доручення були дані Міністерству фінансів і Національному банку України. Майже одночасно, з інтервалом в один місяць, були прийняті нормативні акти вищеназваних органів, де висловлюється пропозиція про необхідність використання Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 [22 Вісник НБУ, 1997 р. , №9. ] Ця пропозиція була підтверджена Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському обороті України" [23 Відомості Верховної Ради України, 1992 р. , № 35, ст. 516. ]. Постановою вводився вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року, при цьому Кабінету Міністрів України і Національному банку було доручено вжити всіх необхідних заходів для повноцінного використання векселів в господарському обізі. Спеціальним листом Національного банку України від 25. 02. 93 р. № 22001/85 до установ банків було надіслано Положення про переказний і простий векселі, яке по суті дослівно відтворювало текст Положення про переказний і простий вексель, затвердженого ЦВК і РНК СРСР 7 серпня 1937 року [24 Вісник НБУ, 1997 р. , № 9. ]. У свою чергу Положення 1937 року знаходиться у тісному взаємозв'язку з основними положеннями Женевсь-кого Одноманітного вексельного закону 1930 року. Тим самим, законодавець дотримувався певної послідовності (спадковості) у системі вексельного законодавства, здійсненої шляхом прямої імплантації норм міжнародного права у національне законодавство. Крім того, одночасно з вищезгаданим документом, Національним банком України був затверджений Порядок проведення банками операцій з векселями від 25. 02. 93 р. , який забезпечував створення механізму використання векселя як знаряддя кредитування і як платіжного засобу [25 Вісник НБУ, 1997 р. , № 9. ]. Застосування цих двох нормативних актів значно розширювало можливості правового регулювання вексельного обігу.

Одночасно із створенням нормативної бази, регулюючої вексельний обіг, були видані нормативні акти, покликані активізувати вексельний обіг. З цією метою був виданий 17. 05. 93 р. Декрет Кабінету Міністрів № 52-93 "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” [26 Бізнес, №7 (162), 1996 р. ]. Нині цей Декрет втратив силу у зв'язку з прийняттям 15 вересня 1995 року Закону України "Про операції з даваль-ницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" [27 Закони України, том 8, 1996 р. , стор. 24. ст. 383. ]. Велике значення для ефективності використання векселя має швидкість і реальність виконання вексельних зобов'язань. Ці питання регулюються ст. 34 Закону України "Про нотаріат", прийнятого 2 вересня 1993 року [28 Відомості Верховної Ради України, 1993 р. , №39, ]. Дана стаття передбачає як один з видів нотаріальних дій, що здійснюються в нотаріальних конторах, опротестування векселів. У ст. 92 цього ж Закону викладено перелік можливих видів протестів: протест про неоплату, неакцепт або недатування акцепту. Порядок внесення протестів здійснюється відповідно до законодавства України про простий і переказний векселі. Конкретизація вищезгаданих питань знайшла своє відображення в Інструкції "Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердже-ної наказом Міністерства юстиції України від 14. 06. 94 р. №18/5 [29 Бюлетень законодавства і юридичної практики 6' 1994 р. ] . (На сьогодні вже діє Указ Президента України “Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні” № 932\98 від 23. 08. 98, яким встановленно, що векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, є виконавчими документами).

Таким чином, до середини 1994 року загалом було завершено створення нормативної бази вексельного обігу. Однак його механізм запустити так і не вдалося. Цьому було немало причин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Початком другого періоду розвитку вексельного законодавства, на наш погляд, потрібно вважати Указ Президента України від 14. 09. 94 р. № 530 "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України" [30 Вісник НБУ, 1997 р. , №9. ]. Цим Указом як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підприєм-ницької діяльності був введений звичайний товарний вексель. З метою роз'яснення положень Указу Національний банк України затвердив Порядок проведення заліку взаємної заборгованості і оформлення її векселями від 22. 09. 94 р. № 193 [31 Там же], який містить чотири блоки цієї процедури, а саме: 1) оформлення і облік платіжних документів;

    2) проведення заліку взаємної заборгованості;
    3) вексельне оформлення простроченої заборгованості;
    4) подальші операції з векселями.

Однак цілу низку організаційно-технічних питань не було з’ясовано, і Національний банк України 30. 09. 94 р. спрямував роз'яснення № 17217/640 "Про роботу установ банків в Україні в зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями" [32 Вісник НБУ, 1997 р. , №9. ]. Указ Президента України від 14. 09. 94 р. № 530 передбачав рефінансування Національним банком України облікових і позикових операцій з векселями, які здійснюються комерційними банками. Роз'яснення з кредитування комер-ційних банків за операціями, пов'язаними з вексельним обігом, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 5 грудня 1994 року № 203, передбачали проведен-ня рефінансування або шляхом прийняття векселів під заставу або шляхом їх переобліку.

З метою корекції термінів проведення взаємного заліку і оформлення простроченої заборгованості векселями у бік їх подовження, необхідні зміни внесені Указом Президента України від 14. 10. 94 р. "Про оперативну міжвідомчу комісію з питань подолання платіжної кризи і про деякі заходи з упорядкування розрахунків і платежів" [33 Там же]

.

У міру наближення терміну платежу за векселями, знову були спрямовані "Роз'яснення відносно використання векселів в господарському обізі" [34 Там же] телеграмою Національного банку України від 22. 02. 95 р. N 15010/48. Указ Президента України від 14. 09. 94 р. № 530 передбачає постійне використання векселів для оформлення простроченої заборгованості. Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 "Про проведення заліку взаємної за-боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями" [35 Постанови уряду, 1995 р. , №12. ] було передбачено проведення у червні 1995 року другого взаємо-заліку. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01. 12. 95 р. № 960 "Про проведення заліку взаємної заборго-ваності суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями" [36 Вісник НБУ, 1997р. ,№9. ] відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови Уряду Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений Постановою Правління НБУ від 04. 12. 95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-322 [37 Там же. ]. Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну сторону використання векселів. Вказаний документ передба-чає використання при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів. У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від 12. 06. 1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ, поставлений з Російської Федерації в 1994 році” [38 Вісник НБУ, 1997р. ,№9. ], відповідно до якої оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані “податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України [39 Там же. ], податковий вексель - це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27. 06. 1996 року № 689 “Про затвер-дження порядку застосування векселів Державного казна-чейства” [40 Там же. ]. Казначейські векселі можуть використовуватися для: - погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами); - продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України "Про цінні папери і фондову біржу", ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. "Про підприємства в Україні" [41 Відомості Верховної Ради України, 1991 р. , №24, ст. 272. ] допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу” [42 Бюлетень законодавства і юридичної практики 4' 1997. ], регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п. 4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність” [43 Відомості Верховної Ради України 1991 р. , №25, ст. 281. ] , де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту. Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17 Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року [44 Вісник НБУ 1997 р. , №9. ], забороняє інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року [45 Там же. ], передбачали запов-нення вексельного бланка тільки друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1995 року № 177 "Про внесення змін до правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національ-ного банку України від 10 вересня 1992 року № 528", допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським, так і недрукарським способами. З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів" [46 Там же. ], що передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності. Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 504 "Про сплату державного мита за вексельні бланки" [47 Там же. ] вводилося відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01. 12. 93 р. № 22001/279-7230 "Про порядок обліку та видачі простих та переказних векселів" [48 Вісник НБУ 1997 р. , №9. ] забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і банками. Законом України від 2 липня 1995 р. "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України" встановлювалося державне мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0, 3% неоподатковуваного мінімуму прибутків громадян.

Отже, можна резюмувати, що основи вексельного права в Україні закладені. Однак низка питань вексельного обігу продовжує регламентуватися широким колом розрізнених нормативно-правових актів.

Крім того, дуже важливим є наступне :

Як вже зазначалось вище у 1937 році у СРСР була ратифікована Женевська конвенція 1930 року за № 358, якою впро-ваджений у дію Одноманітний закон про простий та переказний векселі, Раднаркомом було прийняте Положення про простий та переказний векселі, яке відтворювало російською мовою текст Одноманітного закону з урахуванням відповідних обмовлень, передбачених додатком ІІ до Конвенції.

З 1991 року, з моменту набуття Україною незалежності, у відношенні до міжнародних договорів для нашої країни має чинність Віденська Конвенція 1978 року “Про правонаступництво держав по відношенню до договорів”, у відповідності з якою Україна повинна пройти процедуру ратифікації з метою підтвердження своєї причетності до Женевської конвенції 1930 року за № 358.

З метою врегулювання законодавства щодо векселів та їх обігу, Верховна Рада України прийняла постанову від 17 червня 1992 року №2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, але у цій постанові не було визначено, яка саме з трьох Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360) діє на території України, відповідно не було зроблено офіційного перекладу текстів зазначених Конвенцій на державну мову і, найважливіше, не було зазна-чено відповідних дій до здійснення ратифікації цих Конвенцій з метою підтвердження причетності до них України.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згоду на які дала Верховна Рада України є частиною національного законодавства, але постанову Верховної Ради від 17 червня 1992 не можна вважати згодою такого роду, оскільки Законом України “Про міжнародні договори України” був встановлений інший порядок ратифікації міжнародних договорів. Зазначена раніше, Віденська конвенція 1978 року передбачає, що “ратифікація… це міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає у міжнародному плані свою згоду на обов’язковість для неї договору” (пункт “і” статті 2 Конвенції). Враховуючи, що ніякого міжнародного акту Україною видано не було, можна зробити висновок, що Женевські конвенції 1930 року для України, як міжнародні договори, на даний момент не діють.

Зважаючи на наведене та враховуючи, що значна частина законодавчих актів України створена у відповідності з прийнятою Верховною Радою України постановою від 17 червня 92 року № 2470-ХІІ, яка встановила, що вексельний обіг в Україні повинен здійснюватись відповідно до Женевської конвенції 1930 року, виникає необхідність внесен-ня істотних змін у вексельне законодавство України з метою врегулювання цієї колізії.

На виконання доручення Кабінету міністрів України від 29 січня 1998 року № 1684/2 щодо питання застосування нормативно-правових актів стосовно емісії та обігу векселів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку розглянула деякі законодавчі акти України та проекти відповідних законів і запропонувала наступну послідовність законодавчого врегулювання випуску та обігу векселів в Україні :

Зробити офіційний переклад тексту Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)

Прийняти Закон України “Про ратифікацію Женевських конвенцій 1930 року (за № 358, 359, 360)”, з урахуванням національних обмовлень;

Прийняти Закон України “Про вексельний обіг в Україні”;

Привести у відповідність до прийнятих законів інші законодавчі акти України. Міністерством юстиції України на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 30 квітня 1998 року № 67-617/2 було погоджено проекти Законів України “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів”, “Про приєднання України до Женевської конвенцій 1930 року, якою запроваджено уніфіко-ваний закон про переказні та прості векселі”.

Враховуючи вищезазначене, можна зробити висновки, що робота по врегулюванню колізій та удосконаленню вексельного законодавства в Украіні ведеться і маємо надію, що вже найблищим часом вищезгадані закони будуть прийняті. Необхідним наступним етапом у формуванні вексельного права, на наш погляд, повинна бути кодифікація діючих нормативних актів шляхом розробки і прийняття Вексельного Статуту України. У рамках цього періоду, якщо це не буде зроблене раніше, виникне необхідність внесення змін і доповнень до законодавчих і підзаконних актів, спрямованих на підвищення ефективності функціональних можливостей векселя і надання йому статусу повноцінного платіжного засобу.

3. Удосконалення окремих елементів
вексельного обігу в Україні.

3. 1 Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого покращання. У міжнародному масштабі вексельний обіг за останні десятиріччя суттєво розширив сфери використання, світове співтовариство консолідувало зусилля по вдосконаленню єдинообразного вексельного законодавства і у 1988 р. Організація об’єднаних націй прийняла Конвенцію ООН “Про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Конвенція ЮНСІТРАЛ)”.

Обмежені можливості використання векселів в Україні, а також відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу гальмують ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р. Але навіть у випадку прискореного створення достатньої законодавчо-нормативної бази вексельного обігу, що забезпечує стиковку з іншими законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час для того, щоб вексель став невід’ємною складовою частиною у господарському обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.

За оцінками німецької консультаційної групи з питань економіки, яка працює при уряді України, частка взаємної заборгованості підприємств України у порівнянні з валовим внутрішнім продуктом 1995 р. складала: дебіторська—25%, кредиторська —34%. Група вважає, що показники в цілому знаходяться на рівні промислово розвинених країн, а також європейських країн з економікою, що трансформується—Угорщина, Чехія, Польща, де сума комерційних кредитів (а саме так класифікуються взаємні борги підприємств) знаходиться в інтервалі від 20 до 30% валового внутрішнього продукту. На жаль, відсутність грошових коштів у підприємств, зростаючі неплатежі—це гіперінфляційне економічне слідство, яке взаємозаліками з використанням векселів не ліквідувати.

Економічні, політичні та соціальні причини неплатежів відомі, але керівники підприємств– боржників по інерції впевнені, що кошти для погашення боргових зобов’язань колись, де-небудь знайдуться і держава, як звичайно, “тим чи іншим засобом” в останній момент врятує їх або просто спише борги. Досвід інших країн показує, що кліринг може діяти тільки недовгий час, а потім призводить до негативних наслідків. Взаємозалік, як “захід” не може бути ефективним. Лікування повинне бути системним, комплексним з використанням послуг фондового ринку, радикальних засобів санації, банкрутства боржників. Основний напрямок вирішення проблеми відомий —інтенсифікація ринку цінних паперів (“локальних грошей”), що дозволяє державі почуватися вільніше навіть при проведенні реструкційної політики. Але для цього необхідно зробити ряд конкретних кроків у галузі розвитку фондового ринку. У світовій практиці діють дві основні моделі організації ринку цінних паперів— “німецько – японська”, при якій визначаючими суб’єктами є банки, та “англо – американська”, яка дозволяє іншим фінансово –кредитним інститутам відігравати активну роль на фондовому ринку. В останньому випадку державне регулювання ринку цінних паперів виявляється більш жорстким. Це особливо важливо у процесі становлення ринкових відносин в Україні, коли на фінансовій сцені фондового ринку виступає порівняно невеликий ансамбль малопотужних комерційних банків. Їх дії повністю підконтрольні Національному банку України та іншим владним структурам (Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Державна податкова інспекція).

Взагалі, другий шлях більш прийнятний для держави. Інтенсивний розвиток у цьому випадку отримують окремі види цінних паперів, серед яких провідне місце за обсягом фінансових операцій посідає вексель.

Спеціалізованих організацій, створених для обслуговування та розвитку операцій з векселями недостатньо. Тільки у 1995 р. в Україні почала створюватись мережа таких спеціалізованих фінансових організацій.

Провідне місце серед них посідає асоціація “Український вексельний центр” (надалі—“Укрвексель”), створена з метою сприяння розвитку в Україні ринку цінних паперів, відродження національного вексельного обігу як випробуваного платіжного засобу, інструменту зниження темпів інфляції та залучення інвестицій, а також для розв’язання методичних, організаційних та практичних питань , що виникають при здійсненні господарських та фінансових операцій з використанням векселів. Засновниками Укрвекселя виступили: Академія підприємництва та менеджменту України, Українська фондова біржа, Асоціація консультаційних фірм України “Укрконсалтинг”, Консалтингова компанія “Стрілець”, Акціонерний комерційний агропромисловий банк “Україна”, Акціонерне товариство з іноземними інвестиціями “Євроінвест”.

За час свого існування Укрвексель узагальнив практику застосування національного та іноземного законодавства з вексельного обігу, розробив конкретні пропозиції та проекти законодавчих і нормативних актів з найбільш актуальних питань обігу векселів в Україні, які подано до Кабінету Міністрів України, НБУ, та Комісії Верховної Ради України з питань фінансової та банківської діяльності.

На виконання Указу Президента України “Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України” від 16 березня 1995 року в межах експерименту на 1995 р. Укрвексель провів ряд заходів, консультацій та нарад з керівництвом і фахівцями Міненерго, Мінпрому, Мінвуглепрому з питань застосування векселів з метою зменшення сум неплатежів. Наслідком проведеної роботи стала Генеральна угода про подальший розвиток вексельного обігу, яку зазначені міністерства та Укрвексель уклали 1 вересня 1995 р. З метою розв’язання кризи неплатежів Укрвексель розробив та узгодив з міністерствами –учасниками Генеральної угоди “Тимчасові правила вексельного обігу між підприємствами ряду базових галузей народного господарства України”, які затверджені 14 вересня 1995 р.

З метою запобігання використання “бронзових”, “дружніх” та аналогічних векселів випадків, шахрайства на торгах УФБ продавцем векселів виступає уповноважена Укрвекселем спеціалізована брокерська контора “Стрілець–вексель”, яка здійснює відповідну експертизу цінних паперів, вексельних ланцюжків, консультує учасників вексельних угод. Крім того, виходячи з новітнього характеру операцій з векселями, за домовленістю з Укрвекселем Українська фондова біржа, постановила, що у разі, якщо векселі виставлено спеціалізованою вексельною брокерською конторою, сплачувана сторонами біржового контракту вартість котировки цінних паперів та розмір збору за послуги біржі суттєво зменшуються, що також сприяє поширенню вексельного обігу в країні. Для здійснення вексельних операцій за участю Укрвекселя створено Центральну вексельну палату (ЦВП), яка відповідно до встановленого порядку може здійснювати комерційні та комісійні операції з цінними паперами. Передбачено, що ЦВП веде реєстр векселів, їх облік, зберігання, уступку вимог, переказ боргів, взаємозалік у процесі вексельного обігу, координує діяльність диспетчерських вексельних пунктів міністерств, надає консультації та інші послуги власникам векселів, виконує їх доручення, як особа з вексельними повноваженнями, здійснює операції з векселями на Українській фондовій біржі та на позабіржовому ринку.

Міністерства самостійно вирішують питання про необхідність створення диспетчерських вексельних пунктів. Так у Мінпромі два таких пункти створюються у Дніпропетровську та Києві на базі існуючих галузевих інформаційно– обчислювальних центрів. Існуюча практика безакцептного списання боргів на користь бюджету не сприяє підвищенню ділової активності підприємств, особливо тих, які за виконані держзамовлення не отримують від споживачів кошти за вироблену продукцію і вимушені ставати боржниками перед державою.

Укрвексель бачить вихід у наданні підприємствам, що поставляють паливно –енергетичні ресурси та найважливішу промислову сировину за держзамовленнями, вексельного кредиту для розрахунків з бюджетом. Конкретні пропозиції розробляються разом з фахівцями Укрнафти, Міненерго, Мінпрому. Поширення вексельного обігу неможливе без наявності механізму захистів інтересів кредиторів та підвищення надійності і довіри до векселедавців, акцептантів, індосантів тощо. У країнах з розвинутою правовою базою ринкової економіки протягом десятиріч як один з інструментів такого механізму захисту використовуються переліки неакцептованих та неоплачених векселів. Передбачається, що аналіз і систематизацію поточної вексельної інформації, як і її економічну і юридичну експертизу, здійснюватимуть фахівці Центральної вексельної палати. Для реалізації цих функцій Укрвексель має висококваліфікованих спеціалістів та сучасну комп’ютерну техніку. Ці роботи виконуватимуться на госпрозрахунковій основі із зацікавленими підприємствами– учасниками вексельного обігу. На першому етапі впровадження інформаційної системи передбачається використовувати існуючі в міністерствах канали зв’язку з підвідомчими підприємствами. Поточний збір, контроль та зберігання інформації про наявну на підприємствах заборгованість та подальше подання цієї інформації на магнітних носіях до ЦВП міністерства можуть доручити як створюваним диспетчерським вексельним пунктам, так і вже діючим інформаційно– обчислювальним центрам. Серед принципово нових положень, які передбачається впровадити у порядку експерименту, можна виділити створення органів, що координують вексельний обіг. Доцільно зупинитись на можливості функціонування Міжвідомчого Вексельного Комітету. У своїй діяльності Комітет має виходити з необхідності визначення основних напрямків подолання кризи неплатежів, покриття нестачі обігових коштів підприємств, ефективного функціонування векселів на ринку цінних паперів, розширення кола учасників Генеральної угоди.

Недосконалість чинного законодавства призводить до втрати інтересу з боку закордонних партнерів до здійснення в Україні операцій із застосуванням вексельної форми. Саме в недосконалості законодавства вбачається головна проблема, через яку приєднання України до Конвенції ООН “Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі” (1998 р. ) не може бути здійснене найближчим часом.

На сьогоднішній день в Україні, як не дивно, не існує навіть серйозних санкцій за порушення вексельного законодавства. Адже відповідно до світової практики вексель може мати довільний вигляд. Тобто, хоч і існує закон “Про затвердження правил виготовлення і використання вексельних бланків” від 10. 09. 1992 р. , однак правильно оформлений вексель навіть на серветці вважається дійсним. Не дивлячись на те, що вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, він не має абсолютно ніяких переваг перед іншими борговими зобов’язаннями. Оскільки вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, оплата опротестованих векселів проводиться наступним чином: - шляхом безарбітражного списання необхідної суми з розрахункового рахунку боржника;

- через механізм банкрутства.

Однак, на думку арбітражного суду, у безакцептному порядку можуть списуватись суми тільки по розпорядженню податкової адміністрації, платіжні доручення якої прирівнюються до виконавчих документів.

Згідно до чинного законодавства України опротестований вексель не входить до списку виконавчих документів, і тому протест векселя дає кредитору право звернутися до боржника з вимогою відповідно до Арбітражного процесуального кодексу. Іншими словами, для списання коштів з рахунку боржника кредитору все одно знадобиться рішення суду та виконавчий документ.

Практика показує, що отримати оплату по опротестованому векселю дуже важко, часто навіть неможливо. Більшість боржників для погашення боргу за векселем просто не мають коштів, тому рішення суду про списання коштів з рахунку боржника все одно не принесе ніякої користі кредитору. Для кредитора залишається єдиний вихід—розпочати процедуру банкрутства боржника. Але тут кредитора підстерігають певні труднощі. По-перше: у випадку об’яви боржника банкротом погашення боргів проводиться відповідно з законодавством України (кредитор може не розраховувати стати одним з перших отримувачів боргу). При цьому переваги при ліквідації підприємства отримують учасники ліквідаційної комісії; по-друге: якщо боржником являється державне підприємство (навіть частково), об’явити це підприємство боржником неможливо. А на сьогоднішній день в Україні близько 75% підприємств мають державну частку і деякі керівники цих підприємств, користуючись цим, емітують векселі у значній кількості навіть не збираючись їх оплачувати.

Через це потрібно у найкоротші строки зосередити зусилля на підготовці до затвердження Верховною Радою України проектів відповідних законів України, проектів Указів Президента України про вексельне забезпечення виконання зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності та про порядок заміщення боргів підприємств їх майновими цінними паперами– акціями.

Розумно розглянути перспективу створення в Україні системи страхових гарантій за векселями. Така система є принципово новою у практиці діяльності українських страхових компаній, відсутні навіть розробки правил такого страхування, полісів та розрахунки страхових тарифів.

Важливість та величезні обсяги поставлених задач перед учасниками вексельного обігу в Україні, практично необмежене коло господарських зв’язків та економічних відносин вимагають кооперації діяльності державних і комерційних структур щодо скорочення сум неплатежів і впровадження вексельного обігу.

    3. 2 Бухгалтерський облік векселів
    і оподаткування операцій з векселями
    Облік бланків векселів.

Одержані у встановленому порядку бланки векселів зберігаються і враховуються підприємствами як бланки суворої звітності. Бухгалтерський облік бланків векселів здійснюється на забалансовому рахунку 004“Бланки суворої звітності”. Рух цих бланків відображається на рахунку 004 на основі відповідних приходно-витратних документів. Списання цих бланків із забалансового обліку проводиться одночасно із записами по видачі векселів.

У відповідності до п. 9. 5. 7. Закону України “По оподаткування прибутку підприємств”витрати, що пов'язані із виготовленням або придбанням бланків векселів, відносяться до витрат підприємства і відображаються на рахунку 26“Загальногосподарські витрати”. Облік виданих векселів

Заборгованість по розрахункам з постачальниками, підрядниками, іншими кредиторами, яка оформлена векселями, виданими на суму отриманої продукції, виробів, робіт та послуг відображається відповідною бухгалтерською проводкою: Дебет рах. 60 “Розрахунки з постачальниками і підрядниками”, Дебет рах. 76 “Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами” або інші відповідні рахунки обліку розрахунків, Кредит рах. 66 “Векселі видані”.

Сума витрат у вигляді договірних відсотків за відстрочку платежу, векселедавець відображає бухгалтерською проводкою:

Дебет рах. 26 “Загальногосподарські витрати” —якщо векселями проведені розрахунки за сировину, матеріали, паливо, комплектуючі вироби, роботи та послуги виробничого характеру для забезпечення виробничої діяльності;

Дебет рах. 44 “Витрати обертання” —якщо векселями проведені розрахунки за товари, роботи, послуги комерційного характеру для забезпечення комерційної діяльності;

Дебет рах. 33 “Капітальні вкладення” —якщо векселями проведені розрахунки за основні засоби, будівельно-монтажні, проектні та інші роботи та послуги для забезпечення капітальних вкладень; Дебет рах. 81 “Використання прибутку” —якщо векселями проведені витрати, які не відносяться до підприємницької діяльності виробничого, комерційного характеру або капітальних вкладень, тобто ті витрати, які не включаються до собівартості продукції.

Кредит рах. 66 “Векселі видані”.

Погашення заборгованості, яка забезпечена виданими векселями, відображається бухгалтерською проводкою:

    Дебет рах. 66 “Векселі видані”;
    Кредит рах. 50 “Каса”,
    Кредит рах. 51 “Розрахунковий рахунок”,
    Кредит рах. 52 “Валютний рахунок”.

Аналітичний облік по рахунку 66 “Векселі видані” проводиться по кожному виданому векселю. Облік одержаних векселів

Заборгованість по розрахункам з покупцями, замовниками оформляється векселями, одержаними на суму відвантаженої продукції (товарів), виконаних робіт та наданих послуг і відображається бухгалтерською проводкою на суму цих векселів: Дебет рах. 59 “Векселі одержані”,

Кредит рах. 46 “Реалізація”.

Одночасно по дебету рахунку 46 у встановленому порядку відображаються фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг). За Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”(п. 3. 2. ) не вважаються прибутком і не оподатковуються узяті на облік, але не сплачені векселі.

Сума доходу, що отримана за векселем продавцем за відстрочку платежу відображається бухгалтерською проводкою:

Дебет рах. 59 “Векселі одержані”,
Кредит рах. 80 “Прибутки та збитки”.

Якщо підприємство відображає в обліку реалізацію продукції (товарів, робіт, послуг) по мірі пред'явлення розрахункових документів покупцем (замовником), то при отриманні векселів по реалізації продукції (товарам, роботам, послугам) застосовується бухгалтерська проводка:

Дебет рах. 59 “Векселі одержані”,
Кредит рах. 62 “Розрахунки з покупцями та замовниками”.

Аналогічно в бухгалтерському обліку проводяться записи, пов'язані з отриманням векселів по забезпеченню інших видів дебіторської заборгованості. По мірі погашення заборгованості, забезпеченої одержаними векселями, суми, обліковані на рахунку 59“Векселі одержані”, списуються відповідною бухгалтерською проводкою: Дебет рах. 50 “Каса”,

    Дебет рах. 51 “Розрахунковий рахунок”,
    Дебет рах. 52 “Валютний рахунок”,
    Кредит рах. 59 “Векселі одержані”.

Аналітичний облік по рахунку 59 “Векселі одержані” ведеться по кожному одержаному векселю. Облік операцій по індосації (передачі) одержаного векселя

При індосації векселя в оплату за одержану продукцію (товари, роботи, послуги) в бухгалтерії індосата складається відповідна бухгалтерська проводка на суму векселя:

Дебет рах. 60 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, Дебет рах. 76 “Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами” або інші рахунки, на яких враховується борг;

Кредит рах. 59 “Векселі одержані”.

Якщо виданий векселедавцем вексель індосується векселедержателем на користь векселедавця, тобто вексель повертається векселедавцю в оплату за реалізовану продукцію (вироби, товари, виконані роботи або надані послуги), то в бухгалтерському обліку у нього це відображається проводкою на суму проданого товару:

Дебет рах. 66 “Векселі видані”,
Кредит рах. 46 “Реалізація” або

Кредит рах. 62 “Розрахунки з покупцями та замовниками”, в залежності від обліку процесу реалізації. При цьому, різниця між сумою векселя і сумою реалізованої продукції (робіт, послуг), в залежності від того позитивна вона чи негативна, враховується відповідно в дебеті або кредиті рахунку 76“Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами”. Облік дисконтних операцій

При реалізації одержаних векселів з дисконтом здійснюється бухгалтерська проводка:

Дебет рах. 51 “Розрахунковий рахунок” — на суму, отриману за вексель; Кредит рах. 59 “Векселі видані” — на вексельну суму .

При цьому дисконт (різниця між номінальним і реальним курсом векселя) в залежності від того позитивний він чи негативний, враховується відповідно в дебеті або кредиті рахунку 80“Прибутки та збитки”.

Згідно з п. 3. 4. 1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”оподаткованим оборотом є різниця між ціною придбання і продажу векселя (дисконт), зменшена на суму витрат, пов'язаних з цими операціями. Облік одержаних векселів

Одержання підприємством векселів відображається бухгалтерською проводкою: Дебет рах. 58 “Фінансові вкладення”,

    Кредит рах. 50 “Каса”,
    Кредит рах. 51 “Розрахунковий рахунок”,
    Кредит рах. 52 “Валютний рахунок”.

Якщо покупна вартість придбаних векселів відрізняється від їх номінальної вартості (вексельної суми), то сума різниці між покупною і номінальною вартістю відображається на рах. 80“Прибутки та збитки” і оподатковується на прибуток згідно з вищевказаним п. 3. 4. 1. Аналітичний облік по рахунку 58 “Фінансові вкладення” здійснюється по кожному цінному паперу окремо. Облік інших витрат, пов'язаних з обігом векселів За зберігання векселів у банку і опротестування | здійснюються бухгалтерські проводки:

Дебет рах. 80 “Прибутки та збитки”, | Кредит рах. 76 “Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами” при одержанні гарантій (вексельного аваля), Дебет рах. 26 “Загальногосподарські витрати” або Дебет рах. 44 “Витрати обігу” (згідно з п. 9. 5. 6. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”); Кредит рах. 76 “Розрахунки з різними дебіторами та кредиторами”. Операції, що відносяться до обігу векселів, звільняються від сплати ПДВ згідно з підпунктом“м”пункту 31 розділу У Інструкції про порядок нарахування і сплати ПДВ, затвердженої наказом Мінфіну України від 10. 02. 93 р. №3.

3. 3 Практичні рекомендації щодо заповнення векселів.
Мова складання

У відповідності до Закону України “Про мови в Україні”, введеним в дію постановою Верховної Ради України №8313-11 від 28. 10. 1989 р. , зі змінами згідно із Законом №75/95 від 28. 02. 1995 р. , державною мовою нашої країни є українська мова. Російській мові наданий статус мови міжнаціонального спілкування.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що у роботі державних і суспільних органів, підприємств, установ та організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські та селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовувати як українську мову, так і їх національні мови. У випадку, якщо громадяни іншої національності, які складають більшість населення вказаних адміністративно-територіальних одиниць, не володіють у належному обсязі національною мовою, а також коли у межах цих адміністративно-територіальних одиниць компактно проживає декілька національностей, може використовуватися українська мова або мова, придатна для усього населення, в роботі державних і суспільних органів та організацій.

Як показує текстуальний аналіз законодавчої норми, альтернатива використання мов при складанні підприємством векселя обмежена.

Враховуючи обіговість векселя як цінного паперу на усій території України, можна зробити висновок: вексель повинен бути складений, індосований, акцептований та авальований на українській мові.

Додаткові вимоги до підпису учасника вексельного обігу

Серед обов'язкових реквізитів векселя, перелічених у пункті 1 Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07. 08. 1937 р. №104/1341, визначений підпис того, хто видає вексель. Такою ж є вказівка у пункті 13 Положення про те, що індосамент повинен бути підписаний індосантом, у пункті 25 і що простий підпис платника має силу акцепта, у пункті 31 і що аваль підписується авалістом.

Інші нормативні акти і положення діловодства нашої країни вимагають наступних доповнень до міжнародних стандартів:

а) усі вексельні записи повинні бути підписані двома уповноваженими представниками векселедавця, акцептанта, аваліста або індосанта, якими визнаються керівник і головний бухгалтер підприємства (див. розділ 2 Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10. 09. 1992 р. №528).

У відповідності до пункту 6 Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Головою НБУ 25. 02. 1993 р. , і пунктом 17 листа Управління платіжних систем НБУ“Про роботу установ банків в Україні у зв'язку з оформленням заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України векселями”від 22. 09. 1994 р. №193 уповноваженими особами підприємства визнаються особи, зразки підписів яких внесені в банківські картки зразків підписів. У вексель вносяться повне і правильне найменування посад і прізвищ учинивших підписи осіб;

б) усі вексельні записи повинні бути засвідчені печаткою підприємства. У відповідності до вимог Закону України“Про підприємства в Україні”печатка містить повне найменування підприємства. Відтиск на печатці і зазначене у векселі найменування учасника вексельного обігу повинні співпадати, у протилежному випадку виникає загроза перервати індосаментний рядок. Скорочення у найменуваннях можуть носити тільки загальноприйнятий характер; в) векселедавець, акцептант, аваліст і кожний індосант повинні вказати свою повну адресу (місцезнаходження органу управління), у протилежному випадку ускладнюється реалізація права векселедержателя на стягнення вексельної заборгованості, особливо при опротестуванні векселів і пред'явленні арбітражного позову;

г) векселедавець, акцептант, аваліст і кожний індосант як учасники розрахункових відносин повинні вказати свій код у відповідності до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, передбаченим постановою Кабінету Міністрів України від 22. 01. 1996 р.

Виходячи із вищезазначеного, вексельний запис про векселедавця виглядає таким чином:

    Приватне підприємство “Весна”,
    код ЄДРПОУ 123456789,
    253047, м. Київ, вул. Молодіжна, д. 47, к. З
    Директор АБ. Вознюк
    Гол. бухгалтер 3. 1, Котова
    м. п
    .
    Приклади оформлення індосаменту розглядаються нижче.
    Індосамент векселя

У відповідності до норм Пунктів 11-20 і розділу 2 Положення про переказний і простий вексель індосувати (передати іншому векселедержателю і індосату) можна як переказний, так і простий вексель. Індосамент не можна обумовити настанням визначених умов, наприклад, при умові, якщо індосат поставить товар за іншим договором. Не дозволяється індосувати вексель частково, наприклад, на частину вексельної суми, що відповідає наявній заборгованості індосанта перед індосатом.

Індосант (векселедержатель, який здійснює передачу векселя) несе відповідальність за акцепт і, головне, за платіж за векселем. У цьому і є одна із найбільших відмінностей вексельних відносин від договору цесії, тому що при цесії сторона, що передала право вимоги, несе відповідальність перед отримувачем тільки за належне оформлення переданого зобов'язання, але не за платіж боржника. Якщо векселедавець помістив у текст векселя слова“не наказу”, документ може бути переданий іншій особі лише з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії.

Приклад: “04 червня 1996 року ми заплатимо проти даного векселя не наказу ВАТ ”3авод “Реахім”. У зв'язку із зазначеним особливо важливе правильне оформлення індосаменту векселя.

а) одним із найбільш прийнятих в практиці засобів оформлення індосаменту є здійснення на оборотній стороні векселя запису“платіть наказу”, “наказу”, “платіть тільки”, “за наказом”, “замість мене уплатіть”. Далі вказується повне і правильне найменування індосата, а також підпис індосанта з урахуванням вищезазначених додаткових вимог до підпису. Приклад:

    Платіть наказу АТ “Спеирсіммаш”.
    ТОВ “Зірковий”,
    код ЄДРПОУ Ї2345678,
    333333, М. Нікополь, вул. Вєтрова, 14
    Директор С. Ю. Потокар
    Гл. бухгалтер В. К. Ярош
    м. п.

Використання при оформленні індосаменту нетрадиційних записів може привести до зміни змісту вексельних взаємовідносин або до порушення прав одного із учасників вексельного обігу. Так, наприклад, в останній час з'явилась значна кількість векселів, індосамент яких оформлений фразою“одержувачем за даним векселем є .... ”, що призводить до порушення прав наступного векселедержателя, перетворюючи його із власника векселя тільки в особу з вексельними повноваженнями. б) якщо запис “не наказу”включений у текст індосаменту, тим самим індосант забороняє новий індосамент і не несе відповідальності перед тими особами, на користь яких вексель буде передаватися.

    Приклад:
    Платіть не наказу ВАТ “Гідромаштіб”.
    АТ “Спецхіммаш”,
    код ЄДРПОУ 87654321,
    444444, м. Вольск, вул. Тихомирова, 78
    Директор Т. П. Іванков
    Гол, бухгалтер С. Д. Курбала
    м. п.

в) оговорка в індосаменті “валюта до отримання”, “на інкасо”, “як довіреному” має на увазі просте доручительство. Приклад:

    Платіть наказу банка “Турбо” на інкасо.
    А Т “” Спецхіммаш“,
    код ЄДРПОУ 87654321,
    444444, м. Вольск, вул. Тихомирова, 78
    Директор Т. П. Іванков
    Гол. бухгалтер С. Д. Курбала
    м. п.

Зобов'язані особи можуть заявляти проти держателя векселя тільки такі заперечення, які витікають із їх відносин з індосантом. При цьому держатель векселя може здійснювати усі права свого попередника, але індосувати вексель може тільки у порядку передоручительства, тобто індосування здійснюється індосантом, який діє за дорученням векселедержателя.

Найчастіше перепоручительний індосамент зустрічається при отриманні банком грошей за дорученням клієнта і при отриманні з клієнта платежу за векселем. Здійснюючи інкасо векселя, банк приймає лише доручення клієнта отримати вексельний борг і передати його власнику векселя (пункт 46 Порядку проведення банками операцій з векселями, затвердженого Головою НБУ 25. 02. 1993 р. ). Дисконт і оподаткування векселя

Дисконтом векселя називається придбання векселя до закінчення його строку, а також відсоток, який отримується придбавачем під час цієї операції. Дисконт як відсоток вексельної суми законодавством ніколи не лімітувався. В Україні одним із перших актів, що освітлював питання дисконтування векселя, був Указ Президента України“Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”від 14. 09. 1994 р. №530, пунктом 4 якого чітко вказано, що при погашенні заборгованості та інших зобов'язань, заставі і проведенні інших операцій згідно з законодавством країни норма дисконту від суми векселя не обмежується. Пунктом 6 того ж Указу встановлено, що при обрахуванні оподаткованого доходу векселедержателя не враховуються суми зобов'язань за векселями, які прийняті на бухгалтерський облік, але не сплачені.

Державне мито на придбання вексельного бланку

Згідно з роз'ясненням Головної державної податкової інспекції України від 06. 12. 1995 р. , суб'єкти підприємницької діяльності звільняються від сплати державного мита при придбанні вексельних бланків.

Підстава: стаття 2 Указу Президента України “Про внесення змін до Указу Президента України від 2. 11. 1993 р. №504” від 22. 12. 1994 р. № 794 і стаття 2 Указу Президента України “Про випуск і обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України” від 14. 09. 1994 р. №530. Вартість бланків сплачується у звичайному порядку.

Приклади заповнення векселів

Вексель є письмовим документом. Тільки письмова форма документа, яка відповідає усім вимогам вексельного закону, може породити вексельні правовідносини. Переказний вексель повинен містити наступні реквізити:

1. Найменування — “переказний вексель”, а також вексельну мітку, яка позначається у бланку словом “Вексель”. Відсутність вексельної мітки перетворює вексель на звичайне боргове зобов'язання. У бланках, що використовуються на території України, така відмітка вже передбачена в тексті.

2. Простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму грошей —вексельний наказ. Усяка умова, яка прямо чи не прямо ставить під сумнів безумовність вексельного зобов'язання, буде вважатися ненаписаною. Наприклад, у векселі з формулюванням“платіть .... за контрактом такому-то”, або “заплатіть по факту поставки продукції” ця умова буде вважатися ненаписаною. 3. Строк платежу. Відрізняють такі строки платежу:

За пред'явленням. Платіж повинен бути призведений за пред'явленням векселя, що оговорюється фразою“за пред'явленням”. У цьому випадку день пред'явлення є і днем платежу. Якщо у векселі не обумовлені строки пред'явлення (наприклад, “за пред'явленням, але не пізніше 20 вересня 1996 р. ”), вважається, що вексель повинен бути пред'явлений до платежу на протязі року з дня його складання.

В стільки-то часу від пред'явлення. Запис у тексті векселя у цьому випадку має такий вигляд: “Платіть через 21 день від пред'явлення”. Використання вказаного строку робить дуже важливим день пред'явлення, тому що від нього починається відлік строку платежу. Днем пред'явлення вважається відмітка платника на векселі про згоду на оплату (акцепт) або дата протесту з цього приводу. Вексель строком в стільки-то часу за пред'явленням повинен бути пред'явлений до платежу на протязі року з дня його складання, якщо інше не обумовлене у самому векселі. Для цього необхідно заздалегідь пред'явити вексель платнику з тим, щоб остаточний строк пред'явлення не виходив за межі річного строку. Наприклад, якщо вексель виданий 1 червня 1996 р. “через місяць від пред'явлення цього векселя”, вексель повинен бути пред'явлений вказаним вище порядком не пізніше 1 травня 1997 р.

В стільки-то часу від складання. Відлік часу починається з наступного дня після дати складання векселя. Строк платежу вважається таким, що настав, у останній день, вказаний у векселі, а не на наступний після нього. Якщо строк платежу визначається місяцями від дати складання, то настає в те число останнього місяця, яке відповідає числу написання векселя, а якщо такого числа немає, то в останнє число цього місяця. Наприклад, за векселем від 31 січня 1996 р. на один місяць строк платежу настав 29 лютого 1996 р. Якщо строк платежу призначений на початок, середину, кінець місяця, то під цим маються на увазі перше, п'ятнадцяте і останнє число місяця. Фрази, що відповідають умовам платежу в стільки-то часу від складання, мають вигляд: “Оплатіть вексель через 3 місяці” або “Строк 2 місяця з дня виставлення”. На визначений день. У даному випадку у векселі вказується конкретна дата платежу.

Строк платежу — неробочий день. Платіж за таким векселем повинен бути здійснений у перший наступний робочий день.

Переказні векселі, що містять будь-яке інше визначення строку платежу недійсні. Якщо у векселі строк платежу не вказаний, то він вважається векселем з платежем за пред'явленням.

4. Вексельна сума вказується з такою визначеністю, яка виключає сумніви щодо її розміру. Вексельна сума повинна бути точно вказана у тексті векселя цифрами та прописом. Валюта платежу, вказана цифрами—наприклад, гривня, рубль, долар США і повинна бути ідентична валюті вексельної суми, вказаної прописом. У випадку різних значень суми, вказаної цифрами і прописом, вірною вважається сума, вказана прописом. Буде недійсним вексель, у якому сума вказана в таких висловах: “Платіть залишок мого рахунку у Вас”, “Платіть не вище 10 млн. гривень”, “Платіть від десяти до п'ятнадцяти мільйонів гривень” або “Платіть по 1 млн. гривень щомісячно”. Якщо у векселі присутні декілька сум, то він вважається виписаним на меншу. Ніякі виправлення вексельної суми не дозволяються навіть оговорені підписом векселедавця.

У переказному векселі, який підлягає сплаті строком за пред'явленням або в стільки-то часу від пред'явлення, на вексельну суму можуть нараховуватися відсотки, так як неможливо вирахувати суму відсотків за вексельний кредит заздалегідь. Процентна ставка у таких випадках повинна бути вказана у векселі під сумою, написаною прописом у протилежному випадку вона вважається ненаписаною. Відсотки розраховуються з дня складання переказного векселя, якщо не вказана інша дата. В інших (фіксованих) строках сплати векселя процентна оговірка вважається ненаписаною.

Якщо вексель оплачується через стільки-то часу від пред'явлення, то використовується таке формулювання, наприклад, “Платіть через 15 діб від пред'явлення.... 1000 гривень разом з 30% річних, які будуть нараховані з 15 травня 1996 р. ”.

5. Найменування та адреса платника або боржника (трасата). Для юридичної особи використовується її найменування, під яким вона офіційно зареєстрована, із зазначенням у векселі її адреси.

6. Місце платежу. Воно може відповідати місцю знаходження платника, вказаного у векселі, місцю знаходження третьої особи.

Вексель вважається недійсним, якщо вказані декілька місць платежу. 7. Найменування отримувача платежу, якому або за наказом якого повинен бути здійснений платіж. Якщо платіж призводиться на особу, яка видала переказний вексель, тобто векселедавця, то на ньому пишеться: “Платіть .... на мою користь” або “Платіть .... за нашим наказом”. 8. Місце і дата складання векселя і вексельна дата. Векселі з нереальними датами складання або в яких відсутні відмітки про дату складання вважаються недійсними.

Місцезнаходження векселедавця і місце складання векселя можуть не співпадати. Якщо місце складання не вказане, ним вважається місце знаходження векселедавця (трасанта). Якщо і цього у векселі немає, то він вважається недійсним. Місцем складання не можуть бути неконкретні географічні пункти, наприклад, “Київська область”. 9. Підпис векселедавця (трасанта). Включає в себе повне найменування, код ЄДРПОУ, місцезнаходження векселедавця і два підписи уповноважених осіб (директора і головного бухгалтера), а також печатку юридичної особи. Відсутність підпису не тільки лишає документ вексельної сили, але й сили зобов'язання взагалі.

10. Простий вексель відрізняється від переказного найменуванням “простий вексель”, а також відсутністю зазначення платника, тому що по формі простого векселя платником є векселедавець.

Документ, в якому відсутній будь-який із обов'язкових реквізитів, не має сили простого векселя, за виключення таких випадків:

- простий вексель, строк платежу по якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті по пред'явленню;

- якщо відсутнє особливе зазначення, місце складання документа вважається місцем платежу;

- простий вексель, ще не вказує місце його складання, розглядається як підписаний в місці, зазначеному....

11. Недотримання вексельної форми, що вимагається законом, позбавляє документ сили векселя і перетворює його у письмове доручительство, яке регулюється відповідними нормами цивільного права.

Висновки

Отже, розглянувши поняття “вексель”, ми дійшли висновку, що в Україні поки що з вексельною формою обігу справи знаходяться в тяжкому становищі. Ту невелику кількість векселів, яка більш–менш користується попитом на сьогоднішній день в Україні (НАЕК “Енергоатом”, “Укртелеком”, “Укргазпром”), якщо розібратись, навіть не можна назвати словом “вексель”, тому що по ним неможливо отримати реальних грошей. Слід мати на увазі, що вексельний обіг ефективний при значному наповненні ринку товарами. Тільки за таких обставин продавець починає шукати покупця та створює для нього найбільш вигідні умови. У процесі становлення ринку та підвищення динамічності нашої економіки вексель знову опиняється в центрі уваги з цілого ряду причин:

по-перше —він за своєю природою є цінним папером, який дозволяє оперативно вирішувати багато складних господарських та фінансових проблем;

по-друге —комерційні банки та комерційні структури вже накопичили певний досвід проведення господарських операцій з використанням векселів; по-третє —вексель розглядається урядом України як один з головних засобів проведення взаєморозрахунків боргів підприємств і виходу з платіжної кризи; по-четверте —якщо взяти до уваги значну кількість нормативних актів, які регулюють порядок випуску та використання векселів, то можна стверджувати, що в Україні вже створена мінімально необхідна правова база, яка однак вимагає дуже детального допрацювання та доповнення, у тому числі з точки зору її узгодження з чинним законодавством.

Необхідно зазначити, що згідно з чинним законодавством України: використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи— суб’єкти підприємницької діяльності, що визнається такими відповідно до чинного законодавства;

векселі можуть видаватись лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Міністерства фінансів, Національного та комерційних банків;

вексельний бланк може заповнюватись друкованими та недрукованим способом; сума платежу за векселем обов’язково вказується цифрами та літерами; вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та звіряють печаткою.

На думку більшості учасників фондового ринку в Україні, однією з найсерйозніших проблем являється слобозахищенність вексельних бланків. Сучасні векселі як цінні папери, захищені, якщо так можна сказати, умовно. Елементами захисту вважаються:

- тонка голуба муарова сітка на всьому полі бланку векселя; - виглядаючий як підкреслення короткий відрізок мікротексту: ”простий вексель”; - полоса, нанесена жовто–зеленою ультрафіолетовою фарбою (до речі, з гнітючою якістю нанесення) з зазначенням номіналу векселя.

Всі елементи захисту при наявності кольорового ксероксу, ультрафіолетової фарби і відповідного паперу для спритних рук не створюють жодних проблем. І все ж саме цікаво, що зіткнувшись з фальшивим векселем, спеціалісти по цінним паперам не можуть використовувати як робочий інструмент вираз “фальшивий вексель” і стають заручниками ситуації, в яку потрапили.

Такого поняття, як “фальшивий вексель”, і механізму адекватної реакції немає ні в Женевській Конвенції 1930 р. , по якій введені єдинообразні правила вексельного обігу, ні в українських законодавчих актах. А це означає, що підроблений вексель розглядається в одній площині з векселем, неправильно заповненим або маючим якісь незначні невідповідності підпису або дати! І якщо такий вексель виявляється, він попадає в поле законотворчого курйозу — “вексель, який не являється векселем”, не може бути пред’явлений нотаріусу і, головне, по ньому майже неможливо відіграти процес руху векселя назад. Шлях “невекселя” зупинився (при чому: в будь-яку сторону), а продавці фальшивого векселя, сповнені благородного обурення, буквально роблять круглі очі: “Ми вам продали нормальний вексель, це він у вас став фальшивим”. Приклад. Влітку 1997 р. АКБ “Югтокобанк” отримав пакет векселів НДЦ номіналом майже 900 тис. грн. від банку “Україна”. Наступного дня було встановлено, що векселі підроблені, і вже через три дні завдяки узгодженим діям обох банків, був знайдений продавець. Вкладені кошти були благополучно повернені, а векселі були вилучені компетентними органами. Але аналогічний випадок АКБ “Югтокобанк” з банком “Аваль”, вилився у кількамісячний через арбітражний суд позов. До речі, абсолютна більшість фальшивих векселів —зовсім не намальовані “зі стелі”, а мають реально існуючих солідних “близнюків”. Саме тому, для учасника вексельного обігу (особливо недосвідченого), іноді дуже важко визначити: пропонують йому реальний вексель чи його точну копію? (про якість вексельних бланків згадувалось раніше). Ще одна причина, яка гальмує розвиток ліквідного ринку вексельного обігу —це юридична безграмотність керівників та головних бухгалтерів більшості підприємств України (в першу чергу—державних). Адже тисячі підприємств споживають газ, електроенергію, використовують телефонні лінії, перевозять продукцію по залізних дорогах, але часто головний бухгалтер такого підприємства, почувши слово “вексель”, несамовито починає кричати, що ви всі шахраї, ніколи він не буде мати справу з вами і не пропонуйте йому ніяких векселів. Як не гірко признати, але для багатьох державних підприємств, слово “вексель” асоціюється з поняттям “обман”, “шахрайство”, “небезпека”, “тюрма”. Іноді на державному підприємстві бухгалтер нібито і не проти дати згоду на купівлю векселя і закрити ним якусь свою заборгованість, але йому просто не хочеться піднімати якісь закони, консультуватися з юристом, податковою адміністрацією, тому що “…я як не отримував свої законні 140 гривень, так і надалі не буду їх отримувати, навіщо ж мені брати ще якусь відповідальність на себе за якісь векселі”. Не можна обійти увагою ще одну проблему, просто не зрозумілою для нормального здорового глузду. При подачі вексельного позову в арбітраж, позивач повинен заплатити держмито у розмірі 5% від суми вексельної угоди!

На практиці це виглядає приблизно так: Підприємство А купило вексель у підприємства Б номіналом 1 млн. грн. наприклад за 800 тис. грн. (дисконт – 20%). Після настання строку оплати, Б відмовляється оплатити цей вексель. А, після опротестування, подає арбітражний позов і за це змушений заплатити держмито у розмірі 5%, тобто ще 50 тис. грн. Арбітражний суд виніс рішення: Б повинен заплатити за векселем і повернути А суму, оплачену А в якості держмита. Бспокійно сприймає цю новину і кладе рішення суду до своєї шухляди. Виявляється, щоБ уже значний час знаходиться на безнадійній картотеці. Апочинає процедуру банрутства, і тут виявляється, що кілька процентів власностіБ належить державі, а значить і процедура банкрутства неможлива. Отже, неважко здогадатись, що держмито при вексельному позові і сучасна форма процедури банкрутства являються серйозним і основним гальмом розвитку ліквідності українського вексельного ринку.

Для подальшого розвитку ринку векселів в Україні, доцільно здійснити певні заходи, спрямовані на захист прав векселедержателів, оскільки саме ці суб’єкти вексельного обігу є найменш захищені. На сьогодні в Україні не здійснюється будь-яка державна реєстрація випущених векселів. Не існує також обмежень щодо випуску векселів одним суб’єктом підприємницької діяльності. Це може призвести (і вже призвело) до випуску в обіг нічим не гарантованих векселів (наприклад—Рівненська АЕС випустила в обіг векселі на суму понад 12 млн. грн. , які ніхто не хотів брати навіть з дисконтом 70%).

Щоб уникнути такої ситуації, можливо варто використати досвід США, де ринок векселів не розвивався до початку 80-х років, поки не були зроблені важливі нововведення.

По-перше: запроваджена процедура державної реєстрації певних категорій векселів, які отримала назву “реєстрація на полиці”. Вона передбачає реєстрацію кожного випуску векселів із терміном обігу понад 270 днів Комісією з цінних паперів, яка дозволяє за визначених умов реєструвати безперервні програми випусків векселів один раз. Запровадження такого порядку оформлення векселів значно спростило долю емітента.

По-друге: впроваджена процедура встановлення кредитних рейтингів пропонованих випусків. Емітенти векселів при проведення “реєстрації на полиці”, звертаються до рейтингового агентства, яке надає відповідний рейтинг новому випуску векселів на визначену суму. Це дає можливість інвесторам постійно одержувати необхідну інформацію про рейтинг векселів, які вони бажають придбати. По-третє: здійснені заходи, спрямовані на створення ліквідного вторинного ринку векселів, який має існувати для того, щоб кожний інвестор знав: векселі, якими він володіє, можуть бути продані в будь-який час.

За активізації вексельного обігу на фондовому ринку України явно визначилися прогалини у вітчизняному законодавстві, яке регулює порядок випуску та обігу зазначених цінних паперів. У першу чергу на законодавчому рівні необхідна регламентація умов та розмірів оподаткування операцій з векселями, встановлення відповідальності за правопорушення, пов’язані з вексельним обігом, а також обмеження випуску векселів сумою сплаченого статутного фонду, резервного фонду або вартості чистих активів, або процентного співвідношення цих величин.

Можливо слід розглянути питання щодо введення обов’язкового попереднього депонування емітентом певних коштів (10 –20%) для подальшого погашення власних векселів (спеціальний вексельний резерв). З позиції захисту прав векселедержателів цей спосіб вбачається найбільш надійним.

Таким чином можна зробити висновок про необхідність проведення в Україні комплексної реформи вексельного законодавства, метою якої має стати захист прав векселедержателя, та підвищення відповідальності векселедавця, і яка повинна включати , насамперед:

- прийняття Закону України “Про вексельний обіг в Україні”; - внесення змін до Цивільного кодексу України та Закону України “Про банкрутство” щодо порядку задоволення вимог кредиторів за векселями, адже недержавне підприємство відповідає за своїми борговими зобов’язаннями всім своїм майном, а підприємство з державною часткою —лише наявними коштами на розрахунковому рахунку, просто злочинна несправедливість;

- внесення змін до Арбітражно-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів України щодо введення прискореної процедури розгляду позовів за векселями та обов’язкового зменшення 5% розміру держмита за вексельним позовом, яке позивачу можуть не відшкодувати навіть якщо він виграє позов.

Без здійснення вказаних заходів справне функціонування вексельного обігу в Україні вбачається досить проблематичним, а існуючі прогалини в законодавстві можуть призвести до значних зловживань, що у свою чергу, підірве довіру до векселя, як цінного паперу.

Однак, можна зі впевненістю прогнозувати, що по мірі посилення правового поля, яке б забезпечувало процедуру стягнення боргів за векселями, ліквідність українського вексельного ринку різко зросте, як і кількість векселів з твердими котировками.

Список використаної літератури:

Мороз Ю. М. “Вексельное дело”, Київ, “Наукова думка”, “Лад”, — 1996 Малюк В. М. “Вексель в Україні”, Київ, Асоціація “Український Вексельний Центр”, — 1997

Римарук О. І. “Переводной и простой вексель: практика применения”, Київ, “Логос”, — 1998

Кузнєцова, Н. С. Назарчук І. Р. “Ринок цінних паперів в Україні: правові основи формування та функціонування”, Київ, “Юрінком Інтер”, — 1998 Лисенков, Ю. М. , Ляшко В. П. “Вексель в хозяйственном обороте”, К. “Пресс – центр”, — 1994 Миркін Я. М. “Ценные бумаги и фондовый рынок”, М. “Перспектива”, —1995 Лисенков Ю. М. , Фетюхіна Н. В. “Рынок ценных бумаг: основные термины и понятия”, Київ, — 1996

Каверін Ю. А. та ін. “Вексель: сто вопросов и ответов”, М. “Менатеп-информ”, —1992 Фельдман А. А. “Вексельное обращение: российская и международная практика” М. —1995 Казакова Н. А. , Балашова Ю. В. “Составление и применение векселя в торговом обороте” М. —1995

Мелкумов Я. С “Вексель и его использование в хозяйственном обороте”, М. —1995 Іванов Д. Л “Вексель”. М. , АТ “Консалтбанкір”, — 1994

Демченко Т. А. “Вексельное право: общие положения”, АТ “Торговый дом”, К. ,— 1993 Казарцев С. Д. “Вексель — это валюта”, Л. , “Гидрометеоиздат” — 1991 Беляков Н. М “Вексель как важнейшее платежное средство”, М. МП “Трансферт”, — 1992 Симов’ян С. В. “Вексель и акцептный кредит”. Х. “Основа”. , — 1993 Кузнєцова О. В. “Ценные бумаги: справочно-методический материал”. М. — 1992 Часников А. С. “Ценные бумаги: справочник акционера”, М. , ПАИМС—1994 Куликов Л. Г. “Кредиты. Инвестиции”. — М. , ПРИОР 1994

“Вексельное обращение в Украине: сборник нормативно-методических докуметов по вексельному обращению в Украине”, Нікополь—1994

Шарп В. Ф. , Александер Г. Д. , Бейлі Д. В. “Інвестиції”, М. ИНФРА-М — 1997

Періодична література:

Новоселова Л. “Вексель: проблемы правового регулирования и практического использования”, // “Экономика и жизнь”, 1995, №17, апрель, с. 8 Корнеева О. “Вексель как один из способов преодоления платежного кризиса”, // “Экономика Украины”, 1995, № 4, с. 48-52 “Вексель гривни мудренее”, “Бронежилет для векселя”, “Протестуй не протестуй…”, // “Бизнес”, 1998, №15, 20 апреля, с. 28-32 Ковтун И. “Вексельных дел мастера”, // “Бизнес”, 1995, №9, 7 марта Рижов В. “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, 1994, № 150-151, 29 вересня Лянге С. “Второе рождение товарного векселя”, // “Коммерсант Украины”, 1994, № 38, сентябрь Витвицкая, “Векселя и сертификаты: можно больше и лучше”, // “Экономика и жизнь”, 1994, № 47, с. 6 Кравченко В. “Нацбанк в роли крестного”, // “Бизнес”, — 1994, № 8 “Практика введения реестра векселей”, // “Экономика и жизнь”, —1994, № 43, окт. , с 16. Карпенко И. “НДС —ЦБ”, // “Бизнес”, № 35, — 1998, 31 августа с 20-21 “В Украине отсутствует база для создания вексельного рынка”, // “Фондовый рынок”, — 1998, № 26, 10 июля, с 5 “Вексельний обіг”, // “Урядовий кур’єр”, — 1994, № 35-36, с 3 “Сума векселя не обмежується”, “ // “Урядовий кур’єр”, — 1995, 1 серпня Сохар О. “Обойдемся без денег? ”, // “Финансовая Украина”, —1995, № 37, с. 4 Петухов И. “Неплатежи — можно ли решить проблему? ”, // “Рынок ценных бумаг”, — 1996, № 3, с. 44

Нормативно-правова база обігу веселів
Укази Президента України:

“Про розширення сфери обігу векселів”, від 26 07. 1995, № 658/95 “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України”, від 14. 09. 1994. № 530-94 “Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності”, від 27. 01. 1995, № 84/95

Закони та постанови Верховної Ради України:
“Про цінні папери і фондову біржу”. 27, 03, 1991, № 1202/12

“Про застосування векселів у господарському обороті”, 17, 06, 1992, № 2470/ХІІ “Про заставу”, 02, 10, 1992, № 2654-ХІ

“Про нотаріат”, 02, 09, 1993, № 3452-12

“Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, 23, 09, 1994, № 185/94 “Про оподаткування прибутку підприємства”, 28, 12, 1994, № 335/94

Декрети, постанови Кабінету Міністрів України і
Національного банку України

“Про затвердження правил виготовлення і використання вексельних бланків”, 10, 09, 1992. № 528

“Про затвердження плану заходів щодо створення організаційно-правових умов для застосування веселів у господарському обороті”, 01. 03. 1994, № 117-р “Про термін вчинення протесту про неоплату векселя, випущеного відповідно до Указу Президента України “ від 14. 09. 1994, № 530

“Про протест та неоплату векселів”, від 21. 11. 1995, № 711-р “Про проведення заліку взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності і оформлення заборгованості векселями” від 01. 12. 1995, № 960

“Положення про переказний та простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР”, від 07. 08. 1937, № 104/1341

“Роз’яснення до питань, пов’язаних з використанням векселів у господарському обороті”, від 13, 09, 1994, № 15010/48

“Щодо протесту про несплату векселів”, від 13, 09, 94, № 22017/149-954 “Щодо нормативних актів, якими необхідно керуватись при проведенні операцій з векселями”, від 13, 09, 94. № 22017/276

“Про строки оформлення простроченої заборгованості векселями”, від 20, 07, 95 № 22017/582

Накази, листи та роз’яснення Міністерства Фінансів України “Про бухгалтерський облік вексельного обігу”, від 12. 08. 92. № 18-4116

“Щодо вексельної позовної давності за несплаченими відсотками”, від 26. 09. 95. № 31014/956

“Про проведення заліку взаємної заборгованості”, від 04. 12. 95. № 22017/940-5855 “Про порядок проведення банками операцій з векселями”, від 25. 02. 93. № 22001/85

“Про зміни у кредитних відносинах з комерційними банками”, від 13. 09. 94 “Про розрахунок економічних нормативів”, від 13. 12. 94. № 13005/600 “Роз’яснення до питань, пов’язаних з використанням векселів у господарському обороті”, від 13. 09. 94. № 15010/48

“Положення про систему розрахунків по виконанню державного контракту і державного замовлення”, від 16. 06. 93. № 04-106

    Додатки
    Додаток 1
    Сруктура операцій з векселями комерційних банків
    Додаток 2

Страницы: 1, 2, 3, 4